Протистояння пропаганді. У Полтаві журналіст Максим Бутченко презентував другу книгу з трилогії про війну

Презентована книга — друга співпраця українського журналіста та видавництва «Фоліо». Першою була книга «Художник війни», яка вийшла минулого року. До Полтави ж Бутченко приїхав, щоб розповісти про «Три години без війни».

Пройшовши годину пішки Полтавою, Максим зізнався, що йому з розповідей він уявляв Полтаву маленьким містом, а тепер точно знає, що воно велике. Сам Бутченко народився у містечку Ровеньки Луганської області. Згодом, як він каже, батьки «здали» його в гірничий технікум, де хлопцю було не цікаво.

Уже у 19 років майбутній журналіст починає працювати на шахті, поступово проходять кар’єрною драбиною до помічника начальника дільниці. Бутченко власними очима бачив шахтарську реальність з її технологіями 50-х років і роботою на цілковите виснаження організму. 

Максим починає вчитися на журналіста на заочці в Одесі. Проте в розумінні його оточення журналіст — це не справжня професія. Одного разу він написав статтю-розповідь про шахтарські будні свого друга. Професор передав текст редактору, за словами якої матеріал Бутченко довів її до сліз і вона його надрукувала у своїй газеті. Невдовзі начальнику автора донесли про публікацію. Колективні збори і публічний осуд за статтю нагадував йому радянський стиль.

Зараз Бутченко живе у Києві і працює журналістом видання «Новое Время». До цього писав для «Кореспондента», але пішов звідти після продажу журналу Сергієві Курченку.

За словами автора, одна з цілей книги «Три години без війни» — показати, якою авантюрою є завоювання України. 

Максим Бутченко і представниця «Фоліо» Вероніка Міронова

Текст розповідає про російського офіцера Іллю Кизименка, який воював в українському батальйоні. У Лук’яніському СІЗО він опиняється поряд з шахтером-ополченцем Льохою та старим Петром Нікітичем з «підвалу» «Новоросії». Три людини і три позиції стикаються в одній камері протягом трьох годин.

Бутченко понад 30 років прожив на Луганщині. Він стверджує, що мешканці окупованих територій вже розуміють, що їх використали:

— Крім смерті, жаху і страху нічого люди не отримали.

Бутченко хотів би, щоб через таку літературу збереглася історія і подібних подій не допустили у майбутньому. Літературу він називає можливим способом протистояти пропаганді. Адже читання книг потребує вдумливості і глибини, а пропаганда — річ поверхова.

На сьогодні Бутченко вже написав третю книгу про війну. Вона розповідатиме про жінок, адже вони теж воюють. Якщо перші дві книги Максима вийшли російською, то цю історію він хоче видати й українською, і російською.

Роман ПОВЗИК, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»