«Persona Grata»: Петро Ворона

[Відео було видалено]

ВЕД: 11:20 на студійному годиннику. Я, ведуча Інна Якобенко, вітаю усіх, хто разом із нами на радіостанції «Ваша хвиля» сьогодні, в суботу, о цій порі. Традиційно ми зустрічаємося з цікавими людьми і сьогоднішній гість наш — не виняток. Це — депутат обласної ради, голова Полтавської обласної організації «Український Демократичний Альянс «За реформи» Віталія Кличка ( скорочено УДАР), кандидат наук державного управління, докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України Петро Васильович Ворона. Доброго ранку вам!

ВОРОНА: Доброго ранку, шановні слухачі!

ВЕД: У вас стільки регалій, що на одному подиху не можна їх і вимовити, треба тренуватися, бути в такій спортивній формі, як і ви, для того, щоб відповідно виглядати в ефірі.

Наша передача покликана якнайкраще показати людське в людині, тому що так складається, що популярними, медійними, як зараз модно казати, стають люди, які мають відношення до політики. Вони, власне, і засвічуються на цих теренах. Тому в цьому ефірі ми хочемо максимально від політики відійти, але зовсім це не вдасться ( об'єктивно констатую з огляду на попередній ефір),а тому якісь питання про політику все-таки будуть. Але принаймні розпочати хотілося б не з політики. Колись у своїх спогадах один нобелівський лауреат на запитання журналістів, як його виховували батьки, сказав, що його батько завжди був страшенно зайнятий, було таке відчутя, що він працював цілодобово. Принаймні, коли син прокидався вночі, то з-під дверей кабінету батька завжди пробивалася смужка світла. « Ось саме ця смужка світла мене і виховала», — казав вчений журналістам. Відправні точки вашого виховання?

ВОРОНА: Відправними точками мого виховання була моя бабуся. Я рано залишився без батька, мама тяжко працювала в колгоспі: зранку о 5 ішла на роботу, приходила о 9, я вже був у школі, ішла на роботу, коли я був іще в школі, а приходила тоді, коли ми вже спали. І тому, звичайно, на бабусиних спогадах про Велику Вітчизняну війну, голодомор, про історію нашого роду, про те, як треба шанувати хліб, як треба шанувати людей, як жити в цьому світі, я, мабуть, і виховувався. Тому я вважаю головним своїм учителем мою бабусю Шматко Анастасію Іванівну.

ВЕД: Тоді зрозуміло, якщо вас виховувала людина навіть не попереднього покоління, а через покоління, мабуть, зайве говорити, що були збережені традиції в сім'ї: і колискові були , і чистий четвер з усіма його обрядами, і щедрий вечір… Все це вам знайоме?

ВОРОНА: Я не знаю, чи слухачі повірять у це, але коли закінчив школу, я вийшов у світ з такої шевченківської хати, яка була соломою крита, яка була сама крайня в селі Денисівка на Оржиччині, на вулиці Брідок, що недалеко від річки. І поїхав поступати до Луганського педагогічного вузу на факультет географії і біології. Але це справді така була хата, яка обставлялася куликами із пшониння, куди не було асфальту, і куди іноді, якщо була дуже сувора зима, то стільки накидало снігу, що ми навіть не могли вийти — нас відкидали сусіди.

ВЕД: А чому ви поїхали на Луганщину? У Київ і то ближче, чи, принаймні, Полтаву, педагогічний теж?

ВОРОНА: У Полтаві не було факультету географії , був тільки в Вінниці і був на Луганщині. І якраз обласне управління освіти і надало направлення на Луганщину . Там у нас була така діаспора полтавська, студентів, які приїхали з Полтавщини навчатися. Вони навіть, перш за все, виділялися тим, що основна маса говорила українською мовою.

ВЕД: І, мабуть, з притаманним нашому регіону м'яким Л?

ВОРОНА: Ну я б так не сказав! Я думаю, що це надумано про полтавців кажуть.

