Радник гендиректора «Полтававодоканалу» Василь Забишний: «Знизили тиск — зменшили аварійність»
Радник генерального директора КП «Полтававодоканал» Василь Забишний продовжує розповідати про свої робочі будні на підприємстві. Цього разу мова піде про новітні технології, які активно почали застосовувати напочатку 2000-х та про профільне видання, автором якого став наш співрозмовник.
Початок — у першій частині.
На заробітки до Якутії
Радник генерального директора КП «Полтававодоканал» Василь Забишний працює на підприємстві вже близько 46 років. Та одного разу, ще будучи молодим фахівцем, наш співрозмовник таки звільнився звідси.
— Наприкінці 1970-х за більшими заробітками поїхав аж до Якутії (нині входить до Далекосхідного федерального округу РФ — Авт.), — відзначає Василь Забишний. — Проте, й там робота була пов’язана з водою: влаштувався до артілі «Амур», що займалась видобутком золота.
Та, провівши на Далекому Сході СРСР 8 місяців, пан Василь засумував за рідною домівкою та сім’єю. А, повернувшись до Полтави, знову пішов на роботу на водоканал. 8 років пропрацював майстром, після того начальником дільниці ремонту та експлуатації водопровідних мереж.
Новітні технології потребують грамотного підходу
У першій частині інтерв’ю Василь Забишний розповів, як практика прокладати пластикові труби водогонів, запозичена водоканалівцями напочатку 1980-х у місцевого райагробуду, не набула поширення через постійні протікання таких мереж.
Втім, прихід до керма підприємства Валерія Ченчевого напочатку 2000-х дав цьому напрямку розвитку мереж нове життя.
— На одній з галузевих виставок у Києві ми побачили представників німецької фірми, котрі розповідали про переваги пластикових водогонів, — пригадує Василь Забишний. — На наші заперечення щодо ненадійності таких мереж німці запропонували справою довести перспективність технології.
Тодішній гендиректор, почувши пропозицію закордонних спеціалістів, запросив їх «показати клас» у Полтаві. Для прокладення труб виділили 500 м водогону по вулиці Зигіна, в межах між Ватутіна та Артема (нині Петлюри). Німці погодилися, призначивши дату проведення робіт та попрохавши полтавських водоканалівців попередньо викопати траншею.
— В узгоджений день на місце прибула вантажівка, повна пластикових труб, — веде далі радник гендиректора КП «Полтававодоканал». — Німецькі фахівці, оглянувши об’єкт, запропонували розпочати монтаж... силами наших працівників.
Самі ж закордонні гості тільки контролювали дотримання технологічних норм укладання труб. Все пройшло без збоїв, і воду зазначеною ділянкою запустили вже наступної доби після проведення робіт.
Після того підприємство закупило в гостей партію такої продукції, і пластикові труби для водогону почали укладати по всій Полтаві. Лише за 2007-2008 роки прокладали по 60 км мереж.
— Сьогодні із близько 700 км міського водогону майже 150 виконано з пластикових труб, — додає Василь Забишний.
Книга як унаочнення здобутих знань
За майже півстоліття роботи на полтавському водоканалі Василь Забишний встиг, крім майстра та слюсаря, попрацювати начальником служби водопостачання, заступником генерального директора з виробництва та обійняти посаду радника гендиректора, де працює і зараз.
Ще одним важливим етапом трудового життя нашого співрозмовника стало написання практичного посібника «Вода — це життя», що побачив світ 2012 року.
— Я просто виніс на сторінки видання власний досвід з оптимізації водопровідної мережі, — уточнює Василь Забишний. — Книга існує в одному екземплярі, і він зберігається в мене.
На сторінках видання — показники водопровідних мереж різних років, шляхи оптимізації подачі води тощо.
Зменшити аварійність мереж, пригадує співрозмовник, водоканалівці змогли зниженням тиску подачі води до житлових об’єктів. Якщо раніше для одноповерхових будинків цей показник складав до 2,7 атмосфер, то нині утримується на рівні 0,9-1 атм.
— Знизили тиск — зменшили аварійність, — гортає сторінки власного видання пан Василь. — Раніше було до сотні викликів ремонтних бригад на день, тепер же обмежується 10-20-ма.
Закінчення — у третій частині.
