Розмір тексту

«Persona Grata»: Олександр Куценко

Гість — командир роти особливого призначення «Беркут», майор міліції Олександр Куценко. Ведуча — Інна Якобенко

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля» в проекті «Персона грата». Проекті, в який ми запрошуємо людей медійних, можливо, відомих широкому загалу здобутками в своїй професії, або тих, хто нас ситуативно здивував. Сьогоднішній наш гість — це людина, яка 20 років успішно робить кар’єру в своїй професії, яку дуже добре знають в певних структурах, але і людина, яка і ситуативно може зараз нас цікавити, оскільки мова буде йти про доблесну роту міліції особливого призначення «Беркут». Майор міліції, командир цієї роти Олександр Петрович Куценко. Доброго ранку!

КУЦЕНКО: Доброго ранку. 

ВЕД.: Ви так молодо виглядаєте, що навіть не віриться, що ви уже 20 років на такій складній, відповідальній роботі...

КУЦЕНКО: ... дякую, дякую...

ВЕД.: Це, мабуть, особливості професії, бо, підозрюю, у вашій структурі бути в поганій формі — просто не реально. 

КУЦЕНКО: Ну да, не секрет, щоб попасти в підрозділ, треба пройти певний конкурс. Скласти, в першу чергу, фізо: треба бігати, пригати, мати опредєльонні навики, такі всі працівники в нас і єсть. 

ВЕД.: У Полтавському «Беркуті» скільки зараз людей?

КУЦЕНКО: 52.

ВЕД.: Підрозділ в Україні створили у 1992 році, ви були серед тих, хто був у першому призові.

КУЦЕНКО: Да, підрозділ був створений по проекту російського ОМОНа після того, як розвалився Радянський Союз. В Полтаві він був створений 7 липня 1992 р. Тоді ми ще всі були молоді, спортивні, також дуже хотілося всім працювати. Також був шалений конкурс — 5 чоловік на 1 місце. На жаль, з того часу нас залишилося 5 тих, хто ще працює.

ВЕД.: В цьому році «Беркуту» святкували 20 років. На урочистостях ветерани згадували, що спочатку мотивацією для створення підрозділу було те, що в буремні 90-ті треба було якось навести порядок з рекетом, який вів себе вже в країні по-хазяйськи.

КУЦЕНКО: Да, з одной сторони були бандіти, рекет, з другой — працівники міліції «Беркут». Перші командировки наші в 93 р. в Кременчук, тому що місцеві бандити не давали людям просто жити. Рекет. Ну, приходилось працювати.

ВЕД.: «Беркут» — це підрозділ УМВС, «Альфа» — це спецпідрозділ СБУ, а «Сокіл» — спец підрозділ УБОЗу. Так?

КУЦЕНКО: Да. 

ВЕД.: Наскільки ті підрозділи старші за «Беркут»?

КУЦЕНКО: За «Альфу» нічого не скажу, не знаю, це їхня компетенція.

ВЕД.: Все, що зв’язано з СБУ, таке «сильно заколдованное»? 

КУЦЕНКО:  А «Сокіл» молодший, ніж підрозділ «Беркут». Взагалі підрозділ «Беркут» створювався як для боротьби з організованою злочинністю, масовими правопорушеннями. Потім у нас функції трохи відібрали і «Сокіл» став працювати з організованою злочинністю, а ми більше — по охороні громадського порядку. 

ВЕД.: Нещодавно я прочитала інформацію, що полтавські «Беркут» і «Сокіл» борються з браконьєрами. Разом?

КУЦЕНКО: Да. Це ж теж охорона громадського порядку. А те, що творять зараз браконьєри не входить ні в які рамки. Повірте, там і електровудки, і різні інші заборонені пристрої. 

ВЕД.: Ви закінчили школу, і, власне, у кожної людини по закінченню школи постає питання: куди йти? Ви відразу вирішили куди, чи вже після служби в армії, яка у вас теж була не простою, — дивізія оперативного призначення внутрішніх військ СРСР ім. Дзержинського, яка тоді базувалася у Москві?

