«Persona grata»: Катерина Клавдієва

[Відео було видалено]

ВЕД.: Субота, ранок. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю всіх, хто разом із нами — радіостанцією «Ваша хвиля» в проекті «Персона грата». В проекті, в який ми запрошуємо відомих, медійних людей, яких добре знають в місті, в області, але з якими ми хочемо поспілкуватися для того, щоб відкрити світу й інші іпостасі їхньої особистості. Поряд зі мною — чарівна жінка, директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Данилівна Клавдієва. Доброго ранку вам!

КЛАВДІЄВА: Доброго ранку!

ВЕД.: Катерино Данилівно, вас знають як посадовця. Багато людей вимушено дізналися про вас, опинившись в ролі безробітних і звернувшись до організації, яку ви очолюєте. Скільки років ви уже диригуєте цим колективом?

КЛАВДІЄВА: Взагалі в службі зайнятості я працюю з 1995 року, колектив очолюю з 2006 року. Тобто, пройшла весь трудовий шлях від головного спеціаліста до директора.

ВЕД: Але ваше професійне життя не починалося у ЦЗ, до цього ви ще наполегливо попрацювали в інших закладах, саме про це я хочу вас розпитати.

КЛАВДІЄВА: Я людина стабільна і маю лише 2 записи в трудовій книжці. Це Полтавська «Облспоживспілка», де я пропрацювала 15 років, і обласний ЦЗ — 17 років.

ВЕД: Зазвичай, в «Облспоживспілку» потрапляли на роботу випускники нашого тоді кооперативного інституту. Був такий модний інститут, зараз він модний університет. Тобто ви за освітою економіст, товарознавець?

КЛАВДІЄВА: Я за освітою товарознавець промислових товарів.

ВЕД: Хто в житті вплинув, чи сформував ваш світогляд і, в тому числі, зорієнтував вас щодо вибору професії?

КЛАВДІЄВА: На той час, коли я вже обирала професію, батька в живих не було, він помер рано. Мама давала нам право вибору і, мабуть, професійний вибір допоміг зробити мій дядько. Тому що він був прикордонником, а потім все життя пропрацював у торгівлі в м. Гродно, тепер Білорусія. І от саме вплив Семена Васильовича був дуже великий в дитинстві. Кожен рік він приїжджав з дружиною до нас на відпочинок на батьківщину і дуже цікаво розповідав про свою роботу. І, мабуть, це стало головним чинником, чому я пішла в торгівлю. Хоча зараз, як професіонал, я розумію, що так вибір робити не можна. Я 15 років працювала в «Облспоживспілці» і мені там дуже подобався колектив, до цього часу, знаєте, часто згадую Бойка І.К. — голову правління «Облспоживспілки», який взяв мене на роботу. Це людина, яка вміла формувати колектив. Вже його немає; всіх і колишніх працівників, і ті, хто є, і зараз всіх працівників дуже шаную. Мені там було дуже приємно працювати, гарно, я почувала себе там зручно, але коли я прийшла в службу зайнятості, я тільки тоді зрозуміла, що це не моє. Ця сфера діяльності не моя, моя сфера — працювати з людьми. За типом особистості я є «людина — людина». Тобто, мені треба обов’язково спілкування і обов’язково швидка зміна ситуації. Мені тоді комфортно працювати.

ВЕД: Власне, якраз для «людини — людини» за типом і наша передача, тому що ми її позиціонуємо так: про людське в людині. Ми хочемо більше вас розпитати все-таки не про роботу директора, а про ваші вподобання, світогляд, про те, хто і що сформували вас як особистість і, власне, формує до цього часу, тому що люди, якщо в них нормально все з мізками, вони розвиваються все життя. Ви родом із Полтавщини?

КЛАВДІЄВА: Так, я родом із с. Кротенки Полтавського р-ну Полтавської області. Дійсно, хто найбільше впливав? Знаєте, головний чинник, що сформував мене як особистість, — це сім’я. Я народилась в багатодітній сім’ї — 4 брати і я. І молодший брат, в мене 3 брати старших, а молодший брат народився, коли батькові покійному було 62 роки, а мамі було тоді 45. І, маючи певні моральні принципи, батьки подарували життя і цій дитині. Виховали нас дружніми і взагалі батьки жили і за людськими, і за божими законами правильно. В сім’ї не було конфліктів, батько взагалі не вживав спиртного, був дуже великим майстром, хазяїном, мама займалися дітьми. Коли у старшого брата народився племінник, його назвали Данило — в честь діда. Мені сусіди сказали, ну і інші люди сказали: «Ну навіщо таким назвали ім’ям, воно якесь грубе» А я кажу: «Яке ж грубе? Данюша...» Адже мама тільки так називала батька: Данюша, і все. От чому оці засади спокою, толерантності закладені були в сім’ї. Потім завжди дуже батько цінував свій рід, він завжди... Якщо ми щось робили не таке, нас не били, нас наказували мораллю, як говорив батько. Він викликав у гараж і нам потім розповідав, що ти зробив не так, і це могло тривати годину, дві, поки не прийшло пізнання того, що ти зробив не так. Він говорив: адже ти носиш прізвище Дараган і просто іншим не можеш бути. Ну і в мене брати, троє зараз живі, брата одного немає, трагічно загинув, але ми його пам’ятаємо, вони теж всі високоморальні люди, які створили свої сім’ї і які живуть за певними принципами, які сповідують певні саме наші українські сімейні традиції.

