«Persona grata»: Віктор Бажан

[Відео було видалено]

ВЕД: 11 година 23 хвилини на студійному годиннику. Перед мікрофоном ведуча Інна Якобенко, а в суботньому ефірі радіостанції «Ваша хвиля» традиційно передача «Персона грата» — спільний проект нашої радіостанції і інтернет-ресурсу «Полтавщина». Сьогодні у нас в гостях людина відома (власне, інших ми не запрошуємо, ми запрошуємо публічних особистостей) і я, як ведуча, буду робити все для того, щоб бути модератором, містком між нашим героєм і гіпотетичними запитаннями, які хотіли би поставити йому наші слухачі, а потім — і читачі сайту «Полтавщина». Отже, у нас в гостях Віктор Васильович Бажан.

Доброго ранку!

БАЖАН: Доброго ранку.

ВЕД: Вікторе Васильовичу, так складається останнім часом, що герої наших передач засвітилися в інформаційних ресурсах в якомусь такому політичному контексті. Мені б, чесно кажучи, як журналісту хотілося щоразу показати їх максимально як персонажів, особистостей в найменшому політичному такому флері, а в загальнолюдському контексті. Тому що, як мені здається, у вашій біографії є багато не пов’язаного з політикою, що може бути цікавим журналістам і просто пересічним полтавцям. 

Отже... Ви за освітою лікар. З відзнакою закінчили медакадемію в 96 році. Скажімо так, ви не юним були лікарем, на той момент вам було 28 років, ви були вже свідомим лікарем. До цього ви навіть сходили в армію, рік були в армії, потім вас комісували. Ви знаєте, що таке отримати зброю...

БАЖАН: Знаю.

ВЕД: Окрім цього ви людина, добре відома і в колах поціновувачів старовинного мистецтва, антикваріату. Більше того, ви людина, яка не лише купує, а і добре розбирається в тому, що вона купує, і знає історію. Власне, я хотіла би, щоб ми про все це поговорили, але по ходу, можливо, виникнуть запитання, що літають в політично-інформаційному просторі наших засобів масової інформації. І я їх трансформую вам від імені гіпотетичних ваших респондентів. Отже, все, що ви вважаєте за потрібне розповісти про себе, щоб надати нашим слухачам і читачам такий штрихпунктирний образ героя ефіру...

БАЖАН: Перш за все, я хотів би вам подякувати за запрошення. Дійсно, я намагаюся, якщо в мене є вільний час, я знаходжусь в Полтаві, намагаюсь слідкувати з інтернет-ресурсами, дивлюсь і пресу, і те, що відбувається в місті, тому що мені дуже багато болить з того, що відбувається, навіть сьогодні. Я живу все своє життя, так би мовити, те, що можна переосмислити і назвати це так свідомими життям, у Полтаві. Зараз рідко буваю в Полтаві, але відслідковую те, що відбувається, і буду надалі так робити.

Перш за все, дуже приємно спілкуватись з журналістами, тим більше в прямому ефірі — це повністю виключає можливість маніпулювання фактами. 

З радістю відповім на всі ваші запитання. Задавайте, я обіцяю, що буду максимально відвертим.

ВЕД: Ви кажете, що зараз останнім часом ви рідко буваєте в Полтаві. Де ж тоді ви буваєте часто?

БАЖАН: Ну, це те, що стосується антикваріату і що займає основну частину мого життя. Я їжджу по різних містах, найбільше буваю в Києві. Тому що, розумієте, антикваріат... Це так звучить в пресі, по телебаченні — антикваріат... Але це — мистецтво. Найголовніша зброя в цьому — це знання. І для того, аби підтримувати те, що відбувається, на ринку відслідковувати, підтримувати себе, ті знання... Кожного дня все змінюється, надходять якісь нові колекції, проводять якісь нові археологічні дослідження, постійно проходять виставки, галеристи спілкуються між собою. І, щоб це відчувати, потрібно бути постійно в спілкуванні з цими людьми. На жаль, в Полтаві це менше відбувається. Розумієте, я не хотів би когось образити, зараз в Полтаві є колекціонери, вони колекціонують, вони намагаються зробити якісь зібрання, якісь виставки. Навіть є в Полтаві такі відомі художники, які називають себе митцями і, дійсно, вони заслуговують на те. Але, розумієте, так уже склалося, оскільки я займаюся комерційною стороною цього, то я можу відповісти на це однозначно. Наприклад, є художник Айвазовський і є категорія художників відносних. Одне — це комерційна складова, це те, скільки люди готові заплатити за цю картину і це є найвищою, найкращою оцінкою для художника сьогодення. А є митці, які заслуговують часом, їм надали оцінку, це, наприклад, Айвазовський. У нього категорія 1А і рейтинг такий всесвітній, який визначає цю категорію. Так от, це передбачає, що це художник, визнаний світом і перевірений часом не менше ста років. То це і є найкраща оцінка. Наприклад, в Києві є дуже багато музеїв, дуже багато приділяється цьому ваги. Наприклад, директор Харківського, Київського музеїв вони спілкуються між собою. І мені дуже приємно, я гордий за них, що вони, наприклад, пишуть підручники, якими користуються для виявлення цінності картин Айвазовського. Тому, бачите, найбільше часу я повинен цьому приділяти. 