КУЦЕНКО: Да, ну вона і тепер там базується. Навчатись, звісно, не дуже хотілося. Поступив в училище, а потім так сталося, що треба було йти служити. Я з великим задоволенням пішов!

ВЕД.: А в яке училище ви вступили?

КУЦЕНКО: В 10 СПТУ. 

ВЕД.: Яку професію хотіли обрати?

КУЦЕНКО: Електромонтер промишленного оборудованія. Ну тоді були заводи, де можна було працювати. А про те, що в армію я пішов ні одного дня не шкодував. Це така школа була виживання, це була школа, коли стають справжніми чоловіками. Теперішнім молодим людям цього не вистачає. Не вистачає, того що вони всього рік служать, а хто і 9 місяців, це дуже мало. З нашого двору всі пішли в армію, хто куди попав, але всі служили. Не було таких, в нас поряд був «Локомотив», ми ходили на бокс, на греблю, легку атлетику. В 96, напевно, році, я виграв по бігу чемпіонат Полтави. 

ВЕД.: Рішення поєднати своє життя саме із таким підрозділом прийшло в армії, чи вже коли повернулися?

КУЦЕНКО: Ні, це було ще до армії, коли комп’ютерів не було, ми багато читали, такі були книги про чекістів, розвідників, які можна було читать за добу, за дві. Школьну програму відкладали, а читали такі книги. Ну були приклади і хотілося не то що повторить їх судьбу, а просто жить по їхнім принципам, по моралі. Ну, а потом уже після армії була можливість в Москві залишитись, але хотілось додому. І прийшов додому, півроку поробив на ПТРЗ, доки збирав документи, проходив перевірки, ну а потом попав я в «Беркут». Тоді нас було 12 там, коли я прийшов.

ВЕД.: А ви від кого дізналися про підрозділ?

КУЦЕНКО: У нас сусід працював у Ленінському райвідділі, каже: хватить тобі гулять, іди, це те, що тобі потрібно.

ВЕД.: Наскільки вам легко підкорятися? Це зараз ви керуєте підрозділом, а колись ви слухали командира.

КУЦЕНКО: Ви знаєте, організатори у нас були, не то, шо вони нас там ламали, ми прийшли, ми в принципі уже готові були, ми тільки з армії поприходили. Перший командир Малаканов О.В., перший заступник Митрофанов С.В. Вони не кричали, вони просто розказували. Митрофанов ходив з нами на службу, розказував, шо робити, як до людей підійти навчав. Обстановка була дуже дружня, ну вона і зараз дружня, покоління міняються, а те, що було закладено ще 20 років тому, так воно, в принципі, і зараз. Що сказать? Дудка, другий командир, також вніс щось своє. Колективізм — це саме головне, що в нашій роботі може бути. Ну от ми на «Євро 2012» працювали місяць, потім події були в Києві. Слава Богу, ніяких конфліктів не було.

ВЕД.: Полтавський «Беркут» на «Євро» працював в Харкові?

КУЦЕНКО: У Харкові, потом нас перекинули в Київ. Взагалі «Євро» пройшло на дуже високому рівні, і в Києві під час фінального матчу було тихо і ніяких заворушень не було. Наші зарубіжні колеги кажуть, що дуже на високому рівні була організована охорона.

ВЕД.: А вам доводилося по своїй цій роботі, пов’язаній із ротою особливого призначення, вивчати закордонний досвід, спілкуватися з закордонними колегами, виїздити туди у відрядження для того, щоб переймати цей досвід?

КУЦЕНКО: Ну, взагалі в нас місто таке маленьке, рота всього-навсього, 50 чол., то нас менше запрошують , а де полки і батальйони, вони часто їздять за кордон і там набувають досвід, потім приїжджають, нас збирають, показують нам.

ВЕД: А що б ви хотіли привнести в роботу нашого «Беркута» таке, що є за кордоном і чого, ви відчуваєте, бракує у вашій роботі?

КУЦЕНКО: Ну, я не буду вам на це питання відповідати, бо тут, мабуть, більше такого...

