Розмір тексту

«Persona grata»: Григорій Шарий

Григорій Шарий Григорій Шарий | Фото: Іванна Сердюченко

30 липня 2011 року. Ведуча: Інна Якобенко. У гостях: начальник Головного управління Держкомзему в Полтавській області Григорій Шарий.

[Відео було видалено]

ВЕД: 11 годин 20 хвилин на студійному годиннику, субота і, як завжди о цій порі, в ефірі радіостанції «Ваша хвиля» — суботній проект «Персона грата». Проект, в який ми запрошуємо відомих і медійних людей, але про яких ми хочемо дізнатися трохи іншої інформації. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю всіх, хто зараз нас чує, а разом з усіма — і нашого сьогоднішнього гостя, людину багатовимірну. Але почну з офіційної іпостасі — начальник Головного управління Держкомзему в Полтавській області Григорій Іванович Шарий. Доброго ранку вам!

ШАРИЙ: Добрий ранок!

ВЕД: Григорію Івановичу, наш ефір покликаний розповісти про людське в людині: те, чим ви захоплюєтесь, ваше хобі, сім’ю (не лише нинішню сім’ю, а й ту, в якій ви виросли, батьківську, яка вас випустила в світ) і найменше — про роботу. Якщо ви не заперечуєте, розпочнемо.

ШАРИЙ: Будь-ласка.

ВЕД: У колі ваших захоплень така палітра фарб, що навіть не знаю, з чого розпочати, але, мабуть, розпочнемо з дитинства. Для того, щоб було зрозуміло, звідкіля ви такий різнобарвний взялися. Кажу різнобарвний, незважаючи на те, що прізвище ваше в перекладі з польської означає «сірий». Чи є у вас польське коріння?

ШАРИЙ: Я думаю, що, скоріше всього, немає, тому що ще більше трьох сторіч тому приїхали два брати — Петро й Андрій з Західної України, з Волині, працювати до Вишневецького. Потім переїхали із Чорнухинського району із Вороньків у село Вереміївку, де був побудований замок польського магната. Вони були в нього на службі. Потім все це з роками переросло в козаччину, а потім покоління в покоління ми повністю придніпровські, полтавські селяни, вихідці з Вереміївки.

ВЕД: Ви народилися у селі Тимченки Градизького району?

ШАРИЙ: Зараз це вже Чорнобаївський район Черкаської області.

ВЕД: Ваша сім’я, в якій ви виросли, була багаточисельною, скільки дітей було у батьків?

ШАРИЙ: У батьків було двоє дітей. Мама, вчитель української мови і літератури, була із Гадяцького району, села Рашівки, а батько — агроном, закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут.

ВЕД: Батько закінчив сільськогосподарський інститут, який пізніше став і вашою першою альма-матер, а мама — філолог. Саме від неї ви запозичили любов до мови, літератури, яка виплеснулася у дві поетичні збірки.

ШАРИЙ: Да, можливо, це й так.

ВЕД: З чим у вас асоціюються дитячі спогади?

ШАРИЙ: Дитячі роки пройшли на Подніпров’ї, вони пройшли під знаком 60-х років, початку 70-х. Така була тоді, як на мене, українізація в суспільстві. Я ж пам’ятаю ті часи, коли їздили в Канів, коли йшло святкування 100-річчя Шевченка, коли з нашою сім’єю дружив батьків товариш, однокласник, Михайло Казидуб, поет...

ВЕД: І колишній головний редактор обласного радіо...

ШАРИЙ: Да, безумовно. І от під цим знаком йшло моє виховання в цьому напрямку такому боротьби за соціальну справедливість. Іншу, скажемо, гаму, давали мої дід, бабусі. Вони мали таке старовинне коріння і колоритне, українське. Так що ми, діти, знаходились під їхнім впливом, під їхнім безпосереднім вихованням. Тоді й формується багатогранна особистість.

ВЕД: Ви з самого малку були з такими задатками лідера, були помітним у школі?

ШАРИЙ: Мабуть, що да.

ВЕД: Тому що у вашій офіційній біографії є такий рядок: «... на початку 90-х очолював молодіжний рух на Полтавщині і був першим секретарем Полтавського обкому комсомолу». Мабуть, якогось такого сірячка, тихенького б не обирали?

