Persona grata: Олег Писаренко

[Відео було видалено]

ВЕД: Доброго ранку. 11:20 на студійному. Ви слухаєте радіостанцію «Ваша хвиля». В ефірі спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина» під назвою «Персона грата». Перед мікрофоном — Дмитро Канюка. Мої вітання. Для тих, хто вперше чує нашу програму, нагадаю, що у ній ми запрошуємо до ефіру цікавих людей Полтавського регіону. Людей, хто вам добре знайомий, або ж тих, про кого варто дізнатися. Працюємо ми в основі за так званою анкетою Пруста — французького письменника. Вважається, що з її допомогою можна краще зрозуміти, хто перед тобою, які цінності у цієї людини. Тобто, як кажуть, чим дихає, що любить. Навіть якщо ви багато не знаєте про нашого сьогоднішнього гостя, впевнений, що чули про нього від своїх друзів, знайомих і загалом полтавців, можливо бачили афіші з його ім’ям. Сьогодні у нас в студії — композитор, акордеоніст, аранжувальник, керівник творчого центру Олег Писаренко. Доброго ранку!

ПИСАРЕНКО: Доброго ранку.

ВЕД: Ви — людина зайнята. У цьому ми впевнилися, коли запрошували вас на ефір. Вільного часу, мабуть, все-таки обмаль. Чи залишається час на відпочинок?

ПИСАРЕНКО: Звичайно, потрібно знаходити час, тому що є діти, яких також потрібно привчати до правильного, розумного і корисного відпочинку.

ВЕД: Де, якщо не секрет, любите відпочивати? Можливо, є улюблені місця в Полтаві?

ПИСАРЕНКО: Звичайно, це залежить від пори року. Якщо зараз літо, то діти і дорослі люблять відпочинок на морі. Але в цьому році ми, на жаль, не змогли поїхати, тому що старша донька складала іспити у вищий навчальний заклад. З малечею ми любимо відпочивати біля річки, на природі, на дачі або їдемо до наших бабусь та дідусів.

ВЕД: А якщо обирати відпочинок між закордоном та Україною, якому віддасте перевагу?

ПИСАРЕНКО: Ой, ви знаєте, і там добре, і там добре. Варто чергувати.

ВЕД: Що ж, маю надію, що сьогоднішнє наше спілкування не буде для вас такою тяжкою роботою. Радше — відпочинком. У нашій анкеті є 29 питань. Спробуємо швиденько з ними впоратися. Готові?

ПИСАРЕНКО: Звичайно.

ВЕД: Ну що ж, тоді — поїхали. Знак Зодіаку?

ПИСАРЕНКО: Овен.

ВЕД: Коти чи собаки?

ПИСАРЕНКО: Собаки.

ВЕД: А у вас собака живе у домі?

ПИСАРЕНКО: На жаль, ні.

ВЕД: Авангард чи класика?

ПИСАРЕНКО: Авангард.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

ПИСАРЕНКО: Це спірне питання, очі — перш за все.

ВЕД: А очі якого кольору?

ПИСАРЕНКО: Не колір має значення, а блиск. Той блиск життя, радості, відчуття доброти і таке інше. Це дуже складне питання, про нього можна дуже довго говорити.

ВЕД: М’ясо чи риба?

ПИСАРЕНКО: І м’ясо, і риба.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

ПИСАРЕНКО: Горілка.

ВЕД: Синиця в руках чи журавель у небі?

ПИСАРЕНКО: Звичайно, синиця в руках.

ВЕД: Дія чи споглядання?

ПИСАРЕНКО: Дія. Більш дієва людина.

ВЕД: Принцип чи компроміс?

ПИСАРЕНКО: Компроміс, мабуть, більше.

ВЕД: Яке ваше життєве кредо, якщо є, звичайно?

