Persona grata: Валентина Дрозд

ВЕД: Мої вітання слухачам рідного радіо! Нагадаю, що нас можна слухати у Полтаві на частоті 101,8, по області — на 106,3 ФМ. Мене звати Світлана Ісаєнко, а в ефірі «Персона грата» — спільний проект радіостанції «Ваша хвиля» Полтавської ОДТРК «Лтава» та Інтернет-видання «Полтавщина». За традицією, ми знайомимо наших слухачів з відомими, я б навіть сказала, маститими, людьми нашого краю. З тими, хто своєю діяльністю заслужили визнання, повагу, мають певний авторитет. Все це можна без вагань адресувати моїй сьогоднішній гості. А тому я із радістю запрошую до розмови директора Полтавського палацу дитячої та юнацької творчості, заслуженого працівника освіти України Валентину Давидівну Дрозд. — Вітаю вас!

ДРОЗД: Доброго дня!

ВЕД: Я впевнена, що ваше ім’я знайоме не одному поколінню полтавців. Я знаю, що багато з тих, хто ходив ще, можливо, до Палацу піонерів, як тоді називалися ви, тепер приводять сюди своїх дітей, онуків, і, невеличка таємниця, ви й самі, Валентино Давидівно, колишня вихованка цього чудового Палацу. Тому розкажіть, як, коли і чому він з’явився у вашому житті, а, можливо, навіть долі?

ДРОЗД: Палац піонерів для мене — це взагалі старт у життя. Я прийшла до Палацу, коли мені було всього 13 років. Тоді тільки-но відкрився гурток бального танцю, перший гурток, який був відкритий в Полтавській області. Ним керував Флока В.І. і я там навчалася 3 роки. Мене тоді вразила обстановка, яка панувала в цьому Палаці. По-перше, дійсно палац: ошатний, вишуканий; педагоги надзвичайно талановиті і всі були щирі і добрі. Вони нас знали всіх абсолютно по іменах. Тоді була директором надзвичайна людина, якій треба було при житті ставити пам’ятник, це Л.К.Золотова. Це вона своїми руками, своїм серцем зробила те, що ми сьогодні продовжуємо. Я навчалася в Палаці, мені надзвичайно подобалося там, було багато дітей. Тоді була, ви пам’ятаєте, піонерська, комсомольська, жовтенятська організації і там працювали різні штаби, різні колективи. І мені завжди думалося, коли я ще не була в Палаці, що туди беруть найкращих.

ВЕД: Такий стимул був туди потрапити...

ДРОЗД: ... попасти, так. Тоді було попасти надзвичайно складно в Палац піонерів. Вожата старша у школі визначала, кому дати направлення до Палацу піонерів. І коли я його отримала, то моїй радості просто не було меж. І ось саме та атмосфера, яка тоді панувала, вона пройшла через усе моє життя. Далі я була старшою піонерською вожатою в школі і знову життя моє було повністю пов’язане з Палацом піонерів, тому що в ті часи кожного четверга проводились семінари для старших піонерських вожатих нашого міста, де з нами працювали кращі фахівці того часу. Ми вміли грати на барабанах, тоді керував оркестром духових інструментів, був колектив барабанщиць міста, керував Ломаченко І.І. Це була надзвичайно талановита людина. Він об’їздив «Артек» зі своїм колективом, «Молоду гвардію». Тобто було високе визнання і високий фахівець своєї справи. З нами працював Калайда Г.С., він тоді керував ансамблем пісні і танцю «Ровесник». Він вчив нас співати і навчав, як навчити дітей в школі співати. З нами працювали знані методисти в нашому місті: Клочко Н.Д., надзвичайно цікава, вона була дуже сувора, дуже вимоглива, але давала наскільки цікаво нам матеріал, наскільки нас навчала любити дітей, іти до дітей з душею, що я це все пронесла через все своє життя. Смирнова Ю., вона тоді була зав методичним відділом, потім була директором Палацу, вона працювала в школі № 17 викладачем останні роки. На сьогоднішній день вона водить свою внучку до нас у Палац, ми з нею зустрічаємося. Вони залишили надзвичайний слід у моєму серці, у моєму житті в і моїй професії, будемо так говорити...

ВЕД: ... тобто це були імена...

ДРОЗД: ...вони для мене взірець і по сьогоднішній день, як треба працювати в Палаці.

ВЕД: Ви спочатку були вихованкою, але потім вже прийшли працювати?

ДРОЗД: Так, трапилося це зовсім навіть для мене випадково і дуже несподівано. Мене викликали в міський комітет комсомолу, секретар на той час Сидоренко О.Б., і каже: «Валя, давай переходь в Палац піонерів методистом по роботі з комсомолу, там тихе, мирне життя. Ти тільки ось проведеш комсомольський зліт (2 жовтня був день промови Леніна на Ш з’їзді комсомолу) і треба було провести зліт, а далі — тихе, мирне життя». А попасти в Палац піонерів в той час працювати — це було все одно, що попасти зараз у Верховну Раду. І я була надзвичайно рада тому, що мені запропонували саме перейти в Палац піонерів. Я прийшла, 2 жовтня, до речі, виповнилося 34 роки, як я стала працювати в цьому закладі.