Я людина самодостатня, заслуговую на це і в свій час навіть залишив медицину для того, аби більше присвятити цьому. В мене є мета і я придбав приміщення в Полтаві, мріяв збудувати там музей ще декілька років назад. Приміщення моє — це приватна власність. Колекція в мене, я не побоюсь цього слова, найкраща в Полтавській області. Може, навіть далеко за її межами. Я особисто знайомий з усіма галеристами, які побудували приватні музеї в Україні і за межами України. Але, на жаль, та влада, яка була, на чолі з Матковським не дала мені провести ці проекти. У мене було декілька судових справ, більше негатива я взяв на себе цими судовими справами: це і кафе «Холодок», і ринок «Мотель». І, розумієте, коли я вирішив присвятити весь свій вільний час своїй улюбленій справі — це, по-перше, самі розумієте, великі кошти потрібно в це вкладати.

ВЕД: Музей мав називатися «Шедевр»?

БАЖАН: Так. В мене є назва, проектна документація, навіть ми зустрічалися на той час... Я хотів зробити набагато більше і, якщо брати складову бізнесу в цьому... У мене є приміщення на сьогоднішній день, я повинен його утримувати (мається на увазі охорона і забезпечення), а я не можу відкрити, це перше. Друге... Коли я займаюся антикваріатом, то це може бути прибутковою справою, але для цього мені музей не потрібен. Мені потрібне приміщення для того, аби показати все це людям. В усі часи було меценатство. Це такий привілей багатих людей. Вони могли залишити після себе слід. Це і Третьяков, і меценати того часу, які заробляли гроші. Але вони вже у той час дбали, аби залишити після себе слід, і вони збирали зібрання з усього світу. Бачте, Росія горда тим, і в Києві є музей Ханенка, який гордий тим, що на сьогоднішній день побудував таке приміщення, і таку колекцію зібрав, яку поціновувачі з усього світу приїздять подивитися.

ВЕД: І дав можливість наступним поколінням нею милуватися.

БАЖАН: Так, так, але, розумієте, він повинен займатись бізнесом. Потім ті гроші, які він заробить, він повинен був вкладати в це мистецтво. Це добре, що в мене є бізнес на сьогоднішній день, що я людина самодостатня і можу собі дозволити декілька років судитись, доводити Матковському, що це...

От, наприклад, як було з Матковським. По всіх об’єктах у мене були суди. Наприклад, в 2005-му році я отримав дозвіл на «Вечірні зорі», там приміщення в мене 1 тис. 500 кв. метрів. І 1 тис. кв. метрів я виділив під будівництво боулінг-клубу, буквально за два роки я виконав ремонтні роботи на 99%, устаткування завіз.

ВЕД: На території колишнього ресторану «Вечірні зорі» на Половках?

БАЖАН: Так, так. От я вас запрошую, щоб ви подивилися і зрозуміли, наскільки цинічна та влада була і в такому сенсі доводила до людей. Стоїть обладнання на 100%, ремонт виконаний на 99%. А я декілька років отримував проміжні відповіді від Тригубова, того, до речі, який сьогодні працює, Герасименка, який сьогодні заступником працює. Отримував від них відповіді, які говорили, що виконком не прийняв рішення. Тригубов мені говорив, що коли виконком прийме рішення, ми заключимо договір оренди. Герасименко від імені міськвиконкому говорив, що коли заключите договір оренди землі і отримаєте дозвіл на будівництво, тоді ми вам дамо акт експлуатації і ви відкриєте свій бізнес. І так три роки! Я вклав такі кошти, хотів зробити додаткові робочі місця. В мене була така мрія, пов’язана з цим музеєм... Раніше, я пам’ятаю з літератури, з історичної літератури, що були такі літературні вечори і люди по інтересах збиралися. Це було спілкування, вони ділились, вони не були такими замкнутими.

ВЕД: Були літературні салони.

БАЖАН: Так. Вони все, що знали, приносили, читали свої вірші, показували свої колекції, спілкувались. Знаєте, у мене була така ідея, щоб створити щось таке на зразок того, що відбувалось раніше. Тому, що... Я от наголошую на тому, що теж дуже багато поціновувачів, які б хотіли якимось чином об’єднатись. Я доводив свою правоту декілька років.

