«Persona grata»: Олександр Геращенко

[Відео було видалено]

ВЕД.: 11:20 на студійному годиннику, субота. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю всіх, хто зараз із нами і, насамперед, нашого сьогоднішнього гостя — переможця шоу «Танцюють всі-3» Олександра Геращенка. Доброго ранку!

ГЕРАЩЕНКО: Всім привіт! Я радий з вами зараз поспілкуватися.

ВЕД.: Мабуть, вам органічніше давати інтерв’ю на телебаченні, бо там ви могли б якісь па показати.

ГЕРАЩЕНКО: Ну да, звісно. Щось міг би продемонструвати.

ВЕД.: Олександре, ви людиною медійною стали в останній рік, так? До цього про вас знали — ну, мабуть, у Хоролі, звісно, в Гадячі...

ГЕРАЩЕНКО: Мало, дуже мало знали.

ВЕД.: Знали в Комсомольську, але широкому загалу ви стали відомі останнім часом — саме тоді, коли стартував проект «Танцюють усі-3» і ви там засвітилися яскравою зіркою. Принаймні, ми, ваші земляки, твердо вірили в те, що ви сяятимете найяскравіше.

ГЕРАЩЕНКО: Дуже дякую.

ВЕД.: Але починався ваш «танцювальний крос» не з проекту, звісно, тому що зовсім дилетантів там, в принципі, не могло бути, так?

ГЕРАЩЕНКО: Так, приходять з рівнем якимось танцювальним.

ВЕД.: Ви самі із Хорола, але навчалися хореографії спочатку у Гадячі.

ГЕРАЩЕНКО: У Гадячі. Мій учитель — Островний Григорій Олексійович. Це мій куратор і цій людині я завжди вдячний, завжди кланяюсь і він не просто класний вчитель, а класна людина. Я ніколи від цих слів не відмовлюсь, тому що, дійсно, він мене навчив не тільки буть танцівником, не тільки буть виконавцем, а він навчив мене бути просто людиною. І в нього слова такі золоті були, що потрібно бути в житті просто людиною і потім до тебе люди потягнуться. І він ще, я пам’ятаю, що говорив, що якщо люди випромінюють добро, це людям воздається і взагалі це дуже класно.

ВЕД.: Ви дуже позитивна людина — постійно посміхаєтеся. Ви завжди були таким?

ГЕРАЩЕНКО: Ну я не знаю. Мабуть, із-за цього у мене трохи як... і мій мінус, тому, що я завжди посміхаюся. Я завжди налаштовую себе на позитив, і намагаюся бути завжди на позитиві. Навіть якщо щось погано, це не тільки образ смайла такого. Просто я по життю стараюсь посміхатись людям і мені, наприклад, дуже приємно, коли люди ідуть і посміхаються мені. Це дуже приємно і завжди, коли людина посміхається, вона усміхнена, то на неї приємно подивитися, з нею приємно поспілкуватися, і це тільки позитив. Я завжди за позитив, щоб в світі був позитив, тому що добро перемагає зло завжди.

ВЕД.: До Гадяцького культосвітнього училища ходили в якісь гуртки танцювальні, займалися танцями?

ГЕРАЩЕНКО: До цього? А, ну сам я почав танцювати в Хоролі, мій самий перший вчитель, Володимир Миколайович Литовченко, — випускник Островного. В нас таке коло замкнуте. І я там танцював у бурсі. Танцював народні танці. Два роки я прозаймався, а потім в нас розпався колектив. Потім в «Новорічному вогнику» я побачив, що таке брейк-данс і, помню, юнак закрутив гелікоптер («мєльніца» називається по-другому) і я думав просто: як так можна? І потом у Саші «криша поїхала», Саньок здурів, я почав і дома крутитися, доставав лист ДВП такий (всі брейкери знають, що це таке) — у нас зала така простора, то ото двигав. Мамка там кричала на мене, а я всьо равно — шапку, волоси протирав, на голові крутився. Потом у мене ото «криша поїхала»: я танцював, танцював, танцював, танцював — з хлопцями танцював, в нас створилась така команда в Хоролі як «Power dance crew», також я знаю команду брейкерську з міста Полтави — ми з ними раніше перетиналися на батлах. Пацани такі класні, просто танцюють брейк-данс дуже класно. Ну і от ми якось закрутились, до мене друзі приїжджали, ми оце в тусовках були. Як батлували, батлували, потім я поїхав. Мене запросили хлопці в Харків і там я танцював разом з командою «Nuclear Pacmans», ну раніше була така команда і в тій команді також був... зараз дуже відома особистість на нашій естраді, в нашому шоу-бізнесі — це Антон Ліголаз, група «Quest Pistols», соліст Чорний — також я з ними танцював, така тусовочка раніше була. Потім так сталося, що Саша отримав багато всяких травм — то спина, то рука...

