Розмір тексту

«Persona Grata»: Олександр Рудяк

Олександр Рудяк Олександр Рудяк

«Persona grata» — 2 липня 2011 року. Ведуча: Інна Якобенко. В гостях: начальник УМВС України у Полтавській області, генерал-майор міліції Олександр Рудяк

[Відео було видалено]

ВЕД: 11:20 на студійному годиннику. Субота. І, як завжди о цій порі, на радіостанції «Ваша хвиля» проект «Персона грата». Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю вас, шановні наші радіослухачі, а разом із вами і нашого гостя. Олександр Вікторович Рудяк — генерал-майор міліції, людина, яка, власне, все знає про полтавську міліцію (принаймні, я на це сподіваюся). Доброго ранку!

РУДЯК: Доброго дня! Ну, може, не все, але дуже багато.

ВЕД: Чесно кажучи, сьогодні я хотіла б мінімум говорити про професійні ваші обов’язки, здобутки, тим більше — якісь цифри, статистику, а найбільше поговорити про ваші хобі, вподобання, сім’ю, пристрасті — про людське в людині. Тому що деякі наші слухачі, а більше — читачі інформаційного сайту «Полтавщина», який за тиждень викладе цей ефір у себе (і стенограму, і звукову доріжку), звинувачують, зокрема, мене, як ведучу, що не запитала, скажімо, у Віктора Петровича Лисака про те, скільки людей померло, коли закуплять обладнання, чи ще щось. У цій передачі ми хочемо говорити про людське в людині, а не професійні здобутки. Для цього є інші формати, новини і т.д.

РУДЯК: Ми не суд, але ми знімемо з вас звинувачення.

ВЕД: Серйозно? Отже, я, зазвичай, починаю із запитання про витоки наших героїв, те, де вони народилися, де мала батьківщина, хто формував світогляд, впливав, і, зрештою, спланував життя, допоміг спланувати таким, яким воно сьогодні у вас є. І в професійному сенсі, і в загальнолюдському, в якихось пристрастях людських, цінностях.

РУДЯК: Я вам хочу сказати, це відповідь не одного запитання. Де народився — це дуже швидко: с. Мартинівка Гадяцького району Полтавської області 11 березня 1967 року. Народився у звичайній селянській сім’ї. Що стосується авторитетів, я хотів би зразу, я завжди про це говорю, всім говорю, що для мене авторитетом в житті являється мій покійний батько. Те, що стосується його вчинків, його дій, взагалі всього його життя, він являється для мене достатньо серйозним авторитетом і, не буду лукавити, найбільшим авторитетом в житті. Не можу сказати, що я хочу його наслідувати таким чином, але ті речі, які він говорив мені, починаючи з того віку, як я почав усвідомлювати те, про що він мені говорив, все в житті було правильним. Мама зараз жива. Проживає там же в селі, пенсіонерка, отримує пенсію, живе як всі.

ВЕД: Найяскравіші картинки вашого дитинства? Що спливає у пам’яті найперше, коли йдеться про дитинство?

РУДЯК: Дитинство... Ви розумієте, в нас у сім’ї склалася так ситуація, як в любій селянській сім’ї, що допомогу у нашому вихованні надавала наша бабуся Софія. Її теж вже немає в живих, в 1992 році вона померла. Скажу вам відверто, що я не ходив в дитячий садок, я зразу пішов у школу. Моїм вихованням, так як і вихованням моїх сестер старших двох, займалася бабуня. Щоб от конкретизувати ситуацію, вона була мудрою жінкою, таких людей дуже багато в селі. Була спокійна, виважена, врівноважена, практично не скандальна людина і виховувала нас таким чином.

ВЕД: Коли в сім’ї брат старший, він, зазвичай, оберігає, охороняє, заступається за менших, а коли дві старших сестри, тоді як? Вони вас намагалися повчати, наставляти?

РУДЯК: Різні були моменти в житті. Ну на даному етапі зараз ситуація кардинально змінилась з урахуванням того, що я вже маю певний життєвий досвід. Вони старші за мене, але іноді ми обмінюємось думками, і вони користуються інколи моїми порадами, скажемо так. Я стороннім людям взагалі порад не даю ніяких.

ВЕД: Це життєвий принцип?

РУДЯК: Життєвий принцип. Лише тільки близьким людям я даю поради, стороннім людям порад ніяких не даю.

ВЕД: А які ще є у вас світоглядні принципи, яких ви намагаєтесь 100% дотримуватись?

РУДЯК: Головний: слова — нічого, поступки — все.