ВЕД: Катерино Данилівно, коли дівчина зростає в такій атмосфері любові, поваги, толерантності, розуміння комфортності в цьому локальному маленькому світі своєї сім’ї, мабуть, такі ж принципи вона сповідує, будуючи вже свою власну сім’ю. І, мабуть, з такими високими планками, заданими у сім’ї, нелегко вибудувати в своїй сім’ї такі ж моральні засади, такі ж моделі поведінки, якщо ваш партнер виховувався у трохи іншій сім’ї... Вам вдалося в свою сім’ю вже власну перенести принципи, закладені батьками?

КЛАВДІЄВА: Ви знаєте, питання, як ото кажуть, в ціль. Тому що дійсно, оці основи виховання патріархальні, традиційні, в труді, взаємоповазі, вони потім в певний момент спрацювали, як багато в чому в житті, в тому, що я досягла як позитив. Але на початку життя це було в певній мірі і проблемою. Я не сприймала світ таким, яким він може бути — жорстоким. Я, наприклад, не вважала, що якщо чоловік дозволяє собі випити і непомірно, то це проблема, бо я цього не бачила. Якщо чоловік дозволяє сказати якесь слово, будемо говорити, таке матірне слово, яке не характерне для української мови, я теж не вважала це проблемою. Ви знаєте, колись на роботі зі співробітниками заспорили, кажу: скажіть таке негарне слово в українській мові. Ви знаєте, не знайшли жодного такого слова. Цього не прийнято було і в нашій сім’ї. І це вважалось, ну як ніби це можна змінити. Я вважала, що можна змінити в житті. Тому на перших порах, мабуть, життя в особистому плані не зовсім вдалося, але...

ВЕД: Ви були тоді, мабуть, ще під призмою юнацького максималізму сприймали все; з часом життя робить нас мудрішими, толерантнішими, а високі планки по відношенню до своїх партнерів, задані в сім’ї, вони... На жаль, не всі можуть їм відповідати...

КЛАВДІЄВА: Знаєте, з одного боку — це висока планка, а з іншого боку, батьки правильно заклали принципи взаємоповаги, що не можна жити в сім’ї, коли немає взаємної поваги і коли ти один одного не розумієш. Якщо терпіти роками і тихо, така от тиха ненависть в сім’ї, тиха неповага навіть, якщо жінка приховує свої емоції, як це часто буває в сім’ї, то рано чи пізно це дасть проблему на дітях, діти відчують. Тому, дійсно, в мене теж в певний момент не склалося, і я такі стосунки, які не склалися, спокійно, без будь-яких таких проблем, я їх розірвала і дуже багато років я жила сама. Але потім, коли я вже була готова морально до нових відносин, до інших відносин, я зустріла свого чоловіка. Дійсно, мені Віталій Миколайович дав те, що повинен давати кожен чоловік жінці в житті. Це мій і батько, і чоловік, і коханий, і друг. І ми об’єднали наші сім’ї. Я завжди хотіла мати більше дітей, так склалось, що в мене народжена мною лише одна донька, у мого чоловіка, він був вдівцем, у нього була дуже гарна дружина, дуже гарно виховувались діти, і в нього двоє дітей. І от ми зараз об’єднали дітей. Знаєте, в мене як ото мама говорила про 5-х дітей. Завжди мені, як дівчинці, хотілось, щоб вона мене більше любила, я казала: «Мамо, кого ви більше любите?» І дивилась з такою надією, а вона каже: «Ось глянь на мою руку, бачиш, 5 пальчиків, знаєш, якого я не поріжу ножиком, так той і болить. Так і в мене, каже, я вас всіх люблю». Точно так же в мене за кожного з них душа болить. І нас життя благословило чотирма внуками. В нас уже 4 хлопчики, найменшу доньку ми теж недавно видали заміж, теж маємо надію, що нам подарять якомога більше внуків. Звичайно, хочеться і внучок, останньою чекали ми від нашої доньки чомусь внучку, були впевнені. Телефонує зять, вітає, що є внук, ми: «Ну що, яка вага, як себе почуває Інночка, а потім — ну що запитати? А як ви вирішили назвати? А він так пауза, а потім каже: «Ви знаєте, ми про це не думали, у нас були якісь інші наміри». Теж думали, що буде дівчинка. Зараз таке щастя, зустрічаючись з внуками, отримуєш такий позитив, ну краще наших внуків, мабуть, немає на всьому світі.