ВЕД.: Слухайте, у мене зараз таке відчуття дежавю. Свого часу, коли Ірина Білик злетіла дуже високо, вона почала говорити про себе у третій особі: «Ірина Білик прийшла, щоб сказати вам...» і так далі... А тепер ви про себе говорите в третій особі — «Саша там тусувався»...

ГЕРАЩЕНКО: А-а-а...Ні, не в третій. Я просто так, кажу, як єсть, і всьо.

ВЕД.: Це було до того, як ви поступили у Гадяч?

ГЕРАЩЕНКО: Да, як у Гадяч.

ВЕД.: А хто порадив вступати саме туди?

ГЕРАЩЕНКО: Я просто був у 9-ому класі, і якось заговорив про те, що треба поступать. І потім уже, пам’ятаю, був кінець серпня, і я приходжу до учителя, Володимира Миколайовича, і він говорить: «А ти будеш поступать? В якому ти класі?». Я кажу: «В 9-ому». А він мені: «Та давай бігом в Гадяч». То я, помню, поїхав з поламаною рукою. В мене ще була поламана рука...

ВЕД.: І встигли?

ГЕРАЩЕНКО: Да, встиг. Пам’ятаю, зайшов Григорій Олексійович Островний, потім Михайло Григорович Гузій, вони зайшли в танцзал і кажуть: «Давай, показуй». А я кажу: «А шо показувать?». А вони кажуть: «Ну ти приготував етюди?» А я кажу: «Які етюди? І шо таке — етюд?». А там на вступ треба було приготувати якийсь етюд. Я кажу: «Так я не знав, що треба було приготувати етюд». Вони на мене так подивилися, улибнулися, а потом кажуть: «Показуй, що ти вмієш». Ну я ото почав плигати з поламаною рукою. Я ще півроку в училищі займався з поламаною рукою, оці всі вправи з поламаною рукою. Щось дебеляв.

ВЕД.: І брейк-данс з поламаною рукою танцювали?

ГЕРАЩЕНКО: Потом рука пройшла, я хотів восстановиться в брейк-дансі, ну не получилось. Сильно-сильно хотів і сильно-сильно зірвав собі спину. І потом — скільки? — три місяця я не танцював, нічого не танцював, а просто ходив на пари, дивився і мені було дуже так... сумно і іменно саме цей період, коли я зрозумів, що я без цього не можу і мені дуже хочеться виступать, тому що коли я приходив в залу і дивився, як мої одногрупники танцювали — просто серце кров’ю обливалось, і мені хотілося... Я знав, що я можу так станцювати, ну із-за цих поганих обставин я не можу зараз, не міг в даний момент танцювать. І тоді я все переосмислив, і мені так все це... потом, коли — ну як спина стала чуть в нормальній формі, то я почав сильно-сильно заніматься, стараться догнати, тому, що я пропустив багато — на другом курсі три місяця, а потом на третьому курсі Саша взявся за голову.. А-а-а, ще хочу сказать, що мій вчитель — я ж почав брейк-дансом знову займатися в училищі, в мене був перерив, ну потом рука пройшла і я почав займатися брейк-дансом і в мене з-за цього були проблеми, тому що я то там, то поїхав в Харків тоді виступать, то ще щось... І потім, коли я зірвав спину, то багато не вірили, що я там може танцюватиму вже, ну і просто — зірвав то зірвав. Ну я пам’ятаю, що Островний Григорій Олексійович, він до останнього вірив в мене, каже: «Саньок, все це пройде, приїжджай у наступному році, ти будеш танцювать, все нормально». Просто він вірив і заставив мене полюбить і народну хореографію, тому що я ж: «Брейк-данс, брейк-данс, брейк-данс»! Воно в молодьожі криша як поїде на брейк-дансі і — все! Ну це раніше таке було.