ВЕД: Вам завжди вдавалося в житті його дотримуватися?

РУДЯК: Практично да.

ВЕД: У вас звання — генерал-майор. Ви ще дуже молода людина, але вже генерал-майор (і, до речі, вже не перший місяць генерал-майор)...

РУДЯК: Генерал-майор — це не звання, як говорять у нас в міліції, це вже щастя, розумієте. Останнє звання в міліції — це полковник.

ВЕД: Я хотіла б вас запитати: таке звання отримують після розкриття низки якихось гучних злочинів? Чи після чого людина може сподіватись на це, будучи у статусі міліціонера з досвідом (хоча у нас чимало є міліціонерів з досвідом більше 20 років, та небагато з них — генерал-майори?) Ви отримали звання після чого?

РУДЯК: Ситуація слідуючого роду. Я очолював певні підрозділи, починав оперативним працівником карного розшуку Октябрського райвідділу м. Полтави, двічі був начальником міськрайлінонорганів, був заступником начальника УБОЗ, три роки практично був начальником карного розшуку Криму. Це посада, яка залишає не тільки певні спогади, скажемо відверто, а і досвід певний, набутий саме на посаді начальника карного розшуку Криму. Потім я був першим заступником начальника УМВС в Криму, начальником кримінальної міліції. Я думаю, у мене складається таке враження, що я маю певний досвід і можу очолювати УМВС України в Полтавській області. А за здобутки УМВС судить Міністерство, і судить наш народ. Я не можу сказати, достоєн я звання генерала, не достоєн, але Указ Президента підписаний...

ВЕД: Ні, я мала на увазі не ваші особисті чесноти, а, можливо, низку гучних розкриттів, чи ще щось, після чого...

РУДЯК: Ви розумієте, трішки інша ситуація. Для того, щоб отримати генерала, можна розкривати масу гучних справ. Я скажу відверто, хто з 2000 року почитував інтернет, — там є, про що говорити. Справи були достатньо гучні. Я не хочу їх коментувати. Були справи і на 59 замовних вбивств, де було 72 чоловіки заарештованих по одній справі. Не хочу коментувати.

ВЕД: Не про те, власне, ефір сьогодні.

РУДЯК: Да, не про це, власне, ефір. Я просто маю посаду, і, згідно посади в мене посада генеральська, начальник УМВС — посада генеральська. Тут не в самому розкритті... Оцінив Президент України, оцінила держава мої здобутки, присвоїла мені звання генерала. Я щиро вдячний за це.

ВЕД: Коли починає людина трудову діяльність, безумовно, це дуже відповідально, важко, такий собі курс молодого бійця. Потім людина отримує підвищення, вона шліфує майстерність, переходить на інший рівень відповідальності. Коли вам у роботі було найскладніше, на якому етапі?

РУДЯК: Складно було завжди. І зараз складно, не просто, але найбільш складна робота — це в начальника міськрайліноргану. Я вважаю, що начальник міськрайвідділу, того чи іншого, — це ключова фігура в міліції взагалі. Дуже величезна кількість обов’язків, величезна відповідальність, починаючи від профілактики, розкриття злочинів, особового складу, — спектр дуже широкий.

ВЕД: Наскільки вам вдавалося (чи не вдавалося) дистанціюватися і не бути залежним на різних посадах від, скажімо, міського голови міста, в якому ви на той момент очолювали міліцію, інших чиновників, бути відстороненим?

РУДЯК: Ви знаєте, зараз ситуація дуже проста, дистанціюватися практично неможливо від міського голови, від губернатора, повинна бути співпраця, але співпраця повинна бути конструктивна. Ви розумієте, ми затримуємо там і державних службовців на хабарах, документуємо інші злочини, там в сфері житлово-комунального господарства проводимо перевірки, ну в різних галузях. Але ми з губернатором в нормальних робочих стосунках. Так само в мене і з радою складається — нормальні робочі стосунки. Просто відпрацювали певний алгоритм і чітко кожен займається своєю справою. Все.

ВЕД: Колись я випадково стала свідком спонтанної телефонної розмови одного високопосадовця з міським міліцейським начальником, якого по телефону вичитували (в присутності кількох журналістів, що прийшли брати інтерв’ю), як останнього школяра-неука. Наскільки ви можете дозволити (чи не дозволити) так до себе ставитися?