ШАРИЙ: Да, безумовно, що в кінці 80-х років я був другим секретарем Чутівського райкому, потім першим Чутівського райкому комсомолу, потім другим Полтавського, першим Полтавського обкому комсомолу. Але тут грає роль і такий факт. Коли я працював у Філенково головним економістом, то, пам’ятаю, як зараз, в червні місяці заходе в двір в селі такий молодий, високий, красивий чорнявий хлопчина, це потім познайомилися. Олександр Удовіченко, будучи секретарем обкому комсомолу, приїхав на Чутівщину вивчати резерв кадрів для формування райкому комсомолу.

ВЕД: Можливо, велике бачиться на відстані... Здається, раніше з формуванням резерву було якось прозоріше і зрозуміліше. В 25 людину не призначали директором (як зараз часто буває). Вона повинна була пройти певні щаблі професійного розвитку, набиратися досвіду. Зараз це трохи по-іншому. Ви вважаєте це краще, що є можливість тим, хто потенційно готовий в 25 щось очолювати, чи ви за той поміркований відбір, який був років 20-30 тому?

ШАРИЙ: Мене обрали головою колгоспу в 26 років. І я вважаю, як по мені, можливо, це було в деякій мірі й зарано. Але як провести аналогію до армії, то, безумовно, що командир взводу командиром полка не може стати. І потрібно якісь щаблі логічні становлення кадрів, особливо державних службовців, організаторів будь-якого виробництва, які знають низ, які знають базис, які мають фахову базову освіту, добру і практичну роботу. Тоді вони можуть бути такими менеджерами ефективними на більш високих щаблях і на більш високих організаційних рівнях. Без цього нічого не буває. І просто коли ми завідуючого дитсадком ставимо головою РДА або взагалі фермера — головою РДА, я не вбачаю, що це є справедливим навіть щодо жителів даного району. Це, на мій погляд, принижує багатьох керівників, які потім працюють під началом даного керівника. Він не розуміється на елементарних речах, не має управлінського такту, і не може управляти такими громадами ефективно, раціонально і саме головне — справедливо.

ВЕД: Вочевидь, якщо ви в 26 років очолили колгосп, ви себе зарекомендували професіоналом, людиною, яка має, як мінімум, теоретичні знання. Але з того часу ви здобули ще 3 вищі освіти. На сьогодні у вас 4 диплома. Де ще ви навчалися, окрім нашої сільськогосподарської академії?

ШАРИЙ: Як я прийшов працювати земельним керівником, земельним начальником управління, де я працюю вже ось майже 13 років, то для того, щоб працювати в відповідності займаній посаді, треба було здобути вищу юридичну, вищу землевпорядну освіту і освіту вищу в галузі державного управління.

ВЕД: Такі були вимоги, чи ви відчували, що вам не вистачає знань?

ШАРИЙ: Я відчував, безумовно, відчував це тому, що базова освіта, прикладна економіка сільськогосподарська, вона не давала достатньо знань для того, щоб ефективно, раціонально управляти земельними ресурсами в Полтавській області. Такою галуззю суспільних відносин, дуже неординарною, яка постійно розвивається і за якою стоять сотні тисяч людей полтавської громади.

ВЕД: Кажуть, одна з найважчих наук — наука управління людьми...

ШАРИЙ: Ви знаєте, чим більше людина знає, тим більше вона розуміє, скільки вона не знає. І, безумовно, що чим більше вивчаєш практичний досвід управління інших країн світу, ти більше розумієш, що недостатньо знань то в інформаційному просторі, то комунікабельності, то соціальній психології. Тобто, це процес безкінечний і постійний, життя не стоїть на місці, воно йде вперед і, щоб іти з ним у ногу, треба самовдосконалюватися щоденно.

ВЕД: Ваша робота дає можливість вивчати досвід того, як відбуваються перетворення в сенсі земельного управління, проходять земельні реформи і т.д. в інших країнах світу. Досвід якої країни світу здається вам найвдалішим і таким, який би варто було запозичити Україні?

