Британська колонізація Індії

І знову питання, яке, цілком імовірно, вже намуляло вам очі: як таке стало можливим? Судіть самі: у 1700 році населення Індії було у двадцять разів більшим за населення Британії. Частка Індії у світовому виробництві становила приблизно 24%, Британії — близько 3%. Думка про те, що одного разу Британія зможе правити Індією, здалася б людині, яка відвідала Делі наприкінці XVII століття, безглуздою. І менше з тим, це сталося. Як?

І знову, як і багато чого в історії імперії, все пояснюється приватною ініціативою, жадобою до слави та багатства. У 1599 році в лондонському Сіті зібралася група з 80 купців. Вони вирішили об’єднати капітали, щоб спорядити експедицію до Ост-Індії за прянощами. Була зібрана величезна на ті часи сума — 30 000 фунтів.

Була організована «Компанія купців Лондона, що торгують в Ост-Індіях», яка отримала від корони монополію на право торгівлі з усіма країнами на схід від мису Доброї Надії на 15 років. Першу флотилію з чотирьох кораблів очолив сер Джеймс Ланкастер. Експедиція була успішною: вони дісталися території сучасної Індонезії, заснували там факторію і повернулися з величезним вантажем перцю. Інвестори отримали нечувані прибутки.

Але не сказати б, щоб в Індонезії на них чекали. Островами прянощів майже безроздільно правили голландці. Спалах насильства стався у 1623 році на Амбоїні. Голландці відразу жорстоко катували, а потім стратили десятьох англійських купців. Після різанини англійська Ост-Індська компанія зрозуміла, що змагатися з потужним голландським флотом у Південно-Східній Азії їй не під силу. Британці фактично згорнули свої справи на островах прянощів і сконцентрувалися на Індії. Благо, на цей час певний заділ на субконтиненті вже був.

Ще у 1608 році корабель «Гектор» під командуванням Вільяма Гокінса пришвартувався в порту Сурат. Гокінсу вдалося отримати дозвіл Великого Могола на торгівлю. Але в цей час в індійських портах правили бал португальці. Вони ж мали і вплив при дворі імператора. До приходу англійців португальці вважали Індійський океан своїм «особистим озером». Це право ще у 1493 році в буллі з дивною назвою «Серед іншого» їм дарував папа Олександр VI Борджіа, поділивши світ між Іспанією та Португалією. У листопаді 1612 року португальські кораблі заблокували англійцям вхід у Сурат. Відбулася битва при Суалі — невелика морська сутичка, яка змінила хід світової історії.

Два британські кораблі під командуванням Томаса Беста вступили в бій із 30 кораблями противника. З берега за боєм спостерігав губернатор Сурата і тисячі місцевих жителів. Хоча португальці й не були повністю знищені, вони відступили. Імператор був настільки вражений перемогою англійців, що невдовзі підписав указ, який дозволяв Ост-Індській компанії засновувати постійні факторії. А хочете прикол? Битва при Суалі вважається днем народження сучасного Військово-морського флоту Індії. Індійські моряки досі шанують цю дату як символ початку кінця європейського домінування в їхніх водах. Напевно, мають право.

Отримавши дозвіл, британці почали будувати факторії. Перша була заснована на південно-східному узбережжі Індії. На береговій ділянці, взятій в оренду у 1630 році, компанія побудувала форт, який назвали фортом Святого Георгія. Так виник Мадрас. Понад тридцять років по тому, у 1661 році, Англія придбала у Португалії Бомбей — як частину приданого Катерини Браганської, дружини Карла II. На той час це була просто група островів. Король не дуже уявляв, навіщо вони йому, і просто здав їх в оренду компанії всього за 10 фунтів на рік. Нарешті, у 1690 році агент Ост-Індської компанії Джоб Чарнок за 1300 рупій (приблизно 60 000 доларів на наші гроші) купив 3 села на східному березі річки Хуглі. Місцевість була так собі — болота, малярія і густі хащі. Тут виникла Калькутта — один із найбільших мегаполісів світу. До 1911 року вона була столицею британської Індії.

Спочатку британські купці були незначними постатями цієї великої азійської імперії. Мадрас, Бомбей і Калькутта були не більше ніж крихітними факторіями на околиці величезного, економічно розвиненого субконтиненту. Торгівлю вели тільки з дозволу Великого Могола та його намісників, і завдяки партнерству з індійськими купцями. Але і це приносило величезні прибутки. Індійські тканини перевершували всі інші за орнаментом і якістю. Коли англійські купці почали привозити індійські шовки та ситці додому, це призвело до справжнього перетворення нації.

Величезні прибутки Ост-Індської компанії пояснюються не тільки юридичною монополією, отриманою від корони, а й монополією природною. Якщо плавання з Бостона до Англії займало чотири-п’ять тижнів туди і п’ять-сім тижнів назад, то шлях до Індії й назад тривав у середньому близько пів року. Причина — вітри. До Індії треба було вирушати навесні, а повернутися додому в Англію можна було тільки восени. Малі компанії не могли скласти конкуренцію. Але в цьому є і великий мінус. Спробуй за такої комунікації контролювати своїх працівників з офісу в Лондоні. Тому службовці компанії користувалися значною автономією. Дехто просто кидав роботу в компанії та зосереджувався на власному бізнесі. Це призводило до збитків, але з іншого боку мало величезний вплив на розвиток за рахунок тієї ж приватної ініціативи.