ВЕД: Вітаємо вас з такою датою вже солідною!

ДРОЗД: Дякую, так. І я прийшла працювати в Палац методистом по роботі з комсомолом. В мене був комсомольський штаб, в який входили комсорги або найбільш активні комсомольці шкіл міста, які допомагали працювати всім комсомольським організаціям нашого міста. Ми робили свої програми. До речі, добре відомий всім полтавцям , і не тільки полтавцям, а всій Україні, Кузнєцов С., композитор і клавішнім групи «Фристайл». Саме перша пісня його була написана у нашому комсомольському штабі «Данко». Він був членом нашого комсомольського штабу, ми до цього часу з ним товаришуємо і підтримуємо зв’язки, надзвичайна це людина. Тобто ті люди, які приходили саме у штаби — комсомольські, піонерські чи жовтенят, вони на сьогоднішній день добре знані і відомі в нашому місті люди, і в області.

ВЕД: Отакий старт був даний в Палаці всім цим людям.

ДРОЗД: Так, саме в Палаці.

ВЕД: Ну я зрозуміла, що тихого спокійного життя не було...

ДРОЗД: ... не було. Тому що були комсомольські зльоти, були вечори комсомольської пісні, були вистави, були поїздки і, перш за все, школи комсомольського активу виїзні обласні. Обком комсомолу збирав комсомольських вожатих із шкіл з усієї області і ми там проводили навчання. Це давало вагомий внесок в навчально-виховну роботу кожної школи. Можливо, зараз мене хтось не зрозуміє, але тоді була ідеологія, тоді ми навчали дітей-старшокласників, як вести за собою далі молодших і як прокласти собі стежину в життя. Це був старт і старт вагомий. Тому саме, мабуть, ось це , що мені дало найбільше, ми були майже одного десь віку, мені було 25, їм по 17-18, ми розуміли дуже добре один одного... Ми з ними виїжджали і в ліс, ми з ними проводили і дискотеки, ми ходили в школи, проводили семінари в школах, самі діти проводили семінари для піонерів і комсомольців у школах. Тобто це був стимул для дітей показати себе і це було дуже доречно для керівництва школи. Вони бачили, як діти ростуть на їхніх очах.

ВЕД: Підтягуються...

ДРОЗД: І не тільки ідеологічно, а й в навчальній роботі саме, адже Палац піонерів, якщо ти мав двійку, не дай Бог, тобі давали табу — ти не ходиш до Палацу до тих пір, поки ти не принесеш і не покажеш, що цієї двійки немає, а п’ятірка замість неї.

ВЕД: Виправив.

ДРОЗД: Так, і це було великим стимулом , ми перевіряли обов’язково в кінці чверті, діти приносили нам табелі і показували всім керівникам гуртків, так було заведено в Палаці. І це стимулювало, попасти в Палац було надзвичайно складно. В той час було менше дітей, ніж зараз, зараз набагато більше, а в той час було десь 800-1000 дітей, а ну попасти в такі колективи. Було дуже складно. Тому я говорю, що завжди Палац піонерів був саме тим стартовим майданчиком, який давав можливість дітям найти свою стежину в життя.

ВЕД: Хороша путівка.

ДРОЗД: Хороша.

ВЕД: Так, скільки ви вже директорствуєте?

ДРОЗД: 17 років.

ВЕД: А Палацу більше 75 років?..

ДРОЗД: Більше, так. 1934 року ми були відкриті, третій Палац на Україні, який був відкритий.

ВЕД: І спершу цей заклад — Палац піонерів та жовтенят, саме так називався, я не помиляюсь...

ДРОЗД: Так.

ВЕД: Наскільки я знаю, то перша будівля, де він розміщувався, — це нинішнє приміщення нашої ТРК «Лтава»...

ДРОЗД: Так, саме там, де ми зараз знаходимося.

ВЕД: Вулиця Р.Кириченко, 1. Давайте зробимо невеличкий екскурс в історію вашого прекрасного закладу.

ДРОЗД: Всі добре знають, наскільки ошатна ця будівля нині ТРК «Лтава», обласного радіо, тоді тут було лише 17 гуртків. В основному це були гуртки технічного спрямування і ужиткового. Але робота тут велася надзвичайно велика. Добре знайоме Полтавщині, Україні та й всьому Радянському Союзу таке ім’я як Тарапунька.

ВЕД: Наш земляк!

ДРОЗД: Наш земляк. А розпочинав він саме в цій будівлі свої перші кроки.

ВЕД: ...вихованцем.

