Розмір тексту

Як заохотити полтавців добиратися на роботу велосипедом

Велопарковка біля головного офісу Єврокомісії Велопарковка біля головного офісу Єврокомісії

Першим кроком для цього може бути ефект «сніжного кому»

Той, хто хоча б один раз бував в країнах Західної Європи, не заперечуватиме, що в око мало не одразу впадає наявність велосипедно-транспортної інфраструктури та кількість велосипедистів на вулицях. І не велосипедистів навіть, а просто — людей на велосипедах. Саме так. Європейці не виособлюють таку групу людей — велосипедисти чи велолюбителі. Тому що цє визначення об’єднує мало не всіх. Практично неможливо побачити на вулицях Парижу або Варшави людину у велоформі, обвішану дорогими велоаксесуарами. Та й велосипеди в європейців треба сказати — «не ахті». Мабуть так склалося через те, що люди в Європі на велосипедах здебільшого ПРОСТО ЇЗДЯТЬ. Вони використовують велосипед як звичайний транспортний засіб для переміщення себе в просторі. Домогосподарки їздять на велосипедах в магазини і на ринок, діти — в школу, студенти — в університет... І дуже велика кількість працездатного населення добирається на велосипедах до місця роботи. Вигоди від такого способу беззаперечні. Якщо навіть відкинути «лірику» про збереження екології і зменшення шкоди оточенню, факт економії на пальному не викликає сумнівів. А те, що в сучасному місті в години «пік» середня швидкість велосипедиста перевищує середню швидкість автомобіля і час, який витрачає велосипедист на подолання відстані від дому до місця роботи не набагато більший, а часто і менший, ніж в автомобіліста — доведений факт.

мер лондонаМер Лондона Борис Джонсон

Справді, для західного світу звичайна картина — чиновник їде на службу на двоколісному і безмоторному. Відома фотографія, на якій мер Лондона в костюмі і при краватці крутить педалі по ранковій вулиці. Варшавских чиновників за допомогою додаткових сніданків та солодощів заохочують їздити на велосипедах на роботу. А вщент заповнена велопарковка перед головним офісом Єврокомісії говорить сама за себе. Прикладів можна привести безліч. Та Європа Європою, а що ж в нас?

Як не дивно, але попри повну непристосованість українських міст для пересування велосипедом, ентузіасти цієї справи «нарощують оберти». В Україні навіть сформовано неофіційний громадський рух — «Велосипедом на роботу» (www.biketowork.org.ua). Однак якою б не була ініціатива «знизу», але ідея використання велотранспорту не зможе розвинутись без створення певних умов. Мова навіть не йде про відповідну велосипедно-транспортну інфраструктуру. Це питання доволі об’ємне і неможливе без принципових змін транспортної політики та підходів в розбудові та функціонуванні шляхово-транспортного господарство міста. Та й, чесно кажучи, відсутність велодоріжок — не найголовніша перешкода для тих, хто їздить на роботу на велосипеді. В даному випадку набагато важливішими є умови, які необхідно створити на самому робочому місці. Це наявність кімнати для переодягання, місця зберігання велосипеду та можливість приймати душ.

В цій статті вже згадувалося, що польських чиновників заохочують їздити на роботу на велосипеді. В нас ситуація дещо інша. Нам необхідно заохотити роботодавців створити умови для своїх підлеглих та колег — велосипедистів. Що може зробити для цього «велоспільнота»? Перше і найефективніше — це «задавити масою». Створити ефект сніжного кому. Просто їздити, робити це регулярно і заохочувати до їзди своїх колег. Переконуйте власним прикладом своїх співробітників, дайте їм зрозуміти, що добиратися до роботи на велосипеді не складно, зручно і вигідно.

Однак нічого так не переконує бізнесмена, як можливість зекономити. Навряд чи в наших умовах будуть переконливими аргументи, що завдяки велосипеду робітники матимуть краще здоров’я, що в свою чергу призведе до скорочення захворювань і, як наслідок, витрат на лікарняні та втрат робочого часу. Хоча саме цей аргумент є мало не на першому місці в усьому світі. Ми звикли до скорочення витрат завдяки пільгам і преференціям. Що ж, це теж шлях. Будь-який роботодавець сплачує за землю, на якій розташоване його підприємство. Це або орендна плата, або земельний податок. І те, і те сплачується до місцевого бюджету і встановлюється місцевою владою. Отже, якщо влада зацікавлена в реформуванні місцевої транспортної політики і бачить цю можливість в тому числі і через «пересаджування» громадян з власних машин на велосипед, то може запропонувати роботодавцям пільги в платі за землю. Плюс до цього іміджеві заходи — конкурс «Кращий велоработодавець року», наприклад і тому подібне. В Полтаві вже є подібний прецедент. Під час проведення Всеукраїнського Велодня відзнаками міського голови були нагороджені власники та керівники закладів громадського відвідування, які за власної ініціативи встановили велопарковки біля своїх будівель.

Але найскладнішим може виявитися навіть і не все вищенаведене. Набагато важче переломити громадську думку. Якщо західний чиновник (менеджер, директор, керівник, підприємець) на велосипеді викликає схвалення і повагу, то в Україні в переважній більшості — нерозуміння і навіть осуд. І тут не допоможуть ніякі податкові пільги та інші заходи. В даному випадку все залежить лише від кожної конкретної людини, яка прийняла для себе рішення — Я ЇЗДИТИМУ НА РОБОТУ НА ВЕЛОСИПЕДІ! І якщо Ви це рішення прийняли, пам’ятайте слова Махатма Ганді: «Спочатку вони тебе ігнорують, потім висміюють тебе, потім починають з тобою боротися. А потім ти перемагаєш».

Олександр ІВАНІНА

ВелоКраїна

Про проект

Редактор проекту:
Олександр Іванина

42

Полтавщина:

Запропонувати тему