ПИСАРЕНКО: Життєве кредо — це також складне питання. Колись Рінго Старр (ви знаєте, хто це такий — хто знайомий з творчістю групи «Бітлз») він колись казав: «Надо быть, а не казаться». Вибачте за русизм. Що значить — «быть, а не казаться»? Це значить — робити те, що ти маєш робити, що на тебе твоя доля поклала, а не гратись в якісь «кошки-мишки» і так далі.

ВЕД: Ну якщо вже ми заговорили про Рінго Старра, про групу «Бітлз»... Ваші кумири серед історичних особистостей? Можливо, такими і будуть музиканти групи «Бітлз»?

ПИСАРЕНКО: Ви знаєте, «Бітлз», безперечно, також. Я з великою повагою відношусь до багатьох музикантів. Але, на жаль, вони не з пострадянського простору і не сучасні наші співаки. В основному всі закордонні.

ВЕД: Можливо, хоча б кілька прізвищ...

ПИСАРЕНКО: Я люблю більше артистів — виконавців джаз-року, це — група «Шакатакел», Джироу, Даяна Шур, «Ветер, вода, огонь» і так далі. Їх дуже багато. Безліч.

ВЕД: Наступне запитання. Що б ви змінили у собі, якби мали таку можливість? Маються на увазі фізичні особливості.

ПИСАРЕНКО: Можливо, додав собі кілограмів 10 зайвої ваги.

ВЕД: Не вистачає?

ПИСАРЕНКО: Ну мені здається, трішечки ні.

ВЕД: Без чого не можете вийти з дому?

ПИСАРЕНКО: Без мобільного телефону. Зараз. Останні роки. Не знаю, скільки. Мабуть, 8 — точно.

ВЕД: Це — зв’язок із колегами, з сім’єю?

ПИСАРЕНКО: Так, так, робота. І сім’я також. Повинен знати, де мої діти, де моя дружина, як батьки. Контакти по роботі, узгодження всяких нюансів по роботі і так далі.

ВЕД: Взагалі — дуже довго говорите по телефону?

ПИСАРЕНКО: Намагаюсь довго не розмовляти і останній, мабуть, рік намагаюсь спілкуватись тільки в наушниках або розмовляю на гучному зв’язку.

ВЕД: Що може змусити вас розсміятися?

ПИСАРЕНКО: Люблю хороший жарт, як правило, дотепне слово, дотепна розповідь, анекдот заставляє мене сміятись.

ВЕД: Ви — людина творча. Тим паче — керівник творчого центру. У вас, є колектив. Часто, мабуть, різні кумедні ситуації трапляються?

ПИСАРЕНКО: Так.

ВЕД: Можете зараз пригадати якусь із них, щоб поділитися з нашими слухачами?

ПИСАРЕНКО: Так, над цим варто подумати. Так, з ходу...

ВЕД: Ну якщо не пригадаєте, то не пригадаєте...

ПИСАРЕНКО: Я можу розповісти одну цікаву історію, коли я, будучи на роботі в Німеччині (це було років 10 тому) з моїм близьким товаришем, колегою, кумом. Ми працювали і була домовленість про те, що будемо працювати на одному з корпоративів дуже відомого в Франкфурті-на-Майні банку. І домовилися, що ми (я грав на акордеоні, а мій товариш — на балалайці) повинні були зустрітися в одному районі, що вони нам вказали. У німця, в якого ми мешкали, ми запитали, де знаходиться цей район. Він нам сказав: «Так це зовсім поряд. Тут буквально 15 хвилин». Коли ми приїхали туди, то побачили, що нема нікого. Подивилися по карті і з жахом зрозуміли, що це зовсім в іншій частині міста. 40 хвилин ми їхали на велосипеді на всій швидкості. 40 хвилин ці бідні німці стояли і чекали нас: вони не моли повірити, що ми так їх підведемо, були впевнені, що ми приїдемо. І ми приїхали, вибачилися. Все прийняли з жартом. Потім ми відпрацювали і відпочили з цими людьми дуже чудово. Отримали велике задоволення і ми, і вони.

ВЕД: На десять із плюсом.

ПИСАРЕНКО: Так.

