Розмір тексту

«Persona grata»: Михайло Кривошей

«Persona grata»: Михайло Кривошей «Persona grata»: Михайло Кривошей

Ефір — 31 березня 2012 року. Гість — начальник державної фінансової інспекції у Полтавській області Михайло Кривошей. Ведуча — Інна Якобенко

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю всіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля», в проекті «Персона грата». В проекті, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей, або людей, які ситуативно нас чимось подивували і ми хочемо з ними докладно про це поговорити. Сьогоднішній наш гість — людина, добре відома в певних структурах, певних колах, але і широковідома полтавцям, тому що Михайло Михайлович Кривошей — нині начальник державної фінансової інспекції у Полтавській області, а ще — генерал-майор податкової міліції. Хоча він і каже, що це вже — трохи в минулому. Але, я думаю, що генерал-майорів (особливо — міліції) в минулому не буває. Доброго суботнього ранку вам!

КРИВОШЕЙ: Доброго ранку!

ВЕД.: Михайле Михайловичу, ви — людина, яка багато років поспіль стоїть в строю, в різних структурах, на різних посадах. Але щоразу вони — відповідальні, тому що за вашими плечима — великі відповідальні колективи. Як вам зараз живеться в новій іпостасі — начальника державної фінансової інспекції (для невтаємничених — колишнє КРУ)?

КРИВОШЕЙ: Живем, працюємо, як і всі в наш час, напружено. Єсть свої проблеми, єсть свої досягнення. А як живеться? Ну якщо вже ти навчився керувати трьома особами (пам’ятаєте фільм «Москва сльозам не вірить»), то вже — хоч дві тисячі, хоч три тисячі: досвід єсть — будеш працювати, будеш управляти цими людьми. Але, я хочу сказати, що саме основне — це, мабуть, не відставати від часу, вчитися постійно і ще раз вчитися. Вчитися самому і заставляти вчитися своїх підлеглих. Це, мабуть, саме основне, що потрібно на сьогоднішній день на державній службі. Не тільки, щоб бути на плаву. Щоб працювати достойно, щоб виконувати ті завдання, які ставить перед тобою держава, які ставлять перед нами наші люди. 

ВЕД.: Був Радянський Союз, була соціалістична система управління, були якісь ( не завжди офіційні ) закони, управлінські методи впливу на колектив. Ілюструю: якщо треба прибрати людину, даєш їй три завідомо неможливі до виконання завдання і тихенько з нею прощаєшся. Змінилися часи. Навіть з огляду на те, що раніше була одна комуністична партія, відтак, все було зрозуміло, принаймні, з партійною приналежністю ( «как в сельпо: Есть? Нет! И никаких очередей»). Зараз багатопартійність. В цьому сенсі також багатьом чиновникам треба уміти, як кажуть, існувати «между капельками» ( з огляду на те, що змінюється партія, змінюються, відповідно, керівники — і держави, і області, і так далі). Ви багато років поспіль на керівних посадах, незалежно від того, хто біля керма. Як вам це вдається?

КРИВОШЕЙ: Ну, ви знаєте, по-перше, я сам оцінюю людей по потенціалу, а не по їх партійності їх. Даже не те, що вона робить, а що вона може зробити. По-друге, якраз мій характер, мабуть, ... я не зовсім «между капельками» бігаю. Тому що був час, коли мені пропонували написати рапорт на звільнення. На запитання, чому я повинен написать, один з керівників однієї партії, який приїздив тоді в Полтаву, сказав: «А ви при тих тоді працювали». Кажу: «Так я при Брежнєву одів погони і почав працювати, значить, я повинен відповідати за його провини? Ну так і залишивсь, ще після того працював 5 років, нічого. Тому тут, мабуть, потрібно просто працювати, мати своє Я і відстоювати себе і боротись за правду і відстоювати. По-перше, якщо ти керівник, під тобою працюють люди, якщо тебе можна так звільнити, то звільнять і всіх, хто за тобою стоїть. Я думаю, що, мабуть, саме основне — це бути професіоналом, в усьому. А «между капельками», я скажу, це не мій стиль ні в управлінні, ні в роботі. Я, мабуть, трошки впертий і дещо прямо звик діяти. Хоча, звичайно, 28 років оперативної роботи навчили працювати, а не тільки говорити.

ВЕД: Ваше життя не почалося в державній фінансовій інспекції, воно почалося десь поблизу Лохвиці?

КРИВОШЕЙ: Да.

ВЕД: Якою була сім’я, хто вас формував як особистість, хто впливав на ваш світогляд?