ВЕД: Ви, як директор ЦЗ, по типу керівника себе до кого відносите?

КЛАВДІЄВА: Я друг-партнер. Будучи суворим керівником можна досягти дуже високих результатів, але потім в якийсь момент буде зрив. Треба, щоб всі були солідарні в одній справі. Я знаю про своїх співробітників дуже багато, в кого де який біль, в кого де які проблеми. На роботі я ніколи не підвищую голос, я дуже люблю працювати методом груп, коли збираю всіх в кабінеті, в мене круглий стіл, ми обговорюємо певне питання. Якась є проблема, яку не знаємо, як вирішити, можемо обговорювати день, другий, третій, а потім раз — і вирішення проблеми — ось воно, елементарне, спливає. Я ніколи не говорю про те, що десь мені хто говорив. Виникла проблема. Один відділ говорить, що не вирішується питання іншим чи структурним підрозділом. Я запрошую, але не говорю: той говорив, що ти не вирішуєш питання. Говорю: оце питання є проблемним, ось, наприклад, Галина Іванівна пропонує такий шлях вирішення, але є дуже вузьке місце, не знаю, як вирішити, ви не зможете нам підказати? Ось таким чином був сформований колектив, де все націлено на успіх, адже колектив Полтавського обласного ЦЗ має високий рейтинг в державній службі зайнятості України, в колективі немає психологічних проблем. Я колектив служби зайнятості маю на увазі, всіх 582 працівників служби зайнятості. Виникає певна проблема, вирішуємо разом. Знаєте, якщо в когось якесь виникає горе, ми даємо клич: люди добрі, колеги, допоможіть, як можете! Завжди допомагають, адже в нас інших джерел для допомоги немає. Ось така взаємовиручка, взаємопідтримка є основним в роботі. Потім я вважаю, що керівник, який підвищує голос і говорить тональністю вище, ніж зараз я говорю, — це керівник слабкий і він не знає вирішення проблеми, яку ставить, тому завжди треба шукати на роботі собі партнерів.

ВЕД: З 1995 року ви в цій системі. За цей час, звісно, вона змінилася, у вас на очах це відбувалося. Чим відрізняється ЦЗ сьогоднішнього дня, 2012 року, від 1995-го? Що є предметом вашої гордості сьогодні, як директора Полтавського Центру зайнятості?

КЛАВДІЄВА: Наше головне досягнення — це відношення до людини. Я пам’ятаю ті ЦЗ, де, щоб зареєструватися, люди записувались в чергу по 2-3 місяці, передавали один одному так звані зошити-пам’ятки, ставали в чергу, записували один одного, приходили в 5 годині ранку... Ми впровадили в цілому по системі служби зайнятості України єдину технологію надання соціальних послуг, це було вже досягнення, тобто послуга кожному громадянину за зверненням сьогодні і зараз. Так, буває, виникають іноді ситуації, коли в якийсь день багато людей зібралось, але це півгодини, кожному призначається час, видається талончик нагадування, де зазначено робоче місце спеціаліста, час відвідування і потім на цей час приходиш і отримуєш повний комплекс послуг. Відсутність черг, спокій, толерантність і потім передбачена законами «Про зайнятість» та «Про загальнообов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття» якість послуг. Це і консультації, це і семінарська робота, це робота з роботодавцями щодо бази даних, яка є відкритою і доступною для кожного, це і професійне навчання, адже ми можемо навчити будь-якої професії робітничій, яка зараз потрібна. Наприклад, зараз ми направляємо по замовленню Полтавської міської ради 2 чоловік навчатися на водолазів. Це сприяння підприємницькій діяльності, це соціальний захист тих громадян, які сьогодні не можуть отримати роботу, так званих соціально незахищених. Під це є дотаційні робочі місця, тобто, ми рік відшкодовуємо фонд оплати праці роботодавцю, а він гарантує 2 роки зайнятості. Так ми працевлаштовуємо випускників. І це створена матеріально-технічна база. Починаючи з 2006 року, з того часу, як я стала директором, колектив був націлений на наш розвиток. І в нас дійсно уже в кожному районі є сучасний ЦЗ.

ВЕД: Візуально Полтавський ЦЗ дуже змінився: із приміщення, схожого на халупку (що було ще років 10-15 тому) — на сучасне.