ВЕД.: ... суб’єктивізму?..

КУЦЕНКО: ...суб’єктивізму і може бути більше, знаєте, правового аспекту.

ВЕД.: А ви, власне, в «Беркуті» — з першого призова. Усі 20 років його існування — це й ваша професійна біографія... 

КУЦЕНКО: Да, це все пройшло, як один день. Ми починали тренуватись на стадіоні «Динамо». Така сама спека була, жарко, ну ніхто не плакався. Я вам взагалі чесно скажу, останнім часом оці фільми про міліцію, поліцію, що б це не було, я стараюсь не дивитися. 

ВЕД.: А які ви дивитеся фільми?

КУЦЕНКО: «Світлофор».

ВЕД.: Добре, якщо випадає вільна хвилина, є у вас якесь хобі, якому ви її присвячуєте? Як ви відпочиваєте?

КУЦЕНКО: Якщо є хвилина, можна із сім’єю виїхати на річку відпочивать. Поплавати, там якісь види спорту — волейбол, футбол побігати. Взагалі ми і підрозділом часто відпочиваємо. Ну, можна ще поїхати на дачу, там попрацювати. Це мені до вподоби, я працюю з задоволенням.

ВЕД.: Агрофітнес?

КУЦЕНКО: Я працюю із задоволенням, мабуть, того, що бабушка в селі жила, треба було кожного літа приїжджать, допомагать. Для мене це не зазорно абсолютно, я працюю, і був сержантом, і командиром, це не значить нічого для мене. 

ВЕД.: Кажуть, найважча наука — наука управління людьми. Ви 4 роки вже керуєте підрозділом, в якому, власне, ви зросли, як професіонал сформувалися. Що найважче в прийнятті управлінських рішень вам, як керівнику?

КУЦЕНКО: Ну, знаєте, бувають такі моменти, коли стоїть задача, і хочеш ти, не хочеш її виконувати, а потрібно. 50 підлеглих, у всіх різний характер, треба довести оцю всю інформацію, треба виконати. Є моменти. От ми були в Києві, треба було сидіти в автобусах всім. Жара +37, автобуси, людям треба пояснить, що знаходитися треба тільки в автобусі. По-людськи розумієш їх, бо й сам сидиш же разом з ними, тільки в машині, а вони там в автобусі...

ВЕД.: І, мабуть, не в футболках сидите? 

КУЦЕНКО: Повністю в екіпіровці! По-людськи їх жалко, але є наказ, який треба виконувати. Ми ж воєнні, ми ж прийшли служити.

ВЕД.: Добре, тоді запитання: якщо наказ вашого командування не зовсім співпадає з вашим особистим відчуттям ситуації, з вашим ментальним її сприйняттям, і т.д. (бувають же різні накази і різні ситуації...), які формули переконання ви знаходите для себе, щоб його виконати? 

КУЦЕНКО: Важко переносити, но знаєте, взагалі ж я воєнний, тому потрібно виконувати. Ну, виходиш з того, що десь, може, не так, трошки по-своєму зробити. Потому що, допустім, єслі я на землі, мені с одной сторони краще видно це все, як воно повинно бути. Начальник то він сказав зробити, йому важен конечний ітог — саме головне, щоб зробить. А як — вже виходимо із ситуації.

ВЕД.: У сім’ях моїх знайомих, які працюють у правоохоронних органах, скаржаться на те, що людей практично ніколи немає вдома. Діти ростуть, тата не бачать. У вас донька?

КУЦЕНКО: Так. 

ВЕД.: Скільки їй?

КУЦЕНКО: 16 років.

ВЕД.: Вона як росла?

КУЦЕНКО: Як вона виросла... В мене товариш сказав: за цією роботою не побачив, як у доньки сіськи виросли. Ну це правда, правда.

ВЕД.: Ви не просто затримуєтесь на роботі, у вас бувають і відрядження в інші міста. Вони довготривалі? 

