Підприємець Катерина Бабіч: «Я все життя на роботі»

24-річна Катерина Бабіч — представник тієї молоді, про яку старше покоління говорить «наше майбутнє» і «вони розумніші за нас». Дівчина уже 2 роки керує досить успішною та концептуальною «Львівською кав’ярнею» та «Смачною вірандою». Водночас отримує фах стоматолога — проходить останній рік інтернатури.

—​ Я надихнулась на створення кав’ярні у Львові. Вирішила відкрити щось легеньке, дівчаче. Я знала, що заклади громадського харчування такі, як вони є зараз, уже нікому не цікаві. А вони повинні мати ідею, певний настрій, характер, концепцію. Захотілось зробити душевне місце, демократичне, соціально рівне, яке б не відштовхувало нікого, незалежно від соціального статусу. Я хотіла строго витримати концепцію кав’ярні — лише кава. Ні алкоголю, ні сандвічів чи якихось інших страв.

«Зрозуміла, що люблю чужі бізнеси більше, ніж їхні власники»

—​ Як студентці Медакадемії спала на думку ідея зайнятися бізнесом?

—​ Я завжди була активною дитиною — і у школі, і в академії. Не в тому плані, що я була якоюсь кар’єристкою чи гналась за тим, щоб заробити. Просто дуже любила організовувати заходи. Була старостою класу, головою шкільної республіки. В академії мене затягнуло до студентського самоврядування — була головою відділу дозвілля, старостою курсу. Це все мене цікавило, але я хотіла чогось більшого. Тому почала працювати Снігуронькою, ведучою, аніматором на дитячих святах. Заробляла, отримувала стипендію, одним словом, була самостійною дитиною.

Дитяче свято

Потім стала писати сценарії, проекти для розважальних закладів. Помітила, що всі дійства досить однотипні. Захотілось придумати щось цікаве й нове, навіть якщо воно буде не дуже зрозумілим людям. Стала цікавитись маркетингом, читати відповідну літературу і втілювати свої ідеї у життя. Я отримувала неймовірне задоволення від написання креативних рішень, нових «фішок». А також від того, що замовникам подобалася моя робота. Я навіть мала маленьке маркетингове агентство: знімала офіс, писала сценарії до вечірок, найрізноманітніших заходів. Працювала без вихідних, паралельно навчалася, могла не спати вночі. Мала дуже сильне перенавантаження.

—​ Батьки підтримували Вас у такій активній діяльності?

—​ Ні. Вони хвилювалися за моє здоров’я, казали «погуляй, ще встигнеш наробитися». Тому я їм говорила, що йду гуляти, а сама бігла на роботу. Але такий темп життя дає свої наслідки — було нервове й фізичне виснаження. І раптом я зрозуміла, що занадто багато вкладаю душі, силі і часу в чужі проекти. Зрозуміла, що люблю чужі бізнеси більше, ніж їхні власники. Тоді й стався переломний момент. Я вирішила, що мені нічого не потрібно: буду звичайною дівчиною, гулятиму з подружками. Але через тиждень зрозуміла, що не можу жити «просто так», нічого не робити. Тоді з’явилася мрія зробити щось корисне, залишити щось після себе.

А батькам я про кав’ярню теж довго не говорила. Казала, що це заклад моїх друзів, і я у них працюю. Щоб не хвилювалися.

«Не беру на роботу родичів і друзів»

—​ То Ви медицину полишати не збираєтесь?

—​ Це питання мене мучить увесь час, поки займаюся кав’ярнею. Я дуже люблю свою професію. Вступала до ВНЗ не з подачі батьків — сама дуже хотіла стати лікарем. Це серйозна робота, я поважаю всю ту деонтологію, етику, лікарський етикет. Мені дуже подобається наука. Знаю, як потрібно віддаватися професії медика. Тому я дуже хвилююся з цього приводу. Розумію, що рухатись туди-сюди не вийде, потрібно розставити пріоритети. Тож коли серйозно задумалась над цим, зрозуміла: медицина без мене піде далі, не зупиниться, а кав’ярня, на жаль, без мене нікуди. Але я вчилась на бюджеті, тому із великим задоволенням відпрацьовуватиму обов’язкові три роки.

Катерина Бабіч з листівками #НаСвято

Катерина Бабіч зі співробітницею

Можливо, якщо б мій бізнес був трішки «старшим», усталенішим, то в мене вистачало б часу на вдосконалення себе в лікарській справі. Я вважаю, що моя медична вища освіта дає мені сильне моральне підґрунтя, розуміння людей, ставлення до їхніх проблем. Медицина — досить складна професія, яка гартує людські якості. Потрібно не просто віддаватися їй, а й розуміти людей. Дуже багато відповідей собі даю завдяки професії, яку здобула.

