«Persona grata»: Олександр Печериця

[Відео було видалено]

ВЕД.: Усім доброго ранку! Як завжди, о цій порі на радіостанції «Ваша хвиля» стартує «Персона грата» — спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина». Нагадаю, що у цій програмі ми спілкуємось із відомими людьми нашого краю, а також знайомимо із цікавими особистостями, про яких варто дізнатися. У студії з вами я — Ольга Гончарова, і вітаю нашого сьогоднішнього гостя — молодого, але досить популярного у Полтаві фотографа Олександра Печерицю. Сашо, доброго ранку!

ПЕЧЕРИЦЯ: Доброго ранку!

ВЕД.: Розкажи, будь ласка, коли ти взагалі почав займатися фотографією. Ти пам’ятаєш свої перші кадри?

ПЕЧЕРИЦЯ: Так. Фотографією я почав займатися приблизно на 2-ому курсі інституту. Я купив на той час цифрову мильницю. Там, я пам’ятаю, було 4 мегапікселі, і знімав все, що бачив навколо. Я дуже захопився цим процесом, але тоді я знімав здебільшого пейзажі і вуличні інтер’єри, і таке інше. Робив якісь більші концептуальні знімки, а потім я почав знімати людей.

ВЕД.: А ті перші свої роботи ти кудись викладав чи просто собі у стіл ховав?

ПЕЧЕРИЦЯ: Якраз через те, що я почав публікувати деякі свої роботи в Інтернеті і отримував якісь перші відгуки, побачив інтернет-спільноту фотографів — це дало мені поштовх розширити свої пошуки. Потім, я пам’ятаю, поїхав до Англії — це була така можливість від аграрної академії, там я пропрацював півроку і коли повернувся в Полтаву, купив свою першу професійну дзеркальну фотокамеру.

ВЕД.: Відтоді тематика знімків в тебе якось змінилась? Чи все одно пейзажні концептуальні міські фото стали прерогативою такого — для душі?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, якось потім все змінилося і більше переключився на людей і цей жанр мене захопив більше і зараз я працюю в цьому напрямку. Тобто, знімаю портрети, людей.

ВЕД.: А в тебе є якісь улюблені? Наприклад, хтось любить працювати із дітками, бо в них така жива, безпосередня міміка. Хтось воліє працювати із моделями. З якими людьми ти любиш працювати?

ПЕЧЕРИЦЯ: Найбільше я люблю працювати з моделями, з дівчатами. Але інший мій улюблений вид зйомки — це весільна фотографія. У цьому жанрі, вважаю, досяг найбільших успіхів.

ВЕД.: А розкажи, будь ласка, успіх весільної фотосесії — він залежить лише від фотографа чи від подружньої пари, від наречених також? Що робити їм, щоб насправді ця пам’ять про весілля у вигляді фотоальбому збереглась на довгі роки, була таки справді якісною?

ПЕЧЕРИЦЯ: Дуже багато залежить від фотографа. Якщо ти професіонал, то зможеш працювати в будь-яких умовах. Тому що весільна фотосесія — це не завжди сонце чи гарна погода. Це може бути дощ, різні умови. І тому професіонал повинен вміти передати радість цієї події в будь-яких умовах. Але велика частина успіху залежить також безпосередньо від самої пари, від того, які вони в цей день, які в них емоції, настрій, як вони підготувалися до фотосесії.

ВЕД.: А як би ти порадив нашим слухачам, саме — молодятам, які збираються зробити весільну фотосесію, підготуватися? Тому що ти сказав: «як вони підготувалися». Як саме готуватися?