ВЕД: Оржицю називають «краєм географії». Кажу це в абсолютно позитивному контексті, тому що таких озер, таких левад, таких заводей для рибалок…

ВОРОНА: Такої Сули…

ВЕД: … просто ще пошукати! Ви рибалка, чи тільки споглядаєте?

ВОРОНА: Ні, я люблю спостерігати. Справа в тім, що я відпрацював в школі 11 років і 6 із них — учителем географії. Я все своє учительське життя займався туризмом. З дітьми я об'їхав фактично всю Україну, були в Карпатах, були в Криму, але найбільше і найкраще ми вивчили свій рідний край. Тому подорож до Сули — це було найулюбленіше. Ну, звичайно, ловили рибу, варили юшку, але в основному вивчали історію, географію, споглядали і милувалися своїм рідним краєм.

ВЕД: Про відправні точки вашого виховання я запитала, а відправні точки виховання ваших дітей ? Чи співпадають ваші погляди виховання з поглядами вашої дружини?

ВОРОНА: Я так думаю, що те, що ви сказали у передмові до нашої програми, мабуть, воно спостерігається і в моєму житті. Дуже мало я приділяю уваги вихованню своїх дітей. Із-за наукової роботи, із-за політики, із-за роботи загалом, частих відряджень. Я читаю лекції для депутатів обласних рад, їжджу по всій Україні. І я вірю в те, що діти на моєму прикладі будуть навчатись як треба працювати, як треба любити цей край. Але іноді велика досада виникає, що дуже мало можу приділити уваги . Кожну вільну хвилинку намагаюсь приділяти уваги цьому. Сама старша моя донька, їй 20 років, вона вже на 4 курсі в аграрній академії навчається, найменшій — 6 років. То, звичайно, зараз я намагаюся їй більше уваги приділяти, я бачу в неї цікаві дуже речі, процес освоєння шкільних знань. Але там і перше кохання, і перші знайомства, і перші захоплення. Вони зовсім інші, ніж ми. Тому іноді важко і зрозуміти.

ВЕД: Ви кажете: найстарша і найменша, а є середня?

ВОРОНА: В мене є син, 13 років.

ВЕД: Ага, тобто у вас всього потроху і амбіції чоловічі також задовольнили, бо чоловіки завжди хочуть хлопців, є така в них фішка.

ВОРОНА: Я, як батько, на сьогоднішній день щасливий. Але остаточно зможу сказати це тоді, коли діти стануть дорослими, коли вони будуть сповідувати мою українську позицію,тому що для мене це дуже важливо.

ВЕД: Як називається ваша кандидатська робота?

ВОРОНА: «Теоретично-методологічні засади діяльності органів місцевого самоврядування в контексті розвитку представницької влади в Україні». Тобто, всі питання, що торкаються розвитку місцевого самоврядування як підвалин справжньої демократії нашої держави.

ВЕД: І як, з вашої точки зору, виглядає сьогоднішнє наше самоврядування?

ВОРОНА: Сьогоднішнє самоврядування мені нагадує більше самоврятування територіальних громад, а не самоврядування. Я мав можливість вивчити досвід самоврядування в багатьох країнах світу і спеціалізуюся на цьому. Французький, польський, німецький, бельгійський, єврейський, американський досвід дуже гарно знаю, російський навіть порівнював і буду скоро їхати на семінар у Росію, в Ростов. То я вам скажу, що на сьогоднішній день в Україні міністерство самоврядування лише в зародковому стані. Якби воно було краще розвинене і влада більше давала повноважень органам місцевого самоврядування на місцях, ми б жили значно ліпше і ситуація була б ліпша набагато.

ВЕД: А в порівнянні з російським самоврядуванням?

ВОРОНА: В Росії самоврядування розвивається краще.

ВЕД: Інтенсивніше?