ШАРИЙ: Так як ми пішли шляхом паювання, якщо це взяти аграрний сектор, то, безумовно, треба скористатись досвідом Угорщини. Так як ми розпаювали землі сільгосппризначення і вводимо їх в ринок, то треба скористатися досвідом Німеччини щодо неможливості перепродажу та спекуляції земельними ділянками. Стосовно розвитку кадастру й поселенської мережі, адміністративно-територіального устрою, треба скористатися досвідом Франції, тому, що наполеонівський кадастр, він самий економічно націлений, самий об’єктивний в частині земельних платежів в світі, а ще — досвідом Швеції. Франція провела адміністративно-територіальну реформу, я вважаю, найраціональнішу в сучасному світі.

ВЕД: Для того, щоб все, про що ви щойно говорили, таки реально було втілено в життя, що повинно відбутися в Україні?

ШАРИЙ: Треба, щоб владні структури діяли не на користь бізнесу, а на користь великих соціальних груп, на користь громадського суспільства. Я вбачаю в цьому головний сенс державного управління. Тільки коли влада і владні структури будуть працювати, держава буде працювати на користь громади, громадського суспільства, і поверне капітал до потреб суспільства. Тобто, ми в земельних відносинах повинні підкорити приватні інтереси громадським. От якраз в Голландії, в Данії, в Німеччині, в багатьох європейських країнах приватні інтереси підкоряються суспільним інтересам. Тоді, безумовно, ми, використовуючи землю (а ми запозичуємо її у нащадків), в громадянському суспільстві будуємо унікальні міста, будуємо унікальні селища, формуємо ландшафти, вони переростають в агроландшафти, потім все це переростає в національні парки і ми бачимо ті красоти, які ми бачимо. І ми бачимо якість життя ту, що мають розвинені країни.

ВЕД: А для цього, як на мене, потрібна, як мінімум, політична воля...

ШАРИЙ: Безумовно. Але, крім політичної волі, треба, щоб були кадри, які вирішують все, тобто підготовлені...

ВЕД: Як на мене, кадрів, які «вирішують все», зараз — аж занадто. Саме тих, хто «вирішує». Працювати нікому.

ШАРИЙ: Ні, вони діють, в багатьох випадках кадри, на жаль, діють на користь дрібногрупових інтересів, на користь тієї чи іншої фінансово-олігархічної групи, а не на користь громади.

ВЕД: Григорію Івановичу, ви були депутатом ВР СРСР, які це роки були?

ШАРИЙ: 89-91-й.

ВЕД: У вас є можливість співставляти, знаючи роботу цієї кухні зсередини і порівнюючи з тим, що ви сьогодні бачите по телевізору, як працює наша ВР. Наскільки це дві різні ВР? Що кардинально змінилося?

ШАРИЙ: Верховна Рада повинна формуватися в більшості своїй не із фінансових олігархів. ВР — це робочий інструмент, це юристи-професіонали, які готують якісні, адаптовані до європейського і світового законодавства нормативно-правові документи, які б забезпечили конституційну справедливість в державі і поступальний розвиток народногосподарського комплексу, соціальний захист верств населення і прогресивно мислили в плані нормотворчості. Це, в ідеалі, такий незаангажований і незаполітизований орган, Верховна Рада. Повинен бути такий робочий орган, який працює на суспільство, на народ і інтереси народу ставить на перший план. А дрібногрупові, дрібнополітичні інтереси ставить десь там на десятім місці.

ВЕД: Ви були комсомольським лідером. Зазвичай люди із хорошого комсомольського старту автоматично ставали членами Комуністичної партії. Ви були комуністом?

ШАРИЙ: Да, був.

ВЕД: Потім у вашій біографії був ще «Демократичний союз»?

ШАРИЙ: Да.

ВЕД: Зараз яка у вас партійна приналежність?

ШАРИЙ: Зараз я в блоці «Сильна Україна» і зараз там фактично так склалося, що я більше займаюсь не політикою, а більше займаюся конкретною економікою, прикладною, регуляторною політикою щодо регулювання земельних відносин в Полтавській області. І вважаю, що державні службовці в більшості своїй повинні додержуватись конституційного права і менше політизувати свої посади.