ПЕЧЕРИЦЯ: Тут є якісь певні стандартні поради, що завжди даю молодятам. Тобто, по-перше, незалежно від того — буду я фотографом чи ні — я завжди раджу вибирати професіоналів та вибирати заздалегідь. По-друге, з цією людиною — фотографом чи з будь-яким іншим спеціалістом — їм доведеться провести цілий день і вони повинні психологічно підходити один одному. Потім, ми повинні погодити маршрут фотосесії. Я завжди дізнаюся, що більше цій парі підходить: чи вони більше налаштовані на стандартне весілля, чи вони, може, хочуть щось тематичного; їм більше підходять постановочні фотографії чи вони такі безпосередні, емоційні і треба буде знімати більше репортажне, більш ловити моменти. Плюс я даю деякі поради щодо підготовки до самої фотосесії, щоб уникнути різних несподіванок. Тобто, щоб молодята завжди мали з собою, припустимо, парасольку з приводу дощу. А також ми придумуємо місця — наприклад, якщо піде дощ, ми можемо зразу поїхати в якийсь інтер’єр, за який у нас є безпосередня домовленість, щоб уникнути різних негативних ситуацій.

ВЕД.: А от особисто ти — дослуховуєшся до маршруту, який обрали молодята чи все-таки радиш щось своє, вносиш корективи?

ПЕЧЕРИЦЯ: Я завжди прислуховуюсь до молодят, до клієнтів, але пропоную і своє бачення. Тому що у людей це — в перший раз, а я вже бачу, як зробити це краще, де краще — в залежності від погодних умов або пори року.

ВЕД.: А скажи, будь ласка, ти перед цим ще кинув фразу таку, що «молодята із фотографом проведуть цілий день і повинні підходити із точки зору психологічної» — щоб була сумісність. Взагалі — як правильно обрати фотографа? Навіть якщо це не лише весільна фотозйомка. А взагалі от — як правильно обрати фотографа для фотосесії?

ПЕЧЕРИЦЯ: По-перше, фотографа треба обирати по його фотографіях. Зараз ми живемо в епоху Інтернету, тому майже в кожного фотографа є або свій сайт, або сторінка в якійсь соціальній мережі, де можна ознайомитися з його знімками. І, продивившись основне порт-фоліо фотографа, можна вже скласти про нього певну думку: або він вам подобається в фотографіях, або — не подобається. Це є лиш першим етапом до весільної фотозйомки, тому що порт-фоліо із 20 гарних фотографій, що можна зробити і на одному весіллі, а можна зробити за декілька років. Тому наступним кроком є персональна зустріч із фотографом, де він вам покаже, якщо це — весільна фотозйомка, одне, друге, третє весілля, сфотографоване ним від початку і до самого кінця. Це той безпосередній матеріал, що ви отримаєте на руки. І по цьому матеріалу треба робити висновок.

ВЕД.: Наскільки я знаю, в тебе чимало техніки, ось на весілля ти як — віслюка за собою водиш техніку чи обходишся мінімальною кількістю?

ПЕЧЕРИЦЯ: На весілля я максимально беру всю техніку, що в мене є доступна. А в мене не віслючок — в мене є асистент. На весіллі я завжди працюю в парі з помічником, який мені допомагає з усім цим справлятися. Завжди беру на зйомки два комплекти обладнання на випадок того, якщо десь щось виходить із ладу — в мене завжди є запасна техніка.

ВЕД.: От з приводу техніки — розкажи, як змінилася: про твою першу цифрову мильницю ми почули. Взагалі ти коли-небудь знімав на плівку фотоапарата чи одразу почав на «цифрі»? Яку техніку ти любиш? Що в тебе є в арсеналі?

ПЕЧЕРИЦЯ: Я дитя цифрової епохи, тому почав фотографувати одразу на «цифру» і продовжую на неї фотографувати. Зараз у мене в арсеналі два основних повноформатні фотоапарати, цілий набір об’єктивів. Оптика в моїй справі навіть важливіше, ніж сам фотоапарат, тому що вона дає «малюнок» фотографії.

ВЕД.: Фотографія взагалі популярна і серед початківців і тому багато в кого виникає запитання: що краще (якщо є певна сума грошей), на що краще витратити їх, придбати у першу чергу, а на чому можна і зекономити?

ПЕЧЕРИЦЯ: Важко щось відповісти без реклами якоїсь фірми. Зараз в Інтернеті дуже багато суперечок точиться: така техніка, тої фірми чи іншої фірми? Насправді початкова сума грошей — це дуже поняття відносне. Для когось 5 тисяч гривень — це початкова, стартова ціна для фототехніки, для когось — 20 тисяч гривень. Насправді зараз в Інтернеті дуже багато інформації, де за все це можна прочитати, скласти якусь свою власну думку. Також треба вирішити, що ти хочеш знімати: це будуть — пейзажі, репортажі або портрети? Ти будеш працювати на вулиці чи в студії? Від цього залежить твій комплект необхідної для тебе техніки.