РУДЯК: В мене така особиста думка. Я дозволяю до себе ставитися... Я відношуся до всіх з повагою, і вимагаю від усіх такого ж ставлення до себе. Якщо є певні прорахунки в діях моїх, чи в діях моїх підлеглих, це можна конструктивно сісти обсудити, визначити ситуацію. Прорахунки завжди є. Мені інколи говорять, от деякі кореспонденти задають питання, як ви відноситесь до того, що в кіно стріляють, затримання, і молоді люди, коли приходять в міліцію, то вони думають: міліція — це затримання, стрільба, пальба... Я взагалі вважаю, я маю певний досвід і маю право так говорити, що коли при затриманнях чи інших моментах починається стрільба — це прямий прорахунок керівника операції.

ВЕД: Це крайній захід?

РУДЯК: Да, все дуже просто. При затриманні людину повинні затримати, м’яко кажучи: пішли в міліцію! Навіть коли вона озброєна, чи не озброєна. Бувають випадки, коли дійсно спонтанне затримання, десь злочинці заволоділи там чи автомобілем, чи скоїли розбійний напад, озброєні, їх переслідують, да, це один момент. Але коли планується та чи інша операція, то я на своєму віку, в принципі, не зустрічав ситуацію, щоб у мене затримання проходило зі стрільбою. Є випадки, коли ми затримуємо достатньо жорстко, штурмуємо і квартири, і будинки штурмуємо з використанням альпіністського спорядження, і з використанням світлошумових гранат, але людина, яку ми затримуємо, повинна бути затримана коректно і чітко, щоб вона не змогла дати нам супротив, моїм співробітникам. Я вже зараз, на превеликий жаль чи на щастя, я вже на затримання не ходжу. Це буває вкрай рідко.

ВЕД: У вас три вищих освіти, але коли ви закінчували школу... Ви в своєму селі 8-річку чи 10-річку закінчили?

РУДЯК: 8-річку, а в сусідньому, Веприку, 10-річку закінчив. Веприк, до речі, легендарне село, козацьке село, зараз ніхто не говорить про те, що в 1943 році... Там є унікальний історик, краєзнавець Кривко, який про історію одного села написав 2 чи 3 книжки. В 1943 році за звільнення села Веприк 6 наших радянських воїнів отримали звання Героя Радянського Союзу. Це не просто. А при шведській баталії 50 діб фортеця невеличка веприцька тримала армію шведів.

ВЕД: Коли необхідність постала обирати дорогу, першою освітою ви обрали педагогічну.

РУДЯК: Да, педагогічну.

ВЕД: А чому ви вирішили в педінститут іти, відчували покликання? Хтось впливав на ваш вибір?

РУДЯК: Я не скажу, щоб хтось направляв, я до армії не вступав, тому що в мене нетривалий проміжок часу був, там 8 місяців. А після армії прийшов, прийняв сам рішення. Тому що, скажу відверто, в математиці і геометрії я був не настільки сильний, але з гуманітарними науками в мене все було завжди в порядку. Тому було прийнято рішення піти в педінститут на історичний факультет.

ВЕД: А після історичного факультету?

РУДЯК: Після історичного факультету я пішов працювати в міліцію. Поступила просто пропозиція. 1992 рік, невизначеність, призначення закінчились, направлення закінчились, все інше закінчилось. Мені запропонували спочатку іти в дитячу кімнату міліції, вона так раніше називалася. Я поставив умову, сказав, що я можу працювати тільки в карному розшуку, або взагалі не йду в міліцію. О.Ю.Міщенко, який тоді був начальником УМВС, він інколи згадує про цю історію. Він пам’ятає мене ще молодим лейтенантом.

ВЕД: Ви були жертвою пригодницьких романів міліцейських чи фільмів? Чому саме от карний розшук, а не якийсь інший підрозділ?

РУДЯК: Ні, просто хотілось у карний розшук.

ВЕД: Є у вашій професії люди, яких ви (можливо, навіть десь підсвідомо) наслідуєте?

РУДЯК: Є, я не хотів би коментувати. Скажу чому. Тому, що і в МВС України є достатня кількість людей, які зараз не працюють, які працювали раніше, які зараз працюють, кого можна наслідувати. І це достатньо довгий такий список, великий перелік людей і в МВС України в Полтавській області ті люди, які працювали, які живі, які зраз покійні. Просто нікого не хотів би образити. Гарних вчителів в мене була достатня кількість.

ВЕД: Ви закінчили педагогічний, але все-одно потім отримали ще 2 освіти, одна з них — юридична. Вам, міліціонеру-практику, не вистачало юридичних знань? Чи ви готувалися робити кар’єру?

