У селі Ручки Миргородського району Полтавщини відкрили меморіальну дошку на честь дослідника української мови Михайла Жовтобрюха

«Нині росіяни ведуть геноцидну війну проти Української Нації. Війна за Незалежність має не лише збройний вимір: бачимо постійні спроби ворога знищити українську ідентичність і одну із її підвалин — українську мову. Тож серед пріоритетів гуманітарної політики — увічнення пам’яті про видатних особистостей, які присвятили життя утвердженню української мови. Завдячуючи Українському інституту національної пам’яті (УІНП) та згідно з Постановою Верховної Ради „Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2024–2025 роках“ 120-річчя від дня народження Михайла Жовтобрюха цьогоріч відзначається на державному рівні. У 2007 році за сприяння Департаменту інформаційної діяльності Полтавської ОДА, який тоді, у часи президентства Віктора Ющенка мав честь очолювати, вийшла друком книга авторства професора Миколи Степаненка „Наукова спадщина мовознавця Михайла Жовтобрюха“. За ініціативи УІНП у межах деколонізації названо вулицю у с. Ручки. Дякую ректорці Марині Гриньовій і колективу ПНПУ за всебічну підтримку й цього мого почину, адже відкриття дошки є ще одним кроком на шляху увічнення пам’яті Жовтобрюха у його рідному селі», — так прокоментував подію для ЗМІ Полтавщини Олег Пустовгар.

Урочисту церемонію відкриття відвідали небайдужі мешканці села Ручки, учні та вчителі місцевої школи, також делегація з Полтави: викладачі та студенти ПНПУ. Мистецький дарунок «Михайло Жовтобрюх — у рідних Ручках» підготували студенти 2 курсу факультету української філології та журналістики Богдан Денисенко, Анастасія Шимченко, Руслана Варава, Софія Шлапак та їхня наставниця доцентка кафедри української мови Тетяна Ніколашина.

Полтавський університет — потужний україноцентричний педагогічний виш, де не словом, а ділом плекають пам’ять про уродженця Ручок: видають монографії, формують біобібліографічні покажчики, створюють відеоматеріали, влаштовують урочисті академії, а наукова бібліотека ПНПУ від 17 листопада 2015 року носить ім’я Михайла Жовтобрюха. Він здавна підтримував дружні зв’язки з ПНПУ: виступав із лекціями, брав участь у наукових конференціях, передав близько 6000 тисяч видань із власної книгозбірні. Вчений писав у своїх листах, що тішиться з того, що його бібліотека служитиме людям. Кожен лист завершував підписом «Ваш земляк М. Жовтобрюх». Понад 50 років меморіальна бібліотека вченого є духовною скарбницею ПНПУ. Про це йшлося у виступах декана факультету української філології та журналістики ПНПУ Оксани Кирильчук, завідувачки кафедри української мови ПНПУ Світлани Педченко й директорки наукової бібліотеки ПНПУ імені М. А. Жовтобрюха Валентини Орєхової. Вони висловили сподівання, що поява нового місця пам’яті впотужнить традицію щорічного вшанування у Петрівсько-Роменській громаді пам’яті видатного краянина і ученого зі світовим ім’ям, а меморіальна дошка як дарунок педуніверситету стане символом продовження його справи з утвердження української мови в усіх царинах суспільного буття.

Оксана Кирильчук передала присутнім теплі вітання від ректорки Полтавського національного педагогічного університету Марини Гриньової, подякувала ЗСУ, колективу ліцею, краянам, учням, студентам за можливість влаштувати урочистості.

З вітальним словом звернулися голова Петрівсько-Роменської громади Валентина Бугайова та староста села Ручки Алла Марченко. Вони вияскравили внесок Михайла Жовтобрюха в українську філологічну науку й подякували Марині Гриньовій за подаровану громаді, зокрема Ручківській філії Петрівсько-Роменського ліцею меморіальну дошку. До речі, її встановлено у фоє школи села Ручки.

