Стрілець «Лук’ян»: від Ізюму до Полтави — шляхом стійкості
Віталій, гвардієць із позивним «Лук’ян», родом з Ізюму. До війни хоч і мав військовий досвід, але працював у цивільній сфері, мав спокійне життя. Однак після початку повномасштабного вторгнення без вагань пішов до лав Національної гвардії.
Його перші місяці служби минули на східному напрямку, де Лук’ян разом із побратимами обороняв Харківщину. «Коли бачиш свій рідний дім під обстрілами, уже не думаєш, важко це чи ні. Просто робиш те, що треба. Там не було страху — лише відчуття, що мусиш стояти», — згадує Віталій.
Підрозділ Лук’яна тримав позиції під постійним вогнем артилерії. Він не раз брав участь у штурмових діях, прикривав евакуацію поранених і проводив розвідку місцевості. Найбільше запам’яталося, каже, як підрозділ утримував рубіж, коли ворог намагався прорватись бронетехнікою. «Ми залишалися до останнього. Головне — тримати лінію, щоб хлопці ззаду мали час укріпитися. Коли поруч працюють твої, не маєш права відступати», — говорить гвардієць.
Після Харківського, Лук’ян воював на Куп’янському та Запорізькому напрямках. Отримав численні поранення. Зізнається, що на війні головне — не лише сила, а й витримка: «Піхота — це не тільки зброя. Це характер. Треба вміти чекати, терпіти і діяти тоді, коли здається, що вже не можеш».
Сьогодні Лук’ян продовжує службу в роті охорони. Каже, що найголовніше — залишатися потрібним своїй країні: «Ми всі різні — з різних міст, професій, але коли одягаєш форму, розумієш, що це вже одна команда. І поки є сили, я буду в строю». Після перемоги Віталій планує бути водієм, щоб продовжити свій шлях стійкості вже за кермом.
17 Полтавська бригада НГУ «РЕЙД»