КУЦЕНКО: В 90 р. ми по півроку вдома не жили, — все у відрядженнях. Ми взагалі майже всю Україну об’їздили. Там допомогу, там допомогу. Знаєте, приходиться, може, шкодувать, що дитина виросла, а ти не уділив їх уваги, скільки треба. Ну, ми, може, в нас якийсь склад ума другий, може, що ми знаєм: нада, значить, нада. 

ВЕД.: Я так розумію, дискутувати з приводу наказу командира у вас теж не прийнято?

КУЦЕНКО: В нас такого не прийнято, да.

ВЕД.: Ваші колеги, які зараз уже ветерани «Беркута», ветерани вашої служби, розповідали, що свого часу у ті ж самі 90-і, коли виникала потреба «Беркуту» виїжджати в Крим, вирішувати питання, пов’язані з кримськими татарами і т.д., то полтавський «Беркут» тримався на висоті, тому що абсолютно без крові, без жодних жертв їм вдавалося пригальмувати проблемні ситуації. Згадували ситуацію, коли йшло село, цілий населений пункт, 3 тисячі татар, озброєні, хто чим міг... «Беркут» спромігся наскільки знівелювати накал пристрастей, що не було жодної краплі крові, не було жодних нарікань на некоректність поведінки і т.д.

КУЦЕНКО: Знаєте, це, мабуть, заслуга Малаканова, першого командира, що так він вистроїв наші бойові порядки, що так все зробили. А взагалі це можна порівняти із 300 спартанцями, що вони 300 проти цілої армії вистояли. Взагалі, я так думаю, що от рота у нас, 50 человік, ними набагато легше руководити, чим батальйоном чи полком: ми тут друг у друга на глазах, ми бачимо, хто на що здатний. І там, коли ситуація така стала, ніхто не втік, не відвернувся, у нас такого не прийнято. Стали і всі робили те, що потрібно було.

ВЕД.: А чи була у вашому професійному житті ситуація, коли ви виконували якесь дуже складне, можливо, навіть не фізично, а психологічно складне, морально складне завдання, і подумали: все, з цього відрядження повертаюсь, — і з мене досить!

КУЦЕНКО: Навєрно, нє. Навєрно, мало проробив, щоб так іще думати. У нас своя специфіка роботи. Все-рівно виконувати потрібно, як би там не важко було. 

ВЕД.: Тоді чіпляюсь за останню інформацію. Віковий ценз у вашому підрозділі є? У скільки років у вас уже просять на вихід, на заслужений відпочинок?

КУЦЕНКО: Нє, у нас такого ще не було, щоб когось просили. Якщо згадать 79 р., Афганістан, бійці «Альфи» там були, ну їм по 45 було, уже зрілі чоловіки. Т.є., я тільки «за», якщо будуть працювати такі вже з поставленою психікою професіонали. Зараз взагалі такі часи настають, що треба більше думати, ніж кулаками махать, язик іноді більше дає, чим руками помахать. Хоча, нам треба працювати. Якщо ми працюємо, то ми жорстко працюємо, але в правовому полі. 

ВЕД.: В сенсі професійного росту до якого професійного щабля ви прагнете? 

КУЦЕНКО: Ну скажу, що в мене таких якихсь планів не було — от хочу буть командіром! Я так вам і не скажу, приїжджаєш з кожної командировки і думаєш: «Боже, як було важко, але ми це все змогли». Потому що кожен день є якісь нюанси. Чомусь ти учишся, там десь через себе переступив, там десь комусь плече підставив. Взагалі за роботу були такі случаї, їх багато було, що дійсно, приїжджаєш, потом думаєш: Господи, а як ми там вижили вообще в тих условіях, що були, і в тому графіку роботи. Це взагалі так. Кожна командировка — це в нас, як би навчання.

ВЕД.: Так, зі «Світлофором» ми з’ясували, а що ви читаєте, якщо випадає нагода?

