Полтавська художниця Нато Мікеладзе: «Мистецтво — лакмусовий папірець, який виявляє всі радості та переживання соціуму»

Д.С.: Ти була одним з організаторів «Кадетаріуму». Як виникла така ідея?

Н.М.: Ідея проведення «Кадетаріуму» виникла у Рузани Давітян після кількох прибирань корпусу. Ми долучилися. Хотілося показати людям, що собою являє сьогоднішній Кадетський, в якому стані він перебуває. Виставка сучасного мистецтва — гарний спосіб привернути увагу громадськості до проблеми.

Д.С.: Яким був перший «Кадетаріум»?

Н.М.: Ми зібрали виставку буквально за тиждень. Було багато студентських робіт — етюди, копії. Крім того, «Кадетаріум» мав ще музичну та поетичну частину, до виставки долучилися танцюристи. Голова «Комітету з порятунку будівлі Кадетського корпусу» Борис Тристанов разом з Артуром Арояном зробили експозицію, яка показувала вигляд Кадетський багато років тому. Виставка вийшла доволі масштабною. Це доводить, що будь-яка людина, якщо захоче, може зібрати однодумців і зробити для міста щось корисне.

Д.С.: Цьогорічний «Кадетаріум» проводиться в Корпусному парку. Чим зумовлено переїзд?

Н.М.: Захід в Корпусному парку буде проводитись вже вдруге. Минулого року ми організовували «Кадетаріум. Open-air» на тому ж місці. Річ у тому, що під час «Кадетаріуму 2.0» ми зрозуміли, що не можемо своїми силами забезпечити належний рівень безпеки у приміщенні. Наразі ми не готові робити «Кадетаріум» у Кадетському через його аварійний стан.

Роботи художниці Нато Мікеладзе

Д.С.: Що собою являє «Кадетаріум. Арт-парк»?

Н.М.: Такий самий формат, який був і на «Кадетаріумі». Будуть художники, поети, музиканти, танцюристи, театралізована частина та виступ оркестру. Ми робимо цьогорічний захід спільно з Полтавським Батальйоном Небайдужих, який допоможе в організації благодійного ярмарку. Певний відсоток чи всі кошти з продажу речей (це залежить від бажання майстрів) віддамо на потреби наших військових.

Д.С.: На твою думку, чи можливо вирішити проблему Кадетського корпусу?

Н.М.: На жаль, все в руках міської влади, а конкретно, міського голови. Якщо зміниться мер, але ставлення до міста залишиться таким самим — Кадетський буде стояти в напівзруйнованому стані, доки його до рук не прибере якийсь олігарх. Потім будівлю або знесуть, або зроблять на її місці торговий центр, яких в Полтаві безліч. Нам потрібен нормальний мер, який би переймався проблемою Кадетського, а не намагався нагріти на ньому гроші.

В першу чергу, треба досліджувати, що саме потрібно громаді. Тоді споруда буде приносити більшу користь і навіть більший дохід. На мою думку, Кадетський має бути відкритим, якщо зробити на даху оглядовий майданчик — це буде дуже гарно і для туристів, і для фотографів, і для звичайних громадян. Можна брати мінімальну плату за його відвідування, гроші підуть в міський бюджет. Головне — підходити до діла з розумом.

Д.С.: Протягом року Ви зі Святославом Келим-Золотайком організовували кілька «Інтелектуальних барахолок». Розкажи детальніше про цей проект, які його цілі?

Н.М.: Перша «Інтелектуальна барахолка» проходила в рамках «Кадетаріуму. Open-air» у червні минулого року. Ідея виникла у Марії Микитенко та Шези Муси. Всі отримані кошти ми перерахували на лікування Олександру Кобі, який був тяжко поранений в зоні АТО. Потім, вже в кінці літа, ми згадали про цей захід і вирішили зробити його регулярним. Перемістившись на Жовтневу, ми провели п’ять «Інтелектуальних барахолок» і зібрали понад 24 тисячі гривень. Звичайно, це невелика сума, але в нас самих таких грошей немає — допомогти всім разом набагато легше.

Нато Мікеладзе та Святослав Келим-Золотайко

Д.С.: Чи впливають події на Сході на тебе, як художника?

Н.М.: Звичайно, впливають. Ми зі знайомими беремо участь в благодійних виставках, продаємо свої твори. Якщо держава потребує допомоги, не можна лишатися осторонь. Тим паче, я знаю багатьох хлопців, які воюють на Сході, особисто.

Д.С.: Зараз Ви займаєтесь проектом «НаСвято». Будь-ласка, розкажи про нього більш детально.

Н.М.: «НаСвято» розшифровується, як Нато і Святослав. Минулого року ми повернулися зі Львова, де побачили багато цікавої туристичної продукції і стало сумно, що в Полтаві такого немає. Галушки, Альтанка, Петро I — ось і все, що більшість знає про наше місто. Колись до нас приїздили друзі з іншого міста і їм навіть нічого було взяти з собою, наскільки малий у нас вибір сувенірів. Ми вирішили показати, якою привабливою насправді є Полтава. Намалювали місцеві краєвиди, пам’ятки архітектури і зробили з них листівки. Пізніше почали розширятися — виготовляти вироби зі шкіри, різні прикраси. Ми отримуємо велике задоволення від того, чим займаємось.

НаСвято — одна з листівок

Д.С.: Деякий час ти була викладачем кафедри образотворчого мистецтва ПолтНТУ. Що можеш сказати про сьогоднішню молодь?

Н.М.: Судячи по тим студентам, з якими я спілкувалася, слова старшого покоління про погану молодь — неправда. Дуже гарні молоді люди, принципові і працьовиті. Більшість із них свідомо вчаться на кафедрі образотворчого мистецтва, знають куди і навіщо вони вступали. До речі, багато студентів долучалося до організації «Кадетаріуму», робили інсталяції, виставляли свої твори. Для них такий захід — гарна можливість заявити про себе. В Кадетському необмежений простір для творчості і, що найголовніше, його можна наповнювати як завгодно. Можна ляпати на стіни, обирати будь-який розмір полотна і розміщувати його як завгодно.

Д.С.: Як полтавський загал ставиться до сучасного мистецтва? Є люди, які готові допомогти молоді розвиватися?

Н.М.: Колись ми їздили на пленер в село Хатки. Його організатор, Cемен Свиридонович Антонець, взяв на себе всі витрати: проживання, харчування. Ми писали тиждень і коли від’їжджали, кожен залишив по роботі, в подарунок. Олексій Петренко також часто організовує різні пленери, виставки які допомагають розвитку молодих художників. На жаль, небагатьом людям є до цього діло, тим більше, що Полтава — місто напівпровінційне, тут дуже важко сприймається щось сучасне. Є відсоток прогресивних людей, але він невеликий. Більшість краще сприймає красиво намальованого котика, ніж абстрактну чи формальну роботу.

Д.С.: Як можна вийти з цієї ситуації?

Н.М.: Треба більше активної молоді. Головна проблема сьогоднішньої України — відсутність децентралізованих осередків сучасного мистецтва. Все концентрується в Києві, Харкові, Львові. В Полтаві люди не звикли до сучасного мистецтва. Його треба поширювати, бо сучасність — те, чим живе суспільство. Мистецтво — лакмусовий папірець, який виявляє всі радості та переживання соціуму.

Денис СТАРОСТІН, незалежне мистецьке об’єднання «Magnum Opus»