Що таке романтизм

Що зазвичай розуміють під романтизмом? «Пташки-метелики», «їду за туманом» або «дарую квіти дружині частіше, ніж на день народження». І ці приклади, без сумніву, романтичні. Якщо тільки правильно розуміти їхню суть. А вона в наступному: «Я не такий як усі! Я кращий!» «Це стомлені фінансовою скрутою злидні здатні їхати тільки за грішми. А я вище цього. Я за туманом!». Ну а тепер детальніше.

Як з'явився романтизм? Романтизм це не що інше, як розвиток і трансформація гуманістичних ідей. Гуманісти придумали ідеальну людину. А відмінності між людиною реальною та ідеальною, які неможливо ігнорувати, пояснили згубним впливом середовища — відсутністю доступу до освіти, злиднями і так далі.

Наступна плеяда мислителів прагнула розв'язати проблему середовища. Вони вважали, що для того, щоб створити ідеальну людину, потрібно просто створити ідеальні закони і загальну систему освіти. Вони вірили, що якщо позбавити суспільство забобонів і дати всім правильну освіту, то злочинність, бідність і невігластво зникнуть самі собою. Вони стверджували, що світом має правити здоровий глузд, наука і логіка. Ця епоха увійшла в історію як епоха Просвітництва. Вінцем і грандіозним тріумфом цих ідей стала французька революція, іяку зазвичай називають Великою.

І це стало шоком. Переважна більшість публіки, що думає, цілком собі поділяла ідеї просвітництва. І раптом з'ясувалося, що скільки народ не просвіщай, він усе одно більше цікавиться публічними стратами, ніж творенням. Що спроби впровадити чистий раціоналізм обертаються Якобінським терором. Що чистий розум вбиває особистість, перетворюючи її на гвинтик державної машини. І як бути?

Частина людей зробила висновок, що має місце ексцес виконавця. Мовляв, ідеї правильні, а втілювати їх у життя взялися дурні. Цікаво, що за наступні двісті з гаком років, кількість ексцесів була такою, що час би замислитися про закономірності. Але ні, не замислилися. З огляду на тему сьогоднішньої нашої розмови, дамо цій групі спокій. Зазначимо тільки, що гуманізм + просвітництво + ще пару нюансів призвели до появи комунізму.

Друга група прихильників просвітництва дійшла висновку: виконавці ні до чого. Уся справа в ідеях. Ці люди і створили романтизм. Що змінили? По-перше, стало очевидним, що розум може бути нелюдським. А якщо так, то почуття, інтуїція, воля і пристрасть набагато важливіші й людяніші за будь-який розрахунок. А перетворення людини на «раціонального агента», який завжди діє тільки заради вигоди і користі, означало смерть усього людського. Романтики стверджували, що все найвеличніше, справжнє і прекрасне в історії відбувалося всупереч здоровому глузду і розрахунку. Героїзм, самопожертва, божевільне кохання, релігійний екстаз — усе це абсолютно нераціонально.

І звідси прямий шлях до романтичної концепції Піднесеного. Тобто того, що викликає трепет, благоговіння і навіть первісний жах. Здоровий утилітаризм підміняється естетикою. Дощовий черв'як корисний, але не прекрасний. Тигр прекрасний, і плювати на те, що не корисний. Тож давайте наслідувати тигрів! Досить судити про людей як про членів суспільства. Давайте милуватися ними як естетично прекрасними предметами споглядання. До біса сучасний меркантилізм, хай живе романтичне Середньовіччя! Ті часи, де герої здійснювали подвиги не заради прибутку чи розширення торгових шляхів, а в ім'я прекрасної дами, захисту святинь і особистої честі.

А знаєте, до чого це призвело? До того, що романтики переглянули не тільки мету існування людства, а й сенс життя окремої людини. Мислителі епохи Просвітництва, а за ними й утилітаристи бачили сенс життя людини в досягненні щастя. А сенс існування суспільства в організації його таким чином, що допоможе максимальній кількості людей досягти найбільшого щастя.

Так ось, романтики називали такі погляди «доктриною, гідною тільки свиней». А сенсом життя називали слідування піднесеному, боротьбу за культуру, бунт проти міщан та їхнього тихого, «запарканного» щастя. Ідеал романтиків — життя як вічна боротьба. Щастя не є благом. Щастя це міщанська вульгарність. Смердючий затишок із канаркою та слониками. Немає нічого більш ганебного, ніж прагнення до індивідуального благополуччя. Натомість слід віддати перевагу шляхетності, бунтарству і героїзму.

Ще один висновок, зроблений романтиками з історії Французької революції, той, що домогтися перетворення всіх людей на ідеальних, не вийде. Лише деякі, особливо обдаровані особистості можуть наблизитися до ідеалу. Так виникає культ Героя і принцип протистояння Героя і натовпу. Якщо ви пам'ятаєте, ще гуманісти скинули з п'єдесталу Бога і поставили на його місце Людину. Але є нюанс. Йшлося про людину абстрактну. Романтики поставили на місце Бога людину конкретну. Пам'ятаєте у Ніцше? «Якби існували Боги, як би я міг винести, що я не Бог!»