ВЕД: Я нагадаю, друзі, що сьогодні у гостях програми «Персона грата» — композитор, акордеоніст, аранжувальник, керівник творчого центру Олег Писаренко. Ми продовжуємо наше спілкування. Ваші улюблені кольори?

ПИСАРЕНКО: Синій, зелений... а взагалі всі барви мені до смаку.

ВЕД: Ваш найстрашніший сон — зараз зможете пригадати?

ПИСАРЕНКО: О-о-о-о. Було кілька таких випадків. Але я намагаюсь забувати їх...

ВЕД: ...пам’ятати тільки світлі хороші моменти життя, і навіть сну.

ПИСАРЕНКО: Так, так, так.

ВЕД: Що для Вас щастя?

ПИСАРЕНКО: Щастя — це коли здорові батьки, коли здорові діти, коли немає нервових ситуацій, пов’язаних з роботою. Оце і є, мабуть, щастя.

ВЕД: У вас велика родина?

ПИСАРЕНКО: Так, у мене 4 доньки, слава Богу, живі батьки — мої батьки, дружини моєї. В мене є сестричка старша. У дружини моєї живі бабуся та дідусь. Так що сім’я у нас дуже велика.

ВЕД: Чого ви найбільше боїтесь у своєму житті?

ПИСАРЕНКО: Боюсь замкнутого простору, мабуть.

ВЕД: У ліфтах їздите?

ПИСАРЕНКО: Практично ні.

ВЕД: Краще сходами?

ПИСАРЕНКО: Може, про це не будемо?

ВЕД: Добре. Чого не любите в собі — риси характеру?

ПИСАРЕНКО: Ну, я не люблю (вибачте за русизм) «вспыльчивость». Я можу дуже швидко стати агресивним а за секунду вже про це пожалкувати. Але дії якісь, якісь слова можуть бути зроблені.

ВЕД: А чого найбільше не любите в інших?

ПИСАРЕНКО: Не люблю багато.

ВЕД: Цілий список, мабуть?

ПИСАРЕНКО: Так, але найбільше — брехні і підлості.

ВЕД: Які якості найбільше поважаєте у чоловіках, а які — у жінках?

ПИСАРЕНКО: В чоловіках — стриманість, відповідальність, а у жінках, мабуть, простоту, скромність і відчуття гумору.

ВЕД: Мені здається відчуття гумору повинне бути як у чоловіка, так і у жінки...

ПИСАРЕНКО: Згодний. Так, так.

ВЕД: Де і коли ви відчували себе найщасливішою людиною на світі?

ПИСАРЕНКО: Ви знаєте, я відчуваю себе практично постійно найщасливішим. Потрібно жити, як кажуть, цією хвилиною, якою ти зараз живеш, а не сподіватись, що буде там колись краще в майбутньому чи було краще в минулому.

ВЕД: У вас цікаве життя... Кожного дня, мабуть, стається щось унікальне?

ПИСАРЕНКО: Можна сказати й так. Найкраще і найприємніше для людей це — спілкування. А ми спілкуємося з людьми фактично кожного дня. Слава Богу, в основному це спілкування відбувається з хорошими, приємними людьми.

ВЕД: Ну, дай Бог, щоб так було й надалі.

ПИСАРЕНКО: Дай Бог.

ВЕД: Ваші улюблені письменники? Чи давно читали?

ПИСАРЕНКО: Якщо чесно, так... Інтернет свою справу робить. Як правило, у вільний час (якщо він буває) намагаєшся почитати якусь технічну літературу зі звукорежисури, подивитися новини в сфері якихось програм музичних, пов’язаних із записом музики. А в дитинстві і в школі любив читати вірші Ліни Костенко, наприклад. І до сих пір люблю їх читати. Перечитую періодично Єсєніна — із поетів. У мене батько (Володимир Писаренко) — письменник. Він випустив дуже багато збірок із чудовими віршами, які я також люблю.

ВЕД: Можливо, тепер згадаємо вашого улюбленого літературного героя? З дитинства, можливо. Пригадайте?