КРИВОШЕЙ: Ви знаєте, так склалося в житті, я народився в с. Бервениці Лохвицького району. Сім’я дуже велика була: батько, мати, нас троє (я середній), два брати в мене ще є, три сина було в батька. І жили з нами постійно дві бабусі, практично весь час, тому що дідусі повмирали раніше. Я пам’ятаю, дідусь мій помер, мені було 8 років, вже по маминій лінії. В селі, по-перше, всі робили. Я не був ні в піонерських таборах, хоча батько був же і бригадиром, і головою колгоспу був. Він був таким головою колгоспу... оце ми колись приїхали до нього в гості, я кажу: «Якби всі комуністи були як ти, мабуть, світле майбутнє ми вже давно б побудували». Тому що першу свою машину він отримав, на відміну від деяких своїх колег, коли 40 років було весілля в них з мамою і ми скинулися і купили старого ГАЗ-69, такого, як був ще давно-давно він їздив, і він до сіх пор на ньому їздить, другої машини йому не потрібно. От в таких умовах ми виховувались, тоді батько їздив там в інше господарство, переведений був на декілька років, потім повернувся в рідне село. Я залишився в селі з бабусею. Я пам’ятаю, що весь час працювали, весь час. Ланка, буряки шарували. Ну так само ж і діти. Я корів пас, овець пас, возив воду там, де буряки люди шарували, туди возив. На конюшні працював, зерно возив, зранку до ночі. І дуже багато косив, я на все життя запам’ятав, в мене таке відчуття, що я з тією косою народився. Старший брат уже в технікумі навчався, на три роки старший, менший, на 6 років менший, — ще малий, а я ж, як підеш, особливо там 7-8 кл. , до дівчат погуляєш, воно ж в селі трошки раньше гулять начинають, десь до 3, до 2 години. Тільки прийшов, тільки ліг, я пам’ятаю, бабуся Дуня: «Мишко, вставай!» Косу і з комбайнерами пішли, поки роса...

ВЕД: І, мабуть, щоразу: Боже, та завтра не піду нікуди!..

КРИВОШЕЙ: Та нікуди! Тільки вдень десь переспав 2 години, і знову вечером вже в клуб. І ще одне, що мені запам’яталося,— формували у нас усіх працелюбство. Ніколи не запитував батько ( бо в нього ніколи часу не було, він завжди працював), ні мати, всі ж, не було часу відпочивати і щось там сидіти на лавці. От батько виходить, він давав завдання: оце щоб зробили. Вмієш ти це робить, не вмієш. Мені на сьогодні не зрозуміло, як це не вміє, не може молоток в руках держать, гвіздок забить чи що. Тут ніхто не запитував: вмієш ти це чи не вмієш? От сказав: нада це побудувати, поки завтра привезуть там торф; не було ж ні газу, нічого. Або дровник побудувати, і все, будуй, підсобні матеріали, які кругом лежать, пилка, топор, ні, — хлопці сусідські ще прийдуть поможуть, потому що ми ж потім підемо разом коней пасти, на конях покатаємся. Щоб був вільний час і разом, чи на ставок купатися, чи рибу половить, чи щось таке. Отак формувався, мабуть, мій характер. А найшов я себе, чому я пішов працювати в правоохоронні органи, це вже було після армії, до армії я не міг довго себе знайти. Я навчався дуже добре в школі, я практично не пам’ятаю, як я вчив ці уроки, і в мене мати, сьогодні запитайте, вона не пам’ятає, як я вчив уроки. Вона пам’ятає меншого, старшого, а всі знають, що я добре вчився. Я за 5 хвилин вирішую ті задачі і таке інше. Дуже любив на конях кататися верхом. В нас конюшня була якраз біля нашого дому, десь порядка 50-60 голов коней було, було на чому кататься і це для мене було, мабуть, найбільше щастя. А для того, щоб туди вспіти, нада було бистро все зробить. І зімой, і літом. І після школи я не міг зразу визначитися, куди там — в лісний технікум я поступав, в Лубнах навчався, а вже в армію коли попав і , мабуть, тоді ж фільми... Яке кіно йшло по телевізору? По ТБ показували що? «Петровка, 38», «Огарьова, 6», «17 мгновений весны», таке кіно про сищиків от, і захотілось мені піти в карний розшук. Звичайно, я не думав, що це настільки інше буде в житті. І після армії я пішов працювати в Полтавський райвідділ ВС, з посади розпочав молодшого інспектора карного розшуку. Поступив заочно навчатись в Харківський юридичний інститут, навчавсь, працював і так ріс, ріс, потім мене перевели в службу ОБХСС, тоді це була ведуща служба. Але вже начинались такі перестройки, це 1989 р. Началось уже, скажем відверто, розкрадання, було що робити, мною були викриті такі порушення, кримінальні справи. Мене забрали в обласний апарат працювати. І тут вже я скажу, що, мабуть, мене замітили і вже створилась податкова міліція ну і мене туди назначили. І так пішла моя кар’єра по-іншому. Потім була державна податкова служба в Полтаві, потім в Житомирі, потім знову в Полтаві, потім пенсія. Три роки займався всім, створювали фонд благодійний і таке інше. Ну і в цей час я встиг ставати і депутатом ОР і в Полтаві, і в Житомирі, займатись іншими речами. Крім цього, ще в УБОЗі працював 1.5 р. останніх, зараз працюю, як ви сказали, в державній фінансовій інспекції. Оце таке формування було. Формували мене на цьому шляху, звичайно, мої наставники. Раніше, ви знаєте, було, я думаю, це не тільки в міліції, взагалі, куди б не прийшла молода людина працювати, особливо після армії, завжди були наставники. От в мене наставник був такий уже мудрий міліціонер, зам. начальника карного розшуку П.І.Гусаков. Йому було десь так як мені, десь 50 р., ну для мене це був уже такий ветеран, але дійсно мудра людина був і вчив мене просто життю. Він мене вчив, що даже працюючи міліціонером, вроді ж робота не така то проста, особливо карний розшук, ви знаєте, з якою верствою населення ми спілкуємося, потерпілі — це зрозуміло, але інша сторона. Тим більш, він вчив мене одному: даже в тюрму повинен сажати людину з посмішкою, так, щоб він тобі листи писав, щоб він зрозумів, що він не правий. Я вам скажу, що тоді життєве таке кредо було. Ну може, ідеологічне виховання таке було, дещо інше і передача була від покоління до покоління тому, щоб навчитись даже розмовляти з людино. Це нада, щоб побачити, а хто поруч як робить. На жаль, в нас сьогодні цього, передачі від покоління до покоління, не тільки в правоохоронних органах це розірвалось, ця зв’язуюча, а і взагалі в житті в інших — і на виробництві, і т. ін.. 

