Розмір тексту

Паралімпійський чемпіон, полтавець Євгеній Богодайко: «Мені є куди «рости», до ідеалу ще далеко»

Євгеній Богодайко на Паралімпійських іграх в Ріо-Де-Жанейро Євгеній Богодайко на Паралімпійських іграх в Ріо-Де-Жанейро | Фото: rio2016.com

Полтавець Євгеній Богодайко — плавець, чемпіон та призер Літніх Паралімпійських ігор в Лондоні (2012 р.) та Ріо-Де-Жанейро (2016 р.). В інтерв’ю спортсмен розповів про головний фактор його успіху, чи дослухається до інших та чому не вважає себе прикладом для наслідування.

А.Б.: На якому етапі занять плаванням ви зрозуміли, що це дещо більше, ніж просто хобі?

Є.Б.: Я починав займатися плаванням з 11 років, і в цьому віці був ще дитиною. Як заняття спортом, мене це зацікавило, та не думав, що це буде щось більше, на професійному рівні. 

Коли дорослішав, почав усвідомлювати, що є Паралімпійські ігри, чемпіонати Світу, Європи. Загорівся бажанням потрапити до збірної. А коли мав перші Міжнародні змагання, можливо, саме після них збагнув, що це вже професія — не хобі.

Ріо-2016. Відеопортрети чемпіонів. Євгеній Богодайко

А.Б.: Хто чи що вас надихає?

Є.Б.: У кожного є люди, чи, можливо, речі, звідки беруть натхнення. У мене також були кумири, з часом вони змінювались. А взагалі, я від початку мав мрію і йшов до неї.

А.Б.: Який фактор зробив основний внесок у ваш успіх? Чи маєте особистий рецепт успіху?

Є.Б.: Тут все просто. Потрібно дуже багато працювати, любити те, що робиш, і віддаватися своїй справі повністю.

А.Б.: Часто буває, що людина зупиняється перед труднощами. Як бути з цим?

Є.Б.: Траплялося, що я не міг, все набридало, дуже втомлювався на тренуваннях, хоча це вже було професійно. Настільки втомлювався, що казав: «Все. Не можу. Не хочу. Більше не буду далі розвиватись, працювати в цій сфері...». Тоді батьки говорили золоті слова: «Терпи. Борись із собою, із втомою. А потім буде добре». Вони виявилися праві, треба завжди терпіти, не зупинятися на півшляху і йти до кінця.

А.Б.: Чи дослухаєтесь Ви до порад інших?

Є.Б.: По-різному: можу дослухатись, а інколи навпаки — це дратує, адже знаю як мені краще. Навіть якщо десь схиблю, — це моя помилка, за яку сам відповідатиму, а не злитимусь на когось.

А.Б.: Яку пораду б дали тим, хто на фінішній прямій, чи то в спорті, навчанні, чи будь-де? Як взяти себе в руки, зібратися і досягти свого?

Є.Б.: Це допомагає особисто мені, коли буває ось-ось, біля фінішу, хочеться все кинути, забути... Подумайте скільки до цього працювали, що вже пройшли, скільки всього позаду. Просто взяти і відвернутися біля фінішу — безглуздо, як по відношенню до себе, так і до тих, хто з вами працював.

А.Б.: Чи вважаєте себе прикладом для наслідування?

Є.Б.: Навіть не знаю що відповісти. Якщо взяти спортсменів, молодше покоління, — можу поспілкуватися з ними, розповісти, як досяг результату. А прикладом себе не вважаю. Мені є куди «рости», до ідеалу ще далеко. Як кажуть, нема межі для вдосконалення.

А.Б.: Порадьте фільм, що надихає.

Є.Б.: Стрічка, заснована на реальних подіях, — «Нескорений». Картина про олімпійця, який з початком війни потрапив у полон, де з нього знущалися, намагалися зламати. Як він з цим боровся, як вижив, не здався. Дуже мотивує. 

Хотілося, щоб більше людей, особливо, які скаржаться на життя, побачили, що кожен сам будує своє щастя.

7 кроків до успіху від Євгенія Богодайка:

  1. Чітко окреслити мету.
  2. Знайти джерело натхнення.
  3. Наполегливо працювати.
  4. Любити те, чим займаєтеся.
  5. Запастися терпінням.
  6. Переломити себе і подолати втому.
  7. Іти до кінця.

Анна БОЙКО, випускниця Школи сучасної журналістики

Полтавщина:

Запропонувати тему