Фахівці «Водоканалу» у Полтаві під час Другої світової війни працювали без вихідних і допомагали радянським військовополоненим
Напад німецьких військ у червні 1941 року кардинально змінив життя полтавців. Навіть в умовах окупації спеціалісти «Водоканалу» наполегливо працювали, щоб забезпечувати місцевим жителям чисту питну воду.
На наступний день після оголошення нападу Німеччини на СРСР «водоканалівці» провели мітинг. Службовці засудили дії агресора, зобов’язалися зміцнювати трудову дисципліну та підвищувати ефективність праці.
— Ми повинні стати у лави захисників Вітчизни, дати належну відсіч ворогу, — заявив слюсар-водопровідник під час мітингу.
На цьому заході трудовий колектив «Водоканалу» оголосив наступний вихідний (29 червня) — робочим днем. Заробіток того дня передали у фонд оборони країни.
Частину молодих співробітників направили до Червоної Армії, однак більшість кваліфікованих робітників не мобілізували. Їхня праця була необхідною для обороноздатності — міський водопровід та каналізація вважалися промисловими об’єктами державного значення. Уже з липня установа працювала без вихідних.
Значну роль у переводі підприємства на військові рейки відіграв директор і головний інженер Георгій Францев. Він домігся чіткої та злагодженої роботи трудового колективу.
Працівники забезпечували водопостачання мобілізаційних пунктів, польових госпіталів та тимчасових таборів для біженців із західних областей України.
Роботи «Водоканалу» додалося: збільшилися пасажирські та вантажні перевезення залізницею. Наприклад, станція Полтава-Південна стала споживати вдвічі більше води.
Згодом службовці сформували аварійно-відновлюваний взвод з 30 людей. За наказом міськвиконкому вони виїжджали на відбудову пошкоджених при воєнних діях водопроводів та каналізації. Доводилося працювати і під кулями.
«Водоканалівці» також встановили в місті протипожежні крани для гасіння пожеж від нальотів німецької авіації. Спеціалісти служби забезпечували водою полтавців, які зводили оборонні рубежі навколо міста: окопи, протитанкові рови, шляхи сполучення.
17 вересня німецькі війська вже були на околицях міста. Того дня останні радянські військові залишили Полтаву.
Директор і головний інженер Водоканалу Георгій Францев (фото 20-х років)
Міський водогін зупинили. Директора Георгія Францева залишили для підпільної роботи в тилу ворога. Він загинув у 1942 році.
Під час окупації, німецька влада злякалася спалаху епідемії через відключені каналізацію та водогін, і мобілізувала працездатне населення на асенізаційні роботи та ремонт труб.
Уже на початку грудня 1941 року працівники провели та утеплили водопровідну лінію під мостом через Ворсклу. «Водоканалівці» повністю відновили водопостачання та пустили питну воду до всіх районів міста.
Серед добрих справ колективу — забезпечення водою радянських військовополонених. Так на початку січня 1942 року до влаштованого у приміщенні школи № 27 госпіталю та таборів військовополонених проклали мережі водопроводу, обладнали санпропуски.
В умовах окупаційного режиму робочий день тривав, як правило, 10-12 годин, а норми виробітку були набагато вищими за радянські. За найменші порушення трудової дисципліни накладалися штрафи. Будь-які спроби саботажу, диверсій каралися розстрілом.
Руїни центральної частини Полтави (1943 рік)
18-20 вересня 1943 року при відступі «гітлерівці» зруйнували каналізацію і водопровід з усіма спорудами і водорозбірною мережею, а також інші комунальні будівлі і приміщення. 21 вересня команда факельників і підривників на чолі обер-лейтенанта Й. Юнга підпалила приміщення водозабірної станції, комунальної бані та висадила в повітря водонапірну башту.
Директор тресту М. Лапигін та слюсар М. Пустовіт
24 вересня 1943 року був утворений Полтавський трест «Водоканал», директором якого призначили Михайла Яковича Лапигіна. З цієї людини і почалася сучасна історія підприємства.
З книги Олександра Єрмака «Історія обласного державного підприємства «Полтававодоканал».
