Як у 70-х роках у Полтаві вдвічі збільшили водопостачання, — історія «Полтававодоканалу»
Восени 1973 року Затуринські очисні споруди каналізації ввели в експлуатацію. Вони приймали 30 тис. кубометрів стоків на добу. Але все одно дисбаланс між кількістю води, яку подавали в місто, і можливістю очищення рідких нечистот був великим. Тому значна частина стоків потрапляла у Ворсклу без очищення.
У липні 1974 року Полтавський облвиконком прийняв рішення «Про стан каналізаційних споруд м. Полтави». Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства зобов’язувалося припинити скидання неочищених стоків у Ворсклу в районі Шпортівки.
Завдяки реконструкції насосної станції потужність Затуринських очисних споруд довели до 37 тис. кубометрів. Скидання неочищених стоків у Ворсклу тимчасово припинилось. Однак вже наступного року насосна станція не встигла перекачувати стоки, і частину з них довелося знову скидати у річку.
Тому постало питання про спорудження нових насосних станцій каналізації, прокладення напірних каналізаційних колекторів та збільшення майже у шість разів потужності Супрунівських очисних споруд.
Саме у 70-80-і роки збудували вісім із дев’яти існуючих нині каналізаційних насосних станцій (КНС). Сумарна потужність їх становила 32 тис. кубометрів стоків на добу.
Найважливіша подія для розвитку каналізаційного господарства — спорудження у 1985 році КНС по тодішній вулиці Соціалістичній. Її добова потужність дорівнювала 100 тис. кубометрів на добу. Будівництво цієї КНС дозволило подавати стоки на Затуринські очисні споруди без забруднення річки Ворскли.
У другій половині 60-х-80-ті роки здійснили значну роботу з прокладення самопливних та напірних колекторів міської каналізації загальною довжиною 42 км. Це колектори заводів газорозрядних ламп, «Знамено», молокозаводу, мікрорайонів Сади-1, Сади-2, Левада, 2-ї і 3-ї черги напірного колектора від головної насосної станції і подачі стоків на Супрунівські очисні споруди довжиною 6,5 км та інших комунікацій водовідведення.
Затуринські ОКС нині
Протягом майже 15 років будувалася друга і третя черги Супрунівських очисних споруд потужністю відповідно 30 та 55 тис. кубометрів стоків на добу. Вони були введені в дію у 1978 та 1988 роках.
Ці складні інженерні споруди включали в себе пісколовки, первинні і вторинні радіальні відстійники, аеротеки, майданчики компостування площею три гектари, мулові ставки і майданчики площею 13 га, біологічні ставки площею 10 га, корпус зневоднення осадів, насосні станції стічних вод, відстійники каналізаційні вертикальні, канал-колектор скидний довжиною 15,5 км, блок виробничих та побутових приміщень тощо.
Паралельно з цим у 1978 і 1989 роках провели реконструкції головної насосної станції подачі стоків на Супрунівські очисні споруди. Це дозволило довести її потужність до 100 тис. кубометри рідких нечистот на добу.
Вілен Безверхній, пригадуючи час свого перебування на посаді голови Полтавського міськвиконкому з 1972 по 1978 рік, говорив, що головне за ті шість років, — спорудження 3-го і 4-го водозборів та очисних споруд, які відігравали для міста величезне значення:
— Досить сказати, що в ті роки вдавалося вдвічі збільшити водопостачання в місті, забезпечити це завдяки введенню в дію Затуринських та Супрунівських водоочисних споруд, зменшити скидання неочищених вод у Ворсклу, а отже і значне поліпшення екологічного стану міста.
З книги Олександра Єрмака «Історія обласного державного підприємства «Полтававодоканал».