Потім у мене був ринок «Мотель». Я два роки доводив в судах... Теж наголошую на тому, що взяв дуже багато негативу на себе. Два роки я доводив в судах, що я маю право на цю земельну ділянку, що договір дійсний, хоча в мене був з самого початку лист від прокурора міста Полтави. Цей лист говорив, що договір чинний і діє до 30 листопада 2010-го року. Але я доводив, що було рішення, Юхименко мав право підписувати, до речі, перший заступник на той час.

А зараз уже Мамай сміється з того. Говорить, що Бажан два роки доводив в суді, 2 грудня виграв суд, а 30-го закінчився договір. Сьогодні новий виток відбувається. І я був на засіданні громадської ради в обласній адміністрації і мені було дуже приємно, коли керманичі міста доводили до відома громади, що, наприклад, на сьогоднішній день виділені земельні ділянки — шістдесят. Вони запрошують інвесторів з усього світу, запрошують з різних регіонів інвесторів, які приїдуть, побудують нові робочі місця, які вкладуть кошти, яка Полтавщина буде змінена. Я виступив на тій громадській раді, мені було сумно і боляче за те, що, знаєте, якась є невидима сила, яка може це все зводити нанівець. Подивіться, що сьогодні відбувається з найбільшими ринками міста Полтави, коли під гучними гаслами, комуналізації, під такими «благими намерениями», що це буде для діток, для дитсадків — ринки передати в комунальну власність. 

Але я переконаний у тому, що немає жодного закону, який би давав право забрати приватну власність або без згоди власника передати в комунальну власність. Я не буду зараз дуже багато говорити про це, скажу лише декілька слів. Дійсно, дуже багато з цього приводу запитань... Те, що стосується ринку «Мотель». От прийнято одне рішення сесії — передати земельну ділянку комунальному підприємству. Я заперечую це. Є на сьогоднішній день судове засідання, в мене є документи підтверджуючі, належним чином оформлені, є акт державний (наголошую — державний!) вводу в експлуатацію закінченого будівництва об’єкту. Акт підтверджує те, що це не земельна ділянка, а закінчений об’єкт, ринок. Але, не зважаючи на це, друге рішення зовсім мене здивувало. 31 березня депутати міської ради прийняли рішення демонтувати «самовільно збудовані малі архітектурні форми на ринку «Мотель». Мені важко говорити про це, тому що я лікар, я не розумію зовсім, що там відбувається. Ви подивіться: в місті стільки стихійної торгівлі і людям немає до цього ніякої справи. У нас є грамота, яка свідчить, що 2009-го року ринок «Мотель» зайняв перше місце. Я вложив свої особисті кошти.

ВЕД: Перше місце серед полтавських ринків?

БАЖАН: Так, їх 29 у місті нашому. Розумієте, і сьогодні ці депутати голосують, щоб демонтувати кіоски! По-перше, я переконаний, що немає таких повноважень у депутатів.

ВЕД: Ваші опоненти, назвемо їх так (не будемо говорити політичні, не політичні, опоненти по бізнесу, наприклад), стверджують, що із запропонованих до демонтажу кіосків якраз всі, що за якимось дивом казковим належать саме вам, не мають дозвільних документів на торгівлю, як це повинно бути юридично оформлено.

БАЖАН: Зараз я не підготувався до цієї зустрічі, до цього запитання, але я вам говорю, що там, дійсно, на території ринку «Мотель» є один кіоск, який належить особисто мені, Бажану Віктору Васильовичу. Є два кіоски, які належать товариству «Укрторгсервіс» (засновник якого я), це молочний павільйон і ще один. Це те, що необхідно для ринка. Це була створена інфраструктура за 15 років. І це, дійсно, належить. А другі кіоски — це кіоски підприємців. Це не мої, в них теж є документи. Я думаю, на моє глибоке переконання, якби в мене була така можливість звернутись до депутатів, то я б їм запропонував створити комісію, подивитись на ці документи, поспілкуватись з самими підприємцями. Як так можна взяти і демонтувати 40 кіосків? Розумієте, в кожному кіоску, принаймні, 2 працівника, в кожному кіоску, принаймні, 1 підприємець, який це очолює. І скільки таких підприємців, які співпрацюють з цим кіоском: привозять, продають... і в один день взяти позбавити...

ВЕД: Натомість влада поставить інші кіоски і дасть тим кожним двом, і тому одному, і тим, хто привозить-приносить, працювати. Створить робочі місця. Але вже влада...