ВЕД.: А ти особисто любиш давати поради, якщо до тебе приходять чи, наприклад, в Інтернеті, в соціальних мережах тобі хтось пише «от, Олександре, розкажіть, якою технікою ви користуєтеся?». Ти ділишся професійними секретами? Чи все таки це — твоє, а ви — набивайте свої шишки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Мені часто задають запитання — якою технікою користуюся? Або «Саша, підкажи, який об’єктив краще купити — цей чи інший». Мені не важко, я завжди відповідаю людям. А з приводу професійних секретів... Тут головне — досвід. Ними не можна поділитися. Їх треба напрацювати. Тобто, фотографія — це така прикладна наука, де більше ти працюєш, де більше ти знімаєш — тим більше в тебе досвіду.

ВЕД.: Тобто, майстерність — це не лише талант, а й вперта робота. Щоденна копітка праця.

ПЕЧЕРИЦЯ: Так, по-перше, це — праця, це — досвід. По-друге, щоб стати гарним фотографом, я для себе вивів правило успіху: треба постійно дивитися хороші фільми, слухати якісну музику, дивитися роботи найкращих світових фотографів. Не просто показати бабусі своїй знімки: бабуся скаже: «все — супер» і ти вже думаєш: я став крутим фотографом. Ні. Треба дивитися найкращі світові роботи, намагатися зрозуміти: чому вони стали найкращими. І що відрізняє тебе від того автора, який зараз — в десятці кращих світу. І намагатися досягти того рівня.

ВЕД.: А з кимось із полтавських чи, може, українських колег ти спілкуєшся саме у професійному плані?

ПЕЧЕРИЦЯ: Так, звісно. Без такого спілкування майже неможливий професійний ріст фотографа. Серед українських колег в мене є навіть своя команда «Відеостайл», ми об’єдналися разом, разом працюємо — дуже гарні колеги. А на всеукраїнському рівні я постійно виставляю свої фотографії на різних інтернет-ресурсах і там читаю коментарі, щось пишу іншим фотографам. Ми обмінюємося досвідом. Також періодично їжджу на різноманітні майстер-класи, щоб підвищувати свій рівень.

ВЕД.: Лише по Україні чи й за кордон також?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, поки що лише по Україні.

ВЕД.: До речі, ти викладаєш свої фотографії на різноманітних ресурсах... Наскільки я знаю, ти виставляєш їх і у Полтаві і навіть твої роботи перемогли у конкурсі журналу «Плейбой». Я знаю, що ти не дуже хотів про це говорити. Але, може, все-таки подолаєш свою скромність та розкажеш про свої виставки, про свою перемогу?

ПЕЧЕРИЦЯ: Щодо перемоги в «Плейбої»... Це для мене стало несподіванкою. Колись я сидів у кав’ярні і там лежали журнали, почав листати «Плейбой» — я постійно переглядаю подібні журнали, тому що мені цікаво дивитися фотосесію, роботи фотографів. Як би це смішно не звучало...

ВЕД.: Одразу «відмазка» для твоєї мами?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні. Не відмазка від мами. Завжди смішно, коли фотографи заходять у будь-яку кав’ярню, вони нагрібають купи журналів «Плейбоя», «XXL» і зразу дивляться... Передивились фотографії, почитали в кінці прізвища. Цікаво, що вони дивляться не на дівчину і оцінюють не її, а фото і кажуть: «Світло не дуже гарно лягло» або «О, кльовий інтер’єр» або «Яка кльова оптика, як усе знято». Зовсім інший погляд, професійний. І там був конкурс. Я купив цей самий журнал, вирізав з нього купон і відправив фото на конкурс. І сказав, що там виграти нереально. Потім мені дзвонить моя знайома й каже: «Саша, купили „Плейбой“, тут написано, що ти зайняв перше місце». Для мене це стало несподіванкою.

