Децентралізацію можна провести, якщо мати професійні кадри

Децентралізація — закономірна реформа, якщо країна обирає шлях прогресу. Польща, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, скандинавські країни — всі вони пройшли через таку реформу, яка дала поштовх розвитку цих країн, додала динаміки економіці, особливо аграрному сектору. Як було раніше? Державна влада не дає місцевому самоврядуванню все необхідне для того, щоб воно функціонувало на повну потужність і виконувало покладені на нього завдання. Всі гроші йдуть на зарплати працівникам сільради, а на розвиток нічого не залишається. Наша держава начебто наважилася дати більше можливостей людям на місцях.

Водночас, аналізуючи зміст реформи, розуміємо, що влада в Україні переймається лише тим, як довше всидіти в кріслах Ради, а ламати собі голову над майбутнім країни Децентралізацію можна провести, якщо мати професійні кадри ніхто не збирається. Центральна влада хоче провести цю реформу таким чином, щоб нічого важливого для себе не втратити. Як наслідок, виникає риторичне запитання до авторів: «А хто ж має проводити цю реформу, і яка вона має бути, щоб люди відчули позитивні зміни». Відповідь проста. Темпи і якість реформи залежать від професійності народних обранців в центрі та державних службовців на місцях. Неефективне проведення децентралізації пов’язане часто з недостатньою кваліфікацією народних обранців у питаннях місцевого самоврядування і державного будівництва. Чимало депутатів уперше зіткнулися з роботою в державній установі вже аж у Верховній Раді, а до того ніколи не мали досвіду роботи на виборних посадах. І кожного разу люди без досвіду, знову і знову намагаються зайняти відповідальні посади, не маючи поняття, що там потрібно робити. Ми проаналізували виборчі програми кандидатів у народні депутати, та лише деякі з них містять пункт про децентралізацію, хоча наразі питання про її впровадження в Україні є одним із найважливіших. Ця реформа надзвичайно важлива саме для Полтавщини, адже тут працює не один десяток аграрних підприємств і таких, що займаються видобутком нафти й газу. Але ж при цьому села, в яких це відбувається, не стають місцевими Дубайями, а навпаки — залишаються навіть без питної води. А все через те, що деякі підприємства зареєстровані не за місцем знаходження, а отже й податки платять не до місцевого бюджету. Є й такі, котрі взагалі їх не платять. Олігархи приходять в села й замість того, щоб їх збагачувати, навпаки розорюють. Децентралізація має зупинити цей безлад. Як розуміємо, це зовсім не в інтересах олігархів, тому, допускаючи їх до влади знову, самостійно обкрадаємо себе, позбавляємо майбутнього свої села, міста, дітей та онуків. Якщо ми дійсно хочемо, щоб наші гроші залишалися на місцях, а не прямували до Києва, то мусимо спільно відстоювати свої інтереси. Місцеві громади — це наша спільна відповідальність і наше спільне майбутнє. Та чи вистачить у нас мудрості, щоб не допустити невігласів і дилетантів до управління країною? Чи вистачить розуму обрати досвідчених управлінців? Будемо сподіватися, що вистачить.

Наша редакція проаналізувала перед виборчі програми кандидатів для того, щоб виокремити тих, в кого є пропозиції присвячені саме децентралізації.

Олександр Березянський ставить за мету:

• надати широкі права й повноваження територіальним громадам шляхом реальної децентралізації; 

Іван Близнюк прямо не згадує про децентралізацію, але в його програмі є пункти, пов’язані з нею: 

• Запровадити обрання: місцевих суддів — громадою, суддів апеляційних судів — з’їздом суддів місцевих судів, суддів Верховного Суду — з’їздом суддів України. 

Руслан Богдан теж має відповідні згадки в програмі: 

• Місцеві громади нарешті повинні стати справжніми господарями землі!
• Посилити роль територіальних громад в управлінні земельними ресурсами, прийнявши відповідний закон.
• Спрямувати рентну плату та податки нафтовий газовидобувних компаній за користування надрами до місцевих бюджетів для вирішення соціальних та екологічних проблем на місцях.

Микола Бондар майже половину своєї програми відводить питанню посилення місцевого самоуправління: 

Сильна громада — сильна держава. 

• Передача повноважень з управління землею місцевим громадам. 
• Податки мають залишатися в місцевих бюджетах.
• Територіальні громади повинні мати право самостійно розпоряджатися корисними копалинами.
• Громади повинні самі вирішувати питання економічного і соціального роз- витку.

Сергій Мамоян вказує на фінансовий бік децентраліза ції:

• Упорядкування законодавства щодо нового порядку зарахування до місцевих бюджетів рентної плати за користування надрами. Громади мають отримувати частину ренти від видобутку корисних копалин. 

Людмила Овчаренко на це питання відвела майже цілий блок: 

Відродження місцевих громад

• право формувати владу на місцях та розпоряджатися своїми землями;
• самостійне вирішення питань власного економічного і соціального розвитку;
• право розпоряджатися природними багатствами, корисними копалинами;
• передача місцевим громадам більшої частини надходжень від усіх податків.

Олексій Рябоконь відвів цілий блок з питань місцевого самоврядування: 

• Законодавче забезпечення організаційно-правової та фінансової самодостатності громад. Відкриття для громадян даних про доходи і витрати бюджетів всіх рівнів. Кошти підуть на розвиток громад, а не в кишені чиновників. 

Також у програмі кандидата зазначено пункт, направлений на посилення бюджетів громад: 

• Нерозривна прив’язка підприємництва — в т. ч. крупного — до територіальних громад. Бізнес має бути зареєстрований і платити податки там, де він розташований і веде свою діяльність.

Інна Авраменко в програмі ставить наступні завдання: 

• У виборчому окрузі першочерговими завданнями вважаю наступне: максимальне збільшення повноваження місцевих органів самоврядування та відхід від ручного керування з розподільчим провінційно-сировинним принципом розподілу. Інститути державної влади застарілі, тому я підтримую ідею децентралізації влади. Створення територіальних громад передбачає збільшення податкових надходжень, за рахунок чого збільшується фінансова самостійність вашого регіону.