БАЖАН: Знаєте, я тут дуже багато бачу заяв міського голови Мамая, зараз процитую: «Дирка в бюджеті 2 мільйони, дирка в бюджеті 11 мільйонів». На моє глибоке переконання міський голова — це, перш за все, розпорядник, який повинен перейматися дорогами, який повинен займатися дитячими садочками, школами, кришами займатись, під’їздами — оце його прямий обов’язок. А коментувати те, що він нові побудує кіоски, то я тут йому теж багато запропонував би. Є дуже багато варіантів вирішення цього питання. Ви подивіться, скільки в нас в місті стихійної торгівлі, подивіться, скільки в нас в місті земельних ділянок вільних. То нехай вони візьмуть, депутати проголосують, я переконаний, що в нього є така можливість — переконати депутатів, щоб вони віддали свої голоси саме за це рішення. Візьмуть земельну ділянку, побудують там інфраструктуру, створять робочі місця. Тоді, я переконаний в цьому на 100%, кожен підприємець, якщо в них буде дешева орендна плата, належні умови обслуговування, — всі прийдуть до них на ринок. І тоді це буде приклад, розумієте? А те, що сьогодні мер називає комуналізацією, то більшість директорів ринків (я вам даю чесне слово, що з більшістю з них я познайомився саме за останній місяць, тому що проблема виникла у всіх однакова) називають просто рейдерством. Я можу пояснити це на прикладі свого ринку. Будувалась інфраструктура 15 років, лише за останні 3 роки вклали більше 8 мільйонів гривень в реконструкцію ринку. Це і тіньові навіси в тому числі. Все документально підтверджено, належним чином оформлено. То чомусь не стоїть питання демонтувати тіньові навіси. А якщо він називає 40 кіосків Бажана, то це тому, що не всі кіоски на сьогоднішній день погоджуються з рішенням комунального підприємства стягувати орендну плату. І вони правильно роблять. Чому? Поясню чому. Тому, що вся інфраструктура ринка — це і санвузли, і вода, і лабораторія державна, — все надається товариством «Укрторгсервіс». А комунальне підприємство взяло в оренду кіоск 10 кв. метрів і в цьому кіоску знаходяться двірники, охоронці, директор, адміністратор. Комунальне підприємство, розумієте? Я не говорю вже про умови праці, в яких вони працюють (а ринок працює цілодобово). Я не говорю про охорону праці. Ви ж розумієте, що кожен повинен прийти на роботу, десь переодягтись, попити чаю, тому що в них навіть робочий день 12 годин. А він обслуговується цілодобово, то як на цих 10 кв. метрах? І з цього складається орендна плата. Тому, якщо всі послуги надає «Укрторгсервіс», яке є засновником, а стягує орендну плату комунальне підприємство, яке зовсім не надає ніяких послуг, використовуючи мою інфраструктуру (тим більше, немає рішення суду!), то підприємці правильно роблять, що не сплачують орендну плату.

ВЕД: Вікторе Васильовичу, я все таки хотіла б більше перейти від політики до персони поза політикою, поговорити про людське в людині. Знову ж таки, журналісти існують в такому флері чуток, якихось цифр, цитат... Ось цитата від тих, хто каже, що вас трохи знає: «Бажан каже: «У Полтаві дуже мало тих, хто справді розуміється на антикваріаті. На цьому розуміємося тільки я і Боря». Хто цей міфічний Боря? Відкрийте секрет...

БАЖАН: Ну, я так не говорив. По-перше, я не знаю, хто це вам сказав. Я переконаний в тому, я зараз повторюся, що, щоб знатися на антикваріаті, потрібно дуже багато їздити, спілкуватися з людьми, з галеристами. Наприклад, Ігор Тарасович Паламарчук, власник музею в Києві. Той же Федір Зернецький, про якого я говорив. А в Полтаві, знаєте... Це як своєрідний щабель: якщо людина чогось досягла, вона повинна показати свої здобутки. Тому, мабуть, і мається на увазі... Такий був саме один із старих антикварів у Полтаві, дійсно його звали Боря. Це основоположник того антикваріату, який зародився в Полтаві. Але, на превеликий жаль, всі ті, хто займалися в той час — це такі собі, як в народі говорять, перекупки. Вони купляли для того, аби перепродати цю річ. На жаль, я не знаю жодного в Полтаві, хто міг би... Декілька є людей. Це Андрій, хазяїн магазина «Благовіст», який дійсно переймається темою війни. Він збирає, поціновувач великий цього. Щоб ви розуміли з точки зору бізнесу як це... Коли людині, в якої є предмет, який цінується і має якесь історичне значення... яку б ціну їй не запропонували, вона його не продасть. На превеликий жаль, весь антикваріат, який є сьогодні в Україні і далеко за межами, має свою ціну. Розумієте, це на зразок того, якщо в тебе є знання, то ти зможеш продати. От це я мав на увазі. Якби тоді були такі поціновувачі, які збирали свої зібрання, могли б показати їх. На жаль, це дуже така модна течія.

ВЕД: Ваше прізвище згадують в такому вербальному ланцюжку: раритети, колекціонування, Бажан, Асадчев, Ющенко. Яким чином ви були пов’язані з цими людьми ?

