«Persona grata»: Євген Дудник

[Відео було видалено]

ВЕД: Усім доброго ранку. Як завжди о цій порі на радіостанції «Ваша хвиля» стартує «Персона ґрата» — спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина». У цій програмі ми спілкуємося з відомими людьми полтавського краю, а також знайомимо вас із цікавими особистостями, про яких варто дізнатися. У студії Ольга Гончарова і я вітаю нашого сьогоднішнього гостя — директора 1-ої музичної школи Полтави, керівника проекту «Живі барабани» Євгена Дудника. Дякуємо, Пане Євгене, що завітали до нас.

ДУДНИК: Доброго ранку, шановні слухачі, шановна пані!

ВЕД: Нагадаю, що працюємо ми за так званою анкетою Пруста, але перш, ніж ми почнемо анкетування, хотілося б більше дізнатися про діяльність музичної школи в цілому. Адже на вас лежить дуже серйозна місія: вивести полтавські таланти на певний рівень. Кажуть, що таланти, як діаманти — якщо не обробиш, не засяє. Розкажіть, будь ласка, скільки років ви очолюєте музичну школу і чи є дійсно у школи яскраві випускники, якими ви пишаєтесь?

ДУДНИК: У школі я працюю з 1992 року. Це я прийшов працювати після музичного училища, ще навчаючись в музичному училищі, викладачем. А саме директором — очолюю з 2002 року музичну школу № 1 ім. П.Майбороди. Це моя рідна школа, я її закінчив, і в ній продовжую працювати по цей день. Ну що хочеться сказати? Талантів на Полтавщині, як завжди, багато і Полтава, наша рідненька ненька, багата талантами. І така тенденція пішла десь уже років 3-4, що навчатися в музшколу дітей бажаючих приходить все більше і більше. Якщо років десь 3-4 назад самі викладачі ходили шукали дітей, то зараз такого робити не потрібно, тому що конкурс на місце 3-4-5 чоловік, в залежності від інструмента. Стосовно талантів, то кожен випуск школи — це, так можна так сказати, зірковий. Тому що наші учні щороку їздять на всеукраїнські, міжнародні конкурси, займають там передові, перші місця, другі місця, деякі конкурси були гран-прі. І це, знаєте, школа наша є однією з найстаріших шкіл України, і ті традиції, які закладені з 38 року, продовжуються і по сей день.

ВЕД: А розкажіть, будь ласка, тоді: що потрібно знати й уміти, щоб стати членом вашої шкільної родини?

ДУДНИК: Ну що потрібно знати й уміти? Потрібно, щоб у дитини було почуття ритму і слух, от і все. Вони приходять на екзамен, до речі, у нас вступні іспити, як завжди, у травні. Ми відбираємо, дивимося, кого візьмемо. Дитина приходе, співає пісеньку. Ви знаєте, на вступних іспитах можна почути старі оті дитячі пісеньки, на яких ми виростали. Дітки співають в новій такій інтерпретації, що це дуже весело і гарно.

ВЕД: Я думаю, що це й справді досить цікаво. А розкажіть, будь ласка, чим живуть учні у школі, чи є якісь проекти на базі музичної школи?

ДУДНИК: Паралельно з класичним відділенням, так як у нас школа заснована класична, також ми постійно з кожним роком щось вводимо нове, новіше, стараємося йти в ногу з часом. Відкрите в нас естрадне відділення, вокальне відділення. Учні, крім того, що ходять на спеціальність, по навчальній програмі, займаються колективним музикуванням, ходять на сольфеджіо, музлітературу, ансамблі, хори, беруть участь у різноманітних заходах, їздять в колективах на конкурси, в міських, в обласних виступають, тобто, загружені повністю.

ВЕД: Я думаю, що багато хто із наших слухачів чув про «Живі барабани». Розкажіть, будь-ласка, про цей проект: коли заснований, хто є учасниками, про ціль і мету, детальніше про цей проект можна?

