З чого почалася наша цивілізація. Як Ісус створив новий «світ»

Чи хотіли зрозуміти, що такого він зробив, що привніс у світ, що зміг тим самим зруйнувати одну цивілізацію і створити іншу? Зруйнувати античну і створити християнську.

Для початку пропоную коротко зупинитися на двох основних категоріях, якими ми будемо оперувати — «світ» і «цивілізація».

Почнемо зі «світу». Це одна з найбільш фундаментальних і багатозначних філософських категорій. Якщо сказати максимально коротко і спростити до рівня побутового розуміння, то світ — це середовище, в якому живе людина. Воно включає в себе взаємовідносини з природою, з речами, і, що найголовніше, являє собою систему зв’язків, смислів і цінностей, в яку включена людина. А якщо ще більш коротко, то світ — це те, що розташоване «між» людьми.

Тепер цивілізація. Це спільнота людей, яка володіє унікальним поєднанням культурних, політичних, економічних та релігійних особливостей. А якщо простіше, то цивілізації відрізняються одна від одної тим «світом», який вони побудували і в якому живуть. Якщо ви, як і багато хто, вважаєте, що християнська цивілізація є продовженням античної, то смію вас запевнити, що це не так. Тому що християнський «світ» включає в себе такі цінності, як право на працю, свобода торгівлі, свобода совісті, приватна власність, відповідальність перед суспільством, інтернаціоналізм, свобода обігу ідей, заперечення насильства, повага до жінки, та багато інших, яких антична цивілізація не знала або трактувала з точністю до навпаки.

А тепер повернемося до Ісуса. Якщо ви думаєте, що руйнування античної цивілізації сталося випадково або було необов’язковим «побічним ефектом» розвитку християнських ідей, то і тут ви помиляєтеся. Ісус руйнував античний світ свідомо, цілеспрямовано і ніколи цього не приховував. Ви ж пам’ятаєте: «Царство Моє не від світу цього». Тобто для того, щоб створити новий світ, старий необхідно було зруйнувати. І тому: «Не мир прийшов Я принести, а меч». І як він це зробив? Давайте розбиратися.

Можливо, я й не зможу перерахувати та пояснити всі революційні ідеї Христа, але постараюся розповісти про ті, які видаються мені найважливішими.

Перше. Він зруйнував базову для античного світу ідею про смертність людини і можливе безсмертя створеного нею світу. Усе, якраз, навпаки. Людина безсмертна, нехай не в цьому світі, так у небесному. А земний світ скінченний, тому що буде зруйнований, коли настане Царство Боже.

Як це змінило «світ»? Якщо для античної людини бажання безсмертя означало те, що ми зараз називаємо «бажанням залишитися в історії», а засобом його досягнення були доблесть, слава, великі промови та вчинки, то тепер їхня цінність була поставлена під сумнів. Тому що спосіб досягнення безсмертя — любов. Полюби Бога та ближнього свого, і тим досягнеш безсмертя. Якщо за античними уявленнями відмова від публічності призводила до того, що людина переставала вважатися людиною, то тепер ця відмова всіляко віталася. «Нехай мертві ховають своїх мерців!» Наслідком цього став індивідуалізм, який досі залишається основою західної цивілізації.

І раз ми вже згадали про «ближнього», слід сказати про те, як трансформувалося саме це поняття. Із заповідей Мойсея ми знаємо, що ближній — це винятково, член твого племені. Своїх потрібно захищати, чужих — убивати. Але мораль Нового Завіту розширює це поняття на всіх членів людського роду. Чужих більше немає. Усі свої. Ісус проголошує права людини, а не права юдея; релігію людини, а не релігію юдея; звільнення людини, а не звільнення юдея. Для нас зараз це здається самоочевидним, але спробуйте собі уявити, який потрібен був рівень самозречення, щоб прийняти таке визначення у світі, де є тільки «ми» й «вони». І де тільки перемога над ворогом залишала надію на те, що сам ти будеш жити.

І тут ми плавно підійшли до найважливішої ідеї Христа. Ідеї, яку невіруючі зустрічають скепсисом і нерозумінням, а вірні, навіть якщо і розуміють, про що йдеться, не в силах слідувати їй у реальному житті. Йдеться про необхідність підставляти й ліву щоку, якщо вже вдарили по правій. У чому суть? Очевидно, що найбільш ненависною особливістю сучасного Ісусу світу був для нього той факт, що головною доблестю тут вважалося переможне насильство. Або насильство як таке. Він хотів знищити світ насильства і створити світ любові. І як цього домогтися?