ВОРОНА: Інтенсивніше. Вони провели адміністративно-територіальну реформу ще в 2002 році, вони гарно забезпечили законодавчо, в них навіть є закони про місцеве самоврядування окремих громад, окремих районів, регіонів. Вони прийняли навіть закони про фінансове забезпечення місцевого самоврядування. І, звичайно, ви ж знаєте, що Росія — це федерація, а в кожній федерації суб'єкт федерації наділений якомога більшими правами. Тобто він в основному самоврядний.

ВЕД: Зараз ви і докторант. Хто керівник вашої наукової роботи?

ВОРОНА: Керівником моєї наукової докторської роботи є Валентина Андріївна Гошовська, наша землячка , вона народилася в с. Андріївка Хорольського району, хоча основне своє життя провела на Західній Україні, а потім — на Харківщині. Це єдина жінка, що була заступником Міністра оборони і двічі була депутатом ВР України. Жінка надзвичайно розумна, доктор політичних наук. На відміну від моєї попередньої кандидатської дисертації я все-таки маю керівника, який мені і словом і ділом дуже допомагає і порадить.

ВЕД: Ви так прихильно ставитесь до свого керівника-жінки, і відчувається велика повага…В мене якраз запитання з цього приводу. Колись я почула як вас цитували: «Я на жінок взагалі не ображаюся». Тож хотіла запитати: в цьому більше чоловічого патерналізму, чи якогось сексизму, ледь відчутної зневаги до жінок ( чого, мовляв, на них ображатися)? Ви жінок вважаєте рівними?

ВОРОНА: Я щиро переконаний в тому, що якщо більше буде жінок у владі, тим більше буде порядку в цій країні, і швидше вона буде розвиватися. Я коли працював у адміністрації, в мене найкраще працювала заступником якраз жінка. Далі, я постійно своїм колегам навіть в тій політичній силі, в якій я зараз перебуваю, пропоную: давайте запровадимо квотний принцип на майбутні вибори, щоб третина нашого списку кандидатів були жінки. Жінки, це, перш за все, і мудрість, і велика любов, чого дуже не вистачає в політиці.

ВЕД: У шведів, принаймні, 50 на 50 у парламенті…

ВОРОНА: У шведів була інша ситуація. Після Північної війни вони майже залишилися без чоловіків, тому виникли шведські сім'ї і дуже на вистачало чоловіків , був великий дефіцит. Я був у Швеції декілька років тому, я б не хотів, щоб у нас була така ситуація.

ВЕД: Кажуть, що завдяки тому, що у них у парламенті витримано такий паритет, у них соціально спрямований бюджет?

ВОРОНА: Так, так.

ВЕД: Але там інша ситуація — там уже створюють громадські організації по захисту … чоловіків від жінок. Мабуть, зворотній бік медалі?

ВОРОНА: Це інші речі…

ВЕД: Ви викладач вищої школи, у вас великий досвід викладача школи середньої. Якщо порівнювати студентів тодішніх, ваших ровесників, і студентів сьогоднішніх — які плюси і які мінуси у цього молодого покоління?

ВОРОНА: Радянська система намагалася все-таки формувати людей, представників, як тоді говорили, радянського народу, я кажу — гомосовєтікус, тому це були, в основному, особистості. Але, знову ж таки, формували таку однорідну інтелігентну масу, яка повинна була обслуговувати ті завдання, які ставила Комуністична партія. Я навчався у вузі з 84 по 91 р., якраз на зламі епох, якраз військо в цей час відбував, службу, то, звичайно, було дуже багато казусів. Я сам особисто брав участь у страйку проти того, щоб ми не здавали науковий комунізм, коли виключали наших товаришів із вузу за те, що вони могли допустити в бік партії якісь вислови, і т.д. Сьогодні студенти відрізняються, я б сказав, великим маршируванням. Я сказав би, що є студенти, які просто навчаються і не хочуть навчатися, а є просто унікальні особистості, які мають високі знання, велике прагнення, великі амбіції. Тому можна сказати, що зараз є прошарок такий, у вузах — готова еліта, яка в перспективі себе реалізує. І мене це дуже радує.