ДРОЗД: Вихованцем Палацу піонерів. Можна сказати, що тоді в той час були форпости, нині це кімнати школяра, були форпости при великих заводах, фабриках, але Палац піонерів і жовтенят — це була саме малесенький острівок, куди брали найкращих. Але якщо я скажу, що саме цих дітей були виставки на ВДНХ в Москві...

ВЕД: ... Всесоюзна виставка...

ДРОЗД: Всесоюзна, вироби вихованців нашого Палацу демонструвалися, самі перші були — це по космонавтиці.

ВЕД: Ну тоді це взагалі було престижно, всі хотіли підкорити космос, небо...

ДРОЗД: Престижно, так, і от вихованці нашого Палацу піонерів і жовтенят, їхні вироби були самими достойними. І тоді це відзначалося на високому державному рівні, про це говорили тоді в обкомі партії, викликали людей, нагороджували за це. Тобто з першого дня створення Палацу піонерів і жовтенят тут починалася велика творча робота. І да-валась можливість розвивати творчі здібності дітей. Але, на жаль, попасти можна було дуже небагатьом. І тоді ж ви пам’ятаєте, потім була війна, наше місто стояло в руїнах, багато будівель було знищено і нас перевели в колишні соляні склади, що знаходилися в Сонячному парку. Я добре пам’ятаю, що тоді я приходила ще не в Палац піонерів, а нас водили зі школи в ляльковий театр. Так в першій половині дня це був ляльковий театр, а в другій половині дня це був Палац піонерів і жовтенят.

ВЕД: Отак ютилися в одному приміщенні?

ДРОЗД: І не дивлячись на те, що це приміщення зовсім не було пристосоване для дітей і для творчих колективів, там почали зростати великі знані колективи. Перш за все, там почав працювати з танцювальним колективом Міліков Є.М., це добре знана, відома людина в місті, масовік-затейнік, який тільки 4 роки тому пішов від нас, але він до останнього дня був професійним Дідом Морозом і його костюм по сьогоднішній день зберігається у нас в костюмерній як реліквія. Він ще в мене був Дідом Морозом. Там почала свою велику роботу, свій творчий шлях Е.Л.Шапіро-Болотна, вона керувала театром. В ті тяжкі часи , коли, будемо говорити, не в усіх був і хліб, і до хлібу, вона віддавалася своїй ро-боті. Мені пощастило, що я з нею працювала.

ВЕД: А ще, здається, вона також вихованка Палацу?

ДРОЗД: Палацу піонерів та жовтенят саме в цій будівлі, де ми знаходимося, саме на Раїсі Кириченко, 1. Вона створила театр юнацької творчості. Хай на мене не образяться ніхто із людей , які займаються творчістю, а тим більше драматичними театрами, але такої людини я більше просто не зустрічала. У неї був професійний театр. Якщо я вам скажу про те, що вихованці цього театру були запрошені до Києва і грали на сцені повну виставу на 3 дії, 8 картин в театрі Лесі Українки, то це говорить багато про що.

ВЕД: Про визнання.

ДРОЗД: Так, Емілія Львівна надзвичайно любила своїх вихованців, вона просто в них душі не чаяла. Вона могла принести кипяток, банку варенья і буханку хліба, діти приходили після школи, вона їх зразу покормить, ...

ВЕД: ... така материнська турбота...

ДРОЗД: ... так, а потім тільки починаються заняття. У нас йшли в Палаці вистави, у нас збережені всі декорації, ми не даємо нічого знищити. Вони старенькі, вони благенькі, але вони є. У нас ішла і «Попелюшка», у нас ішли «Лунный глобус», «Всадник без головы», «Юность отцов». Тобто вистави надзвичайно серйозні, я пам’ятаю, тоді вони були безкоштовні і збирали повні зали глядачів. Вистава йшла 3-4-5 днів підряд, щоб забезпечити школярів міста. По графіку приходили школи. А грали, як дійсно настоящі актори. І багато вихованців цього театру стали народними і заслуженими артистами СССР, України. Тобто там такі метри працювали, як я вже говорила, Ломаченко І.І....

ВЕД: ... професіонали...

ДРОЗД: ...професіонали. Тобто не дивлячись на те, що умови були надзвичайно ...

ВЕД: ... несприятливі...

ДРОЗД: ... несприятливі, але дітей було теж багато. І коли нарешті була будівля, вона довго стояла як пам’ятник війни, не відбудована, і коли було в 1958 році піднято клич обласної комсомольської організації і партійної організації усіх комсомольців на ударну комсомольську будівлю відбудувати по Пушкіна, 30, будівлю, а це будівля — пам’ятник архітектури, він був як музичні...

ВЕД: ... музичне училище...

ДРОЗД: ... губернські музичні класи вони називались. Потім це був Будинок Радянської Армії, а після війни, нарешті, в 1960 р. він був відбудований, оснащений, прикрашений і був відданий дітям міста — Палац піонерів та школярів.

