Мораль як вибір та інтуїція. Лешек Колаковський

Це й зрозуміло. Ми живемо в суспільстві, серед людей і чудово розуміємо, що наш успіх і наш життєвий комфорт багато в чому залежить від того, як ставляться до нас оточуючі. І якщо ти «хороша людина», то тобі якщо й не допоможуть, то принаймні, заважати не будуть. А щоб мати репутацію «хорошого», потрібно здійснювати «правильні» вчинки і говорити «правильні» слова. А що значить вчиняти «правильно»? Хто визначає що «добре» і що «погано»?

Пропоную вам один із варіантів відповіді на це питання. В основі моїх міркувань лежать думки видатного польського філософа Лешека Колаковського. Деякі вважають Колаковського чи не найвидатнішим філософом кінця 20 століття. Я з цією оцінкою, в принципі, згоден. Тому прикро, що доступними мені мовами він перекладений дуже дозовано. Але, може, Бог дасть, і хтось колись спроможеться. А поки є що є.

Але повернімося до нашого питання: як зрозуміти чиниш ти правильно чи ні. Є два основні інструменти для звірки — авторитет і кодекс.

Як працює авторитет знають усі. У дитинстві ми вважаємо правильним те, що вважають правильним наші батьки. Або, принаймні те, що вони нам говорять, коли мова заходить про те, як правильно жити і вчиняти. Але водночас ми чудово знаємо і про недоліки життя, підпорядкованого авторитету. Перше, це те, що авторитет ніколи не буває один. Навіть у ранньому дитинстві у тебе є мама, тато, а може, і старший брат. Можливо, вони і декларують схожі речі, але їхня поведінка може кардинальним чином різнитися? І як бути тобі в цьому випадку? Кому наслідувати?

У міру дорослішання, з’являються й інші авторитети. Наприклад, горезвісна вулиця. І в цьому випадку не тільки дії, але і декларації різних авторитетів входять у явне протиріччя. А твоє метання між авторитетами і називають «важким віком». При цьому, звільнення від жодного з авторитетів не буває повним, так само як не буває й того, щоб особистість без залишку розчинилася б в одному з авторитетів. До чого це призводить? До дискомфорту і тривожного напруження при прийнятті морального рішення, тобто рішення «як правильно»? Бо що таке рішення? Це рух до однієї з можливостей. А можливості бувають такими, що можна згадати притчу про «Буриданового віслюка», який не зміг вибрати одну з двох оберемків сіна, що знаходилися на рівній відстані і тому помер голодною смертю.

Є й інша проблема. Це відсутність впевненості у принциповій симетрії домагань та обов’язків. Про що це? Адже що таке «чинити правильно»? У переважній більшості випадків це означає «чинити не так, як тобі хочеться». Іншими словами, жертвувати своїми інтересами заради когось чи чогось. І єдиний мотив для подібних жертв, це впевненість у тому, що інші люди в подібних обставинах пожертвують своїми інтересами заради тебе. А в ситуації коли різні люди прислухаються до різних авторитетів це неможливо.

Обидві ці проблеми, здавалося б, вирішує наявність кодексу виконання приписів якого визнається більшістю людей, що живуть у суспільстві, як «правильні». Що таке кодекс? Це зібрання етичних норм, яке має внутрішню ієрархію і прагне до всеосяжності. Ідеал кодексу — це ідеал досконалої дозвільної системи, яка чітко описує що можна, а що не можна.

Бажання мати моральний кодекс, є складовою частиною прагнення до безпеки, відходу від рішення. Це бажання жити в світі, де всі рішення вже раз і назавжди прийняті. У світі, в якому «Буриданів віслюк» буде жити вічно. Тому що у своїй ідеальній формі кодекс повинен бути зібранням абстрактних рішень, що заміщують будь-яке конкретне рішення. Кодекс включає всі вказівки, завдяки яким ми з упевненістю знаємо, за яких умов у кожній ситуації ми будемо вільні від почуття провини. Кодекс вчить нас, як стати святим або, швидше, як отримати впевненість у тому, що ми знайшли святість.

Ну і звичайно відмінною рисою будь-якого гарного кодексу, є таке визначення обов’язків, яке дозволило б визначити їх як предмети домагань. Тобто, якщо в силу вимог кодексу хто-небудь зобов’язаний певним чином себе поводити в певній ситуації, то кожен має право вимагати від цього «кого-небудь» певної поведінки. Це і є та симетрія обов’язків і домагань, яка виправдовує необхідність чинити «правильно». І тому ми не тільки можемо очікувати, але й вимагати від інших чинити «правильно».

Наявність хорошого кодексу звільняє нас не тільки від почуття провини і потреби рішення, але і від сумнівів по типу «я що, рудий?», яке вирішується переконанням в тому, що навіть якщо я сьогодні втрачу, завтра точно отримаю. Він так само звільняє від відповідальності і дозволяє нам як би повернутися в дитячий стан. У блаженний стан інфантилізму.

Здавалося б, все чітко і ясно. Але є питання. Чи існують ідеальні кодекси? І наскільки допустима віра в повторюваність моральних ситуацій, що здатна в будь-якому випадку надати правильне рішення? І чи завжди достатньо для прийняття рішення симетрії обов’язків і домагань? І чи не є кодекси лише моделлю договору між людьми про взаємні послуги, які нічого спільного з мораллю не мають?