КЛАВДІЄВА: Звичайно, але ці ЦЗ не будуються для працівників, знаєте, робочий стіл, кімнати — цього людині для роботи достатньо. Будуються для клієнтів, адже така матеріально-технічна база дозволяє надати всі послуги. В нас є доступ до інтернет-ресурсів з приводу пошуку роботи. У нас є доступ до отримання інформації, ми проводимо семінари самі, залучаємо дуже великий перелік соціальних партнерів, де вони інформують населення про соціальний захист. У нас створені умови для самостійної роботи клієнтів, у нас відкрита база вакансій, це той мінімум, який ми надаємо, якщо швидко говорити. І це зроблено для клієнтів, адже не клієнт для служби зайнятості, а служба зайнятості — для клієнта. Наша кінцева задача — допомогти людині визначитись і працевлаштуватися. Зараз проводимо роботу по профілактиці безробіття, працюємо із учнівською молоддю і допомагаємо правильно визначити свій майбутній фах. Тому що помилка в такому віці щодо обрання фаху — це каліцтво на все життя. Є люди з обмеженими фізичними можливостями, але вони не каліки, а є каліки від освіти, ті, які неправильно визначились і потім все життя себе не реалізують і відчувають дискомфорт. Адже є проста формула людського щастя...

ВЕД: З радістю іти на роботу...

КЛАВДІЄВА: Так, і з такою ж радістю — додому якомога швидше. Ось ця людина щаслива. Зараз служба зайнятості знову продовжує свій розвиток. І взагалі я люблю свою роботу. Я отримую задоволення від вирішення якоїсь конкретної проблеми. Наприклад, позавчора мене не було на роботі, прийшов чоловік, записався на особистий прийом, але секретар знає: не просто записати, що приходив Іванов, але попросити, давши аркуш паперу: «Викладіть, будь ласка, які у вас проблеми». Сьогодні вже до його відвідування ми знайшли роботодавця, який згодився його заслухати і, можливо, взяти на дотаційне робоче місце, адже він уже багато років не працює. Ну так, людина опинилася в скрутній ситуації, має 2 вищі освіти. Він уже пішов на співбесіду. Я навіть йому сказала: «Ви можете прийти до мене на особистий прийом, але простіше — по телефону, ви сходіть, будь-ласка, до такого то роботодавця, сходіть в Центр зайнятості, отримайте направлення до роботодавця, поспілкуйтесь, якщо це вам підходить, до мене не приходьте, тільки, будь-ласка, зателефонуйте». Потім, для того, щоб задовольнити кожну потребу нашого клієнта, щоб люди були задоволені, мобільні телефони, не тільки службові, а мобільні телефони керівників обласного ЦЗ та базових ЦЗ розміщені в загальнодоступних місцях у всьому ЦЗ. Тобто, якщо клієнт не отримав достатньої якості послуги від спеціаліста, незадоволений, не впевнений в тому, що до нього правильно застосовано законодавство, що правильно надані послуги, він має можливість безпосередньо зателефонувати керівникам і з’ясувати обставини, які виникли, і тут же, протягом 15-20 хвилин, дається вичерпна відповідь. Якщо цього недостатньо, питання ставиться на розгляд і навіть без будь-якої реєстрації питання знімається. Таким чином, кількість звернень зменшилася і до нас звертаються зараз не з питань якості послуг, а з питань пошуку роботи. І це є нормальним.

ВЕД: А скажіть, будь-ласка, є статистика, який відсоток людей, які звернулися до вас у пошуках роботи, з вашою допомогою її отримали?

КЛАВДІЄВА: До 40% громадян, які зверталися за сприянням в працевлаштуванні, отримали, працевлаштовані за направленням ЦЗ, тобто це вже підтверджено навіть корінцями направлення. Але є ще інше — за сприянням ЦЗ, адже інформація про вакансії відкрита, можна отримати консультацію, взяти направлення і піти, ми не будемо відслідковувати, чи працевлаштований чи ні. Роботодавець знімає вакансію, ми тільки потім по звіту фіксуємо, що людина працевлаштована. Крім того, в області маємо підтримку влади, особисто губернатора Удовіченка, який поставив завдання надати можливість кожному безробітному працювати сьогодні і зараз. Таким чином, за участю всіх ланок влади, а також місцевого самоврядування в області створюють тимчасові робочі місця, так звані громадські роботи. В кожному ЦЗ завжди є пропозиція тимчасової зайнятості. І кожен безробітний може прийти в ЦЗ і отримати направлення на працевлаштування і мати через 15 днів першу заробітну плату.

ВЕД: Це якраз доречно, бо незабаром Євро-2012...

КЛАВДІЄВА: Так, і зараз будемо проводити ці роботи, маємо на це фінансування і маємо відповідне доручення губернатора. Питання вже розглядалось на апаратній нараді, пішло на райони, ми тільки чекаємо ще декілька днів, щоб остаточно зійшов сніг. І будемо готувати траси, якщо ви їздили на Київ, ви бачили, як прочищені траси, прочищені посадки по районах, проведений благоустрій.

ВЕД: Це якраз ті, хто працює на громадських роботах?