ВЕД.: «Народникам», танцюристам з шикарною танцювальною базою... їм важче пробитися, важче бути популярними.

ГЕРАЩЕНКО: Набагато... набагато. Ну, я не жалкую, що я брейк-дансом займався, тому що... ну зараз цим я конкретно не займаюся... ну я можу там зробити щось із брейк-данса, і мені це помагає для універсальності — я можу там трюки якісь закрутить. І, дійсно, зараз народна хореографія, як мені здається, трохи на другий план відійшла. Тому що зараз все йде з-за кордону, все сприймається... там молодіжні стилі — там хіп-хоп, там темп, ну брейк-данс. Оце молоді це цікаве. Але, я думаю, наш народ не повинен забувати нашу культуру. Я, наприклад, зараз займаюся сучасними стилями, але я не забуваю свого. Я роблю свої сольники в народному стилі, іменно те, в чому я відчуваю себе достойно, коли виходжу на сцену. Ну дуже впевнено в цьому себе відчуваю. І потрібно цього не забувать, тому, що сама сильна підготовка це в «народників». Ну я так вважаю, тому що як вони учать класику і плигають трюки всякі, багато всяких присядок і цей танець такий — дуже за серце бере.

ВЕД.: Ви закінчили Гадяцьке культосвітнє училище, отримали розподіл на роботу в Комсомольськ, приїхали і працювали при міському будинку культури?

ГЕРАЩЕНКО: У мене в Комсомольську дуже велика така історія. Буду говорить так, як воно все було — не буду нічого так приукрашувать. Я приїхав по направленню в Комсомольськ. Ну мене не брали там на ставку, на півставки. Ну я працював там на самоокупаємості. Ну там при колективі, ну я був неоформлений. І от стільки-то до мене людей прийшло, скільки... така в мене й була зарплата. І мені довелось там піти в одну школу на півставки, в другу школу на півставки. Ну і оце по початку — десь рік я так працював, працював на трьох роботах. А потім з часом мене взяли там на півставки, потом на ставку. І в мене саме такий період був у Комсомольську, який мене загартував духом...

ВЕД.: Я тільки подумала: щоб витримати оцей марафон конкурсу, мабуть, треба бути дуже загартованим...

ГЕРАЩЕНКО: Ну, да, да.. Ну в мене, в основному, в Комсомольську з батьками вихованців ніяких проблем не було, якесь розуміння було. Я до цього часу пам’ятаю своїх діток, з якими я займався. Так обставини склалися, що я поїхав з Комсомольська. І все рівно пам’ятаю цей колектив «Веселка» — там пам’ятаю всіх дітей, з якими я займався. Пам’ятаю всіх. Дійсно, мене в Комсомольську завжди тримали тільки тримали мої учні, мої діти, тому, що в мене там не було нікого. Я приїхав, жив у чужих людей — в сім’ї Рожанських. Я їх «баб ушка-дєдушка» називав — дєдушка Толя, бабушка Маша — вони дуже класні і, якщо вони мене почують, то я їм привіт передаю. Завжди про них пам’ятаю. Це зараз так багато всього, голова пухне і не завжди вдається там подзвонить або приїхати в Комсомольськ, щоб провідати їх. І хочу сказать, що мене саме оцей період загартував. І дуже скучаю саме за отим періодом — іменно за своїми учнями, тому, що там я приходив на заняття, я на них кричав, я там — ну як? — було й по строгому, було й по-хорошому. Але я їх любив усіх. І якось — у мене ще діти такі попались... в школі вони були такі безбашенні, з ними ніхто не міг справляться...

ВЕД.: Можливо, вони вам нагадували себе...

ГЕРАЩЕНКО: Да.... А вони оце прийшли і я по початку не міг з ними справитися, того шо — там, помню, Касієв Дєніс, там ще Макс Бєрдіченко, вони оце прийшли і я не міг з ними справитись. Вони були такими «живчиками». А потім якось найшов з ними нормальну спільну мову. Я просто вспомнив себе в дитинстві.. Я тоже був дуже неслухняним, дуже таким непосидючим. Помню, вчителів виводив — таке було в мене. І саме це я помню... оці діти... вони мене нагадували і ото в мене з цими дітками все хорошо потом було.

ВЕД.: Саме в цей період у вас виникла ідея взяти участь у проекті «Танцюють всі-3». Ви почули рекламу, вам сказали друзі?

