Що таке капіталізм без Маркса

І це зрозуміло. Кілька десятиліть поспіль ненависть до капіталізму була основою державної ідеології. Його кляли скрізь — починаючи з дитячого садка і закінчуючи профспілковими зборами та телевізійними передачами. Потім, стомлені тотальним дефіцитом, ми протягом кількох років його чекали, пристрасно бажали і на нього сподівалися. І ось, коли він прийшов, багатьом здалося, що життя не стало кращим. І що у полиць, які ломляться від всіляких продуктів, теж є своя ціна.

Чому так сталося? Здавалося б, відповідь очевидна: ми нічого не знали про капіталізм. З іншого боку, відповідь виглядає абсурдною. Державна ідеологія — марксизм. Його вивчали скрізь, де тільки можна. А основа марксизму — детальний розбір і критика капіталізму. І я далекий від того, щоб стверджувати, що Маркс погано розумівся на капіталізмі. Швидше, ми погано розумілися на Марксі. У ходу був не науковий, а вульгарний марксизм. Тому що науковий марксизм неймовірно складний і нудний. Кажуть, що вже Енгельс, прочитавши «Капітал», жахнувся. Йому було зрозуміло — цього ніхто ніколи не зрозуміє.

І що робити, якщо нам хочеться зрозуміти причини свого розчарування? Зрозуміти, що таке капіталізм і чому багато що пішло не так. З’ясувати, чи справді те, що прийшло до нас у 90-ті, і є капіталізмом. Пропоную відволіктися від Маркса. А обрати й проаналізувати простішу теорію. Тим більше, що крім марксистської, існує, як мінімум, кілька досить струнких і простих варіантів розуміння питання. Наприклад, теорія капіталізму Макса Вебера.

У чому ми твердо впевнені, коли мова заходить про капіталізм? У тому, що головною його відмінною рисою є «прагнення до наживи», до найбільшої грошової вигоди. Пронизливі історії про нестерпне життя у «світі чистогану» та розповіді про те, що заради прибутку у 300% будь-який капіталіст матір рідну продасть, я пам'ятаю з дитинства. Так ось, Вебер стверджує, що само по собі це нічого спільного з капіталізмом не має. «Прагнення до наживи», як мінімум, не є унікальним. Воно властиве для всіх епох і країн світу, де для цього існувала будь-яка об'єктивна можливість. Більше того, нестримне прагнення до наживи анітрохи не тотожна капіталізму і ще менше його «духу». Все якраз навпаки. Люди, які створили капіталізм, вважали прагнення до наживи шкідливим, ганебним і навіть небезпечним.

Що це за люди? Йдеться, насамперед, про протестантів. Послідовників вчень Мартіна Лютера і, навіть більшою мірою, Жана Кальвіна. Адже загальновідомо, що народження і бурхливе зростання капіталізму відбулося в країнах, де панувала протестантська релігія. Це, насамперед, Нідерланди, Британія, протестантські німецькі князівства, країни Скандинавії та «білі» британські колонії. Зараз немає сенсу розглядати кальвінізм як вчення. Звернемося лише до трьох догматів — аскези, вчення про підтвердження своєї обраності та вчення про покликання.

То що ж таке капіталізм? Це таке ведення господарства, яке засноване на очікуванні прибутку шляхом використання можливостей обміну, тобто мирного набування матеріальних благ. Ви скажете: «Що за нісенітниця? В описувані тобою часи практично всі країни вели загарбницькі та колоніальні війни, а величезні статки складалися з відібраної силовим шляхом власності!» Це правда. Ось тільки нічого спільного з капіталізмом це не має. Довгий час різні форми збагачення існували паралельно, взаємодіяли між собою, а іноді входили в протиріччя. Ми ж пам'ятаємо, що в тих самих Сполучених Штатах поряд із капіталістичними підприємствами довгий час існували підприємства, засновані на рабській праці.

Друга найважливіша риса капіталізму — раціоналізація. Вона включає не лише планомірність, суворий розрахунок, раціональну організацію праці, права та управління, раціональне використання капіталу та особистих зусиль, а й раціональну організацію всього життєвого устрою та практичної життєвої поведінки. Цим капіталізм кардинально відрізняється і від господарства селян, які живуть сьогоднішнім днем, і від привілеїв та рутини старих цехових майстрів, і від «авантюристичного спекулятивно-торгового капіталізму», який орієнтований на політичну удачу та ірраціональну спекуляцію.

Найбільш повно ця раціоналізація виражена у наявності балансу, який є головним документом кожного підприємства. Він являє собою зпівставлення доходу та витрат у грошовому вираженні. Подібні обчислення проводяться на початковій стадії планування і слугують засобом контролю та перевірки доцільності окремих дій. Вони ж допомагають планувати розмір «прибутку» при завершенні справи.

Звісно, різні форми обліку існували ще на зорі людства. Для ведення обліку, по ходу, люди писемність придумали. Наприклад, в Індії був відомий позиційний принцип, індійці знали алгебру, вони ж винайшли десяткову систему числення, якою сьогодні користується весь світ. Але там це не призвело до впровадження методів сучасної калькуляції та складання балансу.

Третя найважливіша особливість капіталізму, яка до цього, наскільки я знаю, ніколи й ніде не мала місця, — це юридично оформлене розділення капіталу підприємства та особистого майна підприємця. Переоцінити це нововведення неможливо. Чому? Та тому, що підприємництво це завжди ризик. Але одна справа, коли ти ризикуєш винятково грошима підприємства, а інша справа, коли у разі невдалого збігу обставин ти можеш втратити і свій будинок, і майно, і навіть особисту свободу. І не лише свою. У боргове рабство можуть потрапити й твої діти. Мало хто з людей, знаючи про можливість такого розвитку подій, будуть готові ризикнути. Саме тому в докапіталістичні часи підприємців ніколи не було багато.