—​ Цей досвід допомагає Вам у веденні бізнесу, навчив розбиратися в людях? Наприклад, у Вас є свої критерії відбору персоналу ?

— Принципово не беру на роботу родичів та друзів. В іншому ж мене цікавлять люди, які не мають досвіду роботи. Вони ще не навчені дурному. Також беру на роботу тих, хто вже зневірився у собі, кого звільнили з інших місць. Подобається їх розвивати, допомагати їм повірити в себе. Мені важливо, щоб людина була щирою, нехай навіть спочатку в неї не виходить щось правильно робити чи розмовляти. Також не люблю брати людей, які вважають роботу в кав’ярні сезонною. Тому в мене дуже стабільний персонал. Я багато вкладаю у своїх працівників, навчаю маркетингу.

«Дуже хочеться, щоб молодь перестала стандартно мислити»

—​ Звідки у Вас знання ресторанної справи? Яким чином проводите навчання працівників?

—​ Я прихильник самонавчання та самовдосконалення. У мене такий характер, що маю знати все про справу, якою займаюсь. Приміром, я до відкриття кав’ярні ніколи не пила каву, не знала, що таке кавова машина, не розуміла навіть різниці між арабікою і робустою, не вміла складати бізнес-план, вести звітність. Я почала багато читати літератури — професійної і загальної, що стосується ресторанного бізнесу, кавоваріння, ведення бізнесу тощо. І зрозуміла, що каві можна присвяти все життя.

Частина команди «Львівської кав'ярні»

От баристика — ювелірна робота: якщо ти цього не любиш, то в тебе не вийде приготувати гарний напій. В мене не було коштів відправляти бариста на навчання, тому у нас у кав’ярні є своя бібліотека, заповнена книгами зі спеціальності. Мені подобається організовувати для колективу тренінги, читання зарубіжних авторів з психології, самореалізації. Мені важливо, щоб мої працівники бачили перспективність роботи. Разом з ними вчусь і сама. У нашому колективі немає чіткого розподілу між офіціантами й бариста — можуть підміняти один одного при потребі. Я й сама люблю працювати офіціантом, виходити в зал.

—​ Багато часу приділяєте роботі?

—​ Увесь час (посміхається). Я все життя на роботі.

—​ Не дивлячись на свою зайнятість ви берете участь у проекті «Молодь обирає бізнес».

—​ Так, і я дуже вдячна «Обласному молодіжному центру» Полтавської облради, що організував цю Школу з основ підприємницької діяльності, за надану можливість поспілкуватися з молоддю, поділитися своїм досвідом. Це для мене був певний момент відпочинку. Все що стосується молоді, студентства — я безвідмовна. Бо коли я розпочинала свою справу, у мене не було в кого запитати, з ким порадитися. Через це й наробила купу помилок.

—​ Що ви хочете донести молоді?

—​ Мені дуже хочеться, щоб молодь перестала стандартно мислити. Спеціальна література дає структурну сітку, на яку потрібно накладати вже свої думки, бажання, вплітати в неї ідеї, як нитки. Будь-яка ідея може стати цікавою маркетинговою точкою, локацією. Хочу привернути увагу початківців до емоційного маркетингу. Будь-яку ідею потрібно загортати в дуже класну обгортку. І не рекламну, а ідейну, яка відповідатиме «начинці».

— Що робити невпевненій у собі молоді? 

— У цьому випадку я даю номер свого телефону. На базі моєї кав’ярні вони можуть протестувати свої ідеї — провести тут виступи та презентації. Мій життєвий принцип: чим більше віддаєш — тим більше отримуєш.

«Добре, що є європейські банки»

—​ З якими труднощами Вам, як молодому підприємцю, доводилося стикатися?

—​ Коли я відкривала «Львівську кав’ярню» мені було 20 років. Більшість банків не хотіли мене кредитувати, бо не досягла 25-річного віку. Але добре, що є європейські банки, котрі зважають не на вік, а на перспективність бізнес-проекту. Я рада, що вони надали мені певні кредитні кошти. Відкриття дуже довго відкладалося. Ми з друзями самотужки фарбували стіни, клеїли шпалери. Паралельно я мала здавати державні іспити. Цей період був для мене сильним моральним перенавантаженням. Були й фінансові труднощі. Тож, не дивлячись на невеликий розмір першої зали, ми відкрились аж за півроку.

Майстер-клас

—​ Працюєте з партнерами?