ВЕД: Є такий анекдот . Пара по філософії в університеті, контрольна робота, питання: «Чем отличается рекреационный биоконсерватизм от трансгуманистического конструктивизма?» Голос із задньої парти: «Прости те пожалуйста, а что обозначает слово «отличается»? Вам, як педагогу за професією, сучасний освітній процес не видається занадто зарозумілим ( при тому, що часу у школі часом не залишається на те, щоб присвятити його якимсь простим, зрозумілим, але від того не менш необхідним світоглядним якимсь речам?)

ВОРОНА: Я повністю з вами згоден, тому що я переконаний в тому, що все-таки більше уваги треба приділяти навчально-виховному процесу в виховному процесі. Виховати дитину можна в ранньому віці, а перевиховати людину вже практично неможливо. Навчитися можна. Навчитися, коли людина вміє працювати, а школа повинна давати уміння, як працювати, навчити працювати. Справді, не всі ті знання, які дає школа, потрібні для життя, але спосіб засвоєння знань дає можливість навчитися. А от виховувати треба більше. І більше виховувати все-таки на державницьких, українських традиціях. Чим більше буде такої молоді, вихованої на таких традиціях, тим швидше, ефективніше і успішніше поступ буде України все-таки вперед. У всьому світі, хоча світ переживає глобалізм, але у всьому світі надзвичайно ціняться національні етнічні речі. І шанують за це.

ВЕД: Свого часу О.Уайльд казав: «Я готовий на все, щоб залишатися в хорошій фізичній формі! Лише не змушуйте мене дотримуватися дієти чи робити зарядку». На що ви ще погоджуєтеся для того, щоб залишатися в хорошій фізичній формі? (Що ви все-таки щось робите для цього я роблю висновки з того, що ви прийшли з травмованою рукою і сказали, що це сталося в спортзалі).

ВОРОНА: Дуже не хочеться старіти, дуже хочеться бути в формі, в хорошій спортивній формі. Тим паче, я в минулому кандидат в майстри спорту з боротьби самбо. Дуже багато займався цим видом спорту і коли в школі працював, то і дітей тренував, в походи ходив? я вже говорив. А зараз хочеться бути в хорошій формі. Тому, що не може викладач виглядати по відношенню до студентів не красиво. І як він потім своїм прикладом буде їх навчати життя? Так само і політик. Політик повинен бути підтягнутим, здоровим, тому що він таким подобається виборцеві. Ну а я собі, звичайно, подобаюся тоді, коли я в гарній спортивній формі. Я себе змушую щодня робити зарядку, тричі на тиждень ходжу в спортзал. Але на останніх тренуваннях трошки «переборщив» з рукою, тому десь місяць, мабуть, буду відпочивати, буду робити вправи на іншій.

ВЕД: У вас є можливість порівнювати — ви відвідували багато міст не лише в Україні, а й за кордоном — у Європі, Америці. Яке ваше улюблене місто?

ВОРОНА: Моє улюблене місто Полтава. Воно найчистіше, воно дуже привітне, я люблю людей, які тут живуть. А якщо брати малі містечка, - це моя рідна Оржиця.

ВЕД: Ким є Петро Ворона з точки зору образів? З ким ви себе асоціюєте?

ВОРОНА: Якщо взяти образ… Ви маєте на увазі образ літературний?

ВЕД: Ні-ні-ні. Оптиміст, меланхолік, філософ, невиправний оптиміст — в такому сенсі.

ВОРОНА: Взагалі, якщо взяти темперамент, я завжди вважав, що я десь посередині між сангвініком і холериком. Намагаюся все життя вгамувати в собі холерика. Я вважаю, що я все-таки оптиміст. Раніше більше був песимістом, а з роками стаю більше все-таки оптимістом. Ви знаєте, кажуть, що життя людини певним чином обумовлює її ім'я. Назвали мене Петром, в честь дідуся, який загинув під час Великої Вітчизняної війни. Я змалку знав, що Петро — це означає камінь. І тому з самого малку, коли важко все-таки було, коли сама мама, нас у мами було троє дітей, важко було і в школі, і матеріально іноді сутужно. Я знав, що я камінь, я повинен все витримати, і бути міцним, і показувати приклад навіть іншим як це все витримується.

