Барабанщик «Времени Нет» перепробував багато музичних інструментів

— Ігорю, давно граєш на барабанах?

— (посміхається) Це все одно що запитати дівчину про її вік. А якщо серйозно — не пам’ятаю... Років шість приблизно. Перших два роки думав, що граю. Потім познайомився зі справжніми музикантами і зрозумів, що я помилявся.

Ви знаєте, я зрозумів, що хочу грати, коли почав слухати рок-музику — у 9 років. А у сьомому класі випадково потрапив на якийсь концерт і вирішив: треба щось робити. Незабаром у школі зустрів однодумців, які збиралися створити гурт, але їм не вистачало гітариста. І я почав займатися грою а гітарі. На першій репетиції у нашого «барабанщика» нічого не виходило і я сказав: «Блін, хіба важко тупо бити паличками по барабанам?». З мене посміялися. Тоді я сів за барабанну установку. Мені одразу вдалося опанувати елементарні ритми. І мене посадили за «ударку», а моєму попереднику вручили бас. Це був мій перший гурт під назвою «Scaryфікатор».

— У складі яких ще гуртів ти грав?

— Багато де грав, усіх і не згадаю... Часто був сесіонним (на підміні) барабанщиком. На даний момент числюся в гурті «Времени Нет».

— І чому мандруєш?

— Найперша причина мого «мандрування» в тому, що набридає постійно грати в одному стилі. Дуга — звісно ж для досвіду та професійного росту. «Перещупав» багато стилів: і класичний рок, і панк, і неоджаз; навіть на попсових концертах виступав. Зараз граю класичний рок.

— Хто в гурті пише музику?

— У «Времени Нет» вокаліст пише тексти і «чотирьохакордовий кістяк», а ми вже доповнюємо та оранжируємо як слід.

— А сам пишеш музику чи вірші?

— Зараз майже не пишу, раніше багато писав. А от з віршами не склалося... Завжди хотів — не виходило.

— В яких конкурсах брав участь гурт «Времени Нет»?

— Багато де бували... Всіх і не згадаю. От, приміром, «Крок назустріч», «Kremenrockfest», «Метелица» і т. д. Але переломним фестивалем став «Діджусфест», де ми перемогли, виграли інтерв’ю та час на радіо, багато годин звукозапису на професійній студії та трохи грошей.

— В яких містах побував у складі цього гурту?

— По Україні покаталися «бадьоро», але за її межами не виступали. В останній час частіше граємо для Полтавської області.

Гурт «Времени Нет»

— А як вас приймали в інших містах?

— Ой! По різному приймали... Було таке, що на одному з концертів «секюріті» мене не хотіли пропускати на сцену, бо не вірили, що я музикант. Казали мені: «Що ти нам розповідаєш? Ти просто хочеш безкоштовно пройти. Іди звідси! » Зрештою пропустили.

Найбільше сподобалося в Лубнах. І в кафе нас нагодували, і квартиру організували, бо бувало таке. що ночувати доводилося у якогось «алкоголіка». Ще й заплатили грошей зверху.

— Чи маєш ти музичну освіту?

— Ні, не маю, але ноти знаю. Без проблем орієнтуюся в інтервалах, можу складати акорди будь-якої складності. Притримуюся думки, що в музичних школах навчають лише ненавидіти музику. Лише одиниці після її закінчення пов’язують своє подальше життя з музикою. Є знайома скрипачка, яка одразу ж після випуску розбила об поріг свою скрипку і сказала. що більше ніколи грати не буде.

— Ти говориш, що намагався опанувати гітару, окрім барабанів...

— Окрім барабанів «перещупав» такі інструменти як гітара, бас-гітара, губна гармошка, блок-флейта, бонги, дарбука, варган і навіть звичайний гребінець для волосся. Зараз освоюю піаніно.

— Чим займаєшся, цікавишся у вільний час від музики?

— Навчаюся заочно в університеті, працюю на радіо, займаюся фаєр-шоу. Дуже люблю читати і ненавиджу дивитися телевізор.

— Чи маєш кумира, з кого береш приклад?

— Їх багато. Дивлячись якого плану кумир. В музичному плані — Саша Растіч («7 раса»), Стів Сміт і Стіві Вей. В духовному — Будда.

— Поясни свою філософію декількома словами.

— Краще надам улюблені цитати. «Если не знаешь, как поступать — поступай правильно» (К Краус). «Кто весь день работает, тому некогда зарабатывать деньги» (Д. Рокфеллер). «Беда тому, кто говорит все, что он может сказать» (Вольтер). «Обозвали конем — дай по морде. Обозвали еще раз — задумайся. Обозвали третий раз — иди, покупай седло» (не знаю, хто сказав). «Хорошо смеется тот, у кого под носом рот» (народна творчість).

Олена КОСТИРЯ