ВЕД: Можливо, тому, що раніше сходження навіть кар’єрними щаблями було поступальним, зараз дуже часто це бувають трампліноподібні такі кульбіти. Ви знаєте приклади, коли молоді, як зараз кажуть в нашому соціумі, мажори очолюють відразу великі підприємства. І часто не йдеться про досвід, поступальний рух і професійний ріст. 

КРИВОШЕЙ: Ну, в мене кар’єра теж була скачком вже без ніякого майорства. Були молоді голови колгоспу, а я був самий молодий начальник на Україні, коли податкову міліцію створили і на генеральській посаді був уже в 36 р. Але це були одиниці. Ми пам’ятаємо, в нас був начальник УМВС Сергій Петрович Черних, який отримав генерала теж у 37 р. , але це були одиниці, це ті, дійсно, які працювали. А працювали ми і ночами, і виконували ті завдання, які перед нами стояли, і багато що зробили, щоб уберегти цю державу, щоб не розтягли до посліднього, те, що тоді робилось. Та, в принципі, і зараз інколи буває в нас таке. Окрім того все-таки була робота з кадрами. І було навчання, постійно навчалися. Я скільки пам’ятаю, завжди навчався. Коли я перейшов в цю податкову міліцію, де працював, то я акцизну марку од почтової, скажу чесно, не дуже відрізняв і не розумів, що це таке. Але приходилось ночами, в нас тоді 10 однодумців зібралися і вчилися в податкових інспекторів оцих старих, що вже багато пропрацювали. Ми читали літературу, ми проводили заняття, самі там вивчали, запрошували всіх і вчились, потрібно було вивчитись. Мабуть, добре вчилися.

ВЕД: Ми, журналісти, вас для себе відмічали ще й як новатора-управлінця, бо перше автономне опалення в Полтаві на даху офісу полаткової міліції, на Браїлках, здається, було саме у вашому приміщенні?

КРИВОШЕЙ: Ні, ми були другими після «Газдобичі».

ВЕД: Їм сам Бог велів з їхніми статками...

КРИВОШЕЙ: Але ми тоді, я пам’ятаю, 2 р. жили без опалення, воно спочатку було в оренді, потім ми, коштів же тоже ніколи не хватало на бюджетні установи, знаєте, і ви фінансуєтесь так, і люба державна установа так фінансується. Ми тоді це приміщення будували, були молоді, енергійні, в нас суботники були, дівчата ці в куфайках, субота, неділя — ми всі на будівництві робили. І таким способом ми побудували це приміщення, коли стало питання про опалення, то я знаю, що ми довго про це спорили, і дуже підтримав А. В. Сокол, він тоже молодим став керівником податкової служби, і ми зробили це опалення, яке нам дало зразу економію, ми буквально за 3 р. практично окупили його все. І тоді, дійсно, приїздили до нас усі, тодішній губернатор приводив до нас цілу делегацію. Кукоба А. Т., царство небесне, прийшли тоді і як передовий досвід показали всім, як потрібно, про енергозбереження тоді вже ми думали. Це був далекий 1998 р. 

ВЕД: Михайле Михайловичу, ви завжди очолювали структури, покликані зберігати державні набутки. Але, з огляду на те, що у нас однією з головних проблем у суспільстві залишається проблема корупції, наступне запитання: чи часто до вас звертаються із якимись проханнями, аби підштовхнути вас на слизький шлях корупціонера? 

