«Persona grata»: Олег Соскін

[Відео було видалено]

ВЕД.: Вітаю вас. 11.20 на студійному годиннику, перед мікрофоном ведуча Інна Якобенко, а на радіостанції «Ваша хвиля» суботня передача «Persona grata». І сьогодні поряд зі мною людина цікава, людина неодновимірна, до того ж — столичний гість («арію столичного гостя» ми будемо слухати сьогодні впродовж ефіру). Це — український економіст, політолог, громадський і політичний діяч, директор Інституту трансформації суспільства Олег Ігорович Соскін. Доброго ранку Вам!

СОСКІН: Доброго ранку.

ВЕД.: Олеже Ігоровичу, Ви — людина, яка знайшла свої професійні інтереси в багатьох темах. Час від часу Ви робите якісь діагностичні висновки економічного здоров’я, політичного здоров’я суспільства. Не завжди втішні (навіть, скажімо, частіше за все — невтішні). Втім, якщо говорити, що людина не хвора ( при тому, що у неї 40° температура), це не значить, що вона зараз одужає тільки від того, що ми будемо називати її здоровою. Я розумію, що до певної міри Ваша така місія — ставити діагноз...

СОСКІН: Я викладаю в Національній академії управління кілька дисциплін, в тому числі в мене є один такий улюблений з моїх предметів — це стратегічне управління. Стратегічне управління — воно будується на тому, що потрібно сформувати уяву про майбутнє, зрозуміти різні сценарії в цьому майбутньому, проаналізувати середовище майбутнього: зовнішнє, внутрішнє і проміжне. І потім спробувати створити найкращий рецепт позитивний і негативний для організації, яка функціонує. А організацією є все: там, де зібралося три людини, які поставили собі певну мету і хочуть її реалізувати і розробляють під цю реалізацію певні механізми. Це вже є організація. Чи це буде підприємство, чи це буде політична партія, чи громадська структура, чи країна, чи область, чи місто, чи менша громада. Не має значення. Це все організації. Так от. дуже важливо,щоб ті, хто керують структурами, організаціями, опанували ось ці принципи стратегічного управління, вміли будувати сценарій майбутнього і своєї поведінки в цьому майбутньому і шукали слабкі свої сторони, щоб вони були здатні робити так званий своб-аналіз — отже сильні, слабкі сторони і можливості та загрози, приховані в оточуючому середовищі. Оце і є сьогоднішнє кредо будь-якої людини, будь-якої структури, щоби бути успішною у цьому надзвичайно жорсткому світі, який нас оточує — і в зовнішньому, і у внутрішньому.

Я свою місію бачу в тому, щоби пробувати якимось чином упереджувати, підказувати на рівні певних системних геополітичних, геоекономічних структур ті загрози, які виникають. І завжди знаєш, що говориш «буде так, так, так...», а тобі не вірять, потім це стається.

ВЕД.: На приклад, Ви говорили, що хліб буде по 3-4 гривні, наробили дуже багато галасу на новинних стрічках саме цим, але ж хліб уже дорожче...

СОСКІН: .. 6 і 7 гривень... І вже соціального хліба дешевше трьох, фактично, немає. Чотири. А це ж логіка така: якщо ми є частиною світового господарства, а це світове господарство єдине і діє на основі об’єктивних економічний законів (в тому числі такого потужного загального закону, яким є закон вартості), то відомо, що тонна пшениці сьогодні перевищує 320 доларів. Якщо вона перевищує 320 доларів, то усередині країни вона не може бути нижчою 300. Якщо ви хочете у селян забирати її по 200 доларів і забороняєте їм продавати її на експорт ( а це ж є власність !), то, таким чином, ви порушуєте базові закони економічної еквівалентності. Тоді готуйтесь до того, що буде дефіцит всередині країни борошна, тому, що борошно в нинішніх умовах менше в Україні 400 доларів коштувати не може, а, відповідно, ціна його роздрібна повинна бути дуже висока. Це кілограм коштує 4 долара, а чотири долара на вісім — це 32 гривні за кілограм борошна. А як же нам тоді бути, якщо у нас воно коштує...

ВЕД.: .. відповідно, хлібина скільки коштує. І так далі..