—​ Я людина не фінансова. Завдячую батькам, які виховали в мені основний двигун — моральність та духовність. Мені важко найти ідентичну собі людину, тому я не працюю з кимось у партнерстві. Не хочу витрачати час, пояснюючи людині, чому я вчинила так чи інакше, чому я вкладаю кошти в те, а не в інше. Але є у мене багато творчих партнерів, з якими ми разом втілюємо всі наші задуми в життя.

Самобутню атмоферу закладу створюють самі відвідувачі

—​ Хто Ваші гості?

—​ Молодь, сім’ї з дітками, талановитий і творчий полтавський осередок. Усі знають, що до «Львівської кав’ярні» можна звернутись із будь-яким проханням — ми не відмовляємо. Мені приємно бути корисною творчим людям, тому що вони і створюють ту атмосферу, яку я хочу бачити у кав’ярні. Шукаю нових майстрів для виставок їхніх робіт, деякі приходять самі. Перше запитання, яке у них виникає: «Скільки я буду винен за те, що виставлю у вас свої роботи?». Та за що? Це я дякую людині, яка приносить до нас свою творчість.

—​ Як часто влаштовуєте цікаві заходи?

—​ Кожного дня у нас щось цікаве. На даному етапі я уже сприймаю як свою поразку, якщо у нас нічого не відбувається цього дня. Були й музичні вечори, і кіноперегляди, й тематичні вечірки, і різноманітні фотозони. У маленькій залі («Смачна віранда») в нас завжди якась виставка. Взимку, якщо ви пам’ятаєте, у нас тут «ішов сніг», висіли великі хмари. Зараз у нас весна — на стінах розпустилися квіти. Юна полтавка виставила тут свої роботи — прикраси на голову, інша дитинка — красиві вітальні листівки.

Фотозона (ліжко на вулиці)

Виставка

Ідей — купа. І я їх обов’язково всі втілю у життя. Якщо захочу поставити ліжко посеред вулиці Жовтневої як фотозону — то я знаю, що зроблю це. Мрію, наприклад, провести любительський чемпіонат із сальси. І рано чи пізно він буде! Дякую моїм творчим партнерам, які завжди розуміють, чого я хочу.

— Долучаєтеся до благодійності?

— Я до благодійності ставлюсь досить обережно через певні життєві ситуації і досвід. Тому якщо і займаємось благодійністю, то не афішуємо цього. Доводилось співпрацювати з дитбудинками, інтернатами — привозили діткам самоварні церемонії, запрошували до нашої кав’ярні, пригощали. Купуємо медикаменти для наших захисників, допомагаємо чи то продукцією, чи то солодощами. Але не грошима — це моє табу.

З кожної поїздки привожу новий рецепт напою

— У меню «Львівської кав’ярні» є якийсь особливий напій, який вважаєте родзинкою?

— Для мене усі напої нашого закладу особливі. Бо рецепти кожного — наші власні, народжувались саме тут. Уже їх понад 50, кожен з них викоханий і випробуваний. Особисто для мене найбільше смакує звичайне капучино, бо я в принципі каву мало п’ю.

— Як вважаєте, Вам вдалося створити львівській заклад у Полтаві? 

— Родзинка «Львівської кав’ярні» в тому, що мені потрібно було використати цю назву, аби показати настрій. Для Львову подібні заклади досить звичні, це ціла культура. Тобто я створювала у Полтаві не осередок Львова, а осередок духовності, «куточок кавових мрій».

Частина команди «Львівської кав'ярні»

Звісно, все ще на дуже примітивному етапі, ще не так, як я собі запланувала. Але з кожним днем намагаюсь наближатись до свого ідеалу. Те, що місце приємне для відвідувачів, — уже для мене маленька перемога. Дякую друзям, партнерам, постійним відвідувачам.

— Де відпочиваєте?

— Для відпочинку виділяю собі тиждень раз на рік. Для мене не має різниці — відпочивати в Україні чи закордоном. Але однозначно це має бути не пляжний туризм. Якщо відпочивати — то їхати дивитися культуру, а не відлежувати боки. Подорожі надихають. Із кожної поїздки привожу новий рецепт напою із кави. Наприклад, у Франції піддивилася каву з лавандою. Вдома ми його трішки переробляємо, вносимо свої нюанси у смак.

—​ Не боїтеся полишати кав’ярню, коли подорожуєте?

—​ Звичайно, трохи тривожно, бо я звикла сама все контролювати, про все знати. Але знаю, що ми — одна сім’я. І коли мене немає, працівники стають більш зібраними, серйозними — відчувають відповідальність, що на них покладається.

Юлія ЧУГУЄВЕЦЬ, спеціально для «Полтавщини»