ВЕД: А ви ще займаєтеся пішохідним туризмом, і серце лежить до альпінізму… Гору Петрос відвідували у Карпатах (тут теж можна провести паралель з вашим ім'ям)?

ВОРОНА: В минулому році відбулася найзаповітніша моя мрія: я із дружиною і з своїми колегами з роботи 5 днів ходили по Чорногірському хребту і подолали всі вершини, що мають висоту понад 2 км: Петрос, Говерла, Піп Іван, Ребра, Гутен Томнатек та інші — це було колосальне задоволення!

ВЕД: Петре Васильовичу, думка оточуючих про вас дуже вас турбує?

ВОРОНА: Турбує. Я навіть хворобливо на це реагую, тому, що мені іноді приписують те, чого я не робив, бо взагалі навіть у планах не мав. І дуже-дуже до цього ставлюся негативно, тому, звичайно, мені це дуже болить.

ВЕД: Якщо хворобливо, то я не раджу вам читати коменти, що будуть на «Полтавщині» після цього ефіру, бо,читаючи, іноді ловиш себе на думці, що декому байдуже про що говорять в ефірі. В них там свої «междусобойчики». Яку кухню ви любите?

ВОРОНА: Українську.

ВЕД: Все українське?

ВОРОНА: Все українське.

ВЕД: А найбільше яку страву?

ВОРОНА: Я не можу, якщо я хоч раз у тиждень не поїм борщу, я без цього не можу, я люблю дуже сало з хріном, з помідорами, з огірками, з часником. Влітку, як правило, я підсідаю тільки на сало з овочами .

ВЕД: Тоді якраз саме весняний рецепт : берете сало, пропускаєте через м'ясорубку, дрібно січете зелень кропу, петрушки, цибулі і зеленого пір'я часнику (сала і зелені повинно бути у пропорції 1:1), все разом змішуєте, додаєте солі і перцю , складаєте просто у чисту скляну банку і закриваєте капроновою кришкою. Тримати це добро треба в холодильнику, намазувати на чорний хліб. Саме те, що треба навесні для пікніка!

ВОРОНА: Дякую!

ВЕД: Хто, на вашу думку, кращий кухар — чоловік чи жінка?

ВОРОНА: Чоловік.

ВЕД: Чому?

ВОРОНА: Чому? Тому, що у провідних ресторанах світу і в багатьох ресторанах в основному шеф-кухарі — це чоловіки. Самі найкращі праці, які написані по кухарству, — теж написали чоловіки.

ВЕД: Можливо, тому, що вони не здатні до щоденної рутинної роботи біля плити, як до другої зміни?

ВОРОНА: Для чоловіка це свого роду хобі, а коли займаєшся хобі, то вкладаєш у нього всю душу. Для жінки приготувати їжу в багатьох сім'ях — це обов'язок, який іноді гнітить. І тому вона може ставитися так.

ВЕД: Який ви у сім'ї?

ВОРОНА: Ну це, мабуть, треба запитати у моєї дружини, у моїх дітей.

ВЕД: Ну яким ви собі здаєтеся — добрим, доступним, легким у спілкуванні, чи, навпаки, замкненим, який «викликає на килим» дітей і дружину час від часу?

ВОРОНА: Ну я вважаю себе людиною все-таки ліберальною, доступною , але, як я вже говорив, справді на виховання, для дітей в мене дуже мало часу. Я вважаю, це великий мій гріх і велика провина.