СОСКІН: Тому ці всі речі треба.. Це, як ти приходиш до лікаря.. Ти повинен це знати. Якщо в тебе болить, ти ж не йдеш і не очікуєш від лікаря, що він тобі скаже: «Та в тебе нічого немає». Від того, що він тобі це скаже чи пропише якийсь обезболюючий препарат, тобі ж від цього краще не стане. Ти ж хочеш правду знати, ти хочеш знати причину хвороби і як її вилікувати. Так і економічний, і соціально-політичний діагноз. І це може комусь подобатись — не подобатись, але це є об’єктивна реальність. Якщо ти не згоден зі мною, ну давай будемо сідати і говорити, як кажуть, аргументами, а не з тим, що у Соскіна не те прізвище, чи він там невідомо хто, чи ще щось. Є аргументи.

ВЕД.: Є об’єктивна реальність, на жаль.

СОСКІН: Так. Я завжди кажу: «Давай аналізувати об’єктивну реальність і тоді ми зробимо правильні висновки». Тому, що наше всіх завдання — одне: щоби наша нація, наш український народ був успішним. І щоб ми будували успішно українську державу. Це — наша всіх місія, в тому чи іншому обсязі. Якщо ми цього не робимо,це дуже погано, тому що тоді ми не виконуємо свою місію, тому що в умовах жорсткої конкуренції націй і цивілізацій нашу землю забере хтось інший. Ми перетворимось в зону сірих анклавів чужих цивілізацій: китайської, мусульманської, африканської, єврейської, американської — не має значення. Вони заходять до нас, вони нам пропонують свої системи культури, духовних практик, вони нам показують, як треба жити за їх способом буття. А ми ж самі — дуже старовинна нація, арійський народ. Чому ж ми не хочемо себе відроджувати? Чому шукаємо десь, а не всередині, не в своєму, як кажуть, підґрунті?

ВЕД.: ... бо там готове, на поверхні, налаковане. Те, що легко їсти. Санчата легше котити з гори, ніж тягти на гору.

СОСКІН: Абсолютно правильно. А в нас є потужні там скарби криці, нашої української криці, от її треба підняти, показати, вичистити і шукати своє місце в цьому дуже складному світі, щоби бути конкурентоздатними, а не пасти задніх.

ВЕД.: Ви говорили про сегмент державного управління. В ньому очікуються теж великі зміни і реорганізації, так? Але я не дуже вірю у щирість, самовідданість, віддачу і «загибель» на роботі держслужбовця за 1200 гривень на місяць...

СОСКІН: Ну треба, як би там не було, як би в нинішніх умовах — от ми вивчали досвід за останні 7-8 років, наш Інститут, і я особисто надзвичайно детально займаємось проблемами самоврядування, системи влади, розподілу повноважень між центральними органами влади, між державною службою, політичними структурами, між державною, центральною і місцевою владою, розвитком самоврядування. Тут є деякі аксіоми, абсолюти. Їх ніхто не може змінити, вони реалізуються в будь-якій країні, яка обрала модель ринкової економіки і народної демократії.

От якщо ми говоримо про систему управління, то там є ефективна модель розвитку і вона стає конкурентоздатною, ця модель, де якомога більший обсяг послуг перейде на рівень, який є найближчим до інтересів місцевих громад, мешканців цих громад. Мешканці громад повинні отримувати якомога більше послуг, дуже швидко, на перших рівнях цієї системи управління. А це лінія системи самоврядування. Але якщо ми хочемо там надавати оцей найбільший обсяг послуг, то потрібно туди передавати і гроші, і повноваження.