ГЕРАЩЕНКО: Ну в Палаці культури — там багато щас всяких артистів приїжджало: то з Києва, то там... і коли був перший сезон, то я так... я не сильно дивився... так — одним глазом подивився, та щось танцюють, якось... Я тоді уже як... не занімався. Я тільки викладав. Ну, я подивився. Ну, якось не звернув на це уваги, а потім, коли в наш Комсомольськ, в Палац культури, приїхали Денис Христюк і Маша Візякіна, я пішов подивився на концерт. Мені просто... мені неймовірно сподобалось! Я думаю... ну і там же ж тільки кажуть: «Танцюють всі, танцюють всі» — на слуху було. Я після того якось думаю: «Треба якось восстанавлюватися... треба піти попробувати? Ну — піди! Піду — попробую».

Я взяв поїхав, попробував... У другом сезоні там я прийшов... я готувався токо два місяця... я готувавсь... там сольник приготовив. Ну, ще коли прийшов, я ще не знав, що це за шоу — отак якось... вийшов на сцену там... виступив... Мені зразу дали білєт в Ялту. Ну це в другому сезоні було. А в Ялту я поїхав і — в перший день вилетів...

ВЕД.: А-а-а, тобто, ви з другого заходу потрапили?

ГЕРАЩЕНКО: Да, да, да... Я в другому сезоні... ну як? Після того, як вилетів, думаю... ну — чесно, в мене була така думка. Це зараз я все згадую з посмішкою... Коли я вилетів, потім мені якось... я в такій апатії був... приїхав... самооцінка в собі дуже впала і думаю: «А шо ж оце в мене не так?». І почав перечислять свої «мінуса» — ну іменно в танцювальній сфері, потім — над своїм розмовним жанром, над усім... над зовнішністю. І я оце як почав перечислять, я задумався.. Мабуть, да. Мабуть, не время мені в «Танцюють всі» потрапити. Ну і після цього я почав конкретно готовитися: їздив на майстер-класи, оддавав всі останні гроші мої...

ВЕД.: А куди ви їздили? 

ГЕРАЩЕНКО: Їздив в Дніпропетровськ на майстер-класи, потім їздив в Київ, там уже учасники «Танцюють всі» давали класи, другого сезону. Фіналісти, суперфіналісти, ті люди, хто був у двадцятці. Я брав майстер-класи. Ну, в мене криша аж підірвалася від того сезону.

ВЕД.: Ви такий легкозаймистий персонаж...

ГЕРАЩЕНКО: В смислі — легкозаймистий?

ВЕД.: Якщо вам щось подобається,— віддаєтеся на сто відсотків?

ГЕРАЩЕНКО: Ну я просто... я й раніше говорив... на проекті говорив, що я умію робить тільки одне хорошо — танцювать. Того шо я все дитинство потратив на тренуваннях, потім весь час тратив на треніровки, я не вспівав там в машині ковиряться з батьком.. Нічого не цей... і я це... в одну стєпь мене... і, дійсно, я тоді ото работав... працював, працював над цим усім... і мені просто хотілося... хотілося. Я не знав, шо я попаду в 20-ку. Мені саме главне тоді було — в сотню попасти. Того шо я хвилювався, шо мене в тому році бачили і потім уже тебе порівнюють з цим роком. І думав, шоб хуже не станцювати. Я хвилювався і воно принесло свої результати.

ВЕД.: Найближчою, найріднішою людиною на даний момент ви називаєте маму. Вона розуміла, який... навіть не фізичний, а психологічний марафон вам треба буде пробігти? Що вона сказала з цього приводу?

ГЕРАЩЕНКО: Ну, так як я просто в Комсомольську жив... та в мене контроль мами не сильно великий з самого дитинства. Того шо я приїхав — я в общагє жив, і я такий — більш самостійний був. Оце шо я думаю — то я поїду і зроблю. Я можу даже не питать маму. А мама потом узнає, коли Саша зробив. Ну це — типова історія для всіх людей, що батьки зразу серйозно не відносяться до танців — тому що це — таке... танці єсть танці. І мені так само говорили... І мій брат, Толік Панченко, таке казав — ну і всі: «Та шо ці танці... Нада чимсь серйозним зайнятися!». Ну а я кажу: «От колись згадаєте мої слова. Я буду трудиться і, може, колись шось получиться». Ну і от коли я потрапив, мама... вона мене підтримувала... Вона більше за мене переживала... Коли вона приїжджала на прямі ефіри, то ще ефір не починався, а вона вже плаче. «Мам, кажу, чого ти плачеш?». Вона вже плаче.. в мене мама — вона тоже така одкрита людина, вона дуже така...