ВЕД: Як ви вирішуєте труднощі, які час від часу з усіма нами трапляються? Комусь, наприклад, треба обов'язково з кимось поділитись, отримати розраду від близьких, рідних, а хтось воліє це переживати наодинці, все прокручуючи в себе в думках, в душі…

ВОРОНА: Взагалі, коли виникають труднощі, я намагаюсь аналізувати, побудувати ланцюг, як вийти із цього положення, в яке я попав. І якщо виникли якісь проблеми, звичайно, в мене є декілька друзів, з якими я обов'язково раджуся. І вони зі мною радяться. Це друзі, які в мене ще залишилися із служби в війську, які залишилися ще університетські, інститутські, ну і, звичайно, ті друзі, з якими я зараз постійно спілкуюсь. Тобто, можливо, це мій недолік, але я іноді занадто відкритий, і мої проблеми знають мої друзі.

ВЕД: Із моїх вікон видно Білу альтанку і, як на долоні, — мій улюблений Свято-Успенський храм. І цього, а ще чашки зеленого чаю з медом, буває достатньо для того, щоб і ранок, і день був вдалим і я почувалася умиротвореною. Що вам потрібно для такого стану?

ВОРОНА: Свято-Успенський храм — це теж мій улюблений, я часто його відвідую. А коли мені особливо тяжко, відкрию секрет, то я, як правило,їду на могилу до батька. І свого роду як сповідуюсь.

ВЕД: А зранку, щоб створити настрій?

ВОРОНА: А зранку, щоб створити настрій? Це коли донька прокидається, підходе, цілує привітати: татусику! Мені це дуже приємно, зразу піднімається настрій. Я дивлюся на неї, яка в мене невеличка донька, думаю, це і я такий молодий, ще в мене все попереду.

ВЕД: Я хотіла би зараз трохи поговорити про історію, розтягнуту в просторі і часі, доведену, як на мене, до якогось абсурду… Я про історію із встановленням пам'ятника Мазепі у Полтаві.

Для мене болісне все, що з цим пов'язано, але найбільше, що пам'ятник нині просто гине на подвір'ї художнього комбінату в Києві, де його виготовили. Шість міст України руками голосують і серцем кричать , що готові собі його забрати, поставити на головному майдані свого міста. Екс-президент Ющенко категоричний у цьому і каже, що це питання принципу: пам'ятник Мазепі повинен бути лише в Полтаві!

Ви також вважаєте, що це повинно бути тільки так, чи, з огляду на проблему збереження пам'ятника треба іти на якісь компроміси?

ВОРОНА: Те, що Полтава і колишній мер так поступив, а я вважаю, це з його легкого поруху руки так відбулося, тому що я був на тій сесії, коли приймали рішення про дозвіл поставити, про виділення земельної ділянки. ..Якби другий раз так відреагував Матковський, то звичайно, пам'ятник би стояв. Я вважаю, що це величезний крок назад для Полтави, як для культурного історичного центру нашої країни. Взагалі вважаю, що, мабуть, не варто вже називатися і духовною столицею після цього. Більше, ніж Мазепа для розвитку української державності, для її культурного, економічного зростання, не зробив ніхто з гетьманів. Я просто говорю як історик, який аналізує ці всі речі, і бачу: Україна тоді в Європі займала провідну роль. І житниця, і взагалі навіть як індустріальний величезний центр. Тому, без сумніву,пам'ятник повинен стояти . Якщо в Полтаві стане пам'ятник Мазепі, вже можна буде говорити про те, що державність Україна не втратить.

ВЕД: Тобто, ви вважаєте, що він повинен бути тільки в Полтаві?

ВОРОНА: Так. Ну а якщо говорити із збереження — просто його треба законсервувати, звичайно. Можливо, наглядати краще за ним. Але в Полтаві пам'ятник мусить стояти.

ВЕД: Ви вважаєте, що політика — ваша справа?

ВОРОНА: Політика — надзвичайно брудна справа, мені нею займатися надзвичайно неприємно, але я вважаю, що якщо інтелігенція не йтиме, якщо люди з моїми переконаннями не йтимуть у політику, прийдуть негідники, які зруйнують цю державу і зґвалтують народ.