Насильство породжує насильство. Помста породжує помсту. І єдина можливість розірвати порочне коло насильства — це не відповідати на насильство насильством. А тому підставляйте іншу щоку, любіть ворогів ваших і моліться за гонителів ваших. І якщо такий підхід стане загальним — насильство зникне. Такий підхід, як ми знаємо, загальним не став. Але, з іншого боку, те, що рівень насильства в християнській цивілізації в рази нижчий, ніж в античній, є незаперечним фактом.

І ще одне революційне відкриття Ісуса, спрямоване на викорінення насильства у світі. Він навчив людей прощати. Признаюся, я теж здивувався, коли почув це вперше. Як так? Люди до Христа не вміли прощати? Але погортайте «Іліаду» на дозвіллі. Там ніхто нікого не прощає! Ні люди, ні боги. Кругообіг вічної помсти й ненависті! Навіть після падіння Трої боги, що симпатизували троянцям, десятиліттями мстилися переможцям. Шлях від Трої до Ітаки за звичайних умов займав 2-3 тижні. Одіссей добирався 10 років. Менелаю знадобилося 8 років, щоб дістатися до Спарти. Але цим ще пощастило. Агамемнон був зарізаний дружиною та її коханцем, Аякс збожеволів і наклав на себе руки.Багато хто був убитий або вигнаний. Яке вже тут прощення? Якщо не переконує, то можна почитати ще й грецькі трагедії. Там та сама жесть!

Римляни іноді щадили переможених. Не те, щоб часто. Інакше звідки взялося знамените «горе переможеним». Римські царі іноді практикували помилування. Але навіть якщо і так, то пощада і помилування — це не прощення. Єврейські «книжники та фарисеї» стверджували, що прощати гріхи може тільки Бог. І тільки Ісус одразу наділив правом прощати себе, а потім і виступив з вимогою до учнів «прощати один одного». Згідно з Благою вістю, людина має прощати не тому, що Бог прощає і ми повинні чинити так само, а навпаки, Бог прощає «нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим». Люди повинні прощати тому, що протилежність прощення — помста. А вона здатна створити ланцюгову реакцію насильства, що ніколи не припиняється. Наскільки це було новим і революційним, показує відповідь апостолів на вимогу Ісуса прощати сім разів на день. Вони не можуть. Вони не розуміють. Вони просять: «Укріпи нашу віру».

Йдемо далі і поговоримо ще про одну ідею Ісуса, яка жорстко суперечила уявленням античного світу. Античність вітала багатство. Тому як тільки та людина, яка ні в чому не мала потреби, могла повністю віддати себе справам поліса чи республіки. Крім того, у стародавньому світі існував культ фізичного здоров’я. Греки навіть літочислення за Олімпіадами вели. А римляни вважали, що життя без повного здоров’я не варте того, щоб його жити, і що лікар, який подовжує життя без можливості повернути здоров’я, не розуміє сенсу своєї професії.

І тут з’являється Син Божий і повідомляє, що краще бути бідним і хворим, аніж багатим і здоровим. І що убогі духом, ті, що плачуть, лагідні, голодні, спраглі та гнані, насправді, сіль землі, і що саме їхніми стражданнями відбувається спокута. А те, що люди вважають великим, в очах Божих є мерзеністю. Засновниками Царства Божого будуть прості люди. Не багатії, не книжники, не священики, а жінки, маленькі люди з народу, принижені та ображені. А тому: «Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне».

Як він до цього прийшов? Я не знаю. Можу припустити. Очевидно, що багатим, здоровим та успішним проповідь Христа «заходила погано». Якщо в тебе все добре, то ти задоволений собою та своїм Богом. І міняти нічого не бажаєш. А якщо ти бідний і хворий, то ти швидше приймеш Благу вість, яка якщо й не полегшить твоїх страждань на землі, то, принаймні, пообіцяє компенсацію за них в іншому житті. І як би там не було, саме звідси пішло переконання, настільки властиве нашій цивілізації, що бідні — лагідні, смиренні та благочестиві, а багаті — жорстокі та злі.

Прямим наслідком піднесення стражденних став культ жертви і страждань, властивий християнству. Греки і римляни мало шкодували про вбитих і полонених. Вони дозволяли родичам оплакувати переможених, а самі бігли славити переможця. Античний світ не знав культу жертви. Цей культ приніс у європейський світ Ісус. Зокрема й особистими стражданнями та особистою жертвою. Відтоді в очах європейця герої рідко стають святими. Ними стають жертви та мученики, яких і славлять так, як колись Рим славив своїх тріумвірів.