КРИВОШЕЙ: Я вам скажу, що при приході на нову посаду, спочатку — да. Всі звертаються, але хто знає мене добре, то розуміє, що це практично неможливо. Ми завжди кажемо — доказуйте. Хто до мене приходе, я кажу: давайте не будемо ми цього робить, тому що я повинен змусити свого співробітника щось зробить, тобто, я за нього відповідаю, щоб він додому в сім’ю вернувся. Я можу, як керівник, залишитись в стороні, але я по своїй суті не можу цього зробить, тобто, дав команду і все, а потім — я нічого не казав, написали там в акті, як прохання звучать, да і все. Але ж людину я ставлю, на слизьке я її заганяю. От тому я ніколи на це не пішов і скільки я працював, в мене підлеглі в тюрму не сідали за корупційні діяння, ще за щось. Я хочу сказати, що, мабуть, я вважаю своїм достоїнством те, що якраз я захищаю своїх співробітників. Так от, проходить місяць, два, три воно розійшлось тихенько, я пам’ятаю, в Житомир поїхав, воно розійшлось тихенько, і всі знають, що все-рівно нема пользи від цього, потрібно просто вирішувать питання юридично. Зараз юридично ми можемо доказувати, да, є ситуації, де є інструктивний матеріал, але ми розуміємо, що це дещо погранична ситуація, ми трактуємо так. Приходять юристи, доказують, в нас є спірні комісії, засідають, якщо по актах, і так було постійно. Ні — суд нас розсудить, і все. Але я скажу, що наскільки мирно ми, скільки пропрацював я керівником і на посадах, і особливо в буремні 90 рр. згадаємо, да, тоді ж, щоб ревізор написав акт чи зробив перевірку якусь, я вам скажу, що і погрози були, і все. 2-3 р. розібралися з цими погрозами, домовилися. Я вважаю, що це дуже добре, що люди працювали і до сьогоднішнього дня, і зараз працюють, і ніхто нікому не погрожує. Це теж добре, ми все-таки правова держава повинна буть. Єсть суд, хай розсуде.

ВЕД: Коли людина працює довгий час в одному регіоні, на одному місці, складаються якісь стосунки ( я не кажу зв’язки навіть, а кажу — хороші стосунки) для того, щоб можна було якісь питання не відкладати в довгий ящик, а оперативно їх вирішувати. І тут ви переїздите зовсім в іншу область, в якій у вас немає стільки знайомих людей, де можна швидко, оперативно вирішувати все, скажімо, як в Полтаві. Наскільки складно було обживатися там, наскільки складно було вибудовувати ці містки для вирішення своїх виробничих проблем? 

КРИВОШЕЙ: Ну, скажу, що да, есть проблеми і це певні часи. Коли приїжджаєш, певний термін, от, а саме основне, мабуть, саме основне, це з перших днів показати, який ти є. І до тебе так будуть відноситься. Якщо ти будеш бігати там, когось просить чи умоляти, щоб допомогли службі, а допомагати службі чим? В принципі, в нас служба така, що треба все время працювати, мене контролюють. Але потрібно вирішувати ті ж самі питання — утримання, ще і т.ін. , ну, звичайно, в Житомирі було тяжко, тому що переді мною за 5 років пішло 4 начальника, з них 3 — за послідні 1.5 р. І всі 3 — на пенсію. Був такий період, що люди просто допрацьовували. Я пішов туди молодий, мені не було ще 40 р. , служба була дещо розвалена, там дещо знаходилось на останніх місцях, через півроку ми були вже в передовиках. Саме основне — це повести за собою колектив, а щоб колектив пішов за тобою, треба, щоб він у тебе повірив, зрозумів, і потрібно додатково десь від когось і звільнитись, але потрібно основну масу утримати і саме основне, я кажу, щоб у тебе повірили, щоб за тобою пішли. Якщо ти будеш лідер, вести за собою, підуть зразу. Люди відчувають, люди відчувають впевненість, коли ти захищаєш, люди відчувають впевненість, коли ти приймаєш чітке рішення відповідальності, не перекладаєш ні на кого. А якщо, знаєте, зверху так розколотив і дивиться, хто виживе,— то не керівник. Я вважаю, ні, ти должен чітко приймать рішення. В мене такі керівники були, згадаємо нашого начальника УМВС Міщенка А. Ю. Він завжди стояв, твердо казав, це для мене авторитет і на сьогоднішній день ми з ним дуже часто спілкуємся, тим більше, що він живе поруч з моїм приміщенням, заходе в гості, відслідковує, коли на роботу, з роботи ухожу. Каже, щось пізно, у вас довго горить світло в вікнах. Говорю: працюємо. І от, ви знаєте, всі проблеми вирішуються. Ну саме основне — це колектив, якщо колектив підтримує, ти себе почуваєш впевнено, а щоб вони підтримували, треба, щоб вони в тобі були впевнені. Так що все взаємопов’язано.

ВЕД: Сім’я, в якій ви народилися і виховувались, сім’я ваших батьків, вона була патріархального укладу: батько — голова, гроші заробляє, а мама сімейне вогнище оберігає. Як взагалі вибудовувались стосунки? 

КРИВОШЕЙ: Ну ви знаєте, батько в нас старший, але мама в нас така, що, як в анекдоті, знаєте: мені все рівно, де твоя тюбетейка. Якщо в неї настрій єсть, вона повинна все знати, вона повинна все... Ну з характером. Але у нас просто дружна сім’я була, велика сім’я була. На скільки я пам’ятаю, в нас дуже багато з’їжджалось родичів, рідні. В нас рідня скрізь — від Прибалтики до Донбасу, до Сибіру. По материній лінії були такі зажиточні предки і вони переїхали в певний час в сторону тайги, потім на Донбас переїхали. 

ВЕД: Не за власним бажанням...