ВЕД.: А ти взагалі чекав на якийсь результат? Сподівався десь глибоко у душі чи просто відправив та й забув?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, не забув. Звісно, чекав, купляв журнал: купив один, другий — ще результатів конкурсу немає. Цікаво було, спортивний інтерес. Але на перше місце якось не сподівався навіть.

ВЕД.: Однак це не підштовхнуло тебе до роботи саме у такому стилі — у жанрі ню?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ну, були й інші фотосесії, але це зараз — не мій основний жанр, в якому я працюю.

ВЕД.: Зрозуміло. А про виставки свої розкажеш?

ПЕЧЕРИЦЯ: Так, було в мене кілька виставок — на тему весільної фотографії. Одна виставка нещодавно закінчилася. Вона була в торгово-розважальному комплексі «Екватор». Також було кілька виставок на тематику студійних зйомок.

ВЕД.: Розкажи, де ти виставляєшся. Адже наша розмова не передасть твоїх робіт. І для тих, в кого, наприклад, немає Інтернету чи хто не знає, як тебе знайти, розкажи де можна побачити твої фотороботи, так би мовити, «вживу».

ПЕЧЕРИЦЯ: «Вживу» вже фотографії важко десь побачити, тому що всі виставки закінчились. Але, я думаю, що зараз доступ до Інтернету майже у всіх людей є. Набирайте «Олександр Печериця» у будь-якій пошуковій системі. Завжди можна буде знайти мої сторінки в соціальних мережах — і мій сайт, і мої галереї на інших ресурсах.

ВЕД.: Не плануєш на весну які-небудь виставки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, зараз нічого не планую.

ВЕД.: А взагалі про свої творчі плани на майбутнє розповіси?

ПЕЧЕРИЦЯ: Вони прості: знімати, знімати, покращувати свій рівень. Можливо, ще шукати інші якісь виходи. Також мені цікаво працювати по Україні, не тільки в Полтаві, проводити зйомки, можливо, в Криму або в Києві. Дуже хочу фотографувати у Львові.

ВЕД.: А чому саме Львів?

ПЕЧЕРИЦЯ: Мені дуже подобається це місто. В ньому стара архітектура, в цього міста якась така — душа своя.

ВЕД.: Так, там і справді особлива атмосфера... А взагалі ти любиш подорожувати?

ПЕЧЕРИЦЯ: Так, я дуже люблю подорожувати і в майбутньому збираюся приділити цьому більше часу. Просто минулий рік я був дуже завантажений весільними зйомками. А так як цей рік — високосний, хочу собі виділити перерви і хочу здійснити подорожі за кордон. Планую поїхати в Прагу. Взагалі в мене мрія — колись зайнятися фототуризмом і зробити деякі екскурсії, припустимо, в Індію, в Тибет. З рюкзаком, з фотоапаратом. І не просто по туристичному маршруту, а побачити якісь цікаві кутки нашої планети.

ВЕД.: Ти хочеш це робити суто для душі чи, можливо, це колись стане частиною твого заробітку?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, суто для душі.

ВЕД.: Тобто, робити комерційний проект ти з цього не збираєшся?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ви знаєте, мені сподобався вислів, і я по цьому принципу живу, і почав займатися фотографією, тому що диплом у мене абсолютно інший... Принцип в чому? Я почув таку фразу: «Знайдіть хобі, що вам до душі, потім знайдіть людей, які будуть вам платити за це гроші».

ВЕД.: І справді чудова фраза. А розкажи трішечки про свої правила життя. Є якісь от секрети успіху, коли прокидаєшся зранку — і все погано. Ну, не все, щось — локальне. Як ти з цим борешся?

ПЕЧЕРИЦЯ: Головне, що я люблю свою роботу. Я люблю фотографувати. Я люблю знімати весілля. Тому що для деяких, наприклад, зйомка весілля чи якась там зйомка в студії — це всього лиш робота, за яку вони отримують гроші. Я ж від кожної своєї зйомки кайфую, для мене це — виклад. Як я зроблю цю роботу, що я передам людям, які знайду нові рішення? І, мабуть, в цьому є успіх. Тому що мені подобається те, що я роблю.