РУДЯК: В 98 році ситуація така: якщо ти взявся робити ту чи іншу роботу, треба бути спеціалістом. Якщо я пішов працювати в міліцію, я повинен стати спеціалістом юриспруденції. Само собой розуміється, я вступив до академії.

ВЕД: Кримський період життя — найскладніший? Це специфічний регіон, особливо в сенсі міліцейського контролю над ситуацією на півострові.

РУДЯК: Фактично да. Ну щоб вам було зрозуміло, по рівню злочинності, я можу вам сказати, що в Криму в 2004 році скоєно 346 вбивств, якщо я не помиляюсь, за рік. Ви розумієте, про що йде мова? Це фактично кожен день вбивство, враховуючи ситуацію, що плюс ще розбійні напади, плюс тяжкі тілесні, плюс грабежі. Крим — вкрай непростий регіон і працювати там нелегко. І я вам скажу відверто, що всі хотять в Крим їхати відпочивати, працювати туди не дуже бажаючих.

ВЕД: Але, тим не менше, багато полтавських міліціонерів потрапляють чомусь в Крим.

РУДЯК: Так складається ситуація, така історична правда поки що.

ВЕД: Для чого ви вирішили отримати ще й соціологічну освіту?

РУДЯК: Я не хочу коментувати цю ситуацію, я її отримав.

ВЕД: Отримали? Ок! На сьогодні ваша сім’я — це хто?

РУДЯК: Моя сім’я? В мене величезна сім’я. Ви мали на увазі ті люди, з ким я живу?

ВЕД: Безпосередню вашу сім’ю — дітей , дружину.

РУДЯК: А, безпосередня сім’я... Я живу з дружиною, 2 доньки в мене, старшенька й меншенька, само собою розуміється.

ВЕД: Вони школярки, студентки?

РУДЯК: Школярки. І постійно зі мною живе теща.

ВЕД: В мене перед очима дуже багато знайомих, в яких рідні працюють в міліції, вони кажуть: «Це намарно потрачені роки, його ніколи не буває вдома!» Як ваша сім’я це переживала? Уже звикла?

РУДЯК: Мене ніколи немає вдома.

ВЕД: Вони змирилися з цим, чи час від часу вони бурю у склянці води влаштовують?

РУДЯК: Вони спокійно до цього відносяться. Вже всі просто звикли. Ви знаєте, хочу привести один приклад, коли в Массачусетсі, в університеті взяли собаку звичайну, вірніше, 2 собаки. Одній через миску почали пропускати електричний струм, собака не хотіла їсти. Поставили клітку, собака знову не хотіла їсти. Через певний проміжок часу собаці захотілося їсти, струм пропускають, але собака їсть, клітку прибирають, пропускають струм, але собака знову їсть. Може, це не зовсім природне таке порівняння, але люди звикають до всього.

ВЕД: Кажуть, людина до найжахливішого запаху за 14 хвилин звикає... Добре, але все одно, коли людина не просто місяць-два, а роками живе в такому навантаженні, в неї повинно бути, як мінімум, хобі якесь, якісь віддушини, де вона могла б релаксувати, відпочивати. Дуже багато міліціонерів нашого полтавського міліцейського істеблішменту люблять полювання і рибалку. У вас які пристрасті?

РУДЯК: Уже вся область знає, ну, вся Україна знає, пів Російської Федерації (в мене там достатня кількість друзів), що я захоплююсь полюванням і займаюсь... Ну, я не колекціоную зброю, я збираю її. Тому що колекція — це достатньо пристойні розходи, серйозні і інші моменти, треба вибудовувати ряди Кляйста, Міллера, Грайса, ну різні моменти. Я на цьому трішки знаюся, скажу відверто, ну полюю з величезним задоволенням. Не так часто, як хотілося б.

ВЕД: Не шкода?

РУДЯК: Чого не шкода?

ВЕД: Звірів.

РУДЯК: Ви вживаєте в їжу м’ясо, ви не вегетаріанка?

ВЕД: Ні, не вегетаріанка, але навіть курку я б не змогла зарізати.

РУДЯК: Ну ви б не змогли, але ви вживаєте в їжу м’ясо, правильно? От коли вдома вирощують бичка чи свиню, називають його Васєй, Фєдєй, ще ким-небудь...

ВЕД: А потім його ріжуть...

РУДЯК: А потім його ріжуть. Моральний аспект.

ВЕД: Добре. Коли випадає вільна хвилина... Я розумію, що ваша посада вимагає і тримати руку на пульсі часу, і законодавчі акти увесь час переглядати, знати про все, що змінюється в законодавстві...

РУДЯК: Переглядати — це не про нас, нам треба вивчати те, що змінюється в законодавстві.