ВЕД: Добре, давайте не будемо про політику, а будемо про вашу наукову діяльність. Логічно, що коло ваших наукових інтересів лежить у «земельній площині», точніше, економічних проблем, пов’язаних із землею, сільським господарством. Ви — кандидат наук державного управління, але зараз ви посилено працюєте ще й над докторською дисертацією. Чому вона присвячена?

ШАРИЙ: Економічному обігу земель сільськогосподарського призначення. Це зараз на слуху і в цьому зараз велика проблема щодо реалізації повного обігу земель сільськогосподарського призначення. Але, знову ж таки, на користь найширшій соціальній групі, яка є на селі, — це селяни області, селян України.

ВЕД: У вашій особистій власності є земля?

ШАРИЙ: 30 сотих, безумовно, в приватній власності.

ВЕД: Я хочу повернутися до вашої сім’ї, ваших витоків, до ваших батьків. У ваших поетичних збірках є чимало віршів, присвячених мамі, батькові. Наприклад, «Мамин щоденник». Це такий поетичний образ, чи мама дійсно вела щоденник?

ШАРИЙ: Мамин щоденник у мене є, тому, що вона померла, коли мені було 6 років. І в мене залишилися її записи, щоденники, а не можливість спілкуватись із нею самою.

ВЕД: Тобто, ви більше як людину зрозуміли її саме читаючи ці щоденники?

ШАРИЙ: Безумовно.

ВЕД: У вас 4 вищих освіти, ви багатодітний батько. З огляду вже тепер на власний досвід батьківства, які основні принципи у вихованні дітей повинні бути, які за будь-яких обставин не можна ігнорувати, якщо ти хочеш виховати людину, яка була б твоїм однодумцем, була б твоїм продовженням?

ШАРИЙ: Знаєте, з дитиною постійно треба підтримувати ниточку зв’язку. Такий елемент невидимої присутності батька біля дитини. Як захисника, як порадника, як помічника, як друга. Коли ти цей зв’язок не втрачаєш ні на секунду, ні на долю секунди, тобі це дуже-дуже важливо, тоді ти за цією ниточкою ведеш за собою цих діточок, а не женеш поперед себе. І нічого не нав’язуючи їм, тому, що воно діє, як маятник. Чим більше ти чогось не хочеш, тим більше воно збудеться. Чим більше чогось не даєш дитині, тим більше вона його хоче. Тобто, в такому вільно-демократичному середовищі для розвитку дитини треба працювати над цим. Перш за все, треба працювати над собою. Коли виховуєш кожну дитину, особливо коли наступну дитину, меншеньку, то не стільки ти виховуєш, мабуть, її сам, як вона виховує тебе. І тоді постійно потрібно працювати над собою, бо діти, вони йдуть не те що разом із життям, а йдуть попереду життя. І їхній світогляд формується набагато швидше, ніж світогляд суспільства, яке в деякій мірі старіє і відстає від викликів сьогодення. Діти — ні. І тому, щоб бути їхнім другом, треба ж розумітися на їхніх проблемах і жити їхнім життям, хоч в невеликій мірі. Тоді вони тебе сприймають як лідера, тоді вірять кожному слову. Треба бути справедливим, ніколи не обманювати дітей і говорити їм тільки правду. Мати відповіді на запитання, які вони дають, а це не так і просто. А особливо бути правдивим — так це взагалі дуже, мабуть, важко. А коли формується інша атмосфера, тоді ми цих дітей втрачаємо. І для суспільства, і для сім’ї. Я так вважаю.

У мене двоє дівчат і один хлопчик. Ми надіємося, що, можливо, баланс цей вирівняємо.

ВЕД: Є різні типи керівників: авторитарний тиран, або такий собі «дружбан» (хоча тут є зворотній бік медалі — можуть сісти на голову), є, звісно, й золота середина. Як вам вдається знаходити баланс, щоб вибудовувати стосунки у колективі?