Поляки в 1999 році здійснили другий етап реформи місцевого самоврядування. Вони перейшли... Причому, ще й адмінтериторіальну реформу здійснили. У них було 48 воєводств, вони зробили 16. В кілька разів зменшили кількість повітів ( це — аналогія наших районів). Це ж було дуже боляче для країни, але вони не просто зробили це арифметично, вони передали тоді гроші і повноваження — на рівні повітів. Вони ліквідували взагалі повятові адміністрації. Там немає адміністрацій. Там є влада місцевого самоврядування на рівні повятів. А у нас навпаки — хочуть централізувати владу. Але є Європейська Хартія самоврядування. Вона дуже жорстко розписує права місцевого самоврядування. І там чітко показано, що центральна влада повинна забезпечувати контроль і нагляд за правильним використанням законів і указів президента. Але не є її функцією втручатись повсякденно в управління життям громад. Отже, ми зараз стоїмо перед цим питанням. Нам потрібно починати, отже, з одного боку, необхідно змінити модель так званого районного управління. Мабуть, потрібно створити аналог повятів — їх повинно бути значно менше. Вдвічі, скажемо, ніж зараз в тій же Полтавській області... Але тоді треба передати їм гроші. І громадам треба передати гроші. Але тоді зразу треба розщеплювати податок. Щоби зразу частина податку залишалась на місці. Але тоді існуюча система оподаткування трьох податків оцих — прибуток підприємств, ПДВ, а воно не працює, тому що це податки, які не є автоматичними. Отже, тоді треба перейти до того, що в нас є розробленим — так звана автоматична система оподаткування: це — податок з продажу і податок з купівлі. Тоді прибутковий податок теж має розщіплюватися і він має бути не 15, а 10 відсотків. Тоді потрібен єдиний соціально-пенсійний податок — 14 відсотків — 7 платить людина, 7 — роботодавець. Отже, змінити взагалі цілу систему. Треба змінити систему бюджетоутворення. Бюджет треба робити знизу, в не згори. Громада сама повинна розробляти свій бюджет. Вона повинна знати, якими грошима вона володіє. В бюджеті повинна бути доходна частина, яка йде на утримання структур, але має бути й бюджет розвитку, який дає можливість громаді мати майбутнє, щоб вона не вимирала. Ось це величезний комплекс питань, які треба вирішувати. І я не чую відповіді від нинішніх урядовців щодо цих питань. І зрозуміло, що їм важко, тому що їм залишена дуже складна спадщина. Але вони ж самі вибрали такий шлях, вони сказали, що вони зможуть щось зробити, а якщо «назвался груздем», то лізь в цю корзинку, будь ласка. Тому ми знаходимось зараз на такому перехресті. Але, з другого боку треба, щоб громади себе самі рятували, але тоді повинна бути воля тих лідерів, які є в громаді. Але тоді треба себе виокремити, треба себе випозиціонувати.

ВЕД.: Якраз я й хочу запитати про позиціонування на місцевому рівні. Одне з Ваших останніх дітищ — це книжка про брендинг міст. Про досвід країн Вишеградської, яким би могла скористатися Україна. От з цього досвіду країн, які Ви називали сьогодні, що цінне Ви як аналітик, як людина, яка бачить проблему згори, порадили би взяти, на чому акцент зробити українцям?

СОСКІН: Ну я постійно... багато країн відвідав. Постійно їжджу в прикордонні країни наші — Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина. І що вражає? Це так звані країни Вишеградської четвірки. Що там вражає? Вони знаходились в такому ж занепаді після розвалу комуністичної системи, як і Україна. Та ж Польща мала валовий внутрішній продукт менший від України в 1990 році вдвічі. В них був надзвичайний стан, в них не було товарів на полицях. Вони приїжджали в Україну і тут все змітали, все вивозили, всі наші товари. На сьогодні ВВП Польщі в 6 разів більший від України, заробітна плата в Польща вища (середня) десь в три рази, в чотири, ніж в Україні. Ціни на продукцію первинного кошика десь нижчі, ніж в Україні, в перерахунку в доларовому еквіваленті, на 25-30%.