КУЦЕНКО: Читаю? Ну, стараюсь старі книги читать, ті, що, опять-таки, про чекістів, про розвідників. Вони мені нравляться всю жизнь, там, може, тоді була епоха така, що висвітлювати іменно в такому ракурсі. Знаєте, знаходжу книжки, вони даже без палітурок. Взагалі, читать... тоді люди вообще працювали на такому ентузіазмі, що це... в них якась ідея була, мабуть, чимсь з нами схожі. 

ВЕД.: Власне, становлення вашого підрозділу давно відбулося. Зараз, у порівнянні з тим, що було 20 р. тому, мабуть-таки, небо і земля. 

КУЦЕНКО: Да, я прийшов 20 р. тому, прийшов і кажу: а де ж наш транспорт, на якому ми будемо їздити?

ВЕД.: Он, кажуть, тролейбус, шостий номер...

КУЦЕНКО: Нє, вони кажуть: он 2 «Волинянки», це такі як «Запорожець». І туда сідало 14 чол. Не повірите!

ВЕД.: Як в ютюбі фото із сільських весіль, — щоб їхати після гулянки на дискотеку.

КУЦЕНКО: Да. Коли ми приїхали на визов, люди були в шоці, — виходимо, виходимо, виходимо...

ВЕД.: І вони зрозуміли потім, що «Беркут» — непереможний.

КУЦЕНКО: Непереможний, да. Транспорта, техніки ніякої не було. Це зараз іномарки, комфортно їздити там. Єсть і хантера, УАЗи, Патріоти... База у нас своя вже краща, чим колись була. Спортзали там 2 у нас, кімната відпочинку, ну, для людей створюються умови. Начальство УВД допомагає в цьому питанні. Самі б ми, конечно, такий би ремонт не зробили, базу таку взагалі. Ну важко тримати, підтримувати порядки. 

ВЕД.: Коли ви ходили ще в школу, ким мріяли стати?

КУЦЕНКО: Працівником міліції. Мабуть, 6 кл., 7, я вже читав ці книжки, мені було цікаво... Космонавтом точно не хотів буть. А от фільми про міліцію, ті фільми, вони добрі, хоть і про міліцію, але вони були добрі.

ВЕД.: За 10-бальною шкалою у скільки балів оцінили б те, чого вдалося досягти на сьогодні? 

КУЦЕНКО: Ой, таке питання. Ну, щоб і не низько, і не високо, хай буде 8.

ВЕД.: Ще 2 бала — на перспективу! ...

КУЦЕНКО: Я ще не збираюся уходити з підрозділу...

ВЕД.: У кого ви вчитеся зараз?

КУЦЕНКО: Взагалі, знаєте от, опять таки ж відрядження. Там нема такого, що Ваня сидить отдельно, Петя отдельно, ми всі разом. Каждий із життєвих своїх досвідів, хтось розказує, у когось те почув, у когось те, у когось взяв попробував, у когось там елементарно даже мобільний телефон, да, там якась ігра, попробувати її складність. Т.є. оце друг у друга можна перехвачувати. Да, молоді, вони десь, я не скажу, що вони кращі чи не кращі за тих, що ми були...

ВЕД.: ... вони інші...

КУЦЕНКО:... вони інші, да, і у них тоже багато подивишся, можна чого брать, черпать, іменно тих новітніх технологій, то да. Для них цей комп’ютер — це да, просто. Я пока чомусь навчився, це було...

ВЕД.: Коли ми ходили до школи, навчалися у вузах, було фундаментально поставлене патріотичне виховання. Потім забрали комсомол, піонерію, я не кажу, що страшенно за цим страждаю і т.д., але натомість нічого відповідного так і не запропонували. І вийшло якесь таке пропадання, провисання уже у цього покоління, яке є нашими дітьми. От в сенсі патріотичного виховання... Якщо ми їм своїх героїв будемо зараз нав’язувати, вони їх просто не сприйматимуть. Ви керівник підрозділу, в якому, мені здається, фізичне загартування — це лише один бік медалі, а все-таки люди повинні вірити ще в ідею. Мені здається, у вашому підрозділі це має значення, тому що не завжди однозначно можна ставитися до завдань, які ви виконуєте... Яким ви бачите патріотичне виховання у наш час? Навіть не для бійців вашого підрозділу, а для тих, кому зараз 16-20 р.?