ШАРИЙ: Треба вести за собою людей, а не гнати вперед себе, це я повторюю тисячу разів. Вести треба за собою. Коли ти показуєш особистий приклад, коли ти даєш нормальні вказівки, коли ти плануєш свою роботу і роботу людей нормально, то потім ми маємо завжди нормальний результат. Ну різні методи, і адміністративні повинні бути, і командні, і вимогливість повинна бути, але повинен бути і елемент самовдосконалення, і саморозвитку управлінської організації. Тобто відділи повинні мати велику ступінь автономії для того, щоб вони могли вдосконалювати свою ділянку управління самостійно. І тут різні підходи, вони різноманітні і багатогранні. Саме баланс цих підходів дає оптимальний результат. Коли пливеш на човні, треба гребти лівим веслом і правим. Тому що, якщо гребеш тільки лівим, то пливтимеш направо, а гребеш правою, то пливтимеш наліво. Або пливтимеш по колу і втрачатимеш сили.

ВЕД: Серед наших сучасників є особистості, які для вас є, до певної міри, взірцем, стимулами для розвитку, прикладами для наслідування. В будь-якій царині — культурній, політичній, науковій?

ШАРИЙ: Да, морально-етично мені імпонують наші шістдесятники; ну і публіцисти, поети, зокрема, Ліна Костенко, багато сучасників. Дуже мені подобається як особистість Борис Олійник, дуже мені подобаються і подобались політики, і сучасні, і ті, що раніше працювали. Хто б якщо б які оцінки не давали, але мені особисто М’якота Олексій Сергійович дуже подобався і подобається, Анатолій Тимошенко, це колишні керівники Полтавщини. Тобто є багато людей, з яких я черпав і черпаю, ну скажемо так, елементи і управлінські, і морально-етичні, і соціальні, і політичні, і які завгодно.

ВЕД: Були у вашому житті події якогось світоглядного значення чи внутрішнього пізнання чогось, які для вас стали етапними, змінили ваші погляди на щось, які були внутрішнім потрясінням?

ШАРИЙ: Ну розвал СРСР для мене не був потрясінням, тому що це все логічно йшло в той час, бо він був вертушкою свідомо так. Ця незалежність упала на багато республік, а якщо Україна ще більш-менш була до цього якимсь чином визріла, чи то Прибалтійські республіки... Я не можу сказати, щоб щось було потрясінням для мене в сучасному житті, яке б потрясло більше, ніж історія попередніх століть. Мені здається, для мене особисто, в моєму вихованні громадянська війна, революція і голодовки, які мені описували мої бабусі і рідні, були набагато більшим потрясінням. Для мене, для становлення моєї особистості, ті їхні розповіді про Велику Вітчизняну війну, про голод в 32-33, потім після війни голод. Це було більше потрясіння на порядок, ніж ті сучасні негаразди політичні чи соціальні, які ми переживаємо з вами чи пережили.

ВЕД: Всі ми не ідеальні (я маю на увазі в тому числі і фізичну форму, і перелік якихось наших особистісних характеристик). Якби була можливість в фізичному сенсі щось змінити, ви б нею скористалися, чи ви собі подобаєтесь на 100% таким, як є?

ШАРИЙ: Безумовно, я б скинув 10 кг ваги.

ВЕД: Для того, щоб підтримувати себе у хорошій фізичній формі, ви вдаєтеся до якихось заходів конкретних?

ШАРИЙ: Безумовно. Я майже ніколи не снідаю, на сніданок у мене чашка гарячого чаю зеленого, без нічого...

ВЕД: ...але вечеряєте о 21-ій вечора, ні?

ШАРИЙ: Ні, це виключається! Граю в футбол, настільний теніс, люблю оці види спорту.

ВЕД: Як ваша сім’я проводить дозвілля, коли випадає така можливість?

ШАРИЙ: Виїжджаємо на Ворсклу.

ВЕД: Любите плавати?

ШАРИЙ: Да, я ж на Дніпрі виріс.

ВЕД: У вас 30 соток своєї землі. Мабуть, крім того, що якесь житло на ній...

ШАРИЙ: Немає житла, тільки вагончик стоїть.

ВЕД: Ви там щось культивуєте, що ви любите?

ШАРИЙ: Практично ні, лікарські рослини, в мене їх там дуже багато посаджено, там законсервована земля. В мене нема часу садити культурні рослини і потім доглядати, тому що великі сили забирає ще й допомога рідним, які живуть на селі.

ВЕД: Вони на вас розраховують і ніхто, крім вас, не може це зробити?

ШАРИЙ: Можуть зробити і без мене, але ж так, як я, ніхто не зробить.