КРИВОШЕЙ: Звичайно, що не за власним, да. У нас родичів дуже багато кругом і пам’ятаю, літом як з’їдуться всі, то на сіновалах спали, по сусідах спали. А в садку стіл такий здоровий був і от вечером за ним всі збиралися. Це були, мабуть, самі кращі часи. І розказують. Хто розказує, що в Вільнюсі робиться, в Каунасі, хто розказує, що в Маріуполі робиться, так дуже цікаво було. 

ВЕД: Теперішня ваша сім’я за якими принципами вибудувана? Ви керуєте, жінка слухає, чи у вас паритет у прийнятті рішень?

КРИВОШЕЙ: Я б сказав так, що, мабуть, все-таки відкладається те, що ти постійно на керівній посаді, але тобі хочеться просто розслабиться в сім’ї. Звичайно, що жінка керує, але керує домашнім господарством. Ну а рішення ми спільно приймаємо. Я б не сказав, що в нас хтось у сім’ї старший. Кожен просто знає своє місце, воно вже склалось, не один рік живемо. Мабуть, сама старша у нас в сім?ї — це найменша дочка, їй всього 8 років ось буде, тому вона в нас сама старша. От вона може робити все, що хоче, з усіма, хоча мама її і «строє».

ВЕД: У вас скільки дітей?

КРИВОШЕЙ: Син у мене старший, закінчив наш техуніверситет, зараз кандидатською займається, займається бізнесом будівельним,є юридична компанія. Ну а дочка займається народними танцями. Ну іще не танцювала десь на сцені, 2 р. ходить, ще все в тайні. Все вивчаємо па якісь.

ВЕД: Нічого, все попереду. Коли випадає вільна хвилина, я розумію, що з вашою роботою вона не дуже часто випадає, але все ж таки, як ви волієте проводити вільний час, релаксувати?

КРИВОШЕЙ: Я люблю дуже на природі находитися, я дуже люблю поїхати кудись на ставочок з вудочкою, люблю настільки, що даже моя дочка, хоч вона і мала, — вона зі мною. Не говорю про старшого сина, потому що у нього уже і жінка щук ловить на спінінг. Я дуже люблю їздити на рибалку і більше скажу, не для того, щоб зловити багато риби, мені просто посидіти з вудочкою, кинути там спінінг якийсь, потім якусь юшку там зварити, саме спілкування на природі — це дуже люблю. Дуже люблю полювання, хоча стріляю, якщо чесно, тільки кабанів — і все. Решту я, мабуть, уже старий, шкода. 

ВЕД: Знаєте, тема кабанів після світлин, оприлюднених в інтернеті помічником Червоненка, зараз не дуже актуальна... 

КРИВОШЕЙ: Я скажу, що так ми не стріляємо, та в нас і ніде так пострілять, хоча можна. Але, мабуть, це ж не саме основне. Його добуть треба, а розстрілять табун кабанів — це ж великого ума не треба. А от добуть його, коли він бігає, тоді добуть, а табун вигнать і, начиная з мами і до послєднєго поросяти, ну я скажу — це не те. А не дай Бог, ще лосів стріляють — це взагалі. Ми їх з рук годували, раньше до мене в двір приходили в селі там, де я ріс, на ферму ходили, а зараз їх рідко даже побачиш. Коли я їхав додому, ставав, щоб перейшов лось, зараз їх немає, там 1-2 десь ходять і все. Тому, ви знаєте, я за природу, ми даже з хлопцями годівниці будуємо без прохання лісників чи там корма завозимо. Ну в мене підхід дещо інший до цього. Полювання — це должно бути як відпочинок такий.

ВЕД: Ви буваєте за кордоном? 

КРИВОШЕЙ: Ну да.

ВЕД: Із того, що там бачите, що хотілось би перенести на наші терени? Що в нашому соціумі ще не працює?

КРИВОШЕЙ: Знаєте, 90 рр., коли було модно тоді їздити вчитися, як працюють за кордоном, як працюємо ми, ми вивчали, там американці були. Пам’ятаю одну зустріч, це було в Будапешті, у Венгрії. Із усього, що ми вивчили, я скажу, що мені подобається. В мене співпадає думка з їхньою оцінкою співробітників... У нас як оцінюють співробітників? Я про це говорив. Якщо співробітник свою роботу харашо виконує, в нього є показники, скажем так по-нашому, галочки ці — він хороший, ордена і медалі. Якщо немає галочок, значить, він поганий. В американців же оцінюють так як я стараюсь підлеглих оцінювать, по потенціалу: що він може зробить. Чому? Тому, що якщо єсть якесь тяжке завдання, ми знаємо, що там результата може і не буть, а тяжке, допустім, в тих структурах, де я робив, якщо розібратися треба у складній ситуації. Єсть дві сторони. Нада розібраться, щоб було це справедливо і правильно все, але рутинна робота буде на 2-3 дні. Розібратись із якоюсь перевіркою, розібратись, довести, це буде дуже тяжка робота, а результата взагалі може бути ніякого. Людина попрацює, але я доручаю кому це — самим сильним, той, що може розібратися в даній ситуації. Да, люди задіяні, там жалоби, скарги приходять, результату не буде. Інший прийшов, знаємо, що там страшне порушення, він пішов там з правоохоронними органами, написав акт, є в нього результат і все. Йому вже премія, а тому — нє. Нє! Ну я ж знаю, що я цьому давав, потенціал то у нього більший, оцінювать потрібно так. Оце, до речі, те, що мені дало, що я зрозумів. Ще мені подобається їх відношення до роботи. Відношення даже в суспільстві до роботи правоохоронних органів. От я був присутній раз при тому, як вели допит. 