ВЕД.: Емоційна?

ГЕРАЩЕНКО: Емоційна, щира і така... Чуть шо — і зразу плаче.

ВЕД.: Саша, у всіх інтерв’ю по завершенню проекту «Танцюють всі-3» журналістів цікавило: такий симпатичний хлопець, такий позитивний, постійно посміхається і такий креативний, і талановитий...

ГЕРАЩЕНКО: Креативний?

ВЕД.: Мабуть же дівчата, як бджоли біля меду, біля вас крутяться? Марта Жир — це тільки Ваша танцювальна муза ? За межами танцполу є якісь сердечні пристрасті?

ГЕРАЩЕНКО: Ну я хочу сказати, що — багато всього було. Ну сердечна пристрасть у мене зараз одна. І ви її тільки що назвали.

ВЕД.: По завершенню проекту ви оголосили про створення в Полтаві танцювального клубу. 

ГЕРАЩЕНКО: Да, да.. єсть. Це — моя мрія була — створити танцювальну власну школу. І зараз вона працює на базі Палацу дозвілля «Листопад». І я хочу подякувати Похилько Наталії Миколаївні, директору, за те, що вона пустила нас, приютила нас, тому що це одне таке велике діло... Я хочу, щоб наша молодь розвивалась, не тинялася по вулицях, щоб ми, як кажуть, прокачувалися, танцювали і щоб просто потім у нас був хороший рівень. Також хочеться подякувати одній людині, яка дуже мене підтримала, коли я приїхав в Полтаву. Це — Махно Сергій Анатолійович. Це — людина, яка мене... як тільки я приїхав сюди... я не знав Полтави, він мене то там, то там повозив — усе показав, ну він сам з Хорола...

ВЕД.: Підтримав земляка?

ГЕРАЩЕНКО: Да, підтримав земляка. Я цій людині дуже вдячний.

ВЕД.: Але тоді ж після проекту ви сказали, що хоч тут і буде танцювальна школа, ви не зможете постійно знаходитися в Полтаві, бо вас регулярно запрошують у якісь танцювальні вояжі. Де ви найбільше проводите часу і чим ви займаєтеся?

ГЕРАЩЕНКО: Зараз, на даний момент, у мене немає виступів, то я знаходжуся в Полтаві, проводжу заняття, а коли є якісь виступи, то я їжджу то туди, то сюди виступать...

ВЕД.: Скільки міст на місяць ви відвідуєте? Це відбувається разом з учасниками, з фіналістами «Танцюють-3», чи це зовсім інші проекти?

ГЕРАЩЕНКО: Ну, по-різному... Єсть запрошують на всякі корпоративи виступать, на якісь вечоринки запрошують виступать. Ну і це — дивлячись який період. Єсть такий період, шо виступів якось тихенько, немає, а от зараз, перед Новим роком, дуже всього багато і треба все встигнути.

ВЕД.: По завершенню шоу «Танцюють всі-3» ви, як переможець, отримали ще і чудову нагоду (як на мене, для творчої людини це навіть більш вартісне, ніж матеріальні цінності) — можливість самовдосконалення. Я маю на увазі три тижні, які провели в Нью-Йорку, відвідуючи майстер-класи знаних хореографів.

ГЕРАЩЕНКО: Ну ці три тижні були незабутніми, тому що, дійсно, в Америці рівень набагато вищий, ніж в Україні.

ВЕД.: Танцювальний?

ГЕРАЩЕНКО: Да, танцювальний. Тому що там в них уже 8-ий сезон закінчився «Танцюють всі», а в нас тільки четвертий почався. І там школа зовсім інша, вони там дуже технічні. Ну просто стильні такі всі танцори і, чесно, мені там дуже сподобалося. Я там ходив на майстер-класи до різних таких світових хореографів. І дуже приємно було там постоять, щось подригаться там на майстер-класах. На майстер-класах там дуже багато людей було — було там по 40 чоловік, по 50. І то там нада серед 50 чоловік шось повторить за хореографом. І хочу сказать, шо там все так дуже неймовірно бистро: вони там не розжовують, вони так підряд покажуть, покажуть — і нада все це встигать запоминать.