КЛАВДІЄВА: Звичайно, звичайно і потім, знаєте, адже прочистити траси — це має наслідки потім і взимку, коли не замітає дороги, бо провітрюється, це економляться кошти на очистку доріг, працює шкільний автобус, довозяться товари до магазину, люди додому добираються, немає транспортної проблеми. До речі, теж доповідала обласна служба доріг на апаратній нараді, таких проблем в області майже не було, а зима була досить сувора. Певний, малесенький вклад в цьому є і, вірніше, насамперед — влади. Розумієте, ЦЗ не зможе організувати громадські роботи, якщо немає підтримки влади всіх рівнів, якщо всі не працюють в одному напрямку. Такої кількості учасників — роботодавців, які організовували громадські роботи, як зараз, немає в жодному ЦЗ України, адже тільки 25 рад різних рівнів не брали на громадські роботи безробітних. Ну там фактично немає безробіття. Інші шукали цих людей, залучали, давали свої кошти, роботодавці давали кошти на громадські роботи, плюс, звичайно, ще і кошти фонду.

ВЕД: Катерино Данилівно, я хочу зараз від вашого професійного життя перейти в площину більш особистісну і поспілкуватися на тему: яка чи які книги, вистава, спілкування, можливо, з якоюсь відомою людиною мали відбиток, скажімо, на вашій долі, на вашому світосприйнятті, на формуванні вашої особистості? Можливо, ви втратили якісь ілюзії після побаченого, почутого чи після якогось спілкування, можливо, для себе відкрили, скажемо, розширили фарватер свого існування саме завдяки такій зустрічі, книжці, виставі, спілкуванню?

КЛАВДІЄВА: Ви знаєте, є одна пісня, яка, коли її почула, мене дуже вразила. Це пісня, яку співала Раїса Панасівна Кириченко з Миколою Михайловичем, авторами якої є Микола Ляпаненко і Олексій Чухрай, — «Два крила».

ВЕД: Можливо, якраз тому, що у вашому особистому житті вона була почута в певний час і впала, як зерно у благодатний ґрунт?

КЛАВДІЄВА: Ви знаєте, я вперше звернула увагу на свого чоловіка, мабуть, не як чоловіка, а як на людину, якою я почала захоплюватись, коли у лютому 2006 року... Це була субота, я йшла на роботу, наше приміщення було на Леніна, 3, і на вулиці Фрунзе зустріла чоловіка. Кажу: «А ви що робите?» Він проживав тоді в Глобино. А він: " А сьогодні ж роковини Раїси Панасівни, відкривається музей в педуніверситеті і ми з друзями приїхали сюди«. І він почав розповідати про ту жінку, яка мене ще тоді вразила, і я як почула цю пісню, думаю: «Господи, де мені зустріти друге крило, щоб я летіла так по життю?» Знаєте, чому цей день мене вразив? Була погода, як у нас на Україні кажуть, коли і хазяїн не вижене собаку на двір. Сніг, мокро, я кажу: «На чому ж ви приїхали? Як ви назад їхатимете?» Він відповів: «Нічого, якось доїдемо, ми взяли лопати, десь розкидаємо, якось доїдемо, але не приїхати я не міг». Я цього чоловіка знала давно вже, він працював у нашій системі служби зайнятості, але оцей момент мене вразив. Я тоді почала думати: яка це людина, який це високоморальний чоловік, який кинув все, незважаючи ні на що, поїхав на оці роковини, віддати належне, шану пам’яті. І друге, що мене вразило, колись читала книжку, де написано про українську націю, про те, що для українців характерним є займати таку позицію — моя хата скраю. Але я згадала поговірку, бабуся моя її говорила: моя хата скраю, першим ворога стрічаю. Тобто той, хто жив на околиці села, перший ставав на захист і село брали тільки тоді, коли остання хата вже не могла захищатись. Ось це те, знаєте, привело до якихось своїх роздумів. Мабуть, оце національне самоусвідомлення прийшло вже в зрілому віці. Певний час я більше навіть говорила російською мовою, але зараз я обожнюю українську мову, я люблю чисту українську мову, я люблю спілкуватися українською мовою і дуже приємно, коли говорять навіть іноді комплімент: у вас гарна українська мова. Адже слово — це первинне. Дуже вражає, коли чуєш такі негарні вислови з вуст молоді. Я зрозуміла, що слово — це поняття матеріальне, і використовуючи слова, треба дуже думати, не можна свою мову засмічувати різними «гарними» висловами, це потім матиме негарні наслідки.

ВЕД: Формує негативне поле, а воно впливає на здоров’я. Знаєте, ще Ленін колись писав: «На духе с самого начала лежит проклятие быть отягощенным материей».

КЛАВДІЄВА: Можливо, це тільки мій світогляд, мій погляд, але я не використовую в мові таких слів.

