Чому ми вважаємо себе розумнішими за політиків

Немає людей, яких би частіше за політиків називали дурнями. Немає рішень, ефективність яких частіше ставили б під сумнів, ніж рішення політиків. І немає, напевно, у світі такої людини, яка б жодного разу в житті не назвала політика тупим. Так само як і немає, напевно, такого закону чи політичного рішення, який би значна група людей не таврувала як тупість. То чому ми вважаємо себе розумнішими за політиків і, очевидно, на цій підставі вважаємо їх дурнями? У мене є версія.

Не буду стверджувати, що серед політиків немає дурнів. Щобільше, готовий погодитися з Карло Чіполлою та його «Основними законами людської дурості», один із яких звучить так: відсоток дурнів однаковий у будь-якій людській групі. Він стверджує, що серед слюсарів і професорів, серед поліціянтів і хірургів, серед жителів Парижа та мисливців джунглів Амазонки відсоток ідіотів один і той самий. І політики в цьому плані не є винятком. Так само, до слова, як і їхні критики. То чому ж нам здається, що це не так?

Головна причина, на мій погляд, у тому, що політика — це той рід людської діяльності, в якому хороші рішення, в принципі, неможливі. Є тільки погані та дуже погані. Можливо, деякі з них і призводять до позитивних змін, але на момент прийняття та впровадження вони об'єктивно оцінюються багатьма людьми як шкідливі та дурні. І для цього є кілька причин.

По-перше, суспільство неоднорідне. Не кожне суспільство може чітко сформулювати сенс спільного проживання, але суперечності всередині суспільства всім відомі та зрозумілі. Суперечності між роботодавцем і найманим працівником, між продавцем і покупцем, між платником податків і пенсіонером, між постачальником послуги та споживачем. І будь-яке рішення, що дає преференції одному, майже завжди погіршує життя іншому. І навіть якщо в якійсь віддаленій перспективі краще стане всім (що, звісно, не факт), ті, хто постраждає вже сьогодні, схильні критикувати прийняте рішення, оголошувати його шкідливим і тупим, описувати ймовірні негативні наслідки, які з їхньої точки зору «видно неозброєним оком». Видно всім, крім політика, який ухвалив це рішення.

По-друге, ніхто ніколи не знає, що могло б статися, якби це «тупе» рішення не було прийняте. Тут хочу навести приклад. Приклад не мій, але він мені сподобався і, як на мене, чудово ілюструє цю тезу. Ви напевно чули, що після трагедії 11 вересня всі американські авіакомпанії зобов'язали обладнати кабіни пілотів броньованими куленепробивними дверима. А уявіть на секунду, що таке рішення було б запропоноване за кілька місяців до атаки терористів. Я вас запевняю, що людину, яка його запропонувала, одразу ж назвали б тупим шкідником.

Говорили б про те, що вона безпідставно вганяє компанії в непотрібні витрати. Що вага літака збільшиться, а отже, збільшиться і витрата палива. І що все це ляже на плечі пасажирів, яким авіакомпанії підвищать вартість перельоту. А ще це завдасть незручностей екіпажу, що негативно позначиться на безпеці польоту. А ще п'яте, десяте і двадцяте. І ніхто ніколи не дізнається, що цим рішенням людина врятувала кілька тисяч життів, запобігла вторгненню в Афганістан і не допустила багатьох інших, відверто негативних наслідків.

Щобільше, після трагедії 11 вересня тупими та недальновидними називали людей, які такого рішення не ухвалили, попри те, що це «елементарно», що воно «лежить на поверхні» і тільки тупий може цього не бачити. А знаєте, скільки рішень досі вважаються «тупими» тільки тому, що катастрофи, які вони мали запобігти, не трапилися? Незліченна кількість.

Третє. У кожної людини є світогляд. Далеко не кожен зможе його чітко сформулювати, але своє розуміння життя є у кожного. Формується воно переважно стихійно і складається з уривчастих шкільних знань, усіляких доктрин, ідей, наративів і стереотипів. У окремих народів і соціальних груп цей набір плюс-мінус однаковий. І саме на основі свого стереотипного розуміння життя люди й оцінюють рішення політиків. Наведу кілька прикладів.

Наприклад, існує стійка думка, що зниження податкової ставки вже в найближчій перспективі призводить до збільшення надходжень до бюджету. Все елементарно. Кошти від зменшення податків підприємець пустить «у справу». Інвестиції збільшать дохід, а отже, і базу оподаткування. А з більшої бази, навіть при меншій ставці, доходи бюджету зростуть. Що не зрозуміло? А ці ідіоти навпаки, постійно збільшують податки. «Вбивають бізнес». Шкодять, та й годі.

І що характерно, приклади позитивного впливу зменшення ставки на стан бюджету дійсно існують. Ось тільки ніхто не каже, що на п'ять подібних прикладів існує двадцять п'ять протилежних. Про них просто не говорять. І якби це завжди працювало в плюс, то середній рівень оподаткування у світі прагнув би до 10%, а не до 60%, як у найбільш розвинених країнах світу. А ще, навіть без диплома Гарварду в кишені, можна зрозуміти іншу елементарну річ. Якщо у політика утворилася дірка в бюджеті, наприклад, на своєчасну виплату пенсій, гарантовано закрити її можна лише збільшивши податки. Можливо, далі це і призведе до проблем, але «далі буде далі». Буде проблема — будемо шукати рішення. Це тупо? Я не знаю.