ВЕД: Якби хтось великий, могутній гарантував вам виконання одного-єдиного глобального бажання, яким воно могло бути?

ШАРИЙ: В світовому масштабі, чи масштабі нашої країни?

ВЕД: У вашому особистісному масштабі. Чого б ви особисто хотіли, щоб відбулося, що стосується вас, чи вашої сім’ї? Ну, звісно, крім дуже глобальних — за мир у всьому світі...

ШАРИЙ: Да, щоб не було війни, да? Я ніколи над цим питанням не задумувався, можливо, через те, що ми такі прагматики. Що б ми побажали? Безумовно, я б побажав, щоб діти були щасливіші за нас, діти. Завжди я якось дивлюсь на це, щоб рівень життя на селі, щоб люди не жили в тих умовах, в яких вони зараз живуть. Щоб така була в суспільстві справедливість по відношенню до села, до селянства. Тому, що там в нас коріння, українського народу, в селі, його духовність там формується, дух народу живе в селі. Якби це, то я, безумовно, цього б домагався найбільше. А потім воно було б, все було б нормально.

ВЕД: А про що в своєму житті ви шкодуєте найбільше?

ШАРИЙ: Та я ні за чим не шкодую, чесно скажу, щоб я шкодував... Крім втрати рідних... Це зрозумілі речі, але вибір особистий там, вчинки, то я не шкодую за тим, що довелось пережити.

ВЕД: У вашій біографії ще школярській, дитячій, є шалене захоплення шахами, навіть є така сторінка, коли ви один на один вийшли із Томенком в якихось змаганнях. Мені здається, були навіть чемпіоном республіки, чи призером чемпіонату?

ШАРИЙ: Ми грали і в шахи, і в шашки. Я любив цю гру, і зустрічалися в Чорнобаях на змаганнях на багатьох, потім їхали в область Черкаську. І якраз найкраще в шахи грали в школах Канівців. Село Великі і Малі Канівці, якраз там в той час навчався Томенко. І наша школа Тимченківська, 8-річка. І так ставалося, що декілька разів у фінальних змаганнях ми за вихід до області грали, їхня школа з нашою школою. Двічі підряд ми зустрічалися й ми вигравали. І вони не мали змоги поїхати в фінал на область, а їхала наша школа.

ВЕД: Коли випадає вільна хвилина і є можливість почитати не тільки спеціалізовану літературу, якісь нормативні акти, законодавчі, а художню, до якої книжки , насамперед, тягнеться рука?

ШАРИЙ: Ну, безумовно, я скупляю сучасну літературу, тому що, не хвастаючись, я класику прочитав майже всю ще в молоді роки, майже все, що було в перекладі. Я виписував журнал «Всесвіт», це сучасна література в українському перекладі, років 10 чи 12, поки він виходив. Такий був літературний журнал на Україні.

ВЕД: Аналог «Иностранной литературы» в Росії.

ШАРИЙ: Да-да-да, і зараз я скупляю, стараюсь купляти сучасну літературу, тому що немає часу повертатися у класику, повертатися до творів класичних, але інколи я можу взяти книгу, навіть «Підняту цілину» або Льва Толстого «Войну и мир» і декілька сцен перечитати, або філософські роздуми того чи іншого письменника можу перечитати. Але я їх читаю, я бачу картини зовсім інші, чим бачив у дитинстві і молодості. Одну і ту саму книгу, читаючи декілька разів, зовсім по-іншому її читаєш. Є відчуття того, що ти розкриваєш нові грані і що ти дивишся десь глибше, з іншого боку, і радієш з того, що ти щось побачив нове, перечитавши цю книгу.

ВЕД: Свого часу в університеті у нас відсотків 80 першокурсників писали вірші. До кінця 2 курсу їх залишалося відсотків 5 і викладачі казали, що це — нормальний процес, тому що, заглиблюючись в пласти світової літератури, ми відчували, що те, що ми пишемо... воно абсолютно не входить ні в які порівняння. А в вас, навпаки, відбувся сплеск — ви написали 2 поетичні книжки. Сподіваюся, це не край. Я хочу попросити вас прочитати щось із вашої поезії. Що може бути, до певної міри, вашою поетичною візитівкою?