БАЖАН: Я можу пояснити. Асадчев дійсно був поціновувачем цього, ми з ним декілька разів обговорювали навіть відкриття музею. Це людина освічена, перш за все. З великим життєвим досвідом, працював на таких посадах. Він цим переймався. Ющенко — теж поціновувач дуже великий. Наприклад, в Києві є таке зібрання, де 1 раз на місяць з усієї України приїздять всі дилери антикварні і поціновувачі цього. Хочуть продати, купити, а перш за все — поспілкуватись. Так от Ющенко, наприклад, не пропускав жодного такого зібрання, принаймні, за останні 5 років, які я його там бачив.

ВЕД: Кажуть, що він дуже затято торгується, буквально за 5 грн. Можливо, в цьому оцей ваш кайф колекціонерів?

БАЖАН: Тут я можу вам пояснити. І як антиквар, і як дилер антикварний, і ще як власник ринку. Це, мабуть, такий менталітет українців, розумієте? Коли ми говоримо «ринок», для когось це — бізнес, для когось — можливість відібрати і продати. Але це, мабуть, частинка культури нашої української нації. І, наприклад, я гордий тим, що у нас завжди були ярмарки, люди приходили...

ВЕД: Може, це у нас частка турецької крові говорить?

БАЖАН: Але це культура, від цього ми не можемо відійти, і я, наприклад, гордий тим, що президент може прийти, вільно поспілкуватись з людьми, може відповісти на всі ваші запитання. Як на кожній ярмарці, він може якесь задоволення отримати від того, що він саме цю річ купив. Були навіть такі речі, коли він пропонував якусь ціну дилеру, а цю річ купив я. Я був гордий перед всіма тими колекціонерами, які продавали це, ми обговорювали це.

ВЕД: Кажуть, у вашій колекції є 5 унікальних біг-бенів, просто «раритет найраритетніший», якими ви страшенно гордитеся?

БАЖАН: Це дійсно гордість моєї колекції. Це я можу вам пояснити. Тоді, ще в старому Ленінграді, на той час були такі колекціонери — два брати Грачови, які змогли за своє життя придбати 4 біг-бени. Але дивіться. Я вам зараз поясню. Біг-бен — це гордість нації, це Лондон, це 18-те століття. Якщо я вас запитаю: з чим ви пов’язуєте Лондон? Ви скажете: це — біг-бен. Це в народі так говорять колекціонери між собою — біг-бен. Це є англійський годинник і на цьому годиннику обов’язково повинно було бути клеймо майстра. Майстра того часу, який виготовив цей годинник. Їх дуже мало і це гордість кожного колекціонера. Я гордий тим, що на сьогоднішній день у мене вже 5 таких годинників. І це дійсно буде така візитівка мого музею. Я буду розповідати про кожен годинник, він має свого майстра, має свою історію.

ВЕД: Я хотіла би ще запитати про прізвище. Легендарний директор впродовж багатьох років піонерського табору нафтовиків «Фонтан» — це не ваш батько?

БАЖАН: Ні. Для України, дійсно, така фамілія. Я пам’ятаю, мене запитували, навіть коли я приїхав в армію, це було далеко за межами України. Навіть там я був гордий тим, коли перший раз я назвав своє прізвище — Бажан. І мене запитали: «А Микола Бажан — це ваш родич?»

ВЕД: Ваша сім’я, в якій ви виросли, ваші батьки — із медицини? Саме вони направили вас на цю стезю (оскільки освіта у вас медична)?

БАЖАН: Так, дійсно, моя мама лікар, вона завідувала кафедрою в УМСА, нині покійна. Але коли я згадую свою маму зараз, я завжди згадую її з підручником в руках. От коли я був маленький, ходив до школи, але якби ви мене запитали, як я її пригадую, то пригадую я її виключно з підручником в руках. І зрозуміло, коли я з малих років все це спостерігав, то єдина професія, ким я хотів бути — це лікар. І, дійсно, я закінчив з відзнакою. І чим би я не займався, в мене такий бізнес різносторонній, до речі, там і спортивний одяг, парфумерія, салон краси. Але всьому хотів віддатися на 100%. Так і в медицині, мабуть. На жаль, той же Андрій Всеволодович Матковський підштовхнув мене до того, що мені довелось залишити медицину, коли вже такий вибір стояв, або захищати свій бізнес. І розвиватись у цьому напрямку, або бути в медицині. То тільки цей вибір я зробив.

ВЕД: Ви людина, з огляду на все почуте сьогодні і те, що я про вас чула раніше, досить смілива. Принаймні, у колі журналістів знаєте як вас називали?

Бажан: Ні.

ВЕД: Серійний самовбивця. Після серії гучних акцій з приводу протистояння з колишнім міським головою Андрієм Матковським (я маю на увазі різні плакати на ринку «Мотель» і таке інше). Ви не боялися?