ДУДНИК: Ансамбль ударних інструментів заснований от з того першого дня, коли я прийшов туди працювати, з 92-го року. Тоді такої назви — «Живі барабани» — він не мав. Тобто, знаєте, були такі перші спроби, були інструменти — один барабан і один ксилофон, на банках. Що під руки підходило, на тому ми грали. Так трішечки погралися, погралися, знаєте, так, єсть ансамбль, так збиралися, ну а такого розголосу широкого він набув з 2000-2001 року, коли ми вперше виступили на міському святі і нас тоді помітили, так можна сказати. Сказали: «О! А що, в нас єсть барабанщики, да, в Полтаві?» Да, в нас єсть барабанщики. От тоді знаєте, нам пощастило, подфортило, тоді і «пішло в руку». Нам допомогли і влада з придбанням інструментів, і як би так, знаєте, не повернулися до нас боком, а сказали: «О, да, це потрібно розвивати». Потрібно... це нове, щось нове і це цікаво буде. Тому що подобається і слухачам, як і громаді всій, цей такий незвичайний проект. Ну що можна сказати? В цьому проекті зараз майже всі учні, які навчаються по класу ударних інструментів. Це близько ста чоловік. Тобто є декілька составів, репетируємо всі, а на сцену виходить декілька составів. В нас є молодша група, середня і старша група. Працюємо над цим. Кожного разу програму удосконалюємо, нові проекти. От ми зараз готовимо з різними музикантами.

ВЕД: Розкажіть, будь-ласка, про інші проекти , які існують на базі музичної школи.

ДУДНИК: Ну на базі школи існує декілька проектів. Це в нас естрадні проекти, це в нас дитячі і викладацькі проекти: це і біг-бенд, і зараз ми вводимо такий проект лейф-саунд, тобто там живий звук, викладачі будуть грати в цьому році разом з дітками, це такий джазовий проект буде, це їм цікаво. Ще декілька проектів з нашим колективом «Живі барабани» — це проект з відомим ді-джеєм Джидаєм, який працює з усіма зірками. Тобто, ми робимо такий електронний проект. Я думаю, що ви його десь почуєте, скоро, восени. Проект з композитором Дніпровим також в проекті «Живі барабани». І «Живі барабани» роблять нову програму, не схожу на стару, десь восени ми презентуємо ці нові проекти і нові програми.

ВЕД: Зрозуміло, творчих планів дуже багато.

ДУДНИК: Творчих планів дуже багато і ми, знаєте, не сидимо на місці, а стараємося щось зробити новеньке. Проснулися — (приснилося вночі) і вперед, працюємо, і працюємо, і працюємо.

ВЕД: А ви особисто граєте на музичних інструментах?

ДУДНИК: Особисто граю на музи зичних інструментах і є керівником проекту «Живі барабани».

ВЕД: А чому саме ударні інструменти, чому саме їх ви обрали для себе?

ДУДНИК: Ну це я обрав ще з дитинства, з 6 років, не знаю, щось так сподобалось, грав дома на коробках з-під тортика. Повели в музичну школу. А спочатку... я розпочав в палаці дитячої та юнацької творчості. Ще раніше був Палац піонерів, там був ансамбль «Ровесник», спочатку там, а потом уже в 1-шу музичну школу мене оддали. І так от по барабанах пішов: школа, музичне училище, консерваторія, аспірантура, отак все з барабанами.

ВЕД: Тобто, в принципі захоплення музикою почалося із дитинства?

ДУДНИК: Да, з дитинства почалося захоплення музикою.

ВЕД: А в родині у вас ще хтось...?

ДУДНИК: ...в родині в мене мама музикант, також вона грає на народних інструментах, на домбрі, це, видно, в мене гени пробилися. Папа теж грає в мене, на гармошці, тільки так, любитель.