ВЕД: Коли політика розпочалася саме у вашому житті?

ВОРОНА: У 90-му р., коли я ще вступив до громадської організації Народний Рух і брав участь у ланцюгу єднання у м. Луганську, будучи студентом 4 курсу. І входив до політичного клубу «Здоровий глузд». Тоді вже мене почали називати рухівцем.

ВЕД: У вас є лідерські політичні амбіції, наприклад, вам хотілось би стати прем'єром, президентом?

ВОРОНА: Мабуть що хотілось би. Хотілось для реалізації того, за що боролись наші діди і прадіди. Я стояв завжди на позиціях розвитку України. Більше, мабуть, на позиції українського консерватизму, може і націоналізму, я хотів би все-таки, звичайно, щоб це все реалізувалося ще за мого життя.

ВЕД: Я думаю, що саме час перейти до анкети Марселя Пруста, одинакової складової усіх інтерв'ю цього проекту. Але насправді саме для того,щоб відстежити як по-різному відповідають люди на одні і ті ж запитання. Отже, знак Зодіаку?

ВОРОНА: Лев.

ВЕД: Кішки чи собаки?

ВОРОНА: Ну якщо лев, то кішки.

ВЕД: Авангард чи класика?

ВОРОНА: Більше класика.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

ВОРОНА: Брюнетки.

ВЕД: М'ясо чи риба?

ВОРОНА: Риба.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

ВОРОНА: Домашня горілка.

ВЕД: Синиця в руках чи журавель в небі?

ВОРОНА: Журавель.

ВЕД: Дія чи споглядання?

ВОРОНА: Дія.

ВЕД: Принцип чи компроміс?

ВОРОНА: 50 на 50.

ВЕД: Ваше життєве кредо?

ВОРОНА: Робота на людей, робота на Україну.

ВЕД: Ваші кумири серед історичних особистостей?

ВОРОНА: Мазепа, Бандера, де Голль, Абрахам Лінкольн, Хемінгуей.

ВЕД: Що ви змінили б у собі, якби у вас була така можливість? Я говорю зараз про форму, не про зміст.

ВОРОНА: Я вважаю, що я не досконалий, але мене це влаштовує.

ВЕД: Без чого ви не можете вийти з дому?

ВОРОНА: Мабуть, без поцілунку доньки.

ВЕД: Що може змусити вас розсміятися?

ВОРОНА: Ну, кумедність, безпосередність наших дітей.

ВЕД: Улюблені кольори?

ВОРОНА: Чорний, сірий, помаранчевий.

ВЕД: Ваш найстрашніший сон?

ВОРОНА: Не можу сказати.

ВЕД: Що для вас щастя?

ВОРОНА: Я думаю, що коли любиш, коли тебе люблять.

ВЕД: Чого не любите в собі, які риси характеру?

ВОРОНА: Занадто довірливий.

ВЕД: А в інших людях?

ВОРОНА: Непорядність, нечесність, хамство.

ВЕД: Хто із сучасників викликає у вас захват?

ВОРОНА: Саакашвілі. Сьогодні — це Ліна Костенко, це Віталій Кличко, ну є багато політиків.

Петро Ворона та Віталій Кличко

ВЕД: Яким є на даний момент ваш внутрішній стан?

ВОРОНА: Я чогось так оцінюю свій внутрішній стан як агресивний по відношенню до ситуації в суспільстві. Ну а по відношенню до себе — впевненість в своїх силах

ВЕД: Які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

ВОРОНА: Професіоналізм, патріотизм, благородство і вміння направляти силу у потрібне русло.

ВЕД: А в жінках?

ВОРОНА: Важко сказати. Жінка — це від Бога, вона вже є унікальна. Але, на мою думку, справжня жіночність — це, перш за все, краса, мудрість, благородство. Поєднання таких рис.

ВЕД: А де і коли ви відчували себе найщасливішим?

