У 70-х роках через нестачу води в місті побудували п’ятий водозабір, — історія «Полтававодоканалу» очима інженерів
В архіві «Полтававодоканалу» зберігаються статті про підприємство, датовані 1979 роком. Тоді місто мало проблему нестачі води. Завдяки матеріалам «Зорі Полтавщини» майже 40-річної давнини, пропонуємо побачити ситуацію очима тодішніх фахівців кафедри водопостачання і каналізації Полтавського інженерно-будівельного інституту.
Наприкінці 70-х років населення Полтави складало 275 тисяч чоловік. На кожного жителя припадало 250 літрів щодоби — більше ніж в середньому по країні. Попри це, полтавці скаржилися на дефіцит води. Одним зі шляхів ліквідації проблеми науковці інженерно-будівельного інституту вважали запуск пускового комплексу водозабору.
Вони провели заміри фактичних витрат води у кількох п’ятиповерхових будинках різних районів міста. У кожному були внутрішні та зовнішні водопроводи і каналізація.
Наприклад, фахівці проаналізували будинок по вулиці Пушкіна, 126/8, де середнє добове споживання води на жителя складало 196 літрів. Усі поверхи мали воду по п’ять-шість годин на добу. У години подачі люди наповнювали чималі місткості водою. Не використавши її, зливали в каналізацію, потім набирали свіжу.
Мешканці перших поверхів використовували воду без міри і витрачали по 300-500 на особу — приблизно 35-60 відер на день. Відповідно, на верхніх поверхах задовольнялися меншою кількістю, тому писали скарги.
Полтавці витрачали багато води в побуті. Наприклад, господарки набирали воду у каструлю і несли її на плиту, не вимикаючи кран. Або ж мили посуд під проточним струменем понад 20 хвилин.
Ще одна причина нераціональних витрат води — несправне внутрішньобудинкове сантехнічне обладнання. Про це дізналися завдяки замірам: вночі водою майже не користувалися, а її витрати доходили до 40% від загальної кількості. Зниження витоків могло зекономити п’ять тисяч кубометрів щодобово. А повне усунення — вдвічі більше.
Фахівці інституту закликали звернути увагу на скорочення дефіциту води, який складав приблизно 35 тисяч кубометрів. Вони зауважили, що при введенні в експлуатацію одного квадратного метра житлової площі потужність водопроводу мала збільшуватися на 50 літрів на добу.
При щорічному збільшенні корисної площі житлового фонду міста на 95-100 тисяч квадратних метрів добову подачу води мали збільшувати на п’ять тисяч кубометрів. Рішенням проблеми вважали якнайшвидшу побудову п’ятого водозабору.
Окрема проблема — неефективне використання питної води підприємствами. Наприкінці 70-х років керівників заводів і комбінатів зобов’язували створювати системи оборотного водопостачання, розвивати технологічні процеси для зменшення використання питної води. Однак це майже не спрацьовувало.
Турбомеханічний і фарфоровий заводи, молокозавод, «Хіммаш», олійжиркомбінат та інші ігнорували вказівки. Розпорядження про будівництво на підприємствах резервуарів для води загальною місткістю 21 860 кубометрів також не виконувалося. В останні три роки 70-х їх збудували всього на дві тисячі кубометрів.
«Подібне ставлення до питної води надалі ніяк не можна терпіти, давно пора скористатися досвідом використання для технічних цілей доочищення стічних вод. Тільки суспільними зусиллями, діючи в усіх напрямах скорочення витрат води і збільшення обсягів її надходження в місто, можна вирішити життєво важливу проблему», — наголошували спеціалісти Полтавського інженерно-будівельного інституту.
У 1980 році неподалік села Петрівки «Полтававодоканал» побудував п’ятий водозабір.