ВЕД: Це було свято...

ДРОЗД: Це було величезне свято! От саме Золотова Л.К. зі своєю творчою командою наповнювали цей Палац матеріально-технічною базою. Якщо я вам скажу, що та люстра, яка зараз висить у нас у глядацькій залі, була привезена на великій машині із самого Ленінграду і віз її Савченко Ю.О., він довгий час працював у нас художником по світлу, потім перейшов працювати у театр ім. Гоголя художником по світлу, і це в нас реліквія, раритет і ми її зберігаємо і ні на яку іншу ми її ніколи не змінимо.

ВЕД: Не проміняєте?

ДРОЗД: Ні! І весь Палац був у коврових доріжках і коврах китайської роботи з натуральної шерсті. На сьогоднішній день у нас реліквія — коври, збереглися до цього часу саме в кабінеті юнацької творчості, які зберегла Емілія Львівна і мені сказала: ніколи не здавай їх в хімчистку, то вони будуть ще служити довго. Ми їх тільки пилососом проходимо, а зараз ми ще придбали таку хімчистку пересувну , яка чисте, але коли заходили діти, там не можна було занести ні насіння, ні кинути папір...

ВЕД: Сама атмосфера до цього не спонукала, не можна було цього зробити...

ДРОЗД: ... абсолютно. Нас по іменах знали навіть технічки, знали, з якого ми гуртка і як нас звати, уже не говорячи про директора чи заввідділом, чи керівника.

ВЕД: Це ж так приємно...

ДРОЗД: ... надзвичайно приємно. І будемо говорити, що уже скільки поколінь змінилося в Палаці, а приходять тільки туди ті, хто любить душею і серцем дітей. Не свою роботу, а саме дітей.

ВЕД: Ну ви про будівлю ось уже почали говорити, не можу не сказати ще більше про цю величну будівлю, майже в серці нашої красуні Полтави, архітектурна споруда дуже красива, музичні класи там розміщувалися, ми згадали, і , мабуть, не даремно ваша глядацька зала має прекрасну акустику. І взагалі, як потрапляєш у Палац, дуже така творча, домашня атмосфера. Я не перебільшую. Буваючи у Палаці час від часу, бачу, що постійно ви його оновлюєте, причепурюєте,.

ДРОЗД: А знаєте, це заслуга в тому не моя і не команди, будемо говорити, це заслуга людей, які працюють в місті. Тих, хто очолює наше місто, адже кошти вкладаються тільки місцевого бюджету. І я надзвичайно вдячна всім керівникам, з якими мені довелося працювати, кожен з них вніс щось нове в наш Палац. Перше, це А.Т.Кукоба, хай йому буде вічна слава і вічний покой...

ВЕД: ... пам’ять...

ДРОЗД: ... але він багато зробив для Палацу тоді, коли я стала директором, я піднімала питання про те, що будівля в складному стані, і він виділяв кошти і вперше було зроблено ремонт фасаду, було зроблено ремонт даху...

ВЕД: ... покрівлі...

ДРОЗД: ... покрівлі, так, і коли наші колективи стали більш відомими, в Україні, вперше було виділено премія в 40 тис. від Фонду захисту і підтримки талановитих дітей на придбання оснащення. Але коли я тільки стала директором, я прийшла, в мене навіть не було підсилювачів і колонок, а треба. Щоб зал працював. І перший, до кого я звернулася, це був Удовіченко О.В., він тоді став керувати «Приватбанком». А в нас були добрі стосунки, тому що він був секретарем обкому комсомолу, він добре опікувався тоді нашим Палацом, я до нього підійшла і сказала, що в мене ось така проблема. Він каже: ми її вирішимо. І він придбав цю апаратуру і дав нам її в користування на 50 р. Тобто з цього почався старт. Потім були ремонти, зроблена була глядацька зала, перш за все, були поставлені (тоді керував Матковський), він нам дав можливість відремонтувати глядацьку залу і повністю оновив сидіння...

ВЕД: ... крісла...

ДРОЗД: Тому що були крісла ще старі-старі з 1960 року. Я надзвичайно вдячна за це. А зараз на сьогоднішній день ми маємо можливість, вперше за весь час, нам дають кошти на пошиття костюмів, такого не було давно...

ВЕД: ... на вас звертають увагу...

ДРОЗД: ... на нас звертають увагу. Нам на сьогоднішній день виділено 800 тис. грн. для ремонту Палацу. Зараз проходять роботи по покрівлі і я надзвичайно вдячна Мамаю О.Ф. і громадській організації «Наш дім — Полтава», вони нас підтримують, за те, що нарешті, я таки маю надію на те, що наш Палац буде таким, як колективу нашому хочеться. В нас поміняли двері, нарешті. В нас стоять дуже гарні двері, будуть замінені всі вікна на наступний рік. Тобто кожен керівник і команда, яка з ним працює, розуміють не на словах, а на ділі, що діти — це головне, що є в місті, діти і пенсіонери.