ВЕД: В Америці?

КРИВОШЕЙ: Нє, нє. Це було якраз в Будапешті. Нас повели там в поліцейський участок, в нас по програмі не було, але ми попросилися, ну як міліціонери ми повинні ж були подивитися. І от допитують вони. Допитують, я скажу, добре допитують. Питання жорстко ставляться, все, проходить там година якась, для мене це тоді відкриття було — заносять чай, п’ють чай і говорять: «Ну як ти, попався?» В такому стилі розмова. Виносять цей чай через 15 хв., відпочили всі, начинають дальше свою роботу кожний: той захищається, ті нападають. А у нас же побудовано так, що якщо вже ти якийсь протокол чи щось составив, ти — враг сім’ї і род твій проклянуть. А там відділяється робота від життя.

ВЕД: «Ничего личного».

КРИВОШЕЙ: Да. Мій колега, тоді начальник фінансового розслідування ( як наша податкова міліція) Каліфорнії, ми розмовляли і запитав про хобі. Я кажу: «На полювання можу з’їздити, на рибалку з’їздити, хотя, скажем так, не сильно це виходить». А він каже: «А я — керівник добровільної дружини по пожежогасінню». Говорю: «А коли ти вспіваєш?» Говорить: «А я 3 рази в тиждень чергую по 6 годин. У мене робочий день закінчується і я йду чергувать». Ну ви знаєте, я представив, щоб в той час мені керівники подзвонили: «Де ти?» «Та пожар тушу тут я з дружиною». Да? Мабуть, перейшов би туди, там і працював, да? То єсть, у них є: відпрацював — все, закінчилось, трудові відносини чітко вистроєні. Звичайно, до цього потрібно довго-довго йти. Я не вірю, що це за 1 день можна переламати. Ми просто як звикли «за ідею» все робить, так воно, на жаль, на сьогоднішній день тягнеться, всі хочуть зробити ці реформи, в нас менталітет такий просто. 

ВЕД: У нас менталітет, що моє закінчується за моїм порогом, а там радіус персональної відповідальності кожного — трохи більший. Людей мотивують не бути байдужими.

КРИВОШЕЙ: Да. Їду з водієм. Він каже: «Яоце був за кордоном, які там чисті обочини». І тут же доїв пиріжок і пакет викинув у вікно. Ну там є обочини, ну там не кине. 

ВЕД: А вам не здається, що, можливо, треба трохи жорсткішим зробити покарання на певний період. Місто-країну Сінгапур відчистили від жуйки дуже швидко, бо ввели штраф 400, чи 700 доларів. Все, півроку вистачило для того, щоб місто стало чистим. 

КРИВОШЕЙ: Ви знаєте, що заборонено курити, да? Ну й що, це помогло? А розпивання пива на вулиці? Помогло? Тому, поки отут, в голові, у нас не переміниться все... В мене є любима книга і любиме кіно — «Собачье сердце» Булгакова. Там є такі мудрі фрази, які можна примінять в т. ч. і до нас, в т. ч. і про порядок, і про все. Кожен должен свою роботу робити і робити правильно. І отой бардак, про який ми розказуємо, якщо так будемо робити, так у нас і буде. 

ВЕД: А якщо є вільний час, які книжки волієте брати до рук?

КРИВОШЕЙ: Ну я люблю легкі такі детективи читати, але це так десь на відпочинку, рідко буває, а так у мене є 2 любимі — «Собаче серце» Булгакова і «Фінансист» Драйзера. Чому? От мені сподобалось по роботі, тому що як тоді створювались, конки оці будувалися. От як тоді схеми ці рисувались, підкуп був, взятки давались, щоб піднятись, так, в принципі, і в нас всі олігархи так повиростали. Аналогія просто.

ВЕД: «Мир не очень изменился, просто его испортил квартирный вопрос».