ВЕД.: Твої проблеми — схопиш ти, чи ні...

ГЕРАЩЕНКО: Да, да... В них там система така, шо всі дуже бистро все схвачують. І вони даже не задумуються. Їм показали і вони на другий раз уже танцюють цю зв’язку.

ВЕД.: Коли шоу тривало, із потенційними фіналістами постійно були ефіри. Ви з’являлися на екрані з якимись бліц-інтерв’ю. В одному з них, на запитання, куди витратите гроші в разі перемоги, відповіли: «Я віддам гроші на операцію мамі». Коли шоу закінчилося, я десь прочитала іншу інформацію: «Я куплю житло». В результаті — куди ви їх все ж витратили?

ГЕРАЩЕНКО: Ну в результаті що... мені хвате і туди, й туди. Ну і частину грошей я, дійсно, вклав в житло тут, в Полтаві. Да, я сподіваюсь, що дом достроїться — не буду казати, який це дом...

ВЕД.: Бо завтра буде облога фанаток?

ГЕРАЩЕНКО: Да, він будується. Ну це проект іде від адміністрації Полтави. І, думаю, шо цей дом достроїться і все буде хорошо, я цілий рік чекаю і просто я вдячний Богу, що так склалося, що, завдяки танцям, у мене буде власна квартира. Тому, що я після 9-го класу стільки по квартирам, по общагам жив — мені хочеться свого і шоб я в тій квартирі жив. А на операцію — ми ще операцію мамі не зробили, тому що мама консультувалась з врачом, і він каже трошки на пізніше все це перенести, щоб все буде хорошо, я думаю. Зато, я хочу сказать, шо після першої операції в мене мама вже почала бігать (це до проекту було)... Ну, не то шо бігать, — в переносному смислі... Вона вже нормально ходе, вона там «Ейвоном» занімається — це в неї хобі таке.

ВЕД.: Не буду натискати на «болючі мозолі»... Я знаю, що тема батька для вас — болюча тема. І ви не дуже охоче на цю тему говорите. Хочу поговорити про перспективу вашого віддаленого майбутнього. Сподіваюся, якщо буде своє гніздо, то ви вже зможете своїй коханій щось запропонувати — руку, і місце — в куточку...

ГЕРАЩЕНКО: Куточок...

ВЕД.: Ви себе яким батьком бачите на майбутнє? Чому ви точно захочете навчити своїх дітей?

ГЕРАЩЕНКО: Ну таке питання... Ну, я думаю, якщо в мене буде дитина, я буду приділяти увагу... ну не знаю, наскільки я буду багато приділять, того шо треба багато всього, ну буду приділяти. І, я думаю, що я буду строгим батьком. Строгим і добрим. Тому що — якщо буду строгим і добрим, все хорошо. Хочу просто... Я пам’ятаю, шо як я на треніровках... у нього — своє, у мене — своє, то воно якось... зараз не спілкуюся, ну в нас не багато, не великий сильно контакт. Але батько є батько. Ну і ми спілкуємось, все хорошо. А я, якщо буду свою дитину виховувати, то я це буду по-строгому і буду з самого дитинства, як кажуть, «мордувать», я буду його розтягувать, бо я знаю: якби зо мною з дитинства займалися, то я б міг би набагато більше, чим я зараз можу. Корочє, йому не повезе!

ВЕД.: Сашо, я розумію, що у вас ще дуже молодий вік, щоб говорити про найзаповітнішу мрію, тому я запитую: на даному етапі є у вас така мрія?