Як це може бути? Як може бути так, що Польща є сьогодні успішною ? Тому, що вони здійснили реформу місцевого самоврядування в кілька етапів. І тому, що там кожна громада хоче бути лідером. Вона бореться за місце під сонцем. Вона бореться за те, щоби бути успішною і процвітаючою, і конкурентоздатною. І вона шукає якийсь такий свій профіль, який би їй дозволив себе зреалізувати: або це буде випуск якоїсь продукції, яка притаманна цій території, або вони формують якісь промисли, або роблять якийсь етнонаціональний парк. Або відкривають якийсь музей, або реставрують якийсь маєток-замок, або вони роблять випуск якоїсь дуже важливої продукції і затягують до себе одну фірму, а потім інші інвестиційні фірми. Або вони відкривають молодіжний бізнес-інкубатор з технологічним парком, або вони формують навколо себе... Поляки сформували понад 13 вільних економічних зон і жодна з них не загинула! А ми ж пам’ятаємо як у нас Пинзеник, Ющенко і Тимошенко разом з Терьохіним ліквідували ці зони. Були там недоліки, але ж навіщо разом з водою виплескувати дитя було? Поляки цього не зробили, вони врахували негативний досвід, вони його усунули, а тепер ці зони стали локомотивами польської економіки. Більше того, вони пішли шляхом.... Зараз в ЄС вони не можуть такі економічні стрефи робити. Вони пішли шляхом відкриття філіалов цих стреф в інших містах, тих воєводствах чи повятах, де вони розташовані. Це ж просто така родзинка, знахідка! І от там один з потужних таких елементів розвитку конкурентоздатності громади (це якраз позиціонування громади), так званий брендінг громади. Брендінг міста. Брендінг повята. Брендінг воєводства. Вони розробляють стратегічний план розвитку воєводства, на базі його формуються стратегічні плани повятов як сукупності громад. Вони розглядають воєводство як сукупність спільних інтересів громад, які розташовані на єдиній території і тому вони говорять, що чим більший потенціал кожної маленької громади, тим більший потенціал загалом цього воєводства, тим більш воно взагалі потужніше. Чим багатші громади, чим вони процвітаючі, чим вони більш заможні, тим більш заможне воєводство. Чим більш заможні і конкурентоздатні воєводства, тим більш потужна ця країна. Ось який потрібно використовувати підхід. Не може бути процвітаючої країни, в якій зникають щороку сотні населених пунктів і відбувається депопуляція. В Польщі не відбувається депопуляція. В них нема такого. Скоро ми вже зрівняємось по населенню з Польщею, якщо в нас така ситуація буде. Ось це і є, як би, пошук креативності.

ВЕД.. Стратегічний план, але побудований на особливостях, унікальних особливостях регіону.

СОСКІН: На унікальності цілої громади. І тоді, коли вони виокремили унікальність, потрібно сформувати бренд, місію громади, її бачення. Бренд має бути позитивним, креативним, він повинен бути життєдайним...

ВЕД.: ... стимулюючим.

СОСКІН: Стимулюючим. І тоді, як би, ти повинен показати: чому ти, чим ти цікавий, що в тебе, може, чисте середовище, що в тебе унікальна вода, що в тебе екологічна, дуже потужно сформована, як би, складова системи проживання. Що тут людина стає здоровою, що тут вона стає такою, як би, працездатною надзвичайно, що вона відновлюється як жива істота, що вона соціально теж може зреалізувати, що тут є можливості для того, щоби люди і похилого віку...Для них формують дуже певні такі, як би, системи проживання квартирного типу, де їм надають послуги, де є медичний за ними нагляд, де є відповідний транспорт за допомогою якого вони роблять якісь подорожі — чи на концерти, чи якісь виставки відвідують. Чи є, скажімо, в цьому місті якась дитяча консерваторія, чи гімназія, чи балетна студія, як це бачив я в маленьких австрійських містах. І це є, як би, унікальність цієї громади. І будь-яке маленьке місто шукає, що б такого продемонструвати унікального, чого в інших немає — чи зелений туризм, екологічний туризм.

ВЕД.: Виокремитися від загального...

