Розмір тексту

Громадські слухання як інструмент налагодження контакту між газовидобувними компаніями та місцевими мешканцями

Віднедавна основний спосіб комунікації газовидобувних компаній з місцевими мешканцями дещо змінив свій формат. І хоч це ті ж самі громадські слухання, як і 3-5 років тому, все ж, завдяки прийняттю закону про децентралізацію ренти, спілкування на них стало цивілізованішим, а результати співпраці — більш плідними. Громади навчилася ставити запитання й слухати відповіді, а компанії-видобувники ставитися до місцевих, як до господарів землі, з належною увагою й шаною.

Кому й для чого потрібні громадські слухання? Чому слід їх відвідувати? Як до них готуватися й поводитися під час процедури? Про це та інше ми запитали регіонального керівника ЕІТІ (Ініціатива прозорості видобувних галузей в Україні) Віталія Филенка.

Виталий Филенко Виталий Филенко

— Що таке громадські слухання?

— Якщо коротко, то давно всі мріяли, щоб в Україні люди жили як у Європі. Щоб питанням екології приділялося стільки ж уваги, як і в європейських країнах.

І ось, завдяки асоціації з ЄС, в Україні розробили й ухвалили Закон України «Про оцінку впливу на довкілля». Він регламентує порядок громадських обговорень щодо запланованої промислової діяльності будь-яких підприємств на території громади. Частиною цих обговорень є громадські слухання. Процедура досить проста, але люди про неї мало знають, тому дуже пасивно беруть участь.

Ми проводили статистику по Харківській, Полтавській областях. У нас на 86% громадських обговорень громадськість не приходить.

— Чи дійсна ця процедура в такому випадку?

— Навіть якщо громадськість не захотіла прийти, громадські слухання відбулися. На жаль, ніяких рекомендацій, зауважень, побажань не надали. Таким чином, компанія має право здійснювати свою діяльність в рамках тої процедури, яку вона визначила й презентувала.

— Чи приймаються якісь рішення за результатами цих слухань? Чи вони — лише формальність?

— Якщо люди прийшли, то на виході буде протокол, де фіксуються всі питання й відповіді. Якщо представники компанії не змогли відповісти, то мусять у письмовому вигляді повідомити громаді й уповноваженому органу-організатору цих слухань. Залежно від категорії ризику це може бути Департамент екології та природокористування обласної адміністрації або Міністерство екології.

— Як раніше відбувалися громадські слухання?

— Раніше люди приходили й голосували на цих слуханнях. На практиці це було схоже на похід за гречкою або за 50 грн. Наприклад, фермерське господарство могло надати своїм співробітникам вихідний за присутність на слуханнях. Завданням міг бути зрив слухань або голосування «проти», щоб не допустити газову компанію видобувати на території.

Тобто це було намагання через маніпуляції людьми управляти процесами громадських слухань. Зараз ніякого голосування немає. Натомість існує дуже багато програм, тренінгів, спрямованих на розвиток громадської свідомості, оскільки рівень її, хоч і підвищився, але ще занизький.

— Що ж реально дають ці слухання людям? 

— Різниця в тому, що тепер вони мусять не просто сказати «проти», а повинні висловити свої аргументи, чому саме «проти». Зараз немає популізму, немає голосувань — тільки конкретика. Мають бути докази. І компанія мусить відповісти, чи перевірити цей факт, чи передбачити додаткові заходи зі зменшення шуму.

— Тож яка тепер процедура цих слухань?

— Зараз процедура трохи змінилася, і є два етапи. Спочатку компанія говорить, що хоче видобувати газ на території громади. Люди мають 25 днів, щоб написати питання, пропозиції, висловити побоювання. 

Свої аргументи громадяни надсилають до Міністерства екології або до профільного департаменту ОДА. Ті збирають цю інформацію, узагальнюють і під протокол передають своїм рішенням до компанії.

Далі компанія мусить замовити в науково-дослідного інституту оцінку ризиків щодо побоювань громади. Оцінивши, наскільки вони реальні, розробляє заходи з їх усунення чи мінімізації, пропонує громаді альтернативи. А на громадських слуханнях презентує свій звіт і розповідає, як боротиметься з цими ризиками.

— Скільки часу в компанії на підготовку звіту?

— Найшвидше, що я пам’ятаю, звіт робився три тижні. Знаю, що деякі затримують більш як на півроку. Граничного терміну немає. Скільки потрібно компанії на замовлення й оплату звіту, стільки й витрачають.

— Якщо на громадських слуханнях представникам компанії не вдалося переконати громаду? Тобто відповіді є, аргументи наведені, але місцеві не погоджуються. Що тоді? Чи вплине рішення громади на наміри компанії здійснювати видобуток?