ВЕД: Колись один розумний чоловік сказав, що найважча наука — це наука спілкування з людьми. Тому що люди приходять, особливо в ЦЗ, з різною енергетикою, з різними настроями, хтось налаштований на позитив і є оптимістом, а хтось — невиправний песиміст. А ви повинні всім, в хорошому сенсі, «підрихтувати» настрій, дати надію і т. д. Часто доводиться своєю енергією ділитися, як ви її відновлюєте, як відпочиваєте?

КЛАВДІЄВА: Кращий відпочинок — це зміна роду діяльності.

ВЕД: Це також Ленін казав!

КЛАВДІЄВА: Так, і я це прекрасно відчуваю, що тільки так. Тому, по-перше, вихідні дні — це турбота про дім. Я тільки в суботу можу дозволити поїхати з чоловіком на ринок щось купити, прибрати, потім обов’язково ми їдемо до молодшого брата, займаюсь квітами, читаю. Влітку ми обов’язково займаємося городом, я дуже люблю вирощувати все своїми руками і у нас завжди гарні врожаї. Потім, в нас діти живуть не в Полтаві, це особливо святковий день, коли ми їдемо до дітей. Дуже люблю читати.

ВЕД: Що читаєте зараз? Щось потрібне по професії?

КЛАВДІЄВА: Ні, по професії, звичайно, вивчаю зараз нову технологію надання соціальних послуг, але це не основне. Я зараз читаю Пікуля «Нечистая сила», перший том прочитала з запалом, половину другого прочитала і, знаєте, якось морально страшно далі читати, адже показано мою країну, яку так ганебно, мабуть, знівечили. Це біль не одного покоління, але буду дочитувати. Це те, що зараз. Дуже люблю літературу публіцистичну, розповіді про окремих людей, люблю читати газети, люблю дивитись, до речі, ТРК «Лтава». На жаль, зараз дуже багато телепередач з негативним підтекстом, коли дивишся новини окремих телеканалів, таке відчуття, що там вбивають, там проблеми, там аварії, а чому ми не показуємо позитив?

ВЕД: Як у сценаріях Ренати Литвинової — «короче, все умерли»...

КЛАВДІЄВА: Так, а зараз скільки є позитивного, як ми розвиваємось, які у нас створюються нові підприємства, які у нас проводяться заходи, як у нас долається ряд соціальних проблем, як, наприклад, навіть змінилась ситуація з тими безробітними. А людину праці, коли ми побачимо на наших екранах людину праці? Тому проглядаю новини, але більше стараюсь дивитись те, що в позитиві. Стараюсь свій вільний час проводити в позитиві.

ВЕД: Ви любите мандрувати, їздите десь за межі України?

КЛАВДІЄВА: Так, я була у відрядженні в Польщі, в Канаді, в Норвегії. Це цікаво, але відпочинок за кордоном мене не цікавить. Я люблю нашу країну, знаєте, у нас в країні є що побачити і не треба кудись їхати. В минулому році у нас з чоловіком була така можливість, ми з ним удвох поїхали в Східницю у Львівську область. Це така краса, це неможливо передати! Там дійсно багато приватних осель, де можна доступно за невеличку ціну зняти місце для проживання, недороге харчування, гарна вода, дуже приязні люди. Ми просто самі поїхали, знайшли собі місце, дуже подобається.

Ми колективом кожен рік їздимо, двічі на рік. За рахунок коштів профспілок, а в нас майже всі є членами профспілкової організації, виїжджаємо по різних місцях України. Виїжджаємо не просто члени колективу, але хто хоче: члени сім’ї, діти, друзі. Ми були в Донецькій області в Святогірській лаврі, ми були в Чернігові в Батурині, в Качанівській садибі, теж в Чернігівській області. Ми були в Чернівцях, ми бачили замки України, ми були на Хортиці, в Одесі ось нещодавно були. Це тільки ті місця, які ми побачили колективом, і я не всі ще навіть назвала. І самим найбільшим відкриттям було, коли ми вирішили, було мало коштів, ще не накопили, профспілкових коштів не вистачало їхати за межі області, і ми вирішили зробити поїздку по Гоголівських місцях Полтавської області. Колектив був просто вражений! Музей кераміки в Опішні, Гоголівські місця — Миргород, а в Багачці які місця! От ми проїхали по області, ще плануємо проїхати по Полтавщині, бо в нас стільки чудових місць.

ВЕД: А у Великих Будищах в музеї весілля були?

КЛАВДІЄВА: Не були, це наступні наші плани, ми теж чули про нього. Тобто, чого десь там шукати, можна це все тут побачити.

ВЕД: Ви любите готувати?

КЛАВДІЄВА: Так.

ВЕД: Яким стравам надаєте перевагу, чи є у вас фірмовий рецепт, яким ви можете поділитись? Бо є жінки, які кажуть: «Я не розказую свої фірмові рецепти, бо я забобонна: розповіси — і страва більше не вдаватиметься».