ВОРОНА: Коли народжувалися мої діти, коли Україна здобула незалежність. Я був свідком, якраз був біля телевізора. Ну я і зараз вважаю себе щасливою людиною. Тому, що живу в унікальний час.

ВЕД: Ваші улюблені письменники?

ВОРОНА: Серед українських — це В.Симоненко, Л.Костенко, В.Малик. Ну а із закордонних я найбільше люблю Д.Лондона.

ВЕД: Улюблений літературний герой теж із лондонівських?

ВОРОНА: Так. Це «Время не ждёт» або Елам Харніш — унікальний чоловік, який зумів побороти в собі от таку любов до матеріальних речей і став справді знову справжнім чоловіком.

ВЕД: Яку музику ви слухаєте?

ВОРОНА: Інструментальну, класичну, люблю Джо Дассена, люблю «Океан Ельзи».

ВЕД: А про що в своєму житті шкодуєте найбільше?

ВОРОНА: Мабуть, я найбільше шкодую, що я рано залишився без батька і мені його все життя не вистачало.

ВЕД: В яку епоху ви хотіли б жити, якби була можливість обирати?

ВОРОНА: Сьогодні. Сьогодні унікальний час становлення української державності, нації. Я думаю, що сьогодні можна багато зробити для цього.

ВЕД: Ким ви мріяли стати в дитинстві?

ВОРОНА: Геологом або військовим.

ВЕД: Рейтинг власного життєвого успіху за 10-бальною шкалою?

ВОРОНА: Ну я вважаю десь балів 8.

ВЕД: За 12-бальною системою шкільною — це також нормально. У вас є якийсь улюблений анекдот чи притча, який ви могли б розповісти сьогодні слухачам?

ВОРОНА: Ну є такий анекдот. Я іноді розказую його своїм студентам, як виховний момент довожу до їхнього відома. Батько розмовляє із сином і син запитує:

— Батьку, скажіть, будь ласка, є у світі москалі і є росіяни. Хто це такі?

— Ну, москалі живуть в Україні, допомагають будувати нам державу, працюють в школах, лікарнях, видатні актори. А росіяни живуть в Росії, добувають нафту, газ, нам допомагають і так вони живуть.

— Ну добре, татку. А хто такі жиди, а хто такі євреї?

— Ну, жиди, знову ж таки, живуть в Україні, вони дуже гарні юристи, дуже хороші лікарі, дуже хороші актори. Євреї живуть в державі Ізраїль, вони заново її побудували, унікальна держава, вона входить в число найперших держав світу по медицині, по всьому. Отак вони живуть ці народи. Це один і той самий народ.

— А хто такі українці і хто такі хохли?

— Українці живуть в Канаді, живуть в Америці, допомагають американцям, канадцям будувати державу, там вони досягли великих успіхів. А хохли живуть в Україні. Вони заважають москалям і євреям будувати українську державу.

Тому я хотів би побажати всім нашим слухачам, щоб ми не були хохлами, щоб ми вилізли із цього хохляцтва, були справжніми українцями , засукали рукава і будували власну державу. Ніхто нам цього не зробить за нас.

ВЕД: Цього всім вам , шановні слухачі, бажає депутат Полтавської обласної ради, голова Полтавської обласної організації Український Демократичний Альянс «За реформи» В.Кличка, кандидат наук державного управління, докторант кафедри парламентаризму та політичного менеджменту Національної академії державного управління при Президентові України Петро Васильович Ворона. Я дякую вам за те, що прийшли якраз напередодні великого свята Великодня, можливо, головного свята українців.

ВОРОНА: Так.

ВЕД: І в цей світлий ранковий суботній день бажаю вам щастя, здоров'я і всього найкращого.

ВОРОНА: А я хочу побажати віри всім. Христос воскрес, воскресне і Україна, але спільно з нашою спільною працею.

ВЕД: Дякую вам дуже. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами і передаю мікрофон моїй колезі. Залишайтеся з нами, на все добре!