КУЦЕНКО: У себе в підрозділі ми створили ветеранську організацію. От приходять ветерани... Одна справа, що я кажу своїм підлеглим, інша — коли прийде перший командир, перший зам., хтось із тих авторитетних працівників, хто колись працював, і скаже те саме, воно буде сприйматись совсім по- другому. Треба, мабуть, більше спілкуватися з молодими, якщо про наш підрозділ. А взагалі от що ми робимо як підрозділ, мабуть, для того, щоб якесь патріотичне виховання було для учнів? Показуємо виступи. От коли діти приходять до нас, ми показуємо, вони такі задоволені. Діти, яким до 10 р., багато виходе і каже: я хочу вирости і працювати в міліції, в «Беркуті» хочу працювати. Ви подивіться, як у нас настроюють проти міліції: тебе прийде забере міліціонер, будеш балуватись — заберуть. На Западі у фільмах показують: пройшла якась успішна операція, йдуть міліціонери, їм діти жмуть руку. Це ж приємно, да? От уже йде виховання молоді. Це не тільки для таких малих, а й для дорослих. А ще ми спілкуємось, є воєнно-патріотичний клуб «Воїн», ми з ними спілкуємось також. Там різного віку і хлопці, й дівчата є. Ми підтримуємо, чим допомогти, проводимо, там зброю показуємо, свої показові виступи, до них ходимо.

ВЕД.: Зокрема, перед «Євро» якраз журналістів запрошували на показові виступи в Полтаві, на спортмайданчику однієї з полтавських шкіл.

КУЦЕНКО: 26 школи. То діти взагалі були в захваті, привозили дітей з різних регіонів. Даже знаєте, нехай не всі підуть в міліцію працювати, але якщо із них хтось, за нашим прикладом, не буде курить, а буде спортом займатися, то це ж теж якась робота вже проведена. 

ВЕД. Ви не палите?

КУЦЕНКО: Нє.

ВЕД.: І ніколи не палили?

КУЦЕНКО: Ніколи.

ВЕД.: А як з іншими шкідливими звичками?

КУЦЕНКО: Ну да, єслі є можливість...

ВЕД.: «... чай из белый чайник» ?..

КУЦЕНКО: ... всі ж ми люди.

ВЕД.: А на роботі собі дозволяєте?

КУЦЕНКО: Ні, на роботі — взагалі. В любий момент можуть викликати і треба їхати...

ВЕД.: ... тому, мабуть, і поза роботою не дуже собі можете дозволити розслабитися — теж можуть викликати...

КУЦЕНКО: Да, бо треба ж буть адекватним, щоб реагувать на ті чи інші задачі.

ВЕД.: Я завжди наприкінці передачі наших гостей прошу розповісти пристойний, форматний анекдот або притчу, на вибір, що хочете.

КУЦЕНКО: Попадає старий дід в ДТП на «Запорожці», в’їжджає в зад «Мерседесу» , виходять три здоровяка і починають бить діда, щоб везли гроші. Він каже: «Можна я звонок синові зроблю?» — «А хто син?» — «Та, — каже, — на птіцефабріке робить». — «Ну звони, хай везе гроші». Він передзвонив, машина приїжджає, вискакують хлопці, побили всіх тих бандюків. І син діду каже: «Батьку, скільки раз я тобі пояснював: не на птіцефабріке, а командір «Беркута».

ВЕД.: Ну от такий професійний, майже, анекдот. Я нагадую тим, що сьогодні нашим гостем був командир роти міліції особливого призначення «Беркут», майор міліції Олександр Петрович Куценко. Я дякую вам, що шматок суботнього часу, який, до речі, у вас не завжди вихідний, ви цього разу подарували нашим слухачам, а надалі — і користувачам Інтернет-ресурсу «Полтавщина». Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами. Почуємося у цьому проекті наступної суботи. На все добре!

КУЦЕНКО: До побачення!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Запропонувати тему