— Саме на підставі громадських слухань міністерство чи департамент приймають рішення. Але, наприклад, компанія сказала, що шумове забруднення не перевищуватиме 40 дБ в межах природозахисної смуги 300 м. Відповідно, все заноситься в протокол і підшивається до справи. Надані дозволи. Якщо діяльність компанії викликає сильний шум, люди викликають службу охорони праці, яка замірює його рівень. Ті складають протоколи й підтверджують більший рівень шуму: компанія порушила свої зобов’язання. Її притягують до відповідальності, в тім числі, кримінальної.

— Які є аргументи для тих, хто вважає громадські слухання окозамилюванням? Адже є люди, які переконані, що ні на що не впливають і збивають з пантелику інших. Буцімто, якщо «зверху» вирішили, що компанії на цій території бути, то громада вже нічого не вирішує. 

— Насправді громада впливає на все. Маємо чудову систему, виконавчі органи. В реєстрі збираються докази, документи публікуються онлайн. Так, ми розуміємо, що можуть бути зловживання. Але вони вже задокументовані, і порушника можна притягнути до відповідальності відповідно до чинного законодавства.

— Чим безпосередньо займається ваша Ініціатива?

— Ми забезпечуємо відкритість даних. Здійснюємо моніторинг процесів, збираємо найчастіші запитання, їздимо в громади, де проводитимуться громадські слухання. Розбираємо з ними цю процедуру, читаємо акти, знаходимо варіанти, які б задовольнили обидві сторони.

— Наскільки відкриті газовидобувні компанії? Чи охоче надають запитувану інформацію — звіти, дані, цифри, показники?

— Для органів місцевого самоврядування значно охочіше йдуть на відкриття інформації. В нас були випадки, коли ми зверталися напряму в компанію, говорили, що дані про обсяги видобутку нам потрібні для бюджетного планування. Нам не надавали відповідь, але то була зона АТО — не зрозуміло, хто, чиї й навіщо, на кого працюють. Але тим сільським, селищним радам і об’єднаним територіальним громадам потім присилали ці дані або напряму, або давали письмовий дозвіл у ДФС. Оскільки це дані про обсяги видобутку є комерційною таємницею, але здаються як податок платника ренти в податкову, який є відкритою інформацією.

— Тобто не надають дані, які суб’єкти господарської діяльності зобов’язані надавати за першою вимогою?

— Щодо таких відмов у нас претензій немає. Слід дотриматися певної процедури, і можна отримати до них доступ. Достатньо звернутися до компанії, що органу місцевого самоврядування ця інформація потрібна для ефективного використання рентних надходжень. Тоді зазвичай компанії надають дозвіл. Але, звичайно, не всі компанії. У нашому звіті ззаду є додаток з переліком компаній, які компанії відповіли на запити. Окрім того, є закон про розкриття інформації в нафтогазовій галузі, який зобов’язує їх розкривати дані незалежній компанії-адміністратору, аудиторській фірмі.

— Значить, вимог цього закону вони дотримуються? Вказану інформацію надають, але не більше того?

— Так. І це нормальна практика для комерційної діяльності в будь-якій галузі. Але у звіті Ініціативи прозорості перелічуються саме ті компанії, які не надають саме обов’язкову інформацію. Він опублікований у червні цього року, але охоплює інформацію за 2016 рік. Серед них і ТОВ «Карпатигаз», ТОВ «Бориславська нафтова компанія», ЗАТ «Девон» тощо. Якраз всі ті, що скандальні, або з російським капіталом — непорядні. Громада вже по звіту відразу може побачити, відповідальна компанія чи ні.

— Хто фінансує ІПВГ?

— Ми пишемо проекти, заявки на гранти. Єдиний проект, не пов’язаний з оцінкою впливу на довкілля, фінансується Харківською міською радою. Загалом же це Агентство США з міжнародного розвитку USAID, німецьке товариство міжнародного співробітництва GIZ спільно з британським Урядом, фонд «Відродження», що розвиває громадянське суспільство в Україні.

Здебільшого наша організація (ІПВГ) складається з університетських діячів і аспірантів. Ми всі викладаємо, навчаємося в аспірантурах. Зокрема я чотири роки був викладачем екологічного факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна, потім п’ять років — фізико-енергетичного факультету.

У нас є географи, картографи, технологи з видобування нафти й газу, аспіранти. Для виконання тих чи інших робіт офіційно беремо на стажування студентів. Маємо багато студентів-волонтерів, яким цікаво цим займатися. А для когось це дипломне проектування.

Людмила ВОЛОШИНА

Партнерський проект
Газ Полтавщини

Редактор проекту:
Катерина Кролевська

51

Полтавщина:

Запропонувати тему