ВЕД.: А скажи, будь-ласка, тобі з перших своїх знімків подобалося... Ось такий результат, який я хотів. Чи були спочатку незадоволення? І навіть з приводу тих робіт, в яких ти виклався на всі сто, бувають думки, що — а тут, звісно, можна було б трохи по-іншому?

ПЕЧЕРИЦЯ: Я ніколи на сто процентів не задоволений своєю роботою. Мені здається, що якщо фотограф буде на сто процентів задоволений, він зупиниться в розвитку і взагалі на ньому можна буде ставити хрест. Звісно, буває, що я знімаю, а потім приходжу додому і думаю: «Треба було щось ще десь знімати або зробити краще». І якраз це і є твій досвід. І кожна така зйомка робить тебе кращим. Тому що ти бачиш свої помилки і розумієш, де тобі треба рости, в чому тобі треба покращувати свою майстерність.

ВЕД.: Бувають знімки, коли ти дивишся і розумієш, що він не найкращий. Ти не будеш його віддавати замовнику, наприклад, і взагалі людям показувати. Бувають такі знімки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Бувають. Я їх видаляю зразу.

ВЕД.: А ти шукаєш причину в собі чи можливо, інколи там модель не така, зірки неправильно розташувалися, день взагалі не твій. Хто в тебе винуватий виходить?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, здебільшого я шукаю причину в собі, ну якщо це не якісь очевидні, не мої промахи. Буває, там кажуть люди: «Ми не хочемо фотографуватись. Нема настрою, але вже якщо треба, то давай фотографуй». Це, звісно, позначиться на людях.

ВЕД.: Якщо така розмова відбувається, скажи чи допомагаєш їм якось налаштуватись чи кажеш: «Ну що ж, шановні, вибачте, час йде, так що — давайте якось, починати».

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, звісно, я з ними розмовляю. Припустимо, я пропоную навіть якщо це щось супертермінове, перенести зйомку чи запитую: «Якщо вам не хочеться фотографуватися, то, може, й не будемо?». Або взагалі багато людей боїться фотографуватися. Якось ніяковіють перед камерою, кажуть: «нам страшно». Ну я не бачу нічого страшного в фотосесії. Це завжди намагаюсь сказати людям. Тому що найгірше, що може статися з людьми від фотосесії, це — якісь невдалі фотографії. Ці невдалі фотографії можна взяти і викинути. Або ж налаштуватися і зробити вдалі.

ВЕД.: А скажи, будь ласка, «вдалі фотографії» для тебе це, так би мовити, коли ти намагаєшся переконати людей. Для тебе це питання також частина твоєї роботи? Переконати людей — це маленька перемога?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ви праві. Переконати людей — це маленька перемога. Але тут є два «але». Я завжди йду назустріч клієнтам. Є такі фотографії, що подобаються мені, є фотографії, що подобаються самому замовнику. Є зйомки, що я роблю виключно для клієнтів. Вони приходять і кажуть: «Нам треба те й те». Я це роблю. А є зйомки, що роблю сам для себе. Тобто, я сам знаходжу модель, сам продумую ідею і роблю цю зйомку. Знімаю, скажімо, як хочу і — для душі.

ВЕД.: Зрозуміло. Ще таке запитання. Ти кажеш: «Є знімки, що подобаються тобі, а є — що подобаються замовнику». Якщо ти дивишся і з твоєї точки зору — кадр не дуже вдалий, але замовник каже: «Ні, ні, я хочу...». А ти дивишся: ну зовсім не воно! Віддаси цю фотографію чи все ж таки...

ПЕЧЕРИЦЯ: Віддам.

ВЕД.: Тобто, якщо подобається, то — будь-ласка?

ПЕЧЕРИЦЯ: Будь-ласка. Якщо людям подобається, чому б і ні?

ВЕД.: Ну і нарешті, ти так захоплено розповідаєш про свою роботу, а уяви собі, що одного ранку ти прокинувся і повернувся ще у ті студентські роки — без фотоапарата? Що б ти робив? Ти б прожив знову так само: знову купив фотоапарат, зайнявся фотозйомкою чи шукав би якісь інші шляхи?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні, знову купив би фотоапарат і знову б зайнявся фотозйомкою. Для мене це дуже важлива частина мого життя.