ВЕД: Так, вивчати, але людина хоче ще чогось, окрім сухих цифр статистики і законодавства. Що ви читаєте? Є улюблені книги, автори?

РУДЯК: Те, що стосується книжок, я вам скажу відверто: я не читав уже майже 2 місяці. Я дуже люблю А.Толстого. Найулюбленіший, по великому рахунку, мій персонаж взагалі з усієї літературної плеяди той, — це професор Преображенський.

ВЕД: Кажуть, найтісніші дружні стосунки складаються у дитинстві і юності. У вашому житті, оскільки у вас досить висока посада, і дуже часто, мабуть, буває, що намагаються дружити з вашою посадою, а не з вами, як з людиною... Ваші найближчі, найрідніші друзі — з юності, чи ті, з якими подружилися у більш зрілому віці?

РУДЯК: З середнього віку, скажемо, з юності і середнього віку. Справа в тому, що мої найближчі друзі абсолютно ніяким чином не пов’язані з правоохоронною системою, ні з міліцією, ні з судом, ні з прокуратурою. Це звичайні люди.

ВЕД: У вас росте дві доньки, вони школярки. Але прийде час і улюблені татові доні виберуть когось, до кого лежатиме їхнє серце. І тато змушений буде з цим змиритися... Кажуть, чоловіки дуже тяжко це переживають. Якщо вони на той час слухатимуться ваших порад, за якими принципами радитимете їм обирати чоловіка?

РУДЯК: Я порадив би їм одне: нехай прислухаються до свого серця, в першу чергу, але чоловік повинен бути чоловіком.

ВЕД: Для вас це — що?

РУДЯК: Для мене це що? Для мене це не дуже багато вимог: чесність, принциповість, виваженість, щедрий, щоб ніколи рука не дрожала. Більш нічого до нього, в принципі... Щоб були нормальні моральні устої. В людини це закладається з дитинства, я думаю, що любий нормальний батько хоче, щоб у його дітей, незважаючи, це доньки чи сини, щоб склалося нормально життя. А ця ситуація, коли мені говорять, щоб був фінансово спроможний... Для жінки взагалі дуже велике значення має ситуація, щоб вона вдало вийшла заміж. Щоб народили мені внуків, щоб я почував себе на пенсії достатньо спокійно, комфортно.

ВЕД: На пенсії комфортно себе можна почувають, коли є ще там якийсь газон, за яким треба доглядати, де ви можете руками попрацювати, відключитися мізками, не думати про роботу...

РУДЯК: У мене є газон. Я вже давно не працював там руками, але він є.

ВЕД: Тобто, в перспективі буде до чого докласти руки, якщо з’явиться час?

РУДЯК: У мене цим питанням займається дружина.

ВЕД: Олександре Вікторовичу, чого в житті ви найбільше боїтеся?

РУДЯК: Найбільше в житті я боюся втрати рідних. Я це переживаю, для мене це найбільш прикра ситуація. Не можна сказати, що я так боюся, але це дуже прикра для мене ситуація. Втрачати своїх рідних і бойових товаришів, я й це переживав в своєму житті.

ВЕД: Ідеальних людей, в принципі, немає. Ви, мабуть, теж не можете сказати, що ви ідеальний...

РУДЯК: Я всім говорю, що я неідеальний.

ВЕД: Які риси в собі ви хотіли б «тюнінгувати»?

РУДЯК: Ніякі. Тоді просто нецікаво буде жити. Людина без недоліків, ну як? От ми зараз з вами спілкуємось, нема в мене ніяких недоліків: ні мовних, ні інтелектуальних, ну там ще якихось... Розумієте, жити ж нецікаво буде! Це ж кібернетичний організм!

ВЕД: Ми, хочемо того чи не хочемо, маємо відношення по професії чи не маємо, але ми все одно знаходимося в інформаційному потоці, в якому дуже великий відсоток політики. Хто із сучасних наших лідерів політичних у вашому розумінні заслуговує на те, щоб ними захоплюватися, брати приклад?

РУДЯК: Я скажу вам відверто, я, як людина за посадою аполітична, я маю певні політичні симпатії. Я з великою повагою відношуся до Президента, до прем’єра, тому що вони намагаються, вірніше, не намагаються, а витягують країну із прірви, розумієте? Тому, що з тим бюджетом, який був прийнятий, і з тою ситуацією, що в казні практично не було ні копійки грошей, важко було щось розпочинати, тим більше, в період кризи. А мої політичні вподобання? Я не можу сказати, що я аполітичний, я маю певні політичні симпатії, але, за посадою і згідно Закону України «Про міліцію», я не маю права приймати участі в будь-яких політичних партіях і рухах.