Ще одна особливість капіталізму, яка зараз може здатися нам безглуздою, а в ті часи більшістю вважалася не інакше, як результатом збочених нахилів, справою брудною та гідною презирства. Йдеться про те, що головною метою капіталістичного підприємництва було не традиційне задоволення потреб, які зростають у міру збільшення багатства, а прибуток заради прибутку. Не споживання, а нажива заради наживи.

Як так і чому так вийшло. І тут нам потрібно повернутися до того, з чого починали. До людей, які побудували капіталізм. До протестантів та до їхнього розуміння правильного і праведного життя. Вірніше, повернутися потрібно було ще тоді, коли ми говорили про раціональність капіталістичного способу виробництва. Кальвіністська доктрина сама по собі струнка, логічна та раціональна. Раціоналізм взагалі характерний для західної культури. Але протестанти виявляли таку специфічну схильність до раціоналізму в усьому і до економічного раціоналізму зокрема, яка ніколи не була доступна католикам. І тому скрізь, де стверджувалося пуританське світовідчуття, воно за всіх обставин сприяло встановленню буржуазного, раціонального з економічної точки зору, способу життя.

А тепер повернімося до наживи заради наживи. Чому люди не схильні були пускати зароблене на споживання? Тому що головна мета вірного — примножити славу Божу на землі. А все, що ти витрачаєш на себе, ти забираєш у Бога. Тому мирська аскеза протестанта рішуче відкидала насолоду багатством і прагнула скоротити споживання, особливо коли воно перетворювалося на надмірності. І не випадковий факт, що для першого періоду розвитку капіталізму характерне різке зниження якості повсякденного споживання.

Але якщо ти гостро не потребуєш коштів, то може й не працювати? Як ченці, наприклад. Не можна. Тому що в тебе є покликання. Тобто місце, визначене Богом і вимога до кожної людини працювати на більшу Його славу. Бог наказв працювати всім. Навіть тим, кого не спонукає до того крайня нужда. Твоя єдина мета — це раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання. Це не обговорюється. І тому ставлення людини до свого «покликання» як до мети життя ми можемо вважати необхідною передумовою для розвитку капіталізму.

Добре. Але якщо не працювати не можна, може можна не перенапружуватися, а працювати лише стільки, скільки необхідно для задоволення вельми скромних потреб? Теж не вийде. Тому що існує концепція підтвердження обраності. Ти маєш бути впевнений, що обраний для раю. А підтвердженням цьому слугує успіх у справах, який дарує тобі Бог. Тому ти маєш прагнути успіху. А якщо твоє покликання підприємець, то й до багатства. Тому багатство не тільки моральне, а й приписане Богом.

Ну і зрозуміло, що коли обмеження споживання поєднується з прагненням до наживи, то об'єктивним результатом цього буде накопичення капіталу, єдине можливе застосування якого — інвестиції. А інвестиції, як ми всі розуміємо, це головний інструмент розвитку.

Ще одна відмінна риса капіталізму — це раціональна організація вільної праці. Тобто для його існування необхідна величезна маса особисто вільних та мотивованих працівників. У чому проблема мотивації? У тому, що в традиційному суспільстві людина «за своєю природою» не схильна заробляти все більше і більше грошей. Вона хоче просто жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки необхідно для такого життя. Отже, вона схильна шукати можливість, як за максимуму зручності та мінімуму напруги зберегти свій звичайний заробіток.

Тому довгий час вважалася непорушною істиною ідея, що низька заробітна плата є «продуктивною», тобто підвищує «продуктивність» праці. Тому що народ працює лише тому, що він бідний, і доти, доки він бідний. І тільки Реформація з її релігійною аскезою та вірою в покликання надавала в розпорядження капіталіста тверезих, сумлінних, надзвичайно працьовитих робітників, які розглядали свою діяльність як угодну Богу мету життя. Вона ж створила робітників, які вважали за обов'язок своєї совісті підкорятися економічній експлуатації.

Чому? Та тому, що у тебе є покликання, визначене Богом, і ти зобов'язаний на визначеному тобі місці працювати багато й наполегливо. Будеш робити так і тим самим підтвердиш свою обраність. А те, що Бог визначив комусь інше покликання, наприклад, бути капіталістом, то це не твого розуму справа. Тому що його обов'язок — дотримуватися своїх ділових інтересів і збільшувати своє багатство на славу Господа.

Ну і ще одне: розвитку капіталізму сприяла патологічна чесність і порядність у справах, властива протестантам. Наприклад, на релігійному рівні заборонялося «торгуватися», тобто бути багатослівним при купівлі чи продажу; торгувати товарами, за які не сплачено мито; стягувати відсотки, що перевищують встановлену законом норму; перетворювати капітал на «статок»; брати в кредит без впевненості у тому, що зможеш віддати вчасно; будь-яке марнотратство.

Ну а тепер порівняйте описане вище з тим, що прийшло до нас у 90-ті. Гадаю, що знайдете розбіжність за кожним пунктом. Справедливості заради слід сказати, що капіталізм у чистому вигляді, як його описав Вебер, сьогодні не існує в жодній країні. Наприклад, тому, що внаслідок розвитку капіталізму занижене споживання з інструменту розвитку перетворилося на гальмо. Але трансформація капіталізму – це зовсім інша тема.

Коменти, підписки, лайки щиро вітаються!