ВЕД: Так.

ДРОЗД: І я надзвичайно вдячна, в нас на сьогоднішній день дуже шикарна , я можу сказати, акустична система, освітлювальна система, ошатна сцена, одяг у нашому колективі. Мені не соромно, коли вони виступають на міжнародних рівнях і на Всеукраїнських. Так, нам хотілося б набагато більше, але хочеться всім і дуже багато дитячих закладів у місті, якими треба опікуватися, тому я розумію, що не все і не сьогодні. Але ще хочеться сказати про те, що наше управління освіти завжди йде нам назустріч і завжди допомагають нам вирішувати саме ті складні питання. Вони виносять на сесію міської ради нагальні питання, що треба вирішити і це теж велика і повсякденна робота. Тому я надзвичайно вдячна всім, хто опікується дітьми і хто допомагає не тільки нашому Палацу, а всім позашкільним закладам, адже в Україні вже більшість позашкільних закладів повністю перейшли на платну основу. У нас на сьогоднішній день одна лише тільки ланка, це та, яку ми створили, якої раніше ніколи не було в Палаці, — це центр підготовки дітей до школи «Пізнайко», платний, всі останні колективи у нас безкоштовні в Палаці. І це теж заслуга нашого міста.

ВЕД: Дуже приємно. З вашої розповіді зрозуміло, що Палац дитячої та юнацької творчості — це друга домівка, як і для вихованців, так і для його співробітників. І навзаєм, як вихованці, так і ваш колектив, є гордістю Палацу? Яка ваша команда на сьогодні? Я знаю, що чимало педагогів працюють тут не одне десятиліття. Це самовіддані люди в своїй професії, тому що інакше б не було таких результатів і таких досягнень, такого визнання?

ДРОЗД: Знаєте, саме приємне те в цьому, що більшість педагогів — це колишні вихованці Палацу. Отже в них викладачі вклали і прищепили любов до Палацу так, що вони стали викладачами саме нашого Палацу. Дуже багато нинішніх наших вихованців, які 5-6 років тільки як закінчили, прийшли теж до нас викладачами.

ВЕД: Їх тягне сюди, мабуть?

ДРОЗД: Так, це їхній дім. Вони розуміють, що вони свої творчі здобутки , свої творчі вміння і навички можуть передавати дітям, донести до них і відкривати в дітях все нові й нові творчі стежинки. Дуже багато в нас корифеїв працює і таких корифеїв, яких не замінять молоді. Хоч зараз і йде така тенденція, що треба давати дорогу молодим і ми це добре розуміємо, але от, наприклад, у нас працює Муза Анатоліївна, викладач англійської мови. Вона дасть фору всім молодим. Вона наскільки любить дітей, вона наскільки творча, талановита, що в неї кожне заняття в Палаці перетворюється на театр.

ВЕД: Якась вистава, певно?

ДРОЗД: Так, де діти мене вражають, коли до них прихожу, коли вони на мові Шекспіра «Ромео і Джульєтту» грають. Це говорить багато про що, так? У нас є, наприклад, такий корифей Палацу, він був колишній військовий, О.В.Овчаренко, він керує радіоелектронікою, гуртком. Там навчаються тільки хлопці. І уже за одне те, що він хлопців відволікає від вулиці, треба низько поклонитися людині, але він ще навчає їх як зробити свою схему, свою систему, як створити той чи інший електронний прилад, відремонтувати той чи інший прилад і потім дає путівку дітям в інститут радіоелектроніки до Харкова, яких забирають з руками й ногами, як кажуть. Тому я вважаю, що завжди, коли приходять працювати в Палац колишні вихованці, вони продовжують саме ті традиції, які були покладені в Палаці піонерів та жовтенят.

ВЕД: Їхніми попередниками.

ДРОЗД: Так.

ВЕД: А яким принципом в роботі керуєтеся особисто ви як директор, тому що колектив — це різні люди, різні характери, харизма в кожного різна, а ви усі разом працюєте на спільний знаменник. Як це вдається?

ДРОЗД: Знаєте, творчі люди — завжди складні люди, я не відкрию Америки в цьому. І кожен вважає, що саме його колектив — найкращий, і саме його колектив — зірковий. Тому я завжди говорю: зірки горять на небі, а у нас зірками є діти. І саме головне, на що ми звертаємо увагу, адже адмінрада спілкується з тією людиною, яка приходе на роботу. Якщо в людини горять очі, якщо людина не задає перше запитання, яка заробітна платня і до котрої години я працюю, якщо людина приходить уже із наробками і показує , що я можу оце, оце й оце, показати, оце зробити, отут допомогти, тоді у нас уже не виникає сумнівів. Але саме головне — це любов до дитини, любов до людей. Тому що треба спілкуватися не тільки з дітьми, а й з батьками. І з таким самим складним контингентом як бабусі. Ми розуміємо, що для кожної бабусі її онук чи онучка — це саме головне, тільки він повинен бути на першому місці. Тому коли ми вміємо розуміти і надати допомогу дітям, батькам і колективу разом, то я вважаю, що тоді тільки ця людина може працювати в Палаці. Велика допомога в цьому, що нарешті вже 10 років як прийняло Міністерство освіти й науки рішення про те, що не тільки в школах, а й Палацах повинні працювати практичні психологи. І це велика знахідка і велика допомога. До нашого практичного психолога Л.О.Онуфрієнко не зачиняються двері. До неї черга батьків, підлітків...