ВЕД: І не можете публічно висловлювати свої симпатії? Вам це вдається?

РУДЯК: Я публічно не можу висловлювати своїх симпатій. Я вам сказав, що я особисто як людина з великою повагою відношуся до тих людей, до міністра внутрішніх справ, до Могильова, до заступників міністра, тому що я їх знаю, давно з ними співпрацюю, всі люди високопрофесійні, виважені, чесні, відверті , щирі. Але рекламувати ту чи іншу політичну силу я не маю морального права, тому, що закон зобов’язує мене бути аполітичним. Я людина, я маю певні симпатії, да, це так, але, згідно чинного законодавства, маючи ті чи інші симпатії, не можу приймати участь в тих чи інших політичних партіях, рухах і мої вподобання залишаються моїми вподобаннями. На останніх виборах, коли міністр поставив завдання, А.В.Могильов сказав, що ми ні за кого не агітуємо і як ви встигли побачити, що полтавська міліція і взагалі міліція України, я можу про це говорити, що ми не агітували ні за кого і особового складу не збирали, не говорили, що ви повинні голосувати за ту чи іншу політичну силу, за ту чи іншу політичну партію. Ні на одній з нарад це не прозвучало, мене ні одна з політичних сил не може звинуватити у тому, що я симпатизував, чи були симпатії чи антипатії до тої чи іншої категорії людей, які приймають участь в політичних рухах.

ВЕД: Коли ви відчували себе найщасливішим?

РУДЯК: Я завжди щаслива людина.

ВЕД: Бували піки піднесення? Викид адреналіну відчували ? Таких моментів в житті буває — на пальцях перелічити... За яких обставин це було?

РУДЯК: Ну бувають такі моменти, але це все особисте дуже і я щасливий тоді, коли здорові мої близькі й рідні, коли все добре в сім’ї. Мене, коли люди питають от, всі мої знайомі, всі, хто зі мною спілкується, коли питають: як справи? — «Все хорошо!» Це перша фраза по телефону.

ВЕД: Зараз — без образ. Дуже часто доводилося чути, що у маршрутках і автівках міліціонерів майже завжди звучить шансон. Які ваші музичні вподобання?

РУДЯК: Ну, згідно соціологічних досліджень, я можу сказати це з професійної точки зору, що споживачами шансону, найбільше, це на території пострадянського простору є міліціонери і таксисти...

ВЕД: Я ж про це й сказала...

РУДЯК: ... і ще деякі категорії осіб, розумієте? Я шансон не слухаю.

ВЕД: А що ви слухаєте?

РУДЯК: Більше всього я люблю Кубанский козачий хор і Полтавський хор «Калина».

ВЕД: Супер! Якраз вашим попередником минулої передачі був художній керівник хору «Калина».

РУДЯК: Я його знаю добре. В мене є всі диски, я особисто знаю керівника Кубанского козачого хору. Ну, багатьох знаю людей, знаю багатьох народних виконавців, народних артистів України, Росії. В мене повне зібрання всіх практично, всі є концерти, всі є пісні Кубанского козачого хору, з «Калиною», на жаль, трішки гірше. Ну, я думаю, що поправлю цю ситуацію.

ВЕД: Ви допоможете їм записати диск?

РУДЯК: Ну, не зовсім так.

ВЕД: У вас є якісь плани на майбутнє, пов’язані з «Калиною»?

РУДЯК: Немає в мене абсолютно ніяких планів, ну це достатньо пристойний колектив, розумієте, я думаю, що повинна знайтися людина... Я не можу, тому що в мене фінансовий потенціал не дозволяє допомогти їм записати диск, розумієте. А включати адміністративний ресурс — це буде некоректно по крайній мірі. А що стосується «Калини», я думаю, що знайдеться якась людина, яка все-таки зверне на цей дуже пристойний колектив увагу.

ВЕД: У яку епоху ви хотіли б жити, якби хтось величний і могутній дав вам можливість обирати?

РУДЯК: Навіщо обирати?

ВЕД: Вас влаштовує все?

РУДЯК: Господь Бог послав...

ВЕД: Все в цьому житті...

