Професор Колумбійського університету: «Полтавські заклади та організації мають унікальний досвід роботи у наркологічній сфері»

Далеко не щодня до Полтави приїздить відомий американський науковець, аби поспілкуватися з місцевими фахівцями, перейняти їх досвід і розповісти про свої досягнення у певній царині досліджень.

Тому коли ми дізналися, що у нашому місті перебуває доктор соціальної медицини, викладач Колумбійського університету (Нью-Йорк) Річард Еловіч, то одразу відвідали його заходи та взяли інтерв’ю в американського науковця.

Говорили про його особистий волонтерський досвід у сфері допомоги ВІЛ-інфікованих, порівнювали полтавську та американську наркологію.

Р.Г.: Містере Еловіч, розкажіть, будь ласка, про мету Вашого візиту до Полтави.

Р.Е.: Я приїхав, щоби поспілкуватися з наркозалежними пацієнтами, державними та неурядовими установами, які лікують їх та займаються соціальним супроводом таких клієнтів. Я дослідник, науковець, активно вивчаю наркологію. Це явище неможливо досліджувати не виходячи з кабінету і не спілкуючись з пацієнтами та фахівцями. Є безліч методів лікування, і я хочу дізнатися, як саме наркозалежність лікують у вас.

Хочу сказати, що в Полтаві є заклади та організації, які мають унікальний досвід роботи в наркологічній сфері. Я знаю, як працює обласний наркологічний диспансер, проводив спільні дослідження з фахівцями Благодійної організації «Світло надії», і хочу сказати, що вони рухаються у правильному напрямі. Тому і приїхав, аби поспілкуватися з ними та їхніми пацієнтами, щоби оцінити як прогрес, так і недоліки їхньої роботи із споживачами наркотиків. Я вчений, і такі поїздки — частина мого професійного досвіду.

Р.Г.: Ваш професійний досвід багато в чому є наслідком не тільки наукової роботи, а й вдалого впливу на місцеву політику. Це стосується боротьби за права наркозалежних та ВІЛ-інфікованих, яку ви активно вели у 80-хх роках минулого століття в Нью-Йорку. Знаю, що тоді Вам багато чого вдалося змінити. Розкажіть про це.

Р.Е.: У ті роки у Нью-Йорку було справжнє лихо з наркотиком та темпами поширення ВІЛ. Багато людей помирали від СНІДу, і не міг нічого вдіяти. Антиретровірусну терапію тоді ще не відкрили. Єдиним шляхом до порятунку була роздача наркоманам чистих шприців. На перший погляд нічого складного, вірно ж? Це вам зараз так здається, а тоді за таку діяльність ми могли загриміти в тюрягу. У кожного штату свої закони, це відомо. Шприци в Нью-Йорку продавалися тільки за рецептом лікаря, тому їх зберігання було порушенням закону.

Тоді я був волонтером цього руху. Наш девіз звучав приблизно так: «Обмін шприцами — рятує життя». Це були не просто слова. Це була реальність.

Річард Еловіч — активний борець за права ВІЛ-інфікованих у Нью-Йорку | Фото: harmreduction.org

Р.Г.: Якщо так, то, мабуть, у Вас мабуть були проблеми із законом?

Р.Е.: Звісно. Копи не могли нас терпіти. Вони вважали, що ми тільки поглиблюємо проблему. Але все було навпаки. Одного разу справа дійшла до суду, і це в підсумку принесло нам велику перемогу.

У молодості я заробляв на життя драматургією. Писав п’єси, продавав свої тексти, робив постановки. І коли постав перед судом за цей обмін шприцами, то театральний досвід допоміг мені. Ми перетворили засідання на потужний інструмент популяризації наших ідей. Знаєте, ЗМІ дуже люблять скандали. Ця справа була саме такою. Завдяки тому, що процес активно висвітлювали газети і телебачення, ми донесли головні той наш головний меседж: «Обмін шприцами — рятує життя».

Ми виступали так переконливо, що суд повірив нам, хоча й визнав що програма обміну шприців має незначні порушення закону. Але ж вона рятувала людям життя! Саме судове рішення дозволило нам продовжувати діяльність. То була перемога, що змінила долю наркозалежних у Нью-Йорку.

Р.Г.: Якщо порівняти боротьбу з наркозалежністю у 80-ті з і зараз, то що змінилося за останні тридцять років?

Р.Е.: Наслідком тих перемог було утворення «Центра зменшення шкоди Нижньо- Східного Манхеттену» (Lower East Side Harm Reduction Center — LESHRC). Зараз це одна з найбільших та відомих програм зменшення шкоди від вживання наркотиків у США.

На сьогодні, те з чого починалася програма — обмін шприців, є крихітною частиною всіх послуг, що надаються центром. Навіть чисто візуально, за площею, відділ обміну шприців займає крихітну кімнатку у величезному приміщенні центру. Тут також роздаються презервативи, латексні серветки для орального сексу, кукерси для приготування наркотиків, фільтри і перетяжки.

Р.Г.: Тобто «Центр зменшення шкоди» перетворився на місце, де наркозалежні та ВІЛ-інфіковані можуть отримати гуманітарну допомогу, яка рятує їм життя?

Р.Е.: Щось у тому роді. Це правда, що така допомога рятує життя. Хочу розповісти про одну цікаву програму, яка була реалізована в рамках діяльності Центру. У 2004 році там почали роздавати набори з налоксоном — препаратом, що зупиняє передозування опіатами. Перед отриманням налоксонових наборів учасники програми повинні пройти невеликий навчальний тренінг, для того щоб знати, як запобігати передозування і надавати першу допомогу в разі їх виникнення. Завдяки цій програмі було навчено майже 600 чоловік, і точно відомо про те, що було врятовано як мінімум 155 життів, і це тільки ті випадки, про які учасники повідомили в програму.

Крім того, для людей бездомних програма надає набори з милом, гребінцями, зубними щітками, пастами, гігієнічними серветками, шампунями, для голодних — харчові набори, консерви, чай, каву, і всяке що там буває — крекери, соки, сухі супи і каші, ложки, серветки.

Для людей, які читають, там є література на різні теми, що стосуються наркотиків та зменшення шкоди, надання першої допомоги при передозуванні. Усе це в сумі рятує людям життя і робить його кращим.

Р.Г.: А сама наркологія як змінилася за цей час?

Р.Е.: Знаєте, зміни є, досліди проводиться, явище залежності вивчається. Але ми досі не маємо чогось більш фундаментального, ніж окремі ситуативні дослідження. Я хочу, щоби Колумбійський університет заснував фундаментальну програму з вивчення проблематики лікування наркотичної залежності. Вважаю, що в цій галузі є купа прогалин. Сучасна наркологія не дає відповіді на головне питання: як вилікувати наркозалежного пацієнта і зробити так, щоби він ніколи не повертався до вживання. Зараз, коли пацієнт приходить отримувати замісну підтримувальну терапію, лікарі дивляться на нього, як на наркомана, що прийшов за метадоном. Це не правильно. Потрібно сприймати клієнта, як людину, що бажає вилікуватися. Важливо показати їй інші варіанти лікування.

Далі буде...

Розмову провів Роман ГРИЦУН