ВЕД: Наскільки потрібна допомога така...

ДРОЗД: ... так, ми допомагаємо і батькам порозумітися з дітьми, і підліткам знайти свою дорогу в цьому житті, щоб не схибити. Це надзвичайно велика допомога. І не завжди вони в школі скажуть психологу те, що вони говорять у нас в Палаці. Вони зовсім інші в Палаці. Мабуть, найбільше надбання в Палаці — це те, що ми не ставимо оцінки і ми не заставляємо приходити. До нас ідуть тільки ті, хто бажає навчатися.

ВЕД: Ті, хто хоче.

ДРОЗД: Так.

ВЕД: Нагадаю, що в ефірі радіо «Ваша хвиля» програма «Персона грата» і я продовжую розмову із директором Полтавського Палацу дитячої та юнацької творчості В.Д.Дрозд. Пані Валентино, я знаю, що вашому Палацу на сьогодні є чим пишатися, — 2 народних колективи, ви маєте визнання на всеукраїнському, міжнародному рівнях. Словом, похваліть себе, адже дійсно є за що.

ДРОЗД: Так, дійсно, педагогічний колектив, і дитячий, і батьківський, ми працюємо спільно і ставимо за мету , щоби якомога більше дитина могла розкритися. А розкритися дитина може лише тоді, коли вона бере участь в конкурсах, змаганнях, фестивалях, тоді, коли вона в незакритому просторі. На сьогоднішній день ми пишаємося нашими колективами. Перш за все, вперше в Полтавській області, в Полтаві, — чемпіонка світу з шашок. В.Кришталь в цьому році з Болгарії привезла це звання, в минулому році вона була чемпіонкою Європи і тільки заради неї одної, її перемоги грав Гімн України, в цьому році вона чемпіонка світу. І все це завдяки наполегливій праці керівника Кузьмінського І.Д. та її мами. Ми на сьогоднішній день не маємо великих коштів для того, щоб вивозити дітей за кордон, то спонсорами виступають батьки. Великий їм уклін за це. Далі, в цьому році, як і завжди, зразковий художній колектив танцювальний клуб «Акцент», де керівники — відмінники освіти України Олена та Олег Рагуліни, були в Болгарії на всесвітньому фестивалі творчості молодих і знову, як і завжди, в минулому році було Гран-прі, в цьому році знову вони повторили свої досягнення.

ВЕД: З порожніми руками не повертаються.

ДРОЗД: Не повертаються. Народний художній колектив ансамбль танцю «Барвінок», в цьому році ми щасливі, що Безгрешновій Т.Ю., художньому керівнику присвоєно звання заслуженого працівника освіти. Кожного року ми їздимо на міжнародні фестивалі і ми не повертаємося без Гран-прі. «Соняшник» — народний художній колектив, де керівником була Сташкевич Н.М., на жаль, вона в цьому році пішла з роботи, через сімейні справи вимушена була, але продовжує цю роботу її колишня вихованка Катерина Василівна. Вона тільки вчора приносила мені нове всеукраїнське видання, де вміщені кращі роботи наших вихованців, це фотоальбом. Тобто про кожен колектив можна говорити безкінечно. Вокальна студія. Ми її створили, прийшов наш колишній вихованець Палацу Котенко В., який навчався у метра музичної справи, вокальної справи, у Ніколенка Г.Г., він керує відділом з цього року. Його діти-вокалісти на міжнародних конкурсах посідають перші місця, а в минулому році був конкурс в музичному училищі, де ми отримали Гран-прі, не дивлячись на те, що там були виставлені музичні школи, але вихованці саме нашого Палацу, де керівники вміють навчити працювати, але й вимагати віддачу від дітей ось цієї творчості, яка в них вкладена.

ВЕД: Які на сьогодні гуртки працюють при Палаці, яку кількість дітей охоплюють, наскільки мені відомо, то зараз менше технічного спрямування гуртків? Якщо раніше авіамоделістів, радіотехніків було дуже багато, зараз менше.

