Magnum Opus: Вірші

Скучити за станом загальної ейфорії,
Шукати стежками трави-подорожника.
І, навіть, якщо твій кіт захворіє,
Лікувати нею малого безбожника.

Хоча, у котів є своя, мабуть, віра,
Молитва — це пряжа зеленим оком,
І тепла тінь особистого звіра
Ніколи їм «не вилізе боком».

Кігті і вуса, і сім життів —
Настої загоять порвані рани.
Він лишався на сонці і муркотів,
А, інколи, ласував воду з-під крана.

Приходив додому і теплими лапами
Відбитки лишав на чистих поверхнях,
Спав в літніх речах, що давно залатані,
І ніхто не дивився на нього зверхньо.

Іноді грався — торкав зап’ястя —
Від кігтів сліди — мов від пензля художника.
А скільки котові потрібно для щастя?
Сну і мишей, і листок подорожника.

(Олена Маляренко)

Апокаліпсис мого покоління

Як у кульковій ручці,
так в серці теж може скінчитись чорнило.
Обірветься рядок
і застигне в словах напівкрик,
щоб те «вчора» уже перетліло.

Заспокоїться дощ,
Павутиння бринітиме краплями сліз чи росою...
Зазвучить монотон перший раз —
Все до ранку скінчиться без бою.

Відійдуть в позапростір від нас
Всі не скоєні злочини й кари.
Вклякне пам’ять,
Що в наш біржо-фондовий час
Стала зовсім дешевим товаром.

І вогонь піде в дим,
І забудуть навмисно колишні коханці,
Як рипить розтривожений голос,
Як психують розгублені пальці...

(Ірина Домненко)

Місто, бідняк і безхатній пес

Колись затемна
Стомлене місто
Стиха стежило як
Ніжно й ретельно
Маленьку кіску
Заплітав
Собаці
Бідняк

Занедбані пасма
Вельми старанно
перебирав добродій
«тепер ти в нас
доглянутий гарний
єдиний у всій породі»

й отримавши дружній
плескіт по спині
мов заклик на добру вдачу
у темінь рушив
кудлатий зайдисвіт
і гавкав подяку собачу

тоді затемна
стомленим містом
Розчулений пес
Гасав
гасав
Допоки
Не розплелася
Єдина в породі
Коса.

(Анна Єгорова)

***
Ніч без твого тепла
І погляд холодної тиші.
Ти безсоромно втекла,
Забравши закохані вірші.

І тіло немовби поряд,
А душу твою забирають.
Серцям необхідний догляд
Або два білети до раю.

Ніч у тенетах системи
І замість повітря тут дим.
Не знаємо досі де ми,
Але розуміємо з ким.

Усюди темні провулки,
Холодні колючі дроти.
Нам хочуть зв’язати руки,
Стулити кохання роти.

На їхньому боці є час.
У нас є таємні думки.
Нехай цілий світ проти нас,
Але в цьому світі є МИ!
(Андрій Коновалов)

Політичне

Проговорену тишу уже не назвуть мовчанням,
пережита війна часто змінює колір думок.
Кожен постріл у душу вчить лаштувати блок,
кожна акція опору може бути остання.

Голоси на площах, які вірять ще в добро,
перемелюють свій оптимізм у пусту тривогу.
Носять її, мов джинси, беруть в дорогу,
зафарбовують в сіре думки, слова і нутро.

Я не вірю в новини, я майже ні в що не вірю
і ховаю надії в кишені, немов ключі.
Ти вільний, друже, мовчи, говори, кричи...
Зброя — твоя свобода!
Нею полюй на звіра!

(Роман Повзик)