ШАРИЙ: Поезія — вона як елемент філософії, якась її частина. І те, що ти переживаєш психологічно, соціально, те тоді ти кладеш на рядки вірша. Просто віршування і поетика задля віршування і поетики не дає будь-якого результату, крім...

ВЕД: ...графоманського...

ШАРИЙ: Да, графоманського. Тому і я десь з 7 класу пишу вірші, але бувають великі перериви, коли я їх не пишу. Може, якщо струни душі щось не зачепить, то тоді і не пишеш. Багато віршів, багато таких циклів віршів: «Тарасові стежки» є, і громадська поезія, така політизована в деякій мірі, і лірика є, і по відношенню до села, свого краю рідного, і такі соціально-психологічні поезії, які звертаються до громадянського суспільства, щоб його зробити в тій чи іншій мірі дещо або красивішим. Або повернути погляд людей в свою душу, в своє коріння, щоб вони більш ну якось по совісті жили або вибір здійснювали свій політичний. Не продавалися, як казав Т.Г.Шевченко, «за шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси». Тобто, багато поезії, і вона різнопланова. Ну, що зайде в душу, те і пишеться. А так просто...

ВЕД: Давайте я вас попрошу прочитати те, що вам от зараз зайшло в душу.

ШАРИЙ: Вірші, їх не всі любиш, які ти написав. Можливо, вони дещо і не подобаються тобі, але є вірші, які я люблю, наприклад, вірш «Травневий дощ».

Змиваючи косметику весни,
У літо віддає під сонячні обійми
Життя гарячої жари
Провісник плинності та вічності надії...
Травневий дощ!
Торкаючись облич,
Улизує зачіски до маківки...
Ховаючи вчорашнії сліди
Все виціловує по капельці голівки.
Травневий дощ!
Вмиваючи під білі сорочки,
Змережені червоно-золотаво...
Чистеньким літеплом мінорної струни
У ніжність літо огортає радо.
Травневий дощ!
Враз хвилькою спливе,
віддавшись новому, у молодість зіллється...
Ціни не маючи, забудеться, стече...
За малим кожному щоразу нам здається.
Травневий дощ!
Як тая доброта, все мало, все невчасно, все без дяки.
Кому лиш подив, злість та каяття,
Та пошуки затаєної зради!
Травневий дощ!
Достеменно зіллє струмки в одне, а душі воєдино...
Травневий дощ!
Він все-таки іде!
А я думками теж до тебе лину...

ВЕД: Дякую. У самому ранньому дитинстві ким ви мріяли стати?

ШАРИЙ: Головою колгоспу.

ВЕД: Мрія збулася! Рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою у скільки балів ви оцінюєте?

ШАРИЙ: Ну балів 8.

ВЕД: І наостанок я завжди наших гостей прошу розповісти улюблений пристойний анекдот або притчу.

ШАРИЙ: Притча улюблена про ведмедя й селянина. Знаєте, тут і наші селяни під цю притчу. В нас в житті... Ведмідь прийшов до селянина та й давай говорити: «Хочу, щоб я був багатий, щоб усе в мене було». Селянин говорить: «Давай будемо разом сіяти, тільки будемо вирішувати — тобі вершки, а мені корюшки». Ну порішали ж, посіяли перший буряк. Ведмідь, рішили, каже: «Мені вершки, тобі корюшки». Ну селянин забрав корєшки, а ведмедю зостались вершки. Потім на інший раз вони посіяли жито. Але тепер ведмідь сказав навпаки: «Мені корєшки, тобі вершки». І знову ведмідь залишився з соломою. Так і в нас часто буває в житті, коли одним ідуть вершки, іншим корюшки. А наше суспільство ніяк не вгадає, де ж той корінь зла всіх проблем. Чому ми бідні?

ВЕД: Можливо, тому, що «вершки» вирішують все про «корєшки»? Григорію Івановичу, я дякую вам за те, що знайшли час в суботу зайти до нас на ефір і годину свого життя подарувати нашим слухачам. Нагадую, що сьогодні нашим гостем був начальник Головного управління Держкомзему в Полтавській області Григорій Шарий. Залишайтеся з нами. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але не прощається радіостанція «Ваша хвиля». На все добре!

ШАРИЙ: До побачення!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Запропонувати тему