ПИСАРЕНКО: Це, мабуть, Остап Бендер.

ВЕД: Яку музику ви слухаєте?

ПИСАРЕНКО: Як я вже казав, в основному слухаю джаз і джаз-рок, але моя професія заставляє мене бути в курсі справ музики різних напрямків. Звичайно, я слухаю поп-музику, що з’являється на екранах телебачення і що ми чуємо з радіо ефіру. І класичну музику також слухаю з задоволенням. Слухаю шансон деякий — переважно старий добрий шансон: Віллі Токарєва, Шуфутинського, Любу Успєнську.

ВЕД: У своєму автомобілі ви віддасте перевагу дискам або, скажімо, радіостанції певній?

ПИСАРЕНКО: Знаєте, чесно кажучи, в основному у мене весь час вставлена флешка на 16 Гб і там вдосталь всілякої музики. Час від часу я слухаю одного чи іншого виконавця, якого просить моя душа.

ВЕД: Про що у своєму житті Ви шкодуєте найбільше?

ПИСАРЕНКО: Зараз хочу згадати і, мабуть, не згадаю. Поки, мабуть, мені немає про що шкодувати.

ВЕД: Ну і, дай Бог, щоб не було.

ПИСАРЕНКО: Дай Бог.

ВЕД: В яку епоху ви хотіли б жити?

ПИСАРЕНКО: Хотів би жити, мабуть, десь в кінці 18 сторіччя, коли ще була династія сім’ї Романових, за царя Миколи II. І дуже хотів би (якщо уже так мріяти), щоб я був якимсь таким героєм, що би міг завадити Володимиру Ульянову підняти Жовтневу революцію. Щоб її не було взагалі і щоб сім’я і династія Романових правила й далі... Я впевнений, всі дивилися чудовий фільм «Адмірал». Мені до вподоби царська армія, коли слово «честь», «Батьківщина» — це були словами, дійсно, того значення, яке вони мають, а не просто так, як зараз...

ВЕД: Ми заговорили про минуле, але не будемо повертатися аж до тих часів. Краще поговоримо про ваше дитинство. Ким мріяли стати?

ПИСАРЕНКО: Мрії були... спочатку, іти навчатися в Суворовське училище. Хотів стати військовим. В мене тітка живе в Києві і її сусід був викладачем суворовського училища. Коли ми приїжджали до неї були розповіді... і я дуже мріяв... займався фізкультурою, але потім став трохи старшим. З 10 років я пішов, сам записався в музичну школу по класу акордеону. І чим більше я пов’язував своє життя з музикою, тим більше думав, що мені в радянській армії нічого робити. Краще я стану музикантом.

ВЕД: Так і вийшло...

ПИСАРЕНКО: І слава Богу.

ВЕД: В принципі, мрія ваша здійснилася.

ПИСАРЕНКО: Насамкінець — рейтинг власного життєвого успіху. За 10-бальною шкалою.

ПИСАРЕНКО: Ну це — складно, це повинні... мабуть, не я оцінювати, а хтось, можливо, зі сторони. Я так думаю, що десь — на 8.

ВЕД: Що ж — є ще куди вам рости...

ПИСАРЕНКО: Звичайно.

ВЕД: .. й до чого йти. Нагадаю, друзі, що сьогодні гостем програми «Персона грата» був композитор, акордеоніст, аранжувальник, прекрасна людина, цікава, неординарна, керівник творчого центру Олег Писаренко. Дякуємо, що сьогодні прийшли до нас у гості.

ПИСАРЕНКО: Дякую за запрошення. Хай щастить вам, люди добрі!

ВЕД: Дякуємо. Для вас в ефірі працював перед мікрофоном Дмитро Канюка. Нагадаю, ви слухали спільний проект рідного радіо та інтернет-видання «Полтавщина» під назвою «Персона грата». Слухайте «Вашу хвилю», читайте інтернет-видання «Полтавщина». Почуємось!