ВЕД: А скажіть, будь-ласка, таке питання: а вас може щось збити з ритму, якщо так, то що саме?

ДУДНИК: Ну ви знаєте, збити з ритму... Навіть якось не припам’ятовую, може, десь і вилетить живцем... завжди працюємо, десь вилетиш, але знову потім попадаєш.

ВЕД: А у житті, якщо говорити не лише про музику, а про життя?

ДУДНИК: Стараємося не збиватися. Стараємося йти по ритму.

ВЕД: А без яких якостей ви не можете уявити собі справжнього музиканта?

ДУДНИК: Перш за все, це щоб був людиною. Хороший чоловік щоб був, а музикантом... Знаєте, є музикант від Бога, які народжуються, а є, які стають. Якщо Мішку можна научити танцювати в цирку, то музикантом теж можна стати. Але дивлячись яким.

ВЕД: Мова йтиме про професійний рівень чи про задоволення, яке він отримуватиме від музики?

ДУДНИК: Ну, тут по-різному можна дивитися. Розумієте, людина, яка хоч раз в житті попробувала бути музикантом, потом, знаєте, кидала, навчалася десь, наприклад, в музичній школі, але потім життя кудись кидає, чимсь вона займається другим, то людина... знаєте, як вам сказати? Музика — це такий, ну як наркотик, якщо людина вже раз попробувала, то все-рівно вона колись до цього повернеться.

ВЕД: Мабуть так. Ну а тепер перейдемо до запитань Анкети Пруста. Ви готові?

ДУДНИК: Ну будемо пробувати.

ВЕД: Отож поїхали. Знак Зодіаку?

ДУДНИК: Риба.

ВЕД: Коти чи собаки?

ДУДНИК: Собаки.

ВЕД: Авангард чи класика?

ДУДНИК: Класика.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

ДУДНИК: Брюнетки.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

ДУДНИК: Горілка.

ВЕД: Синиця в руках чи журавель в небі?

ДУДНИК: Синиця у руках.

ВЕД: Дія чи споглядання?

ДУДНИК: Дія.

ВЕД: Принцип чи компроміс?

ДУДНИК: Компроміс.

ВЕД: Ваше життєве кредо?

ДУДНИК: Вперед!

ВЕД: Віші кумири серед історичних особистостей?

ДУДНИК: Петро І.

ВЕД: А чому саме він?

ДУДНИК: Шведів розбив під Полтавою.

ВЕД: Патріотична відповідь.

ДУДНИК: Так.

ВЕД: Що б ви змінили у собі, якби мали таку можливість? Про фізичні особливості.

ДУДНИК: Про фізичні? Ну похудав би трошки...

ВЕД: Без чого ви не можете вийти з дому?

ДУДНИК: Без ключів.

ВЕД: Що може змусити вас розсміятися?

ДУДНИК: Все.

ВЕД: Улюблені кольори?

ДУДНИК: Сірий і блакитний.

ВЕД: Ваш найстрашніший сон?

ДУДНИК: Війна.

ВЕД: Що для вас щастя?

ДУДНИК: Щастя — це для мене: проснувся зранку, подивився, донька посміхнулася — оце щастя.

ВЕД: Чого ви найбільше боїтеся?

ДУДНИК: Війни.

ВЕД: Чого ви не любите у собі, риси характеру які?

ДУДНИК: Багато їм.

ВЕД: Чого ви найбільше не любите у інших?

ДУДНИК: Брехні.

ВЕД: Які якості ви найбільше поважаєте у чоловіках і у жінках?

ДУДНИК: Чесність.

ВЕД: І у тих, і у тих?

ДУДНИК: І у тих , і у тих.

ВЕД: А де і коли ви відчували себе найщасливішим?

ДУДНИК: У відпустці.

ВЕД: Ваші улюблені письменники?

ДУДНИК: Іван Франко.

ВЕД: А улюблений літературний герой?