СОСКІН: Так. Я скажу про великі міста. От який бренд Полтави? Такий реальний, красивий... Не просто галушка полтавська. І не те, що тут була «бітва» російсько-шведська. А що таке є в Полтаві, яке б сюди притягувало людей і, скажімо, вони б тут хотіли себе, в Полтаві, зреалізувати, вони б хотіли створити сім’ю, вони б хотіли продовжити тут свій родовід, вони б хотіли тут жити, створити якесь своє підприємство? Що тут це є? От якщо з цих позицій виходити... Але цим повинна опікуватись міська влада! Мерія повинна мати стратегічний план розвитку реальний, а не... Там поставити багатоповерхівку,чи там. А може, взагалі не потрібні в Полтаві багатоповерхівки? От я в Цюріху був, нам показували просторовий план там, от ми дивились Цюріх. Там стоять на цьому плані будинки, вказані пропорції, все. Я кажу: «А де ж ваші оці хмарочоси? У вас же їх немає, хоч вам же легко їх тут будувати ?». А вони кажуть: «Мешканці Цюріху не хочуть жити в багатоповерхівках. Тому, що людина не повинна жити вище 4-го поверху, тому, що це не природно для людини і деформує її сутність. Людина повинна жити на землі.» І тому в них 2-3-поверхові комфортні нормальні будинки або приватні будинки. А навколо Цюріха на схилах розташовані ферми, які виробляють екологічно чисту сільгосппродукцію. Що ж тут незрозуміло? А є кілька великих таких будинків — там знаходяться тільки офіси фірм. От і все. І тому там ці клітки жєлєзобєтонні вони просто не будують. Там, в крайньому випадку, є 7-8-9 поверхів для так званого соціального житла. Але це соціальне житло для емігрантів і там є квартири... Якщо там 5 мешканців у сім’ї, то по 120 метрів. Це — соціальне житло. Ми колись зайшли в одне таке соціальне житло — в квартиру для колишніх албанців, то ми просто в шоці були. Коли ми побачили там величезну кількість цих кімнат, плюс дитячі, плюс спортивну кімнату.

ВЕД.: У Києві така квартира коштує, мабуть, півмільйона.

СОСКІН: Це — фантастика просто! Так чому вони так можуть робити, а ми — ні? Чому в цьому ж Цюріху 340 фонтанів, з яких можна пити воду — вона чиста і її беруть і каву варять на цій воді. А з цього ж озера можна пити воду навіть після дощу. А в нас де можна пити воду? Навіть з-під крана не можна її пити — забетоніруєш внутрішні органи. Так от — чому вони переробляють сміття?Чому австрійці сьогодні переходять до теплоелектростанцій на біопальному? Чому відмовляються від газу, від нафти? Чому на кілька осель в маленьких австрійських містах купується один автомобіль? Чому люди, які хочуть їхати кудись, в якесь інше місто, в Інтернеті розміщують інформацію, що беруть супутника? Чому вони переходять до електричного велосипеда. Чому в них зроблені повсюди для роверів оцих доріжки. Чому вони це роблять? Тому, що вони дбають про своє середовище. Вони не хочуть його засмічувати, вони хочуть, щоб воно було успішне, вони хочуть бути конкурентоздатними і вони дбають про свої майбутні покоління. От і все. Вони не живуть сьогоднішнім днем. Вони живуть і сьогодні, і завтра, і післязавтра і знають, що треба залишити на післязавтра, відповідно, для своїх нащадків процвітаюче, квітуче середовище. Щоб вони не мучились потім, щоб вони могли рухатись далі. А ми залишаємо руїну.

ВЕД.: Дуже часто люди «від землі», знаєте, кажуть «редко, но метко». Фермер один в інтерв’ю нещодавно сказав: «Земля.. ми не отримали її в спадок від батьків. Ми позичили її в наших дітей. І повинні бути свідомі того, що ми їм віддамо».

СОСКІН: І це дуже важливо. І тому землю, я вважаю, за жодних обставин не можна продавати нерезидентам і юридичним особам, сільськогосподарську землю. От ми були в тій же Швейцарії і Австрії. І в Швейцарії відвідували одне місто-курорт. Нам сказали, що там стоять потужні такі готелі, мільйон відпочиваючих за рік. В містечку всього-на-всього 1200 людей проживає, мешканців. І Деріпаска хотів там купити собі землю, щоб побудувати вілли. Ну це російський мільярдер. Так от, йому сказали: «Ні, тільки в оренду. І тільки будуєш готель». Готелі можуть бути твої, як кажуть, активи. Але він повинен працювати цілий рік як готель. І Деріпаска підкорився. Чому ми не хочемо таким шляхом іти? Якщо ти себе не хочеш поважати і цінувати, то інші тебе теж ніколи не будуть цінувати. Поважай себе, свою землю, свою націю, свій народ і тоді буде все добре.