Четверте. Це те, що в попередньому абзаці я визначив як «далі буде далі». Ми погано усвідомлюємо, що більшість проблем політики вирішують тоді, коли проблема вже перезріла. Якщо хочете побутову аналогію, то ми чекаємо від них будівництва нового будинку, а часу і ресурсів вистачає тільки на косметичний ремонт. І в цьому разі безглуздість переклеювання шпалер у той момент, коли потрібно рити фундамент, очевидна. Рідко хтось із політиків отримує можливість будувати «новий дивний світ». Та й у цьому разі майже ніколи не виходить нічого гарного.

Здебільшого всі рішення — це рішення гасити пожежу. І коли у тебе горить на третьому поверсі, ти не звертаєш уваги на те, що вода затопить підвал. А ми, сидячи в підвалі, клянемо тих, чиї тупі рішення призводять до того, що нам капає за комір. Але «далі буде далі», і загасивши пожежу, політики візьмуться за те, щоб осушити підвал. При цьому, вони чудово знають, що мешканці першого поверху будуть на чому світ стоїть клясти ідіотів, чиї рішення призводять до того, що у них тріскається підлога і в квартирі стоїть нестерпна духота.

П'яте. Коли ми критикуємо дурні, недальновидні та половинчасті рішення політиків, ми не враховуємо той факт, що мало прийняти рішення. Потрібно ще й втілити його в життя. Ми виходимо з помилкового переконання, що формальна влада дає реальну владу. Або, інакше кажучи, що будь-яке рішення президента буде виконане в повному обсязі. А це зовсім не так. Можливість виконання будь-якого рішення залежить від величезної кількості чинників — від прагнень друзів і конкурентів, від світової кон'юнктури, від лояльності та компетентності чиновників, від менталітету, світогляду та рівня освіти громадян.

Найбільш яскраво це змалював, якщо не помиляюся, Єгор Гайдар. На запитання: «А чому б не піти китайським шляхом?», він відповів: «Для цього у нас занадто мало китайців». І це не відмовка. Це реальність. Адже всі хочуть «як в Америці», але ні в кого не виходить. Тому що занадто мало американців. Ось, припустимо, прийме президент рішення — розвивати сучасні технології. Як в Америці. І що може бути простіше? Ви що, тупі? Поїдьте в Штати, подивіться, як люди роблять, і робіть так само. Тільки все одно не вийде.

Чому? Для розуміння потрібно поставити запитання: «Чому значна частина американських студентів після пар йде створювати стартапи, а переважна частина наших — пити пиво?». І не потрібно бути надто занадто мудрим, щоб зрозуміти, що без вирішення цього питання нічого не вийде, які б рішення не приймав будь-який президент. Тому що сучасні технології не народжуються з пивної піни. І це далеко не єдине питання, відповідь на яке потрібно отримати до прийняття відповідного рішення.

Причому люди про безсилля політиків знали завжди. Ще Цицерон казав: «Цезар не знає, куди він нас веде. Ми — раби Цезаря. Цезар — раб обставин». А Бісмарк колись сказав: «Державний муж не може нічого створити сам по собі. Він повинен чекати та прислухатися, поки не почує в подіях відгомін кроків Бога. Тоді він повинен скочити та вхопитися за край Його одягу». Не останні люди серед політиків, як ви розумієте.

Тепер у-шостих. Є нюанс. Ми оцінюємо рішення політика виходячи, зокрема, зі свого розуміння справедливості та моралі. Але це розуміння у кожного своє. Наприклад, виробник комунальних послуг вважає справедливим тарифом той, що повністю покриває собівартість і дає можливість отримувати прибуток, нехай і обмежений законом. Багато споживачів вважають справедливим тарифом той, що відповідає їхнім можливостям щодо його оплати.

І що характерно, ні компроміс, ні золота середина тут неможливі. І яке б рішення щодо тарифу не прийняв політик, його вважатимуть або «недостатнім», таким, що «веде до банкрутства» і «вбиває галузь», або «надмірним» і «грабіжницьким». І в обох випадках — «тупим» і «несправедливим». Щоправда, з різними обґрунтуваннями: або «ти такий тупий, що не розумієш, що тариф недостатній», або «ти такий тупий, що не розумієш, що на оплату такого тарифу у людей немає грошей».

Сьоме. Насправді критика влади та міф про «тупість» походить не від основної маси громадян, якій побутові турботи та необхідність добувати хліб насущний не залишають часу на оцінку дій політиків. Вона йде від так званих експертів. ЗМІ й те, на що перетворив ЗМІ інтернет, повні «експертами». Хто це? Це переважно люди, які розуміються на проблемах і шляхах їх вирішення не більше за середньостатистичного громадянина, але зате мають навичку, а деякі й талант стібатися над «тупістю» політиків.

Плюс до цього, майже всі вони ангажовані. Одні владою, інші конкурентами влади. Одні стібуться над «тупістю» влади, інші над «тупістю» її опонентів. А кому з ангажементом не пощастило — і над тими, і над іншими. Це ж так просто, так весело і так добре «заходить». Особливо для аудиторії, яка звикла звинувачувати у своїх бідах кого завгодно, крім себе.

Ви знаєте, наприклад, що в будь-який рік рейтинг будь-якої влади 1 вересня завжди вищий, ніж 31 липня. У політології це називають «ефектом політичного мертвого сезону». У серпні політики, журналісти та «експерти» часто йдуть у відпустки. Кількість політичних ток-шоу зменшується. Менше критики в інфополі — менше приводів для невдоволення у населення. Менше приводів нарікати на тупість політиків.

Я назвав 7 причин. Є, очевидно, і восьма, і шістнадцята. Можливо, колись ми до них повернемося.

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!