Не можна сказати, що майбутнє англійців в Індії було стабільним і безхмарним. Не всі пам’ятають, що крім британської та голландської Ост-Індських компаній, існувала й третя — французька. Базувалася вона трохи південніше від англійського Мадраса. У комерційному відношенні французька Ост-Індська компанія не становила для англійців значної загрози. Вона перебувала під державним контролем. Нею керували аристократи, які мало дбали про торгівлю і багато — про політику сили. Небезпека того, що Франція переможе Британію в боротьбі за глобальне панування в Індії, залишалася реальною майже століття.

Переломом стала Семирічна війна (1756-1763), яку дехто вважає першою світовою. Воювали скрізь. Воювали всі — європейці, індійці, індіанці, африканці, американці. Поки пруссаки, союзники англійців, зв’язували в Європі сили французів та їхніх союзників, британський флот громив французький і захоплював ворожі колонії. Ключем до перемоги стало панування на морі та… кредит. Переваги фінансової системи англійців зіграли свою роль.

Одним з епізодів цієї війни став напад бенгальського наваба. Ймовірно, підбурюваний французами, він напав на Калькутту і кинув у в’язницю форту Вільям, за різними оцінками, від шістдесяти до ста п’ятдесяти англійців. Камера, в якій вони загинули, тепер відома як «Чорна яма». Через рік полковник Роберт Клайв відбив місто. Після перемоги в битві при Плессі британці стали фактичними господарями всієї Бенгалії. І знаєте, який висновок вони після цього зробили?

Слово самому Клайву: «З певною часткою впевненості можу сказати, що це багате і квітуче королівство може бути повністю підпорядковане нам не більше ніж двома тисячами європейців… Індійці неймовірно ледачі, схильні до розкоші, неосвічені та боягузливі… Вони досягають усього зрадою, а не силою… Що в такому разі може дозволити нам захистити наші надбання або розширити їх, як не сила, з якою не зрівняється влада зради та невдячності?» Може, не варто було бенгальському навабу будити лихо?

Після Семирічної війни компанія почала активно втручатися в міжусобні війни індійських князівств. У британському сприйнятті це було «часом анархії», який вимагав їхнього контролю. Не можна сказати, що в цих конфліктах британці були приречені на легкі перемоги. Один із найяскравіших і найскладніших епізодів — боротьба з «Тигром Майсуру», Тіпу Султаном. Він був інноватором свого часу: першим масово застосував проти англійців ракетну зброю із залізним корпусом і насправді шукав військового союзу з Наполеоном. Тим не менш, використовуючи дипломатію, підкупи та військову силу, британці крок за кроком розширювали свої володіння та отримували все нові привілеї.

Звичайно, посилення компанії не могло подобатися імператору. Була зібрана величезна коаліція і, як результат, — величезна армія. У битві при Буксарі у 1764 році британці, очолювані Гектором Монро, довели, що їхня дисципліна та артилерія сильніші навіть за об’єднані сили індійських монархів. Імператор Великих Моголів Шах Алам II опинився фактично в полоні у британців і був змушений піти на угоду. Ост-Індська компанія отримувала право збирати всі земельні податки та контролювала цивільне судочинство. В обмін вона зобов’язалася виплачувати імператору, який давно вже не отримував з Бенгалії жодних доходів, величезну суму. Це було майже вдвічі більше за те, що його предки отримували з Бенгалії навіть у «найкращі роки».

Ост-Індська компанія змогла обкласти податками понад двадцять мільйонів людей. Тепер вона займалася, ймовірно, найперспективнішим бізнесом в Індії: державним управлінням. Щорічний дохід становив два-три мільйони фунтів стерлінгів. І, що, мабуть, ще значущіше, відпала потреба возити золото з Лондона.

У 1803 році імператор Шах Алам II визнав над собою протекторат Ост-Індської компанії. На той час його становище було катастрофічним. Він був сліпим (його осліпив бунтівний афганський вождь за кілька років до того), у нього не було армії, а його «влада» не поширювалася далі стін Червоного форту в Дели. Він фактично переходив із рук у руки як цінний трофей. Британський протекторат був питанням фізичного виживання та елементарного комфорту. Пообіцявши йому безпеку та регулярне грошове утримання, британці управляли від його імені, а потім від імені його сина та онука понад 50 років, зберігаючи видимість легітимності.

Середина XIX століття стала «фінальним акордом» у територіальному захопленні Індії. Здебільшого використовувалися два інструменти — «Доктрина виморочності» та військова експансія. Суть першої в тому, що в разі смерті правителя залежного від Британії князівства і за відсутності прямого біологічного спадкоємця чоловічої статі, його князівство «відходило» Британській Ост-Індській компанії. За цією схемою були анексовані десятки штатів. Як приклади другого можна навести розгром Сикхської держави та анексію Пенджабу, захоплення прибережних територій Бірми та деякі інші.

Потім було знамените повстання сипаїв. Бунтівники проголосили останнього імператора своїм лідером. Після придушення повстання британці остаточно скасували титул імператора і заслали старого до Бірми. Доля його дітей була трагічною. Багато хто загинув або був страчений. Ост-Індська компанія була ліквідована. Влада офіційно перейшла до британського монарха. Індія стала офіційною колонією («Британська Індія»), а керувати нею став призначений з Лондона Віце-король.

У 1911 році столиця Британської Індії була перенесена з Калькутти до Делі. Колонізація субконтиненту була загалом завершена.

Далі буде…

Лайки, коментарі, підписки щиро вітаються!