Для романтика герой не зовсім те, що зазвичай розуміють під цим словом. А скоріше те, що розуміли під ним греки. Іноді, але не завжди, це напівбог, як Геракл — син Зевса і смертної жінки. Але завжди він надлюдина, яка здійснила немислимі діяння, зазнала великих страждань і після смерті стала об'єктом релігійного поклоніння. Античний герой страшенно далекий від ідеалів Просвітництва або гуманізму. Героєм його роблять не добрі справи, не вчинки, спрямовані на допомогу ближнім. Героєм його роблять люта, вируюча життєва сила, пристрасть і жага слави. І не дивно, що першим сучасним романтичним героєм став Наполеон. За словами того ж Ніцше, велика людина, переможена дрібними супротивниками.

І звісно ж, Герой несумісний із натовпом. А що робить натовп натовпом? Слідування нормам моралі. Романтики зневажали сучасну їм буржуазну мораль — мораль розрахунку, комфорту, пристойності та соціальної корисності. Вони вивели концепцію Генія — людини виняткових пристрастей і талантів. Геній сам створює правила. З'являється тип «байронічного героя» — він гордий вигнанець, бунтар, який може бути егоїстичним, жорстоким і руйнівним, але його масштаб виправдовує його злочини проти «міщанських» пристойностей. До речі, а ви знаєте, що Байрон ніколи не користувався особливим пієтетом на батьківщині? Уся його слава на континенті. І може тому, Велика Британія одна з небагатьох країн західного світу, яка уникла трагедії тоталітаризму.

Романтики оголосили мораль лицемірством. Вони проголосили, що єдиним критерієм моральності є абсолютна щирість. Краще вчинити гріх, віддавшись справжній пристрасті, ніж прожити праведне, але порожнє життя за правилами, в які ти не віриш. Інтуїція, а не розум, пристрасть, а не самообмеження визначає справжню природу людини. Ви думаєте, що романтичне кохання це букети і зітхання при місяці? Зовсім ні. Це дика пристрасть, здатна розірвати липкі узи буржуазного шлюбу. А ще краще, кохання нерозділене. Воно трагічне, і тому красиве. Не дивно, що основними провідниками романтизму в культуру середнього класу були жінки, які належали до буржуазних сімей.

А ще романтизм, це культ трагічності. Герой завжди виходить за межі людської долі, і за це платить жахливу ціну. Він не може померти від старості у своєму ліжку. Його доля — це завжди трагедія (зрада, божевілля, загибель). І це красиво! Естетика смерті, естетика страждання — чи не головна риса романтизму. Страждати, а потім померти за ідею. Померти молодим! Тільки це, воістину, прекрасно!

А далі все просто: якщо мета життя — боротьба, якщо страждання піднесене, а смерть прекрасна, то ви неминуче прийдете до культу війни. Для більшості людей безпека — головна цінність, а війна — безумство. Для романтиків усе навпаки: немає нічого страшного, якщо заради великої мети потрібно застосувати насильство, а отже, миролюбність це вульгарне почуття. «Лише три істоти гідні поваги, – писав Шарль Бодлер, – жрець, воїн і поет. Знати, вбивати і творити». Романтики буквально накликали Першу світову війну.

Не думаю, що когось здивую, якщо скажу, що порівняно з ідеями мислителів Просвітництва, романтизм це очевидний регрес, примітивізм і скочування в архаїку. Судіть самі: розум ніщо, почуття та інтуїція — все! Головне, щоб почуття було бурхливим і абсолютно вільним від думки! Ніяких авторитетів! Будь-яка дичина, що вранці, з похмілля спала тобі на думку важливіша, ніж шукання і роздуми кращих умів людства. Головне — це акт творення і непохитне утвердження свого «Я». Неприхований ірраціоналізм. Правильно те, у що ти сильніше віриш. Головний критерій геніальності — самовдоволене свавілля.

А для того, щоб надати цьому примітиву хоч крихти переконливості, романтики використовували два основні інструменти — естетику і пафос. Вони експериментально довели, що людський мозок, зіткнувшись із гіпнотичною красою, тобто естетикою, або позамежним емоційним напруженням, тобто пафосом, добровільно капітулює. Якщо тобі вдасться зробити ідею чуттєво приголомшливою, ніхто й не запитає про те, а чи має вона логічний сенс. Примітивній ідеї штучно надавали космічного масштабу, а декорацією при її проголошенні слугували край прірви, руїни, буря з блискавками або рев вируючого океану.

У парадигмі пафосу перемагає не той, чиї доводи розумніші, а той, хто страждає сильніше, чиї емоції надривніші. Істерика зводиться в ранг вищого одкровення. Була впроваджена думка: якщо герой готовий піти на смерть, стати ізгоєм або переносити нестерпні муки заради своєї ідеї — значить, його ідея священна. Пафос мучеництва повністю блокував усвідомлення того факту, що сама ідея могла бути просто маренням божевільного. Саме романтики, може самі того й не бажаючи, створили схему ідеальної пропаганди.

Думаю ми не будемо сперечатися і погодимося з Ісаєю Берліном у тому, що романтизм виявився найбільшим зрушенням в історії західної свідомості.

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!