РУДЯК: Господь Бог дав мені можливість народитися саме тоді, коли я народився, і жити тоді, коли я живу. Непроста епоха, не дай, Боже, «жить во времена перемен». Ну ви розумієте, зараз у нас постійно іде оптимізація системи МВС, іде скорочення, достатньо пристойне скорочення. Непросто приймати таке рішення. Тому що прийдеться розставатися з живими людьми, які працюють зараз. Але концептуально вже все відпрацьовано, що в державі повинна бути певна кількість міліціонерів, на яких покладені певні обов’язки там. Певна ситуація, зараз іде мова про прийняття, не йде мова, вірніше, а вже в проекті приймається Кримінально-процесуальний кодекс, Кримінальний кодекс, будуть певні поправки. Так що все непросто.

ВЕД: Фахівці не прогнозують разом із скороченням і сплеск злочинності?

РУДЯК: Я не скажу. Ви розумієте, ну перерозподілимо ми обов’язки, якісь функції у міліції заберуть (я думаю, що заберуть). Ну зараз техогляди відходять уже в минуле. Потім, я думаю, що відійдуть певні підрозділи міліцейські, за рахунок них теж же пройде скорочення. Ну і пристойне скорочення буде. Ми зараз скоротили на 30% управлінський апарат. Уже в УМВС України в Полтавській області особового складу менеджерів на 30% менше, ніж було.

ВЕД: Куди поділися ці люди, куди вони пішли на роботу?

РУДЯК: Ну поки що у нас є можливість всіх їх працевлаштувати, їм запропоновані посади в територіальних органах, поки що так. Якщо будемо й далі по шляху скорочення йти територіальних органів, ми максимально скоротимо управлінський апарат. Люди, ті, що «працюють на землі», всі залишаться.

ВЕД: Зрозуміло. Я вам обіцяла сьогодні мінімально говорити про роботу, максимально — про людське в людині, але... можна одне запитання?

РУДЯК: Будь ласка.

ВЕД: Один із ваших попередників, багато років тому, на прес-конференції так бурхливо відреагував на запитання про те, який відсоток із порушених справ доходить до розгляду в суді, що налякав своєю реакцією журналістів. У нього була така бурхлива реакція, ніби його заскочили на гарячому... Ви можете відповісти на це питання?

РУДЯК: Яка статистика? Кількість порушених кримінальних справ, які доходять до суду?

ВЕД: Так, до розгляду в суді.

РУДЯК: Ну фактично 99%. Я не знаю, чому в людини це викликало таку реакцію... Я вам скажу так. Всі порушені кримінальні справи... Ну порушуємо кримінальну справу, єсть факт кримінальної справи за фактом ДТП. Проводять ряд експертиз, там винуватість тієї чи іншої людини не доказують, чи дають вину 50 на 50, направляємо до суду, там визначається. Або припиняємо кримінальну справу, тому що, наприклад, ми бачимо, що один винуватець ДТП, на нашу думку, порушував справу за фактом ДТП, навіть не за тим, що людина винувата-не винувата, експертиза дає, що людина не могла передбачити ті чи інші події. Ну припиняємо кримінальну справу. А всі інші кримінальні справи, де у нас є обвинувачення, що доказані, всі йдуть до суду.

ВЕД: Дитинство наше прекрасне тим, що ми можемо безкарно мріяти. Коли ви закінчили школу, то вирішили, що будете педагогом, а коли ви були ще малим, ким мріяли стати?

РУДЯК: Ні, коли я закінчив школу, я думав, що це буде армія. Все набагато простіше. А в дитинстві ким мріяв стати? Ну в дитинстві мрій було багато, але я точно не мріяв стати капітаном дальнього плавання і космонавтом.

ВЕД: Якби вам запропонували визначити рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою, на скільки б балів ви сьогоднішній свій успіх, реалізацію в кар’єрі, особистому житті оцінили?

РУДЯК: Я б з вашого дозволу запропонував тим людям, хто мені запропонує, оцінити мій рейтинг самим.

ВЕД: Тобто, ви не беретеся?

РУДЯК: Ну це не зовсім коректно, ви розумієте. Я можу оцінити його для себе за певною шкалою, за 10-бальною, 12 чи 5-бальною. Але про успіхи чи неудачі людини повинна судити не сама людина.

ВЕД: Навіть не про успіхи і невдачі, а якісь життєві плани, які вдалося чи не вдалося реалізувати...

РУДЯК: Я скажу так: поки що все вдалося.

ВЕД: Ясно. До речі, поміж собою журналісти називають вас... дипломатом, людиною, яка майстерно, якщо треба, нівелює запитання. Я на собі це також відчула сьогодні, бо я ніколи не була на ваших прес-конференціях.

РУДЯК: Я вибачаюсь, я тривалий проміжок часу прожив в Криму, і...