ДУДНИК: Джек Лондон, американський.

ВЕД: Яку музику ви слухаєте?

ДУДНИК: Різну.

ВЕД: Про що у своєму житті шкодуєте найбільше?

ДУДНИК: Ні про що.

ВЕД: У яку епоху ви хотіли б жити?

ДУДНИК: В епоху пострадянського простору.

ВЕД: Власне, в яку й живете.

ДУДНИК: В яку й живу, але трішки раніше якби.

ВЕД: А ким ви мріяли стати у дитинстві?

ДУДНИК: В дитинстві я мріяв стати і міліціонером, і пожарником, ким я тільки не мріяв стати.

ВЕД: Космонавтом мріяли?

ДУДНИК: Космонавтом — ні. Був такий пухленький, думав, що не підніме мене і ракета в повітря.

ВЕД: Рейтинг вашого життєвого успіху за 10-бальною шкалою?

ДУДНИК: Розумієте, як самого про себе оцінювати, навіть не знаю як би сказати, десь рейтинг... Це рейтинг успіху, дивлячись на себе, чи дивлячись...

ВЕД: Просто самооцінка від 1 до 10 з того, що ви могли досягти, і що плануєте?

ДУДНИК: Ну, ще багато чого не зроблено, це десь можна сказати 7-8, до 10 ще далеко.

ВЕД: Зрозуміло. Ну і нарешті, можливо, у вас є якась історія, яка визначає, можливо, вас, як людину, ваше життєве кредо трішечки розширити. Притча, байка, історія? Поділитесь із нашими слухачами?

ДУДНИК: В залежності... про що вам байку, притчу розказати?

ВЕД: Історію, яку б ви розказали людині, щоб познайомитися просто, щоб людина зрозуміла, хто ви.

ДУДНИК: Ну хто я? Такий собі чоловік, який живе, працює, займається улюбленою справою, займаюся тим, що мені подобається. Якби мені не подобалось, я б цим не займався. Знаєте, віртуоз, музикант там... В дитинстві, от вам чесно скажу, в дитинстві, коли мене, ну, якби всіх дітей заставляють музикою займатися, точно так же і мене заставляли музикою займаться. Всі ж хлопці грають в футбол, їздять на велосипедах, а мені мама... «Мамо, та я піду в футбол пограю» — а вона: «Синок, завтра ж на музику. Ти знаєш, і сьогодні на музику». Це я після школи, там у мене о 13:40 закінчуються уроки, а на дві години (я сам родом з Мачух), а на дві години автобус, і в музичну школу їду. Іду... а бувають такі моменти, що не хочеться, хочеться там лівіше піти на школу. Іду такий мимо школи. Мама: ні, в школу. Думаю: ладно, зайду. Це було в 9-му класі, якраз там випускний клас був, захожу у школу, мені говорять: «Знаєте, ми летимо на Германію, ану зіграйте». Прийшов якийсь дядько там такий, прийшов дядько прослухати: ану зіграй. Зіграли, ну все добре. Десь через місяць летимо на Германію. Думаю: «Йолки-палки, представляєте, а якби пішов наліво, не пішов би в музичну школу, і так і не поїхав». Так іще можна сказати, що в дитинстві так хотілося в футбол пограти, знаєте, а все ж на музику, то музика, потім училище, потім робота і так от ніколи. А зараз я так собі, ну, мрію свою здійснив, то ходжу грати. Можна так уже ввечері ходити й пограти в футбольчик, зайнятися тим, що в дитинстві не вийшло, але зараз виходить.

ВЕД: На цьому будемо завершувати нашу програму. Дякуємо ще раз, що завітали до нас, пане Євгене. А для наших слухачів нагадаю, що це була програма «Персона ґрата», а гостем студії сьогодні був Є.Дудник, — щаслива людина, яка займається улюбленою справою, талановитий музикант, керівник музичної школи. Почуємось на рідному радіо. До побачення!