На перше питання можна сміливо відповісти «ні». Існування ідеальних кодексів виключено з тієї причини, що кожна ситуація, що вимагає морального рішення, знаходиться в певному контексті. І часто саме контекст визначає ієрархію цінностей. Але навіть якщо відволіктися від контексту, визначити ієрархію цінностей складно. Для цього ми повинні бути впевнені в тому, що всі цінності в принципі однорідні і порівнянні і можуть бути нанесені на одну і ту ж шкалу, на зразок відміток на термометрі.

Звичайно, багато кодексів подібну ієрархію встановлюють. Вони визначають, наприклад, що гірше — лаяти сусіда або впасти в єресь. І на цій підставі визначають, чи морально лаяти сусіда, що впав у єресь. А з іншого боку, якщо ми поглянемо на проблему морального вибору з позиції «стороннього» спостерігача, ми швидше за все помітимо нашу безпорадність перед обличчям цінностей, що вимагають порівняння, і безплідність всіх зусиль, спрямованих на пошуки спільної для них міри.

І дійсно, як порівняти вірність і доброту, обов’язок тримати слово і повагу до чужого життя, обов’язок говорити правду і повагу до чужої гідності. І як бути, коли різні ближні вимагають від нас дій, які взаємно суперечливі і не можуть бути виконані одночасно. І при цьому, як ми говорили, є ще й контекст. Багато кодексів так чи інакше реагують на контекст, і дозволяють, наприклад, у разі справедливої війни робити те, що заборонено в мирному житті. Але життєві ситуації набагато ширші і різноманітніші, ніж тільки глобальні конфлікти. І описати пріоритет цінностей у всіх можливих ситуаціях ніякий кодекс не зможе. По-перше, тому що їх величезна кількість і такий кодекс неможливо буде навіть прочитати за все життя. А по-друге, тому в цьому випадку це буде не збірник норм, а збірник протиріч. І тому, ідеальний кодекс, мабуть, неможливий.

Тепер про симетрію обов’язків і домагань. Чи можна тут взагалі говорити про мораль? Адже найвищі моральні цінності народжуються не в результаті симетрії, а якраз навпаки, в результаті асиметрії між обов’язком і домаганням. Тобто в таких ситуаціях, коли хтось вирішує визнати своїм обов’язком те, чого приписати йому в якості обов’язку ніхто інший не має права.

Наприклад, мова йде про самопожертвування, навіть у найскромнішому і не героїчному сенсі слова. Жоден кодекс не вимагає цього від людини. «Возлюби ближнього як самого себе», — говорить установка. Не більше ніж себе, а тільки як себе. А раз так, то і жертвувати заради когось не може ставитися в обов’язок. Тобто жертвуючи заради когось чи чогось, визначаючи це як свій обов’язок, людина не припускає, що кожен зобов’язаний у даній ситуації поводити себе саме так. Тому ми і говоримо про асиметрію, а не про симетрію, проти якої повстають елементарні моральні пориви.

Але якщо і з кодексами все не слава Богу, то як бути? Колаковський говорить, що необхідно повернутися до того, що будь-яке моральне рішення це індивідуальний вибір людини. Бажання «притулку», якого шукають в кодексах і авторитетах, пов’язане насамперед з відстороненням від прийняття самостійних рішень і невблаганно веде до суспільної та моральної деградації. Шкода кодексів в тому, що вони є інструментами, які заглушають моральну самосвідомість і почуття відповідальності за зло, приховане в наших хороших (з точки зору відповідності приписам кодексу) рішеннях. А тривога і занепокоєння, пов’язані з обов’язком прийняття незворотних і самостійних рішень є та не надмірно обтяжлива плата за протидію нашому вродженому конформізму і ліні.

І на яких же засадах повинен бути заснований моральний вибір? Відповідь теж є. На підставі моральної інтуїції. І тут потрібне застереження. Багатьом здається, що інтуїція це коли рішення приймають за натхненням, користуючись виключно «довідником «Стеля». Насправді інтуїція базується на знанні та досвіді. Лікар у ситуації, коли неможливе проведення необхідних досліджень, може прийняти інтуїтивне рішення і визначити метод лікування. І часто, він виявляється вдалим. І перш за все тому, що рішення засноване на величезному лікувальному досвіді. І навряд чи в подібній ситуації ми були б схильні довіряти інтуїції профана.

Так і в галузі моралі. Інтуїтивний вибір повинен бути заснований на системі морального виховання. На вихованні почуття відповідальності за існуючий світ і вихованні творчого ставлення до життя. Завдання такого виховання — усвідомити неминуче конфліктний характер морального життя і спонукати до роздумів над тим, які з конфліктів і в яких межах можуть бути пом’якшені, а які є природною вадою виду Homo sapiens. Таке виховання повинно прищеплювати знання про безліч порівнянних цінностей, які ми повинні приймати одночасно, але які породжують вимоги, часто одночасно нездійсненні.

Про це потрібно думати і розмовляти. Багато думати і багато говорити. Як сказав інший видатний філософ другої половини XX століття Рене Жирар: «Щоб жити, потрібно за будь-яку ціну вести нескінченні дискусії». Хочете мати свободу, справедливість, демократію — говоріть про них. Адже як діє алгоритм продажів? Увага — інтерес — дія. І іншого способу для привернення уваги та інтересу, крім як говорити, очевидно немає.

Лайки, підписки, коменти щиро вітаються!