ВЕД.: А якби усі фотоапарати в світі зникли? Чим би ти займався тоді?

ПЕЧЕРИЦЯ: Значить би щось вигадав. Я ніколи над цим не думав.

ВЕД.: Картини малювати не пробував?

ПЕЧЕРИЦЯ: Ні.

ВЕД.: Чому?

ПЕЧЕРИЦЯ: Малювати це — не моє.

ВЕД.: Але твої пейзажні знімки виконані дуже художньо.

ПЕЧЕРИЦЯ: Ну можна сказати, я малюю об’єктивом. А пензлем у мене так гарно не виходить.

ВЕД.: Ну і, нарешті, традиційне закінчення: анкета Пруста. Поїхали. Знак Зодіаку?

ПЕЧЕРИЦЯ: Водолій.

ВЕД.: Коти чи собаки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Коти.

ВЕД.: Чому?

ПЕЧЕРИЦЯ: Мені подобаються коти. Вони такі незалежні, самі по собі.

ВЕД.: Авангард чи класика?

ПЕЧЕРИЦЯ: І те, і інше.

ВЕД.: Разом чи по черзі? Ти б їх поєднав чи...

ПЕЧЕРИЦЯ: Я б сказав, що авангард витікає з класики. Одно спирається на інше.

ВЕД.: Блондинки чи брюнетки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Брюнетки.

ВЕД.: М’ясо чи риба?

ПЕЧЕРИЦЯ: М’ясо.

ВЕД.: Шампанське чи горілка?

ПЕЧЕРИЦЯ: Шампанське.

ВЕД.: Синиця у руках чи журавель у небі?

ПЕЧЕРИЦЯ: Синиця в руках.

ВЕД.: Дія чи споглядання?

ПЕЧЕРИЦЯ: Важке запитання. Мабуть, дія.

ВЕД.: Активна, одразу — «шашку наголо» чи чекаючи, обдумуючи, споглядаючи хоч трішки?

ПЕЧЕРИЦЯ: Мабуть, споглядаючи.

ВЕД.: Принцип чи компроміс?

ПЕЧЕРИЦЯ: Компроміс.

ВЕД.: Життєве кредо?

ПЕЧЕРИЦЯ: В мене багато принципів таких, як я живу. А чіткого одного немає.

ВЕД.: Озвуч кілька.

ПЕЧЕРИЦЯ: Ну, по-перше, займатися своєю улюбленою справою. Ставитися до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Нікому не заважати.

ВЕД.: Ваші кумири серед історичних особистостей?

ПЕЧЕРИЦЯ: Кумири?

ВЕД.: Або просто люди, якими ти захоплюєшся.

ПЕЧЕРИЦЯ: Важко сказати.

ВЕД.: Якби ти міг, що б ти змінив у собі? Маю на увазі фізичні особливості.

ПЕЧЕРИЦЯ: Фізичні особливості? Зовнішність?

ВЕД.: Зовнішність, статуру.

ПЕЧЕРИЦЯ: Мабуть, з дитинства більше б займався спортом.

ВЕД.: Був би такий качок.

ПЕЧЕРИЦЯ: Качок — ні, більше атлетичний став би.

ВЕД.: Без чого ти не виходиш з дому?

ПЕЧЕРИЦЯ: Зараз — без мобільного телефону.

ВЕД.: Що може змусити тебе розсміятися?

ПЕЧЕРИЦЯ: Усе, що завгодно.

ВЕД.: Улюблені кольори?

ПЕЧЕРИЦЯ: Білий, чорний.

ВЕД.: Твій найстрашніший сон?

ПЕЧЕРИЦЯ: Мені не сняться сни.

ВЕД.: Взагалі?

ПЕЧЕРИЦЯ: Майже ніколи. Або якщо сняться — я їх не пам’ятаю.

ВЕД.: Що для тебе — щастя?

ПЕЧЕРИЦЯ: Щастя — це коли добре мені і моїм близьким людям.

ВЕД.: А чого ти найбільше боїшся?