КЛАВДІЄВА: Знаєте, в мене чоловік говорить: «Вареники — це не їжа, вареники — це свято». Я дійсно роблю справжні українські вареники і можу розказати рецепт. Треба взяти півлітра кефіру, туди додати борошна, щоб було тісто, як густа сметана. Потім додати чайну ложку соди з гіркою, розсипати по всій поверхні і замісити тісто. Якщо будете варити на пару вареники, то добавити ще одне яйце. Замішується м’яке тісто. Потім в мене дуже полюбляють робити вареники з печінкою. Але печінку я теж готую своїм способом. Великі шматки печінки підсмажую разом із салом, потім додаю туди багато, дуже багато цибулі і моркви і це все так трішки запікається під кришкою, щоб було аж із соусом. Потім перемелюється все через м’ясорубку і виходить такий паштет, можна навіть додати трошки картоплі, щоб він був м’яким, і потім вареники варяться на пару. Але ж вареник — це страва, яку треба їсти гарячою, а не будеш же — зварив і подавати на стіл, хочеться сісти сім’єю. Тому, щоб вареники були дуже смачні, треба мати справжню макітру. Туди не пожаліти залити масла, такого розтопленого.

ВЕД: Вершкового?

КЛАВДІЄВА: Вершкового розтопленого масла... Макітра зберігає температуру: зварив вареники, вкинув туди, ставиш духовку на 60 градусів, закрив кришкою — і стоять. Іншу партію зварив, теж покупав у маслі, вкинув туди і стоять. І ось коли ви знаєте, що до вас прийдуть гості, починаєте варити десь за годинку, і коли прийдуть гості, ви подаєте на стіл вареники гарячі, відкриваєте кришку і вони духмяні, вони просто напоєні маслом...

ВЕД: І можете брати їх «тепленькими». Маю на увазі не вареники, а гостей.

КЛАВДІЄВА: Так! Але попереджую: калорійність цієї страви ну дуже висока. Тому це повинна бути не щоденна їжа, а свято.

ВЕД: Зараз у вас четверо внуків, є надія, що їх буде ще більше. Які важливі життєві принципи ви хотіли би передати, які ви усвідомили, які ви по життю несете, не зреклися, і хотіли, щоб ваші внуки також взяли їх на озброєння?

КЛАВДІЄВА: Ви знаєте, нас із чоловіком Бог благословив гарними дітьми. Для них головне — сім’я. І ось я хотіла б теж передати своїм внукам, щоб вони в перспективі, коли стануть дорослими, створили такі самі сім’ї, як у наших дітей. Щоб у них були засади взаємоповаги, розуміння. Я згадую, моя бабуся, вона померла, коли мені було 8 років, але ж, мабуть, десь щось чула про кохання, я запитувала: «Бабусю, а вас дідусь кохав?» Це ж треба було, мабуть, років у 5-6 задати таке питання! Вже потім, як бабусі не стало, я згадала (і це залишилось у пам’яті на все життя) як вона відповіла: «Я не знаю, що це, але він мене жалів». Оце головне — щоб вони жаліли тих, хто поряд з ними, щоб вони шанували. Щоб вони реалізували себе в сім’ї,тоді реалізують і в професійному плані. У нас уже старший внук студент і за півтора роки, що він навчається в педагогічному коледжі в Кременчуці, змінився. Він став дійсно дорослим, в нього є свої погляди на життя, він уже пройшов практику, йому дуже подобається в школі. Знаєте, він професійно пішов по тій лінії, по якій його дідусь. Маємо надію, що буде справжнім педагогом.

ВЕД: Зараз у кожної фірми є свій рекламний слоган, а якби вас попросили озвучити ваш особистий (можливо, це якраз і життєве кредо), як він міг би звучати?

КЛАВДІЄВА: Народжена служити людям.

ВЕД: Якби хтось всемогутній гарантував вам виконання одного-єдиного бажання, але на 100%?

КЛАВДІЄВА: Благодаті для всіх на Україні, миру, спокою і здоров’я, оце, як кажуть, 4 параметри. А все інше... Нехай кожна людина вирішує так, як вона вважає за потрібне.

ВЕД: Ким ви мріяли стати в дитинстві?

КЛАВДІЄВА: В дитинстві? Ви знаєте, якось спогадів не залишилось, щоб якесь таке було професійне визначення. В свій час, як навчалась в інституті, мріяла стати науковцем, в мене була науковим керівником Дудла І.О.

ВЕД: Вона зараз викладає в Чернігові?