ВЕД: Життя навчило?

РУДЯК: ...мене інтерв’ювали 80% ситуацій достатньо жорстко. Я ж не відхожу від запитання, я не ховаюся від нього, я даю на нього відповідь.

ВЕД: Мені ілюстрували приблизно так: прийде Олександр Вікторович і, скажімо, на запитання: яка кількість міліціонерів буде охороняти певний захід, відповість: «Достатня кількість».

РУДЯК: Так, десь так і буде. Ви розумієте, це інформація для службового користування. Зараз на 5 липня призначено Суперкубок. Єдина ситуація, від чого я уморююсь, це від того, що мені замовляють величезну кількість білетів друзі, знайомі, товариші. Я замовляю їх на стадіоні, маю певні можливості, а від того... Ми забезпечимо охорону громадського порядку, хоча це буде не просто. Ми знаємо, наскільки інколи, наскільки конфліктними бувають фанати київського «Динамо». У «Шахтаря» менш конфліктні фанати, в нас немає з ними практично... Навіть на останній грі «Ворскли » і «Шахтаря» фанати «Ворскли» і «Шахтаря» вболівали в одному секторі фанатському.

ВЕД: Ок! Міський голова і голова ОДА зробили ставку на «Шахтар», вони їм пророкують перемогу. Ваша ставка?

РУДЯК: Я вам скажу так: я ставок не роблю, я буду дивиться футбол, тому що я люблю...

ВЕД: Але все-одно, до якої команди більше лежить душа?

РУДЯК: Скажу вам відверто, я не хотів би розділяти ці дві великі українські команди. Тому, що на певному проміжку часу вболівав за «Шахтар», за «Динамо», вірніше, потім за «Шахтар». Був у мене один такий момент, коли «Шахтар» очолював Газаєв, я, як неспеціаліст, не можу давати ті чи інші коментарі і коментувати якісь його професійні якості, діяльність, але мені дуже не подобалася ситуація з «Динамо».

ВЕД: Наостанок ми просимо наших гостей розповісти улюблений (пристойний) анекдот або притчу. У вас є такі?

РУДЯК: В мене їх достатня кількість, але я не вважаю, що зараз та ситуація, що я з посади чинного начальника УМВС в Полтавській області розповідав би анекдот...

ВЕД: То притчу розкажіть...

РУДЯК: Ну і притч у мене достатня кількість, повірте, ну не хотілось би розпорошувати ефір на такі дрібниці. Я розумію, що для інтерв’юера, для вас це важливо, ви бажаєте цього, хочете, а я, як начальник, не хочу цього робить.

ВЕД: Бо я хотіла би, щоб сьогодні в ефірі ви були найменш начальником МВС, а найбільше — людиною, якій притаманні свої слабкості, пристрасті, хобі, вподобання...

РУДЯК: Ви розумієте. колись мене навчали (і кожен міліціонер це знає): коли, наприклад, ти вийшов на вулицю, ти вже на роботі. Коли ти випив там 50-100 грамів горілки чи іншого спиртного, ти вже не міліціонер...

ВЕД: ...і ти вже не на роботі?... Не вірю!

РУДЯК: Ні, забудь про те, що ти міліціонер, не показуй посвідчень, там інші моменти з урахуванням конфліктних ситуацій. То зараз так складається ситуація, що в мене все життя пов’язано з міліцією, і я навіть, знаходячись у вас в студії...

ВЕД: ...ви на роботі...

РУДЯК:...знаходжуся на роботі, да. Тому, що в мене сьогодні є достатня кількість справ, які треба вирішити.

ВЕД: Добре, знімається. Ось такі відповіді, тому що людина відповідальна — начальник УМВС області, це вам не просто так! Олександр Вікторович Рудяк був сьогодні у нас в гостях, не захотів розповідати притчу, але на інші запитання намагався, хочеться вірити, бути з нами щирим.

РУДЯК: Я відповідав щиро. Ви розумієте, деякі питання, які ви поставили, вони не заганяють мене в глухий кут, але є особисті питання, на які я, може, не хочу давати ту чи іншу відповідь. Я думаю, що відповідав коректно.

ВЕД: Я сподіваюся, що наші слухачі також вважатимуть, що ви відповідали коректно. Про це ми дізнаємося із коментів. Добіг наш ефірний час. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами, але не прощається радіостанція «Ваша хвиля».

РУДЯК: До побачення!

Партнерський проект
Persona grata

Про проект

Редактор проекту:
Радіо «Ваша хвиля»

157

Полтавщина:

Запропонувати тему