Малоперещепинське диво
Сенсаційна знахідка неподалік від Полтави навесні 1912 року великого комплексу дорогоцінних стародавніх речей є широко відомою в світі як Малоперещепинський (Перещепинський) «скарб».
І не дивно, адже пересічній людині важко навіть осягнути не тільки історичну, а й матеріальну цінність цієї знахідки, у складі якої тільки предметів із дорогоцінних металів нараховувалося 75 кг (25 — золота, 50 — срібла). За перещепинським комплексом в літературі закріпилася назва найбільшого скарбу І тис н. е. на території Європи, що засвідчено різноманітними енциклопедичними виданнями та довідниками світу.
Зібрані у поліцейській канцелярії предмети їх зусиллями спочатку перевезли у повітовий центр — до Костянтинограда (сучасне місто Красноград Харківської області), потім — до Полтави, звідки за розпорядженням царя, скарб був доставлений до Археологічної комісії у Санкт-Петербурзі, де він пізніше зайняв чільне місце серед колекцій Імператорського Ермітажу.
Австрійський вчений Й. Вернер, який довгий час вивчав середньовічні кочівницькі старожитності Європи і побував на місці знахідки в роки Другої світової війни, прийшов до висновку, що Малоперещепинський комплекс є похованням одного із ханів Великої Болгарії — Кубрата. Ця гіпотеза підхоплена болгарськими дослідниками — В. Бешевлієвим, Д. Овчаровим та ін., стала пануючою в болгарській історичній літературі та науково-популярних публікаціях, перейшла на сторінки підручників. Вона знаходить підтримку й серед окремих учених в Україні.
Наявність багатих болгарських поховань дає підставу деяким дослідникам вважати їх належними знаті, а Перещепинський «скарб» — унікальним поминальним комплексом.
Цікавою є думка про розташування в районі дещо південніше Полтави ханської ставки Кубрата, а, можливо, і його попередників, що засвідчується не лише менш багатими похованнями кочівників (сс. Зачепилівка, Макухівка), а й відносно численними рядовими їх старожитностями.
Вірогідно, мова йде про постійну присутність кочівників-болгар у зоні проживання залежного від них слов’янського населення. В такому разі, перебування ставки Кубрата південніше Полтави є логічним, адже сезонні переміщення кочівників — влітку — на північ, а взимку — на південь, у ближчі до моря райони з м’якішим кліматом, були притаманними всім степовим народам. Можна думати, що реалізована в Подунав’ї Першим Болгарським царством модель мирного співіснування землеробів-слов`ян з кочівниками-болгарами була започаткована ще у Великій Болгарії, на просторах лісостепового Дніпровського Лівобережжя, куди входила і територія Полтавщини.
Супруненко О. Б., кандидат історичних наук,
заслужений працівник культури України
Приймак В. В.