БАЖАН: Зовсім не боявся. Я хотів своїм прикладом показати другим підприємцям. От коли Матковський розпочав свою діяльність, то він на протязі 2-3 років проводив якісь акції, робив все для міста. І тільки після 3-х років у підприємницькому середовищі почали такі чутки ходити, що він там забирав частину бізнесу, створював проблеми. Потім я відчув це на собі. У нас була така доволі відверта розмова на цю тему з Матковським, коли він мені запропонував. Ми навіть відкривали дитячий майданчик разом , запрошували телебачення. Але я йому пояснив, що зробив для міста скільки, тим же своїм музеєм, тією ж своєю колекцією, своїми знаннями, що, дай Бог, щоб кожен скільки зробив і залишив такий слід після себе. Я, дійсно, з 96-го року я був засновником «Полтаваелектромонтаж», ми будували перший підземний перехід у Полтаві. Я був власником цього підприємства. І картинну галерею, і діагностичний центр 4-ої поліклініки, і всі опори, які стоять в центрі, це будувало моє підприємство безкоштовно для міста.

ВЕД: Значить, у вас були хороші стосунки із Анатолієм Кукобою. Тому що інакше ви б не будували цього всього в Полтаві на той час.

БАЖАН: Це була така людина-легенда і, мабуть, він мене підштовхнув до цього. Коли я робив такий вибір, то найбільше, що мене дивувало, це те, що я міг все це суміщати. А саме він мене підштовхнув на це. Він говорив, що талановитий керівник не той, хто робить своїми руками, а той, хто працює головою.

ВЕД: Хто вміє делегувати повноваження, організувати процес.

БАЖАН: І знову ж проведу цю паралель з Анатолієм Тихоновичем Кукобою. Він був депутатом Верховної Ради, він міг керувати містом по телефону, але в той же час він міг о 5-тій годині ранку проїхати всю Полтаву. І найбільш те, що такий поштовх в житті саме він мені дав і... підприємству «Полтаваелектромонтаж». І ті об’єкти, які ми монтували, зустрічався з ним особисто на тих всіх заходах, на які він приходив, допомагали місту. Для Полтави це така втрата дуже велика, і такого вже не буде. Це на моє глибоке переконання. По-перше, що другий час прийшов. По-друге, те, що я знаю його, розумієте, це було 10 років і я приватизував земельну ділянку, спілкувався з ним, то я даю вам чесне слово, ніяка мова не йшла про якісь взятки, про якісь завищені оцінки. І навіть, коли я один раз задав йому таке питання, то він відповів мені дуже коротко і досить жорстко, що якщо я ще раз буду мати тему для розмови з ним, то я тоді зовсім до нього не підійду. І цим ще більше переймався, і хотілося робити для міста, і спілкуватись з такою людиною.

ВЕД: Вікторе Васильовичу, ми сьогодні про багато іпостасей, в яких ви існуєте, говорили. Я хочу ще запитати про найновішу, найсвіжішу. Ви віднедавна ще й " молодожон«...

БАЖАН: Віднедавна? Це вже декілька років.

ВЕД: Все-таки ви досить виважено йшли до цього рішення в житті. Чому? У вас завищені вимоги до супутниці життя, чи просто якраз на життєвому шляху, з огляду на вашу зайнятість, не траплялося такої, а шукати системно, спеціально — не було часу?

БАЖАН: Дійсно, я дуже був занятий, ставив перед собою такі цілі, і думав, що коли я цього досягну, то тоді вже буде. Це по-перше, а по-друге, це моє глибоке переконання, особисто моє, я вважаю, що якщо любиш людину і хочеш з нею пов’язати своє життя, то для цього ти повинен зробити людину щасливою. Тобто, в мене були вже якісь здобутки, коли я вже мав можливість таку, все в цьому житті, тоді зробити людину щасливою. Знову ж таки, можна подивитись в історію, коли раніше солдати йшли в армію і в 40 років приходили з армії, то вони брали молоду дружину і жили, все в них вистачало.

ВЕД: І зараз дуже багато 40-річних, які й без армії хочуть молоду дружину. Армія тут взагалі ні до чого...

БАЖАН: Я маю на увазі те, що для всього свій час. Я не вважаю, що це запізно, і не вважаю, що це виважено.

ВЕД: Я не сказала запізно. Я сказала, що це — виважене рішення. Давайте на цій мажорній ноті перейдемо, власне, до анкети Марселя Пруста, яка є такою міткою (з лексикології злих юзерів сайту «Полтавщина» — поганою міткою). Але ми так не вважаємо. Нам цікаво спостерігати як відповідають на однакові запитання різні люди.

Отже, знак зодіаку?

БАЖАН: Терези.

ВЕД: Для Терезів (знаку апріорі людей дуже зважених) ви час від часу робите дуже різкі рухи...

Кішки чи собаки?

БАЖАН: Кішки однозначно.

ВЕД: Авангард чи класика?