Наступна теза, яка теж, швидше за все, викличе у вас запитання та заперечення. Звучить так: «Ісус навчив людей творити добро». «Та облиш, — скажете ви, — Невже люди раніше не чинили благих справ?» Звичайно, чинили. Але це були не добрі справи, а корисні. У чому різниця? Корисні робляться публічно, і передбачають нагороду, хоча б у вигляді похвали. Добрі справи мають явну тенденцію здійснюватися приховано від людських вух і очей. Щойно добра справа стає публічно відомою, вона втрачає свій характер добра. Навіть той, хто усвідомлює, що робить добру справу, вже не добрий. І тільки Бог, «що бачить таємне», «віддасть» людині за добро. Звідси виникає і невідома до тієї пори любов до добра, і, як наслідок, навички робити добро на інтуїтивному рівні.

Ще один найважливіший внесок Ісуса в перебудову сучасного йому світу виражається в тому, що він повністю поміняв ставлення до людини. І, якщо можна так висловитися, кардинальним чином збільшив ціну людського життя. Античний світ не володів особливим пієтетом щодо окремого людського життя. Головною метою було виживання роду, племені, держави. Для Ісуса ж важливо, що життя, якому обіцяно безсмертя, починається з народження на землі. Він приніс у світі свідомість тієї істини, що батьківщина — це ще не все, і що людина стоїть вище громадянина.

Нехай земне життя і є юдоллю страждань, воно все ж залишається початком і умовою безсмертя. А, отже, володіє безумовною цінністю. Згодом християнство піднесло безсмертя індивідуального життя до центральної тези віри європейської людини. Єврейське благочестя обертається навколо потенційного безсмертя народу. Антична релігія — навколо вічності світу і космосу. Християнська — навколо безсмертя окремого індивіда.

Якщо римляни спокійно ставилися до самогубства, коли воно допомагає уникнути ганьби або просто принизливого тягаря, то для послідовників Ісуса самогубство — гріх, що немає прощення. Життя є найвища цінність, а підготовка душі до життя в іншому світі через страждання — головна мета вірного. Тому — терпи! Таким чином розуміння того, що немає нічого важливішого за людське життя, досі є основним постулатом нашої цивілізації.

І ще одна проблема, поставлена Ісусом перед людством. Греко-римське язичництво ніколи не знало дилеми зобов’язань перед Богом і Кесарем. Античні боги були богами племінними. Тому, що добре для Зевса, Юпітера чи Яхве, добре і для держави. Але коли держав багато, а Бог один, виникає проблема пріоритету. І, звичайно, Христос вирішує її на користь Бога.

Зрештою, це повністю змінює самоідентифікацію людини. Якщо раніше, на запитання «хто ти», людина відповідала римлянин або спартанець, то зараз парадигма повністю змінилася.

Насамперед, я християнин (Ісус говорив інакше, але так зрозуміліше), потім людина, потім сім’янин (батько, чоловік, син), потім покликання чи професія, і тільки потім громадянин. Такої парадигми багато хто дотримується і зараз. Принаймні, постулюють її, коли йдеться про взаємовідносини з державою. І все б нічого, але у світі атеїстів та агностиків, з формули випадає віра. І чи не здається вам, що після цього вся формула вироджується в чистий егоїзм? Чи не знаходите?

Крім самоідентифікації, Ісус поміняв і підхід до самооцінки. Згідно з Аристотелем, який створив закінчену систему античної моралі, хороша людина повинна володіти справжньою гордістю і не принижувати своїх чеснот. Вона повинна зневажати всякого, хто заслуговує на зневагу. Ісус навпаки, відкидав гординю, вважаючи її одним із найгірших гріхів і наполягав на смиренні. Він стверджував, що раб, точно так само як і пан, може мати чесноту. І тому, як і будь-який «ближній», заслуговує на любов. І такий підхід глибоко вкорінився у свідомості європейців.

А тепер дайте відповідь, звідки у погано освіченої людини, яка навіть за мірками глибоко провінційної Юдеї вважалася провінціалом, такі революційні ідеї. У людини релігійної, відповідь готова. А ось що скажуть атеїсти й агностики?

Коменти, лаки, підписки щиро вітаються!