ГЕРАЩЕНКО: Ну, на даний момент у мене це така мрія — зробити хороший колектив, ми вже робим перші кроки і я ще коли в Комсомольську працював, в мене була мрія, шоб всі хорошо танцювали, щоб «варилися в одній каші», шоб танцори іменно жили цим, мені хочеться іменно зробить хороший колектив. Це дуже для мене важливо. Це я зараз живу іменно цим. Живу, там шось думаю, шось роблю по чуть-чуть, по чуть-чуть. І хочеться, шоб, дійсно, люди розвивалися і, в першу чергу, шоб їм це подобалося. Ну я розумію, шо є люди, яким нравиться танцювать, деякі люди просто там приходять, але от в мене оце фанатична оця мрія — просто зробить такий хороший колектив, шоб всі просто виходили і кайфували. Тому що я, коли передивляюся багато відео, — ну там американських, і там дуже все класно, ну я знаю, що наші полтавські люди, у нас, на Полтавщині, дуже талановиті і от мені хочеться досвід, який я там отримав, хочеться цим досвідом поділиться і шоб ми оце «мочили», як кажуть, щоб ми танцювали і прославляли наш Полтавський край. А-а-а, і передаю привіт всім своїм учням з «A.G.Dance center»!

ВЕД.: Я розумію, що ви з 15 років не жили вдома...

ГЕРАЩЕНКО: З 16-ти... поїхав.

ВЕД.: З 16-ти. Зараз ви — більш свідома людина, яка розуміє, що і від режиму харчування, і взагалі від режиму багато залежить. Наскільки вам зараз вдається дотримуватися режиму, в тому числі — й гастрономічного? Що ви їсте, а що — ні за яких обставин? Що вам можна як танцівнику? І чи вдається дуже на це зважати?

ГЕРАЩЕНКО: Ну я хочу сказати, що це, як раніше, як була це проблема, так і зараз це — проблема, тому що я нічого не встигаю. Приходиться там... я зараз сам живу і ото щось там — піду яєчню зажарю, там бігом-бігом, ну, в основному там — зайду в столову — біля «Листопаду» там столовка, то я там піду, зайду там поїм супу і все нормально. А потом до вечора — ну скільки там? — я приходжу додому десь в пів 12-ої — ну поки доїду, і треба шось там..

ВЕД.: ...і починається харчування?

ГЕРАЩЕНКО: Не хочу даже за це балакать, того шо голова за це болить і просто... ну, як раньше було, так і зараз... Просто — я вмію там борщ варить, вмію суп варить, ну мені другий раз — я так прихожу додому без задніх ног, без задніх рук. Просто я так думаю: краще я яєчню зажарю... і — спать.

ВЕД.: Ви в багатьох інтерв’ю говорили, що ваша мрія зараз — відіспатися, відпочити. Але коли випадає більш-менш не навантажений, не запресований тиждень, вільна хвилина, яким чином ви намагаєтеся її прожити? Ви щось читаєте, кудись їздите, знайомитеся з новими людьми, чи спілкується зі старими?

ГЕРАЩЕНКО: Сплю.

ВЕД.: Просто спите?

ГЕРАЩЕНКО: Коли єсть вільний день, в основном, це в неділю, то або я їду до своєї любимої людини, або вона до мене приїжджає і ми ходимо в кіно, общаємся, просто дивимся там...

ВЕД.: Звідки вона приїжджає? Де вона живе?

ГЕРАЩЕНКО: З Дніпропетровська. І отак я трачу час. І стараюсь не думать про танці, ну в мене... коли я от просто так нічого не роблю один день, я зразу думаю: «Я, мабуть, розлінився!». І в мене зразу якась дурна совість просипається: нада заніматься! Тіло каже: «Нє!», а голова каже: «Давай!».

ВЕД.: У вашому житті були якісь не дуже хороші вчинки, за які і донині вам соромно, про які Ви шкодуєте? 

ГЕРАЩЕНКО: Ну багато всяких вчинків було, того шо, як кажуть, всі ми, люди, не святі. Життя складається з хороших вчинків, з поганих. Ну я, чесно, не хочу пригадувать. Було діло, тому що всі ми — люди і все у нас буває. Погані вчинки бувають тільки тоді до поганих людей, і про мене багато людей... і я знаю от... є друга сторона медалі оцього всього труда мого — шо от там «зазвіздівся», ну я на це уваги не звертаю. Тому, що бувають всякі люди, бувають хороші і на добро завжди добром відповідають. Ну коли тобі грублять і тебе, як кажуть, з гімном хотять змішать... Ну я тоді так само відповідаю. Ну я не можу мовчать, тому що — не то шо гордость, просто у кожної людини це як рефлекс... Неприятно потом, настрій портиться — ну всяке буває... Це — життя і від цього нікуди не дінешся.

ВЕД.: Безумовно. А коли ви були в Америці, то, крім того, що це дуже динамічна країна, все там — по-іншому, що вам хотілось би запозичити, взяти і отак — раз! — і перенести в наші терени?