КЛАВДІЄВА: Так, в Чернігові, і ми зараз з нею спілкуємось, і з донькою спілкуємось, дуже гарна родина, і Андрій Андрійович, її чоловік. Вони привили любов до пізнання. Але склалось так... 12 років уже не було батька, залишилась одна мама, ще молодший брат був, я не продовжила навчання після вузу. І ось молодша донька зараз навчається в аспірантурі, пішла цим шляхом, і я їй цього не нав’язувала, тому що я завжди вважала в певній мірі, чи її це, чи ні, вона інша зовсім. Ми готували її менеджером, думали, що вона фінансистом буде, такі дві вищі освіти, а вона визначила цей напрямок. Але навики до пізнання, вони залишились на все життя. Тому що я постійно навчаюсь, постійно щось нове пізнаю. Наприклад, 2 роки тому мені потрапила книга про гімнастику тібетських лам «Око відродження», займаюсь і вам повинна сказати: дійсно, що там пишуть, якщо ти будеш цього дотримуватись, то це є правильним. І найважче у всьому цьому, якщо ти хочеш подолати себе, знаєте, свою лінь, тепер я розумію, як це було просто. Але я просто себе змушувала цим займатися, контролювала, я просто забувала зробити це вранці, а зараз це вже є необхідністю, ну як прокинутись, вмитися, відповідно, приготувати сніданок. І час знайшовся, а то здавалось, часу не буде.

ВЕД: Рейтинг власного життєвого успіху, на даний час, за 10-бальною шкалою?

КЛАВДІЄВА: 10 балів.

ВЕД: Ви максималістка.

КЛАВДІЄВА: А що в цьому життя треба? Маю дітей, маю внуків, маю чоловіка. Маю улюблену роботу, а інше, ви знаєте, як кажуть, мені в житті не потрібно. Потрібно, щоб сьогодні і зараз можна було реалізувати певний задум, ці можливості є.

ВЕД: Час наш ефірний добігає кінця і, зазвичай, я наших гостей наприкінці прошу розповісти форматний анекдот або притчу.

КЛАВДІЄВА: Слів не вживаю, але знаєте, коли ви задали питання, завжди анекдоти із якимось підтекстом приходять на розум. Тому короткий такий, суто професійний. Оголошення в газеті: шукаю зарплатодавців, роботодавців прошу не турбувати. Ну і є такі анекдотичні випадки із нашого професійного життя.

ВЕД: Реальні, ті що були у вас?

КЛАВДІЄВА: Реальні. Це ми в 2002-2003 роках технологію надання соціальних послуг впроваджували, яка зараз діє в кожному центрі, і дійсно, міняли психологію людей, вчили говорити. Є такий прийом, коли приходить клієнт, приходить до диспетчера, він призначає прийом і говорить: «Вам призначено на 10 год. 30 хв., підійдете на робоче місце спеціаліста за № 5 (бо у нас всі місця пронумеровані, щоб не шукали по прізвищах). Ну ось директор центру Селіванова Л. П. розповідає. Спостерігає, так скраєчку, за роботою спеціаліста, щоб потім підправити, вчити правильно говорити. Але кожні з нас... Ми завжди спрощуємо, і ось підійшов клієнт, спеціаліст йому виписав талончик, говорить: 10:30, п’яте робоче місце. Тут підходить інший клієнт, який чує цю розмову. Йому теж виписують, говорять: 11:20, шосте робоче місце. Той так, знаєте, невдоволено: «А чого йому за 10:30, а мені за 11:20?» Тобто подумав, що платна послуга, хоча по державній службі всі послуги ЦЗ безкоштовні.

ВЕД: Я сподіваюся, що вони ж так само несуть користь і хороший настрій, як і інформація про безкоштовні послуги для людей, які приходять у ваш ЦЗ.

КЛАВДІЄВА: Звичайно, якщо ви дозволите, я тим, хто слухає зараз ефір і мають проблеми або не задоволені послугами ЦЗ, прошу, звертайтесь до мене за мобільним телефоном 0963538020. Я рада буду чути вас, звичайно, в такий час, коли ще не сплять, після 9 вечора, будь ласка, не телефонуйте. Якщо я не відповіла або відбила дзвінок, значить, я десь знаходжусь і не можу відповісти, в кінці дня вже вдома я переглядаю журнал пропущених дзвінків і, звичайно ж, телефоную і запитую, яка проблема в кого виникла.

ВЕД: Мушу констатувати, що ви — точно найвідкритіший чиновник із тих, які були у нас в ефірі, тому що ніхто свій мобільний в ефірі ще не давав. Катерино Данилівно, я вам дуже вдячна, що годину суботнього життя, яке, як ми почули, ви присвячуєте своїй родині, ви подарували слухачам радіостанції «Ваша хвиля», а надалі — і користувачам інтернет-ресурсу «Полтавщина», який за тиждень викладе звукову доріжку і стенограму цієї передачі. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з тими, хто нас зараз слухав, і надаю можливість попрощатися й нашій гості...

КЛАВДІЄВА: Дякую за те, що запросили, дякую всім, хто слухав, і будь ласка звертайтесь — ми вам допоможемо.