КРИВОШЕЙ: Да. І всі ці швондєри ... що не робимо, а вони все одно вилазять. Звідкись вилазять і потім попадаються. Ви знаєте, якщо ми всі будемо тільки плакати... Я скажу про своїх колег. Якщо пішов на пенсію, от тільки зустрічаєш, начинає розказувать: та все не так, та все погано... Ну як в отом анекдоті, що з такими настроєм ти сала не продаси. Якщо ти настроєний будувати щось, якщо настроєний щось зробити, ставиш собі ціль, ти до неї йдеш. Ти до неї прийдеш, в тебе все получиться. А якщо сів на лавочку і плаче, пива взяв, пийнув і все. Ну таке ж і буде. Тому я думаю, що треба нам перестроїть свою голову, а потом уже робить. Ви знаєте, в мене родичі у Прибалтиці, зараз багато там питань по землі розмовляють. Я от був, там побачив, там зразу пройшла приватизація, земля — товар, все. У них 3 види на сьогоднішній день земельних відносин. 1 — це ті, що зразу продали, там села вже немає, землю продали; другі — ті, що залишились на хуторах, ну в них так само получається, як в нас, десь 3.5-4 га. Ті працюють самі, хуторок живе, самі по собі, так як в нас давно було, ну в них трошки, не так довго вони були з нами, тому залишилось, відродилось. А треті створили кооперативи, наші колгоспи, але вони там повноправні, так само як акціонери на заводі, як вирішили, так і буде, вони повноправні хазяї. І там село є, інфраструктура, все живе і вони живуть, відпочивають, все нормально. Тобто, про що я хочу сказати? Що все залежить від нас, не той, який нам закон дадуть. Хтось зверху нам должен прийти і сказать: «Роби отак!» Ну тобі дають землю, роби з нею, що хочеш. Один продає, другий розпоряджається. Хотя, щоб це упередить, треба там деякі захисні питання вирішить. Але все-рівно, це ж вирішує власник, чиє воно буде. Я скажу, що, йдучи на вибори останні, да, в 2010 р., я проїхав практично весь Лохвицький район, потім я їздив на зустрічі, я скажу, що порядка десь 60% всіх питань, які люди звертались, вирішуються по телефону: мобільник — набрав керівника, переговорив, він вирішується. Тобто, не потрібний Президент, губернатор, ВР, просто кожному треба робить свою роботу, от і все буде нормально. У нас законів достатньо, деяких, може, не вистачає напрямків, деякі вони такі або не такі, просто потрібно на сьогоднішній день їх хоча б виконувати. Хоча б те, що є. Ми виписуємо закон хороший, але ж виконання...

ВЕД: Не жорстокість закону, а невідворотність його виконання...

КРИВОШЕЙ: Да, а просто він повинен працювати, просто должна буть думка, що якщо порушуєш закон, то ти неправильно поступаєш. А в нас же, на жаль, наоборот, якщо ти порушуєш закон, ти герой у нас якийсь. Правильно? З цього і починається, з маленького, ми закони дозволяємо собі порушувати і кажемо, що це не так. Не такий закон,— давайте думати, як його змінить, але якщо він прийнятий, його потрібно виконувати. Я не з багатьма законами погоджуюсь, але як законослухняний, я знаю, що закон єсть — його потрібно виконувати. 

ВЕД: Ви третій термін поспіль — депутат ОР.

КРИВОШЕЙ: Ну я другий у Полтавській і був в Житомирі ще.

ВЕД: Ваші політичні амбіції будуть пролонговані?

КРИВОШЕЙ: Життя покаже, але я думаю,...

ВЕД: У планах?

КРИВОШЕЙ: Да. Кожна людина розвивається і я скажу, що до мене вже звертаються люди, ті, які мене знають, які вибирали мене. Я досить легко проходив по мажоритарному.

ВЕД: Так, я саме хотіла сказати — як самовисуванець.

КРИВОШЕЙ: Да, я досить легко, я практично ... мабуть, тому, що люди вірили мені, ну я старався їх не підводити. Я скажу, що мені не соромно зараз приїжджати в свій Лохвицький район, мені не соромно...

ВЕД: Люди не вірять на слові, вони вірять реальним речам. Що із того, що ви обіцяли, ви реально зробили для цих людей в тому самому Лохвицькому районі?