ВЕД.: Відомий фотограф Ігор Гайдай у новому авторському проекті, який він назвав «Разом.UA» (це такий 8-річний проект, велика кількість різних фото розміром метр на три — не менше, на яких зображено колективи людей, об’єднаних якоюсь спільною місією, ідеєю, роботою, творчою задачею — чимось таким глобальним. Ці роботи зараз експонуються у Лондоні у виставковій залі Європейського банку реконструкцій і розвитку. Потім вони переїдуть до французького міста Ле-Ман і лише восени будуть у Києві у мистецькому «Арсеналі». Що мене привабило саме в оцій інформації, це те, що автор сказав: «Це — документальна фотографія. Я відображаю історію країн і прояв колективної енергії, — явища, яке більшість із нас відчували (на Майдані, під час футбольних матчів). Це якась неймовірна ейфорія, енергетика, що може діяти на людей». Автор вважає, що в Україні дуже слабо з оцією колективною творчою енергією, яка може разом об’єднувати людей. Чомусь останнім часом, він каже, цього бракує у нашому суспільстві. Що Ви думаєте з цього приводу?

СОСКІН: Проблема була в тому, що якби були очікування 2004-2003 років українського народу, українського соціуму, що ті люди, які взяли на себе відповідальність — Ющенко, Тимошенко, що вони реалізують ті ... Це навіть не обіцянки... Ющенко і Тимошенко і ті, люди, які їх оточували.. вони не просто обіцяли — вони клялися. Я пам’ятаю, як Ющенко на колінах стояв на сцені і благав, щоб його підтримували, не розходились і таке інше. І потім всі надії людей були розвіяні. Ті, хто клявся, їх зрадили. І оця зрада — вона надзвичайно серйозно вдарила по моральному настрою нації, вона фактично як би розвинула такі процеси — деструкції, деградації, духовного занепаду. І тоді була, як би, здійснилася оця в 2005-2006 році, відбулась така втрата колективної енергії. А люди, як би, розбіглись — кожен у свій куточок. І стали там просто жити — кожен у своїй хатинці. Стали формувати власні мірки. І сьогодні ми бачимо результати оцього всього процесу. Це — роз’єднаність українського народу. І сьогодні нікому нема справи ... Значній частині суспільства немає справи до якогось спільного ідеалу. Тому, що ідеалу нема. І нема поки що тих, хто був би носієм цього ідеалу. І звідси просто кожна людина, кожна маленька громада, кожна сім’я, кожен регіон виживає по-своєму. Але це — небезпечно. Чому? Тому, що в нинішньому світі надзвичайно жорстко посилилась конкуренція між різними цивілізаціями, між різними системами. І сьогодні країна, яка не визначила себе геополітично і геоекономічно і не торує собі шлях в певному напрямі, а живе за моделлю якоїсь там багатовекторності чи якихось інших процесів... Наприклад: ми інші, не чіпайте нас. Період того, що тебе не будуть чіпати, завершився. Так можна перетворитися в так звану сіру зону, де розвиваються чужинські цивілізаційні анклави. В Україні сьогодні ми це бачимо. Тому, що ця колективна позитивна енергія ... вона була втрачена. Тому, що була зрада вождєй.

ВЕД.: Може, тому й констатують, на жаль, фахівці, що кожен другий свідомий українець репродуктивного, соціально активного віку думає про еміграцію?

СОСКІН: Так. І сьогодні знову величезні черги стоять на виїзд з держави. І , як би, багато молоді не бачать тут свого майбутнього. Але це і величезна помилка молоді, якщо вони думають, що їх там хтось чекає. Я об’їздив дуже багато країн і можу сказати, що кожен народ, кожна нація — вона знає, що треба, щоб була успішною твоя країна. І треба реалізовувати себе в цій країні і в тому місці, де ти народився.

ВЕД.: Недарма ж навіть приказка є — «Де родився, там і пригодився».

СОСКІН: Так, хоча це дуже важко. Для цього людина повинна мати потужну волю, вона повинна мати відповідні фахові навички, вона повинна мати сильний такий темперамент, вона повинна вміти досягати поставленої мети. А в нас є ще одна серйозна проблема: за останніми дослідженнями різних маркетингових компаній третина українців (особливо молодих) сьогодні себе позиціонують як гедоністи. Гедоністи — це ті, хто ставлять процес задоволення своїх потреб «сиюминутных», особисті інтереси, оцей свій кайф на перше місце. Їх не цікавить стратегічне завдання. Вони хочуть отримувати постійно і все більше задоволення.

ВЕД.: Може, тому, що на рівні держави немає цих об’єднавчо-стратегічних завдань?

СОСКІН: Не треба думати про рівень держави. Що таке держава? Я завжди кажу, коли чую «держава, держава», я кажу — «покажуть мені кабінет, де написано на дверях, що це — держава». Держава — це ми всі, її частинки. І потрібно рухатися шляхом, яким рухаються сьогодні всі європейські нації.

Останнє повідомлення: новий лідер Національного фронту Франції Ле Пен — донька Жан-Марі Ле Пена (такого націоналіста відвертого) — от вона... Були проведені зараз останні дослідження, то якби були президентські вибори у них в найближчу неділю, вона набирає понад 23%. Вона займає перше місце в першому турі. Саркозі вилітає! Отже, відбуваються якісь абсолютно зламні процеси в європейських націях. І така ж картина і в країнах, які знаходяться на кордоні з Україною. Угорщина — надзвичайно потужно розвивається національна тенденція.

ВЕД.: Франція завжди була в цьому плані дуже консервативною. Щодо збереження мови, культури. Найменш засмічена іноземними словами лексика саме французька.

СОСКІН: Бо є державний закон про мову!

ВЕД: Можливо, тому й настрій такий? Але за Марін Ле Пен будуть голосувати, вбачаючи в ній захист від, скажімо, масової алжирської еміграції ...

СОСКІН: ... ну, мусульманство. Мусульманство.... Але не тільки Франція. Будь ласка, візьмемо Швейцарію. Вони по всіх серйозних питаннях проводять референдуми. От ми возили делегацію мерів на тренінг. Наш інститут робив у Цюріху тренінг на запрошення міністерства закордонних справ Швейцарії і президента. У Цюріху там якраз проводилася підготовка до референдуму щодо мусульманських мєчєтєй. Вони прийняли рішення, що їх не будувати і що там не повинні стояти оці башти мусульманські, звідки кричать маудзіни. Вони кажуть: «Це — Швейцарія».

ВЕД.: Інша культура, менталітет...

СОСКІН: Абсолютно! У нас в Сімферополі в центрі закладають, будуть будувати велику мєчєть. Ну але, вибачте, Україна є унітарна держава, в якій 80% сповідують християнство. Ми вже бачимо, що є український народ, українська нація і тому не можуть стояти у нас якісь мєчєті.

ВЕД.: Але ігнорувати те, що серед місцевих жителів є кримські татари...

СОСКІН: Ні, я вважаю, що треба подивитися на те, що Україна це є автонхонна держава. Населення тут функціонувало спочатку у формі держави скіфської, а потім слов’янської, руської держави. Починаючи зі скіфсько-сарматської, 7 сторіччя до Різдва Христова, так там тоді ніяких татаро-монгол чи хазар, татаро-монгол чи тюрків ніколи тут іще не було на нашій території. Тому ніяких мєчєтєй тут не може бути. Це є русько-слов’янська територія. І тут проживає русько-українське корінне населення, титульна нація, яка сповідує в своїй основній більшості християнську віру. І не треба нічого шукати. Треба рухатись тими шляхами, які органічно притаманні були нашому народу тисячоріччя.

ВЕД.: Олеже Ігоровичу, я, власне, хочу запропонувати Вам зараз перейти до квінтесенції нашої передачі «Persona grata» — анкети Марселя Пруста і лаконічно відповісти на запитання. Отже, знак Зодіаку?

СОСКІН: Знак зодіаку у мене — Телець.

ВЕД.: Кішки чи собаки? Пріоритет.

СОСКІН: Кішки.

ВЕД.: Авангард чи класика?

СОСКІН: Класика.

ВЕД.: Блондинки чи брюнетки?

СОСКІН: Брюнетки.

ВЕД.: М’ясо чи риба?

СОСКІН: Риба.

ВЕД.: Шампанське чи горілка?

СОСКІН: Іноді — горілка.

ВЕД.: Синиця в руках чи журавель у небі?

СОСКІН: Журавель в руках!

ВЕД: Дія чи споглядання?

СОСКІН: Спочатку споглядання, потім — дія.

ВЕД. Принцип чи компроміс?

СОСКІН: В залежності від ситуації.

ВЕД.: Ваше життєве кредо?

СОСКІН: Рухатися і бути постійно, досягати максимального результату.

ВЕД.: У вас є кумири серед історичних особистостей?

СОСКІН: Ні, немає.

ВЕД.: Щоби Ви змінили в собі, якби мали таку можливість:? Я зараз говорю про форму — не про зміст.

СОСКІН: Та так, нічого б не міняв.

ВЕД.: Без чого Ви не можете вийти з дому?

СОСКІН: Без одягу, мабуть, не вийшов би.

ВЕД.: Що може змусити Вас розсміятися?

СОСКІН: Гарна, скажем так, якась сентенція.

ВЕД.: У Вас є улюблені кольори?

СОСКІН: Є не улюблені. Я не полюбляю сірого кольору, такого світло-блакитного і рожевого, а всі інші — нормально.

ВЕД.: Ваш найстрашніший сон?

СОСКІН: Не було.

ВЕД.: Що для Вас щастя?

СОСКІН: Щастя — це коли ти можеш зреалізувати якісь свої цілі і бачиш, що вони приносять користь іншим.

ВЕД.: Чого Ви найбільше боїтеся в житті?

СОСКІН: Кари Божої.

ВЕД.: Чого не любите в собі, які риси характеру?

СОСКІН: Мені не подобається іноді те, що, як би, гніваєшся, і допускаєш, щоби гнів тебе на якийсь момент опанував.

ВЕД.: Чого не любите в інших?

СОСКІН: Брехні.

ВЕД.: Хто із сучасників, якщо такі є, викликає у Вас захват?

СОСКІН: Ніхто.

ВЕД :Яким є на даний момент Ваш внутрішній стан?

СОСКІН: Позитивним.

ВЕД.: Які якості найбільше поважаєте в чоловіках?

СОСКІН: Дотримання слова і правдивість.

ВЕД.: А у жінках?

СОСКІН: Жіночність.

ВЕД.: Де і коли Ви відчували себе найщасливішим?

СОСКІН: В деяких таких на природі місцях — або на морі, або на березі якоїсь річки, де ти відчуваєш себе частинкою середовища.

ВЕД.: Ваші улюблені письменники?

СОСКІН: Найбільше мені подобається Чехов, Короленко і ще деякі фантасти. Обов’язково — Гоголь. Ну і ще Ільф і Петров.

ВЕД.: Ваш улюблений літературний герой?

СОСКІН: Ну таких немає.

ВЕД.: Яку музику слухаєте (якщо слухаєте)?

СОСКІН: Подобається музика в залежності від настрою, але не какофонія.

ВЕД.: Про що у своєму житті найбільше шкодуєте?

СОСКІН: Ні про що.

Вед.: В яку епоху Ви хотіли б жити?

СОСКІН: Мені ця епоха подобається, наша.

ВЕД.: Ким Ви мріяли стати в дитинстві?

СОСКІН: Та в принципі тим, ким став. Завжди хотів бути тим, хто може розуміти те, що насправді відбувається. І про це говорити і давати певні аналізи ситуації. А так, щоби бути кимось по професії... Може, істориком хотів бути певний час. І археологом.

ВЕД.: І останнє запитання. Рейтинг власного життєвого успіху за десятибальною шкалою.

СОСКІН: Ну, десь вісім.

ВЕД.: ОК! Я нагадую, що на вісім балів свій власний життєвий успіх сьогодні оцінив наш гість — український економіст, політолог, громадський і політичний діяч, директор Інституту трансформації суспільства, людина, яка має безпосереднє відношення до Національної академії управління Олег Ігорович Соскін. Дякую Вам за цікаву розмову.

СОСКІН: Я теж дякую.