БАЖАН: Класика, однозначно. В усьому, що пов’язано з антикваріатом, музикою, все, що пов’язано з одягом.

ВЕД: Блондинки чи брюнетки?

БАЖАН: Тут однозначно відповісти не можу. Мені подобаються блондинки з ніжно-білою шкірою і брюнетки засмаглі.

ВЕД: М’ясо, чи риба?

БАЖАН: Тут однозначно — риба. Смажена, печена.

ВЕД: Шампанське чи горілка?

БАЖАН: Більш виважений в мене підхід до цього — це вино. Причому, червоне. Я зараз, до речі, хочу такий створити винний погріб, дуже багато цієї теми саме зараз. Коли ви запитали, то келих якогось вина.

ВЕД: Синиця в руках чи журавель в небі?

БАЖАН: Все життя я мріяв про журавля в небі і сподіваюсь, що і надалі так буде.

ВЕД: Дія чи споглядання?

БАЖАН: Однозначно — дія!

ВЕД:Принцип чи компроміс?

БАЖАН: Ну, тут однозначно я не можу відповісти, тому що людина дуже принципова. І коли вже в мене буде якийсь принцип, то я буду йти до кінця. Але, що стосовно життя, відносин, то є дуже багато життєвих ситуацій, в яких я тільки за те, щоб приймати компроміс.

ВЕД: Ваше життєве кредо?

БАЖАН: Життєве кредо таке: якщо я вибрав якусь стезю, то йтиму до кінця.

ВЕД: У вас є кумири серед історичних особистостей?

БАЖАН: Я дуже глибоко цікавлюсь історією, і кожна історична особистість — це для мне об’єкт споглядання. Я не можу вибрати, тому що всі дуже цікаві. Всі епохи для мене дуже цікаві, тому я не можу однозначно відповісти на це питання, їх дуже багато.

ВЕД: Якби у вас була можливість змінити щось у своєму зовнішньому вигляді, хотіли б ви це зробити?

БАЖАН: Мене повністю влаштовує моя зовнішність. Але з огляду на свій вік (уже більше 40-ка) я більше хочу зараз займатись спортом, більше приділяти уваги собі.

ВЕД: Без чого ви не можете вийти з дому?

БАЖАН: Я не можу вийти з дому без того, поки не подивлюсь в дзеркало.

ВЕД: Що може змусити вас розсміятися?

БАЖАН: Дуже багато чого! Телефонна розмова, якась кумедна історія, якісь відносини. Я людина дуже доброзичлива і навіть запропонована якась пропозиція може змусити мене розсміятись.

ВЕД: Ви надаєте перевагу якимось кольорам?

БАЖАН: Для мене однозначно — це білий і зелений кольори. Вони пов’язані, мені це подобається.

ВЕД: Найстрашніший сон, що приснився?

БАЖАН: Сни мені не так часто сняться, але коли сняться, то я прослідковую, для мене це, як кінофільм. Знаєте зараз я не можу згадати жодного страшного сну в житті. В мене такого не було, не відчував.

ВЕД: Щастя для вас — це...?

БАЖАН: Щастя? Це таке цікаве запитання... Ну, для мене однозначно щастя — це мрія. Можу пояснити. Наприклад, я мрію про щось і ця мрія збулась, це для мене щастя. І тому я можу бути декілька разів щасливий і бажаю кожному, щоб була мрія в кожного. Тоді людина буде щасливою.

ВЕД: Хто із сучасників викликає у вас захват?

БАЖАН: В якій іпостасі?

ВЕД: Політиці, культурі, мистецтві, науці — будь якій!

БАЖАН: Я найбільше захоплююсь антикваріатом і найбільше — Скурлов — це такий експерт всесвітньо відомий, відповідальний. Він приймає на весь світ заяви. Він викликає в мене такий захват як професіонал.

ВЕД: Де і коли відчували себе найщасливішим?

БАЖАН: Ну, це я відчуваю себе, мабуть, в колі своєї родини, коли друзі, близькі люди...

ВЕД: Часто ви себе відчуваєте щасливим?

БАЖАН: На жаль, дуже рідко, я рідко буваю вдома. Бачте, таке в мене життя, що я весь час в подорожах, тому дуже рідко. Навіть були такі дні, коли я від’їжджав з дому і вертався рівно за місяць. Я відчував, знаєте, таке відчуття щастя, коли я повертався в рідну домівку, така радість.

ВЕД: Ваші улюблені письменники?

БАЖАН: Однозначно — це Валентин Пікуль.

ВЕД: Улюблений літературний герой теж із пікулівських?

БАЖАН: Я відношусь до письменників, до драматургів, до журналістів навіть... Це люди такі, які найбільше відчувають те, що відбувається навколо. Коли вони... Я можу навіть назвати Гоголя з його «Мертвими душами». Коли ці люди так відчувають, переймаєшся цією книгою, перечитуєш її. Не розумію, як можна виділити головного героя. Коли ця людина, вона передала свої емоції, ти все це читаєш і бути на боці якогось одного із героїв, це буде несправедливо, тому, я переконаний, що не можна виділити якогось головного героя.