ДРОЗД: На жаль, в нас було цокольне приміщення, там були тільки технічні гуртки, там працювало 8 технічних гуртків. Це був гурток радистів, гурток електроніки, гурток радіо, гурток електриків, авіамодельний гурток, кіномеханіків, фотогурток, ТБ, то, на жаль, на сьогоднішній день ми маємо тільки 3 гуртка технічного спрямування — це радіоелектроніки, авіамодельний і гурток «Умілі руки». По-перше, важко залучити фахівців, тому що я добре розумію, що та заробітня платня, яка в нас є, вона не привабить молодих хлопців, тому що їм треба мати сім’ї і треба, як би там не було в цьому житті жити, ...

ВЕД: ... годувальником бути...

ДРОЗД: ... годувальником бути. І, по-друге, технічні гуртки на сьогоднішній день дуже дорогі, адже щоб купити для літаючої моделі оснащення, треба десь до тисячі євро. Хто з батьків може такі гроші?..

ВЕД: ... не всім по кишені...

ДРОЗД: ... ми це добре розуміємо. Тому поки що ми йдемо на кордові моделі, паперові, тобто те, що можуть батьки, але все-одно хлопці відтягнуті від вулиці, від того середовища. Воно не завжди сприятливе, будемо так говорити. На сьогоднішній день у нас більше — це художній відділ, де працюють вокальні, музичні, хореографічні колективи; відділ прикладного мистецтва, де представлені майже всі абсолютно гуртки вжиткового, прикладного мистецтва. Ми теж пишаємось, в нас надзвичайний колектив — це гурток «Господарочка», Сидоренко Людмила Іванівна керує цим колективом. Їхні роботи дуже знані і визнані в Києві, були виставки, коли відбиралися, це вишиті ікони, до того вишиті дітьми-інвалідами. З дітьми-інвалідами ми знаємо, що працювати надзвичайно складно, але ми працюємо. Тому що ці діти мають право творити, жити, ...

ВЕД: Повноцінним життям...

ДРОЗД: ... повноцінним життям абсолютно. Відділ масової роботи, це, перш за все, театр арт-студія «Браво», які на сьогоднішній день, будемо говорити так, трішки заповнюють, не повністю, нішу театру юнацької творчості, але ми маємо можливість давати вистави для дітей новорічні, проводимо різноманітні конкурси, фестивалі. Організовуємо дозвілля для дітей нашого міста під час канікул. І, ясно, що інформаційно-методичний відділ, який повністю забезпечує наших педагогів методичними знахідками, рекомендаціями, творчими добірками, дає можливість нам розвиватися і реалізуватися як педагогам, тобто новаторством ще займатися. Оце на сьогоднішній день така структура Палацу. У нас 1680 дітей, 101 навчальна група, 45 гуртків.

ВЕД: Не таємниця, що у наш розвинутий час молодих людей важко чимось здивувати. Валентино Давидівно, який, на вашу думку, педагог буде цікавим для дитини, буде для неї авторитетом, щоб дитина до нього дослухалася?

ДРОЗД: Молодий, кмітливий, веселий, творчий, той, який іде від побажання дитини до втілення її задумів.

ВЕД: Той, хто буде дослухатися до запитів дитини?..

ДРОЗД: ... до потреб дитини саме.

ВЕД: Ну а тепер перейдемо на персоналії. Нагадаю, що поряд зі мною В.Д.Дрозд — директор Полтавського Палацу дитячої та юнацької творчості. От я вам телефонувала, щоб запросити на розмову, Валентино Давидівно, а ви мені сказали, що в мене кожен день розписаний посекундно. Скажіть, будь ласка, така самовіддача 100% впливає на став-лення до вас ваших рідних? За що любите роботу, що дає стимул з таким запалом багато років працювати і чи не ревнують ваші рідні до роботи?

ДРОЗД: Розумієте, стимул — це діти. Вони кожного року приходять і їхня добра енергетика дає можливість працювати, творити і не стояти на місці. А що стосується сім’ї, в мене, мабуть, в родині звикли, мене чоловік все життя пропрацював в міліції, його теж не було вдома...

ВЕД: Тобто і будні, і вихідні всі на роботі...

ДРОЗД:... всі на роботі. Тому з розумінням і син мій до цього відноситься. Можливо, десь в дитинстві я не додала йому уваги і я це добре розумію, тому що він завжди говорив: мама, коли я до тебе підхожу, ти говориш, що, синок, відійди, ти бачиш, у мене діти, а в мене завжди виникало запитання: а хто я? Тому, користуючись нагодою, я вибачаюсь перед ним, але домашні розуміють, що моя робота — це моє життя.

ВЕД: Ви можете сказати про свою сім’ю «Мій дім — моя фортеця» і для кого ви створюєте домашній затишок? Кілька слів про своїх найближчих, найрідніших людей.