ПЕЧЕРИЦЯ: В мене немає певного страху.

ВЕД.: Які якості ти найбільше поважаєш у чоловіках і у жінках?

ПЕЧЕРИЦЯ: У чоловіках я поважаю силу слова, якщо на людину можна покластися. Це — справжній друг. Можна подзвонити і сказати: «Потрібна допомога». І він: «О’кей, немає питань».

ВЕД.: А у жінках?

ПЕЧЕРИЦЯ: Жінка повинна мати теж свою гордість, гідність. Я взагалі якось сильно не розділяю якості на «чоловік повинен мати» або «жінка...». Людина повинна бути чесна перед собою і перед іншими і тоді все буде у неї добре.

ВЕД.: А що тебе найбільше дратує у людях?

ПЕЧЕРИЦЯ: Підлість.

ВЕД.: А ти можеш згадати, коли і де ти почував себе найщасливішим?

ПЕЧЕРИЦЯ: Це такі миті, що відбуваються щосекунди, кожен день. Ти вийшов надвір — була похмура погода, вийшло сонце — ти почуваєш таке щастя. Або бачиш щось нове, щось цікаве — ти відчуваєш щастя. Ти робиш гарну фотографію, ти віддаєш її людям, ти бачиш щастя в їхніх очах і теж відчуваєш щастя. Це дуже нестабільна емоція.

ВЕД.: Твій улюблений письменник?

ПЕЧЕРИЦЯ: У мене дуже багато улюблених письменників. Я більше за все люблю фантастів старої школи. Це такі як Майкл Муркок, Роджер Желязни, а зараз останній із моїх улюблених письменників-фантастів — це Макс Фрай.

ВЕД.: А що із його книг тобі подобається найбільше?

ПЕЧЕРИЦЯ: Всі. Вся серія.

ВЕД.: А улюблений літературний герой?

ПЕЧЕРИЦЯ: Такого навіть зараз немає.

ВЕД.: Яку музику ти слухаєш?

ПЕЧЕРИЦЯ: Зараз слухаю досить різноманітну. Це, найчастіше, чужі плей-листи в «Контакті».

ВЕД.: Про що у своєму житті шкодуєш найбільше? Є таке?

ПЕЧЕРИЦЯ: Немає.

ВЕД.: У яку епоху ти хотів би жити? Змінив би епоху чи жив би таки зараз?

ПЕЧЕРИЦЯ: Раніше хотів жити, як усі — в середні віки, в рицарські віки. А зараз, почитавши такі історичні довідки, яка там була антигігієна, як там було насправді невесело, мені зараз подобається.

ВЕД.: А ким ти мріяв стати у дитинстві?

ПЕЧЕРИЦЯ: В дитинстві я хотів бути археологом.

ВЕД.: Чому?

ПЕЧЕРИЦЯ: Не знаю. Мені дуже подобалися книжки або фільми про динозаврів. Історичні різні фільми. Хотів там розкопувати, знаходити загадки минулого.

ВЕД.: А скажи, будь ласка, якби ти міг зараз склав рейтинг свого життєвого успіху за 10-бальною шкалою... Скільки б ти собі поставив?

ПЕЧЕРИЦЯ: Сім.

ВЕД.: Тобто, ще є куди рости?

ПЕЧЕРИЦЯ: Звичайно. Ніколи не можна говорити: «Я всього досяг». Коли всього досягаєш, то треба помирати? Треба постійно щось в собі вдосконалювати. Це не завжди повинен бути матеріальний рівень. Це, можливо, вдосконалювати себе як особистість.

ВЕД.: Спасибі. Я думаю, дуже слушна порада і якщо наші слухачі дослухаються, то, можливо, щасливіших людей в цій країні стане більше. На цьому будемо завершувати. Нагадаю, що це була програма «Персона грата», а гостем студії сьогодні була людина, яка вміє помічати миті щастя, вміє зберігати їх у фотографіях — Олександр Печериця. Сашо, спасибі тобі за розмову.

ПЕЧЕРИЦЯ: Дякую вам за увагу. Будьте щасливі.

ВЕД.: Приєднуюсь. Почуємось на рідному радіо!