ВЕД: Добре. Музику яку ви слухаєте?

БАЖАН: Однозначно — класику. Раніше мені подобалась музика, щоб була така смисловозначність слів. Зараз для мене уже з віком подобається музика дуже спокійна. Знаєте, я дуже довірливий. Дуже заважає мені в бізнесі така риса характеру... Ви говорили на початку, що Терези — такий виважений знак. Це дуже мені заважає, коли я пов’язую і бізнес, і культуру, і мистецтво, антикваріат. І оця довірливість дуже мені заважає в бізнесі.

ВЕД: «Живость характера не позволяла ему сосредоточиться на чём-то одном» — це не про вас?

БАЖАН: Ні, це не про мене. Про мене, мабуть, те, що маю мужність робити вчинки за власним розсудом.

ВЕД: В яку епоху хотіли б ви жити, якби у вас була можливість обирати?

БАЖАН: Ну, мене дуже влаштовує та епоха, яка зараз. Чому? Тому, що я знаю, дуже глибоко вивчав ті епохи, які були раніше, і цей досвід дозволяє мені зараз бути щасливим, в цю епоху. Переконаний в тому, що в кожній епосі люди були щасливі. Ми ж не знаємо, що буде завтра, як я можу це прогнозувати ? Але з таким досвідом життєвим — в цю епоху, в якій зараз живемо.

ВЕД: Ким ви мріяли стати в дитинстві?

БАЖАН: Однозначно, лікарем дуже довгий час. Мені це подобалось, навіть зараз мені дуже цього не вистачає, коли я не спілкуюсь з студентами, не буваю в клініці медичній. Це те, що не можна забрати в людини.

ВЕД: Можливо, один з наступних бізнеспроектів майбутніх теж буде пов’язаний з медициною?

БАЖАН: Да... Я дуже серйозно над цим думаю. Якщо буде така можливість, або час ...

ВЕД: Рейтинг вашого життєвого успіху (за вашою особисто оцінкою) за десятибальною шкалою?

БАЖАН: Це така тверда 9-ка. Я собі такий люфт залишаю...

ВЕД: На нові бізнеси?

БАЖАН: Ні. В мене є мрія, такі завдання, які я ще не виконав, які я ставив перед собою, не виконав. Тому в твердій 9-ці я повністю переконаний. 

ВЕД: У вас є улюблений анекдот, чи притча, який би ви могли розповісти нашими слухачами?

БАЖАН: Є в мене і притчі такі улюблені, і анекдоти такі улюблені. А що вам більше до вподоби, то я вам і розповім.

ВЕД: Ви обирайте самі, у нас обмаль часу, тому повинно бути щось дуже лаконічне.

БАЖАН: Знаєте, те, що відбувається в нашому місті... Я цим завжди переймався. Я завжди згадую один анекдот. Я досить довго вже говорив, що я 13 років працював викладачем, тобто, спілкувався із викладачами, зі студентами. І в нас був такий анекдот, який розповідали студенти викладачам, а викладачі розповідали студентам. Так от, в одному господарстві з’явився новий керівник, який зовсім не мав ніякого досвіду. Ну, він зібрав собі команду амбіційну, які зовсім люди були відірвані від життя, від цього напрямку, яким вони займалися. І потрібно їм було скомпонувати таку собі студію. Керівник дає завдання, виконавці його виконують. Приходять і говорять, що не можуть вони виконати. «Як не можете? Там єсть інструкція, моніторинг, все це потрібно підключити і висвітлити!» Один день проходе, другий день проходе, цей керівник пихатий сидить, заходять до нього, говорять, що не можуть виконати. «Ну, я вам не вірю, як ви не можете виконати?! Ви ж бачили по телевізору як ведмедів у цирку танцювати учать, вони їздять на велосипедах, грають в бубни! А ви не можете якихось людей з інструкціями, з усім скомпонувати те, що вже виготовлено?» А його підлеглі розгубилися, стоять, дивляться на нього і говорять: «Та так-то воно так, ведмеді на велосипедах їздять і в бубни грають... А бачили ви коли-небудь, щоб корова на велосипеді їздила?»

Валентин Наливайченко та Віктор Бажан

ВЕД: Дякую. Я нагадую нашим слухачам, що сьогодні на запитання радіостанції «Ваша хвиля» в передачі «Персона грата» відповідав лідер громадської організації «Блок Віктора Бажана», власне, Віктор Бажан. Дякую, що ви знайшли час у суботу завітати до нас у студію. Я, ведуча Інна Якобенко, прощаюся з вами. 

До наступної зустрічі в ефірі!

БАЖАН: Дякую за цікаві запитання.