ГЕРАЩЕНКО: О! Шо я хотів? Ну з Америки — не знаю... Коли я був у Сінгапурі, я їздив виступать недавно від каналу СТБ, там у якомусь посольстві ми виступали, і саме ця країна — вона тоже дуже багата — там по економіці...

ВЕД.: Вона дуже динамічно розвивається...

ГЕРАЩЕНКО: Да, дуже бистро, нові технології. І я просто... мені там дужче сподобалося, більше, чим в Америці. Іменно як країна. Там дуже такий порядок і я коли там був, там усе дуже так детально продумано, і ти просто... Я просто в шоці був від того, що так все продумано, і там чистота і ідеальний порядок. От мені б хотілося, щоб у нас в Україні так було: така чистота, такий порядок. І саме главне, щоб порядок був у всьому: в чистоті, порядок в культурі, порядок в усьому. Там дуже строгі закони, ну ці закони — як? Виправдовують себе. Тому що там можна — я, наприклад, знаю — я там не гуляв серед ночі, ну там розказували, що ти можеш вийти в 4 години ночі і гулять по городу і тебе ніхто не троне, того шо там дуже строгі закони.

ВЕД.: Але якщо ти виплюнеш жуйку, то на 400 доларів зразу ж попадаєш... Штраф!

ГЕРАЩЕНКО: Да, ну це — хорошо. Ніхто цього ніде не робе. Да, там мені дуже сподобалося — дуже хочу, щоб у нас в Україні це було.

ВЕД.: Я не питаю про дитячу мрію, ким ви хотіли стати, бо зрозуміла, що все своє свідоме життя хотіли бути танцівником.

ГЕРАЩЕНКО: Да.

ВЕД. Ви ще доволі молода людина, щоб оцінювати взагалі свій життєвий шлях, але на даному етапі на скільки балів за 10-бальною шкалою змогли реалізуватися ?

ГЕРАЩЕНКО: Ой, я не можу себе оцінювать. Не знаю, тому, що людина, якщо щось досягає, ну це всі такі — багато талановитих людей, даже там з Америки, от недавно Blake McGpath приїжджав на проект. Мені випала така честь — з ним танцювати. З Франциско Гомесом і з Блейком — саме в цих людей я учив там зв’язки — до проекту, там дивився відео. Ну і зараз дивлюся. І, дійсно, зірки в цьому танцювальному, і Блейк уже і в вокальному жанрі. І от ці люди завжди говорять: «Якщо ти добиваєшся чогось, не потрібно „розслабляти булки“ і просто нічого не робить». Не можна жити тільки тим, чого ти добився у цьому житті.

ВЕД.: Треба розглядати це тільки як черговий етап?

ГЕРАЩЕНКО: Да, да, нада іти далі і я не могу сказать... мені хочеться так само... я знаю — в мене куча мінусів, які... я завжди говорив, шо я знаю свої мінуса, недостатки всі і от мені хочеться їх по чуть-чуть виправлять, виправлять і... саме головна наша справа, в танцюрів, це — не стоять на місці і розвиваться. Якшо ти не розвиваєшся, то це — саме хуже. Навчився щось і — всьо. І дальше... Ми можем більше.

ВЕД.: Ок. На цій мажорній ноті ми завершимо наш ефір. Наприкінці передачі я завжди прошу наших гостей розповісти улюблений пристойний анекдот або притчу.

ГЕРАЩЕНКО: Анекдот? Та я не помню — чесно. Не хотів би там чогось недоказувати, я — не комік. Хочу всім побажать гарного настрою, хочу побажати, щоб у вас все було хорошо, любіть один одного, посміхайтеся частіше і просто кайфуйте від життя і будьте самими собою. Це дуже головне. Всім пока. Я вас всіх люблю!

ВЕД.: Дякую. Я, ведуча Інна Якобенко, нагадую, що сьогодні героєм передачі «Персона грата» був переможець шоу «Танцюють всі-3» Олександр Геращенко. Дякую, що ви викроїли годинку зі свого дуже щільного графіку і подарували цей час нашим слухачам

ГЕРАЩЕНКО: Вам дякую. До побачення.

ВЕД.: На все добре. Залишайтеся на радіостанції «Ваша хвиля»!