ДРОЗД: Ну, перш за все, — це мій чоловік Дрозд В.Г., син Дмитро, онучка Дар’я і невістка Поліна. Мені з ними затишно, мені з ними добре, і вони мене добре розуміють, і мені завжди хочеться щось для них зробити таке, щоб їх порадувати. Тому що я розумію добре — я складна людина, як тільки приходжу додому, в мене розмови про Палац, а це не завжди, можливо, добре, треба відключатися від цього, тому я надзвичайно вдячна своїм рідним і близьким, які мене розуміють, які мене підтримують в усіх моїх починаннях. До речі, я хочу сказати, що коли я тільки прийшла працювати директором, то мені багато в чому допомагав мій чоловік.

ВЕД: Ну, і компенсуєте ті якісь, можливо, моральні затрати чаклуванням на кухні. Ви хороша господиня, яка у вас фірмова страва, чи взагалі любите готувати?

ДРОЗД: Ну про себе не говорять гарно, але моя онучка завжди, коли встає з-за столу, каже: бабушка, дуже смачно! Я люблю готувати. Для мене кухня — це основне місце моє після роботи. Мене привчила до цього моя мама. А ще — мій свекор, царство йому небесне, саме він навчив мене варити, куховарити, тому я надзвичайно йому вдячна.

ВЕД: Ви жили разом?

ДРОЗД: Так, ми жили разом з батьками чоловіка, мама працювала дуже довго, а от він мене вчив варити борщі, вчив мене запікати жаркоє і т.д. І мені стало соромно, я почала читати всі книжки про кулінарію і можу сказати, що на сьогоднішній день в мене є фірмові мої страви — це запечена гуска, це «Наполеон», вареники, але як і кожна мати, яка має сім’ю, я думаю, любить готувати так своїм рідним, щоб вставати з-за столу не хотілося.

ВЕД: Так, з душею головне.

ДРОЗД: З душею.

ВЕД: Чи є у вас домашні улюбленці і хто робить ваш побут яскравішим, затишнішим, хто там, можливо, у вас муркне, потреться об ногу?

ДРОЗД: Кажуть, рух — це здоров’я. Тому я завдячую своїм великим друзям і навіть членам сім’ї, — у нас дві овчарки Акбар і Багіра, які допомагають нам з чоловіком підтримувати фізичну форму і здоров’я. Це члени нашої родини, які нас безмірно люблять. Коли я тільки відкриваю ворота свого двору, вони вже обоє біля мене, вони мене поцілували з усіх боків, це значить день вдався.

ВЕД: Валентино Давидівно, зроблю щирий комплімент на адресу вашого квітучого стильного вигляду. Який рецепт жіночої привабливості маєте?

ДРОЗД: Знаєте, коли йдеш на роботу з задоволенням, а додому повертаєшся з радістю, то, мабуть, це основне, що дає жінці бути жінкою. По-друге, коли зустрічають тебе діти і кажуть: Добрий день, Валентино Давидівно! І оця посмішка, оця радість, що вони раді тебе бачити, вона дає можливість бути молодшою. І завжди я вважаю так, що якщо жінка посміхається, якщо жінка радіє, якщо очі її блищать, вона буде молодою, скільки б їй не було років.

ВЕД: Тобто головне — душевний настрій.

ДРОЗД: Так!

ВЕД: Яке ваше життєве кредо, девіз?

ДРОЗД: Я завжди своїм колегам і друзям говорю, я вже не пам’ятаю, хто мені це сказав, але сказала якась людина, коли мені було дуже важко, тоді, коли померла моя мама. Мені сказали так: ніколи не буває так важко, щоб не було ще важче, але ніколи не буває так добре, щоб не було ще краще. Тому я живу саме на цьому, що буде ще краще.

ВЕД: Дуже мудро. 7 жовтня святкуємо одне із найбільш шанованих професійних свят, улюблене багатьма із нас ще зі шкільних років, — це День вчителя. Я щиро вас вітаю з професійним вашим святом, натхнення вам у роботі, міцного здоров’я, отієї самовіддачі, заради якої ви працюєте, великих-великих успіхів вам, вашому колективу і вже оскільки маєте такий багаж педагогічної діяльності, за плечима, ваші побажання людям молодим, які ще стають на стежку педагогічної діяльності. Тому що, мабуть все-таки, це не професія, це покликання?

ДРОЗД: Перш за все, я хочу привітати всіх з професійним святом наших всіх педагогів позашкільних закладів міста і області, педагогів освітніх закладів, дошкільних закладів, управління освіти. Побажати здоров’я, наснаги, творчості, а вам, шановні молоді колеги, не боятися робити перший крок в своєму житті, сміло заходити в клас до дітей, говорити їм «Добрий день!», дарувати посмішку , а потім уже своє серце, свою любов і свої знання.

ВЕД: Я дякую вам за розмову!

ДРОЗД: Дякую вам за те, що запросили!

ВЕД: А слухачам радіо «Ваша хвиля» нагадаю, що це була програма «Персона грата». Я спілкувалася із директором Полтавського Палацу дитячої та юнацької творчості, заслуженим працівником освіти України Валентину Давидівну Дрозд. У студії працювала Світлана Ісаєнко. На все добре!