«Моторчиком» з організації заходів з нагоди 120-річчя від дня народження мовознавця у селі Ручки виступила вчителька української мови місцевої філії Петрівсько-Роменського ліцею Марія Величко.

Довідково: 17 листопада 1905 року у селі Ручки на Полтавщині народився Михайло Жовтобрюх. Батьки були селянами, тож із шести років довелося порати корову та ходити за плугом. Проте батько, який брав участь у Першій світовій війні, написав додому листа, у якому просив відправити сина в науку, бо «малограмотним страшенно важко в солдатах». І майбутній мовознавець навчався: у Ручківській чотирічній школі, школі містечка Комишня, а далі у Гадячі, у минулому гетьманській столиці і родовому гнізді Драгоманових-Косачів, де у 20-х роках 20-го століття діяли трирічні педагогічні курси. Так згадував малу батьківщину: «Люблю я своє славне село, мої рідні Ручки на Хоролі», «буваю в рідних місцях. і на тій стежці біля Хорола, яка вела і завжди веде до села». Мріяв про вищу освіту, невдовзі задумане здійснилося. У 1929 році закінчив мовно-літературне відділення факультету професійної освіти Дніпропетровського інституту народної освіти й отримав кваліфікацію викладача української мови та літератури. У с. Попівщина Роменського району Сумської області працював учителем початкових класів. Мешкав у місті Харцизьк на Донеччині, у Дніпрі та Запоріжжі, де навчав української мови старшокласників й студентів у місцевих вишах. У Київському педінституті пройшов шлях від старшого викладача до доцента, завідувача кафедри, декана мовно-літературного факультету, заступника директора з навчально-виховної роботи.

З вересня 1937 року почав викладати лінгвістичні дисципліни замість розстріляного сталіністами 24 жовтня 1937 року О. Синявського, посібник котрого «Норми української літературної мови» добре знав. «Жовтобрюх, — твердить професор Грищенко, — продовжив мовознавчо-викладацьку традицію свого попередника, досяг визначних наукових результатів». Сталінська сокира нависала над ним теж, бо висловив науково правдиву думку про українську орфографічну традицію. «Я любив педагогічну й наукову роботу, спілкування зі студентами, — тому викладати мені не важко було, але постійно супроводжував страх, скільки було репресовано без усякої вини викладачів, особливо викладачів мови та літератури», — з листування з професором Миколою Степаненком.У повоєнні роки кандидата наук (дисертацію захистив у 1945 році) сталіністи почали переслідувати за перебування на окупованій гітлерівцями території. Тож 1948 року, зізнався Жовтобрюх в одному зі своїх листів, «щоб уникнути репресій, я виїхав з України, три роки працював в Тюменському й два роки в Бухарському педінституті».

Тільки-но випала нагода повернутися в Україну, скористався нею. Шість років працював у Черкаському педагогічному інституті, в т.ч. з 1955 року — завідувачем кафедри української мови.

Майже 25 років Михайло Жовтобрюх трудився у Інституті мовознавства імені О.О.Потебні. Дослідницький доробок налічує понад три сотні праць. Протягом десятиліть і дотепер за ними готують майбутніх учителів української мови та лінгвістів. Автор підручників «Українська мова. Лексика. Фонетика. Морфологія», «Курс сучасної української літературної мови», «Графіка і орфографія», «Дієслово», «Модальні слова», «Історична граматика української мови», «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» та ін. Автор праць «Про підручники української мови», «Про підручники синтаксису української мови», «Загальне мовознавство» та ін. У брошурі «Слово мовлене» пропагував погляд, що у всіх сферах суспільного буття має панувати культура української мови: «Не всім дано красиво говорити, але правильно говорити обов’язково мають усі. Нехай би в шухляді словничок лежав… Глянув — і згадав, що „мєропріятіє“ це не „міроприємство“, а таки захід».

Помер 16 грудня 1995 року. Похований на центральній алеї Байкового кладовища.

Представництво УІНП в Полтаві

Світлини: Олександр Розум