Веломаршрут на вихідні: кантрі вниз по Ворсклі

Нижня течія Ворскли характерна тим, що там практично відсутня присутність людини. Це пояснюється дуже сильною заболоченістю та залісненням правого берега і заливними практично кожної весни луками лівого. Іншими словами дач, маєтків і тому подібних «радостей» цивілізації в нижній течії нашої чудової ріки немає. А от що є, так це мальовничі луки, лісові галявини, багаточисельні русла-стариці з дивною рослинністю, чисті пляжі і шалене задоволення від катання тими місцями. Отже — в подорож! До Буланово. На підвісний місток.

Маршрут почнемо від Свято-Георгіївського храму в с. Нижні Млини. Дістатися туди можна або спустившись з с. Гора, або по вул. Південній, перетнувши трасу Київ-Харків по тунелю і далі по с. Нижні Млини в його кінець. Храм — доволі цікавий екскурсійний об’єкт. Єдиний в Полтавському районі, який не було зруйновано і зберігся до наших часів в своєму первісному вигляді.

Минувши храм, рухаємося далі без зміни напрямку правим берегом річки. Дорога на початку буде дещо розбитою, але через кілометр ми виїжджаємо на луки і починаємо отримувати естетичну насолоду. Минувши туристичну базу «Сенегал», починаємо триматися якомога ближче до русла і їдемо постійно вздовж ріки. Постійно будуть траплятися пляжі. Однак, якщо Вам не приносить задоволення купання серед людей і засмагання серед пластикових пляшок і стаканчиків — наберіться терпіння. Попереду майже дикі і практично безлюдні місця.

Дорога йтиме то луками, то лісом. Ні розвилок ні відгалужень. Однак на першій же розвилці (вона буде в лісі) необхідно повернути праворуч. Якщо Ви пропустили цей поворот — не страшно. Потрапите на гарний пляж, де дорога і закінчиться. В цьому випадку просто потрібно буде повернутися до розвилки і продовжити шлях в правильному напрямку. Після цієї точки явних розвилок і суперечливих поворотів вже не буде. Дорога, а якщо бути більш точним — стежка, пролягатиме крізь дикий ліс. Тут, як і на подальшому шляху, доведеться згадати, що ваш велосипед називається гірським і така спортивна дисципліна, як крос-кантрі — це його стихія.

Доволі довго Ви їхатимете, постійно вписуючись в цікаві круті повороти, прихиляючись до руля, щоб проїхати під похиленим деревом і інколи переносячи свій велосипед через повалений стовбур. Аж ось несподівано Ви опиняєтесь на галявині, густо зарослій травою і поритій кротами. Через галявину праворуч йде ледь помітна стежка. Рухатися нею далі в ліс. Тут триматися лівої сторони, аби часом не зійти з маршруту і не повернутися знову в Нижні Млини. Стежка, якою їдемо зараз, мало відрізняється від попередньої, але ліс навкруги стає вже не таким захаращеним. Часто з’являються русла-стариці, болітця, час від часу — галявини. В якийсь момент потрапляємо на доволі широку галявину і бачимо річку. Стежка забирає праворуч знову в ліс, і нам в подальшому нею і їхати. Однак тимчасово з’їхавши зі шляху і перетнувши галявину прямо, потрапляємо на чудовий пляж. Тут вже навряд чи буде людно!

А стежка невпинно веде нас до села Буланове. Через якийсь час не стежка навіть, а вже лісова дорога. Ось з’являються дачі, далі потрапляємо на багатьом відомі Булановські луки з дубами-велетами. На в’їзді в село (насправді, це вже його околиця) — магазин, залишивши який ліворуч, продовжуємо рухатися асфальтованою дорогою до краю села і далі — до підвісного містка. Місток — це поворотна точка маршруту. В літню пору тут доволі людно, але якщо Ви здійснюватимете цю подорож восени, в кінці вересня, наприклад, то будете вражені розмаїттям фарб, чистотою повітря та безлюддям.

Перейшовши місток (саме — перейшовши), одразу повертаємо стежкою ліворуч і починаємо рух в бік Полтави. Стежка — в прямому смислі слова. Вузька, звивається, інколи проходить по самому зрізу берега. Одним словом, їхати нею — суцільне задоволення. Усі відгалуження праворуч треба ігнорувати, інакше потрапляємо на луки і далі в Головач. А стежка через час перетвориться на лісову дорогу і виведе в луки. Характерне місце — річка робить крутий поворот ліворуч і відходить від дороги.

Їхати через луки прямо. Будь-яке відгалуження ліворуч виводить на пляж, праворуч — в село Лукищина. Переїхавши луки, знову під’їжджаємо до русла і пляжу. Це останнє місце, де можна покупатися. Тепер до ріки ми під’їдемо вже аж поблизу Нижніх Млинів.

Минувши пляж, знову виїжджаємо на луки і рухаємось прямо без зміни напрямку. Перетинаємо потік по бетонному містку і занурюємось в ліс. Знову ліс... Але вже не такий, яким ми їхали до цього. Річ у тім, що тут ми їдемо старою дорогою. Точніше — її залишками. Прокладена вона буле ще за часів Російської імперії. Широка. Місцями навіть можна побачити рештки замощення. Але для машин — непроїзна. І дуже мальовнича. Навіть весною вона не заливається, і, якщо проїхатися тут саме цієї пори року, то від виду первоцвітів аж дух перехоплює.

Минувши ліс, знову виїжджаємо на луки і, перетнувши їх, потрапляємо до дамби в Нижніх Млинах. До речі, на цій дорозі є ледь помітне відгалуження ліворуч — на відстані приблизно півтора кілометра після виїзду з лісу. Краще їхати саме цією стежкою. Вона трішки зріже кути і виведе до річки.

Дамба — кінцева точка маршруту. Зовсім поруч — Свято-Георгіївський храм, звідки брав початок наш шлях. Маршрут закінчено. Тепер — дорога до Полтави і відпочинок. Детальний опис та карту-схему можна побачити на сайті проекту «ВелоКраїна» http://bikeland.pl.ua. Гарних Вам вражень!

Тарас КУНПАН, директор Полтавського районного інформаційно-туристичного центру.

При підготовці матеріалу були використані фотографії, розміщені на ресурсі Google Earth