КРИВОШЕЙ: Ну це останній район Лохвицький, я так думаю розказати про кожний район, тому що в мене залишились там друзі і там залишились мої сліди, і в принципі, я сьогодні з задоволенням можу поїхати в Народицький район Чорнобильської зони Житомирської області, де зона відчуження, де ми дитячий садок відновили, відремонтували, і спорт відновили, спортивну школу. Я скажу, що давайте відроджувати спорт, раз діти народжуються, єсть молоді, щоб захищатися, а не вмирати, тому що уже держава всіх відціль не забере, треба щось робить. І там зробили, щас воно все це працює. І багато можна розказувати. Церкву там збудували, таке саме було у нас і в Чорнухах, а по Лохвиці, відверто, то я взагалі не збиравсь уже йти в депутати до обласної ради. Скажем чесно, що це громадське навантаження таке, ні зарплати, нічого, для захисту воно мені не потрібне, щоб щось захищати цим мандатом. Але була така ситуація, що спочатку звернулись до мене друзі мої з Чорнух там, актив. Люди, які активні, мовляв, Михайловичу, ти ж тут, уже буде мажоритарка, я безпартійний, т.є., я по спискам не ходив в депутати. Я вже так пошти погодився, і тут керівники Лохвицького району знайшли моє саме «хворе» місце — поїхали до мого батька. Там була одна ситуація, коли Чорнухинському району помагав, Лохвицький ревнував тоді і т.ін. Я ж депутат був тоді Чорнухинського району, потрібно було помагати. Зустрілись ми з керівником Анатолієм Петровичем, літом іще, перед початком оцих виборів усіх, і він говорить: «Михайлович, ми от бачимо вас і хочемо запросити, щоб ви представляли наші інтереси в Полтавській обласній раді». Говорю: «Ви знаєте, мені така пропозиція поступила уже, но я ще не зовсім хочу взагалі йти на це. В мене є робота (я тоді був начальником УБОЗу Полтавської області), в мене не так багато вільного часу, є якісь громадські навантаження — Асоціація єдиноборств професійна і інші громадські зобов’язання були, той самий благодійний фонд, ну є що робити». — Ну от ми хочемо, щоб ви були. Ми тоді домовились, кажу: «Давайте, от у мене в Вербеницях були вибори в 2002 р., всі наобіщали багато, того вибрали, не того, але всі казали, що ми вас спасем і все». 8 р., кажу, ніяк не можуть газ закінчити, мій батько пішов до голови с/ради і там закинули, кажу: якщо газ зробимо до виборів, все, реєструюся і йдемо дальше працювати, значить, ми з тобою команда, значить, ми можемо щось робити. Ми це зробили, через НАК, при підтримці обласної адміністрації, через Київ, через все, але ці 600 тис. знайшлися, профінансувалися, і ми запалили цей голубий вогник. Якраз я був у 2 домівках, де мої однокласники жили, приємно було бачити ці сльози радості у людей. А після того кажу: ми пишемо програму роботи на рік. Не будемо ми робить 5-лєтки, 6-лєтки, що ми за 5 р. повинні зробити, давай на рік, людям обіщаємо, рік робимо — і все. Для нас була перша — це дитяча лікарня, яка будувалась з 92 р. Не буду розказувать, як вона будувалась, скільки ми туди, і нашого губернатора тричі запрошували, возили, і всю команду обласну возили, і на місці, і кошти шукали і через Київ, і ОР, і місцеві кошти, всіма способами — єсть результат. Вона здана, тепер залишилось жінкам тільки народжувати, все зроблено, всі умови, даже з чоловіком можна разом находитись, якби тільки рожали.

ВЕД: Михайле Михайловичу, є така приказка — «Я не червонець, щоб всім подобатися». Але з вашим послужним списком ви — такий червонець, який би багатьом повинен подобатись ( я маю на увазі політичні партії). Як вам вдається улилятися так, щоб вас ніхто з них не засватав,— до цього часу ви безпартійний? 

КРИВОШЕЙ: Нє, ну пропозиції були і на сьогодні вони є, щоб сказати, але первоначально мені було чим прикриватися, те, що в мене погони є, я не можу бути партійним, коли зняв погони, ну, в мене така думка, ви знаєте, безпартійність, вона дає яку то свободу, але я працюю з тими, хто працює. На сьогодні влада працює, в мене получається працювати, в нас виходять результати, там те, що я хочу зробити для своїх земляків, для своїх громадських тих організацій, для роботи, я працюю. Але я маю право їх критикувати. З другої сторони, скажем, дещо незалежний. Тому я спілкуюсь, я практично спілкуюсь з усіма партіями, з усіма. По роботі — в мене взагалі там немає партійних, я як працював, в мене партійних не було. Коли мене звільняли, говорили: ти оце ж протів цього порушив кримінальну справу, забрав там якийсь газ, конденсат і все. Говорю: так он же з другого лагеря, 2 кримінальні справи, в один і той самий місяць порушені. І лєві, і праві, всі для мене одинакові. Ви знаєте, це мені помогло в 2005 р. те, що я залишивсь на роботі. Говорю: от вам приклад, человек по такому регіону представляв інтереси другої сторони політичної, зовсім другої, але в нього 2 кримінальні справи і всі заарештовані. Говорю, хай не ворують. 

ВЕД: Я хочу запитати про благодійний фонд, який ви створили, очолюєте і який активно працює. 

КРИВОШЕЙ: Ну благодійний фонд, він називається «Від щирого серця», назва тому, що все у нас повинно від серця, ми щирі люди, ми українці, тому від серця повинно йти. Створювався він з однодумцями, коли я займався бізнесовим питанням там з сином, один час не працював, і ми створили цей фонд для того, щоб первоначально підтримувати спортсменів. Тому що коли приходили спортсмени, і ви знаєте, пам’ятаю, що вони були гордістю в свій час, там борці наші, гордостю області нашої, України, навіть Радянського Союзу, призери чемпіонатів Радянського Союзу, мастера спорту, і приходе на лікарство просе, травма була і людина просто хвора. І ми ці копійки шукаємо, все. І ми тоді — давай створимо благодійний фонд, будемо звертаться до людей, збирать кошти і потом будем фінансувати лікування, якісь дитячі спортивні заходи і т.ін. Ну і з цього ми розпочали, а потім воно якто більше і більше, і ширше почали цим займатися. Потім пішли інтернати, де діти без батьків, потім пішли хворі різного роду ну так і пішло. Я вдячний всім, хто допомагав нашому фонду, хто находить ці кошти, але люди з розумінням відносяться. Я скажу, що останнім часом уже, якщо взяти ті ж самі Чорнухи, 290 р. буде з дня народження Сковороди. І от якраз там книга повинна вийти і нада профінансувати, ми вже знайшли ці кошти і проплатили, книга буде, я думаю, що ми з вами її побачимо.

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему