Геракліт: тисячолітнє світло від Темного

Думаю, що дуже небагато. Я теж. Ну, Піфагор зі своїми штанами. Ну ще з десяток імен і теорій, які їм приписують, суть яких можна викласти у двох-трьох реченнях. Ще кілька анекдотів, наприклад, про Фалеса, який упав у яму, і коментар на цю тему літньої фракійської служниці: «Як ти можеш знати, що відбувається на небесах, якщо не бачиш того, що в тебе під ногами?» І це все. Та й знати нізвідки. Від них майже нічого не залишилося, крім критичних зауважень, які Платон і Арістотель наводили здебільшого для спростування їхніх теорій.

А знаєте, що в них найвидатніше? Чому навіть за таких мізерних знань їх визнають великими? Це те, що вони ті, хто філософствує вперше. Ми не можемо назвати їх першими філософами під Сонцем. Були індуси, китайці, ще хтось. Розберися, хто там перший. Але це були інші філософії. Досократики ж рефлексували щодо навколишнього світу вперше, тобто не маючи філософського апарату, мови та бази, від якої можна відштовхнутися.

Адже як будуються сучасні філософські теорії? Хоче, наприклад, людина написати книгу на тему «що таке свобода». Якщо не дві третини її, то точно не менше половини займе розповідь про те, що думали з цього приводу великі мислителі до неї. Що з їхніх теорій вона вважає правильним, а що ні. Потім компіляція з різних ідей і теорій. І якщо вдасться до цього додати трішки свого, то й вийде «оригінальна філософська концепція». Таким чином уже були побудовані твори Платона. І велике йому за це спасибі. Інакше нічого не знали б ми про його попередників. Тих, які рефлексували з нуля.

Ну, і як ви вже очевидно зрозуміли, з усіх досократиків мені найцікавіший Геракліт. Не можу сказати, що мене вразили його ідеї. На той час, коли я почав ним цікавитися, основні тези його філософії були настільки загальновідомими й загальноприйнятими, що тут не до подиву. Мені він цікавий як феномен. Як людина, яка померла дві з половиною тисячі років тому, людина, про яку майже нічого не відомо, людина, вчення якої вже за часів Платона мало хто розумів і якого за це прозвали Темним, змогла справити такий гігантський вплив на розвиток нашої цивілізації. І продовжує справляти, нехай і опосередковано, досі.

Що ми знаємо про Геракліта зі шкільної програми? Що він начебто відкрив, що в одну й ту саму річку не можна увійти двічі і що все складається з вогню. Мовляв, Фалес думав, що все сталося з води. Анаксимен вважав, що повітря було первинним елементом. А Геракліт віддав перевагу вогню.

Викладання історії, зокрема й історії ідей, організовано таким чином, що учням здається, ніби людство проходить ті самі стадії розвитку, що й звичайна людина. Тобто від дитинства до старості. І що зі зміною епох людство дорослішає подібно до того, як ми дорослішаємо, переходячи з класу в клас. І що таким чином, стародавні греки за рівнем свого розвитку цілком можна порівняти з нами — дванадцятирічними. А якщо так, то ми не дурніші за Геракліта. А може й розумніші. Адже ми вже знаємо, що все складається з атомів. А він нам «втірає» про якийсь вогонь.

Ще гірше те, що такого ж погляду дотримуються і багато вчителів. Особливо коли супроводжують свої розповіді про історичні події фразами на кшталт: цей не розумів, той не знав, а он той не взяв до уваги. Звучить так, що будь на його місці я, вчитель Вася, що закінчив педбурсу на трійки, я все б зробив правильно. Тому що все знаю, розумію і беру до уваги. А призводить це до того, що навіть недурні люди, які цікавляться ще чимось, окрім тарифів на комуналку, живуть у спрощеному світі, спрощуючи не тільки минуле, а й сьогодення.

Тому повертаючись до Геракліта, є сенс поставити собі питання: як це може бути, що така банальна думка про річку, доступна для розуміння навіть дитині, склала славу філософу, який жив близько 2500 років тому, а ми досі про це пам’ятаємо. Невже через цю фразу? Це ж образливо для нього і для нас. І ось коли ми починаємо ставити подібні запитання, ми починаємо щось розуміти. Може він усе-таки сказав щось інше?

Якщо хочете щось зрозуміти про Геракліта та інших великих греків, рекомендую «Лекції з античної філософії» Мераба Мамардашвілі. Особисто я нічого кращого не читав. Там глибоко і складно. Не впевнений, що сам усе зрозумів. На те батоно Мераб і філософ (деякі впевнені, що єдиний у пізньому совку), а я так, погуляти вийшов. Але якщо вже взявся, то свою версію розуміння вчення Геракліта розповім.

З певного часу люди почали ставити собі дивні та складні питання: що таке світ навколо нас, чи є він якоюсь структурою або набором розрізнених фактів і явищ, звідки він взявся і чи можна його змінити. Так виникла проблема «Буття» — що існує, як існує, як взаємодіє між собою. У деяких філософських системах поняття світ і буття тотожні або дуже близькі одне до одного. В деяких їх розділяють. Не думаю, що для людей погано підготовлених, таких як я, наприклад, ототожнення цих понять буде надмірним спрощенням. Нехай буде світ.

Деякі стародавні філософи, наприклад, Парменід, вважали буття нерухомим, тобто нездатним до зміни. Аргументував він це так: існує тільки буття. А небуття, тобто «ніщо» не існує. Логічно. А якщо так, то новому нізвідки взятися. Тобто, нічого не може статися з «ніщо». І все, що вам здається новим і мінливим, це просто обман. Вас обманюють ваші органи чуття. Насправді все вже було. Вірніше є. Тому що час, це теж чуттєвий обман. Струнка теорія. Хочете спростувати? Спробуйте. Боюся, не вдасться.

Геракліт же, навпаки, вважав, що світ — це не об’єкт, не стабільна структура, не закінчена споруда. Світ — це колосальний процес, не сума всіх речей, а цілісність усіх подій, змін або фактів. Світ — це постійна мінливість, або якщо хочете, потік. Вічний потік. Звідси й метафора річки.

І метафора вогню теж звідси. Вогонь, за Гераклітом, це не те, з чого все складається, як нас учили в школі. Вогонь це те, як усе функціонує. Тому що вогонь, це теж процес чергування загоряння, спалахування і згоряння. Усі матеріальні речі — будь то тверді, рідкі або газоподібні — подібні до вогню. Вони являють собою процеси, а не об’єкти. Метафора вогню — це спроба примирити вчення про плинність із досвідом сприйняття стабільних речей. Тому що полум’я є яскравим символом потоку або процесу, яке в багатьох відношеннях здається річчю.

Геракліт стверджує, що всі речі плинні, всі подібні до полум’я, але їхня плинність має різні «міри» або закони руху. В’язка дров згоряє за дві години, а людина за кілька десятиліть.

З учення про вогонь Геракліт вивів теорію законів. Бо тільки закони, що існують усередині потоку, здатні пояснити видиму стабільність світу. І так, за всієї своєї віри в зміну, він допускає щось вічне, бо вогонь ніколи не вмирає.

Ще однією великою ідеєю Геракліта є та, яку ми називаємо теорією єдності й боротьби протилежностей. У світі існує єдність, але ця єдність утворюється поєднанням протилежностей. «З усього — одне, з одного — все». У боротьбі протилежності з’єднуються, щоб породити рух, той самий вічний потік. Розбрат або війна — це динамічна і творча першооснова всіх змін. «Потрібно знати, — каже він, — що війна загальноприйнята, що ворожнеча — звичайний порядок речей, і що все виникає через ворожнечу».

Кілька прикладів. Геракліт говорить про те, що ніч і день одне. І справді, якщо дивитися з погляду організації буття — одне. «І добро, і зло одне». І тут не можна не погодитися — одне без іншого існувати не може. Не буде добра, не буде і зла. Але між ними ведеться постійна боротьба. Іноді перемагає одне, іноді інше. Але перемога не може бути остаточною. Суть гармонії, або космічної справедливості в тому, що вона виключає можливість того, що боротьба протилежностей коли-небудь завершилася повною перемогою однієї зі сторін.

Є ще одне важливе відкриття. Якби місце не було б зайнято Геродотом, я б назвав батьком історії Геракліта. Не в тому сенсі, що він створював історичні праці, а в тому, що він відкрив що, по-перше, людина у світі займає не природне місце, а історичне. Це вже побічно виходить з ідеї вічного потоку. А по-друге, він стверджував, що нічого не дано від початку, а всьому є причина. У ті часи, слідом за Гомером, люди вважали, що історія є результатом дії божественної волі. Можливо за це Геракліт наполягав на тому, що «Гомер заслуговує того, щоб бути вигнаним із громадських місць і бути висіченим різками».

Геракліт сказав дуже просту річ: те, що є вільні і раби, ще ніяк не дано. Боротьба або війна є причина, що хтось вільний, а хтось раб. А це і є чітко виражена історична свідомість.

Думаю, про вчення досить. Кілька слів про вплив. Учення Парменіда, Демокріта, Платона та Арістотеля можна справедливо охарактеризувати як спроби вирішити проблеми світу, що постійно змінюється, який відкрив Геракліт. Адже якщо всі речі перебувають у стані безперервної мінливості, то про них неможливо сказати нічого певного. «Про плинне знання не буває». А якщо так, то як пізнавати світ?

Як вирішував цю проблему Парменід, ми вже коротко говорили. Так само коротко зупинимося на Платоні, вказавши між тим, що саме через Платона, очевидно найвпливовішого філософа античності, ідеї Геракліта поширилися і на наш час. Платон погоджувався з тим, що все що сприймається чуттєво, постійно тече. І отже, потрібно вивчати щось незмінне. Так з’явилася його знаменита теорія ідей, які вічні, незмінні та є оригіналом усіх речей, копії яких ми можемо сприймати нашими органами чуттів. Він також підтримував історичну доктрину Геракліта, говорячи про Золотий вік, якого вже немає і про те, що нічого не дано, і в усього є причини. І про те, що історичний вектор можна змінити, загальмувавши, наприклад, тренд занепаду шляхом створення ідеальної держави.

У новий час ідеями Геракліта скористався Гегель. Він прямо говорив, що в «Науці логіки» повністю відтворив вчення Геракліта. Вся його діалектика, теорія єдності і боротьби протилежностей є ніщо інше, як розвиток ідей Темного. Від Гегеля ці ідеї перейшли до Маркса. Крім цього, Маркс переробив ідею про війну як джерело руху і створив свою знамениту теорію, згідно з якою головною рушійною силою історії є класова боротьба.

Ще одна думка Геракліта, на якій я не зупинявся окремо, лягла в основу філософії Ніцше. Йдеться про доктрину обраних, яку можна виявити в Стародавній Греції тільки починаючи з Геракліта. «Один може бути сильнішим або більшим за тисячу, якщо він — найкращий», — стверджував Темний і закликав перевішати всіх жителів Ефеса за фразу «Хай не буде серед нас найкращих!». З основними ідеями Ніцше порівняйте самі.

Можна продовжувати ще довго, але думаю, ви вже зрозуміли, скільки великих людей створили собі славу і вплив, лише творчо переосмисливши спадщину Геракліта.

Але найбільше в Геракліті мене вражає його метод. Він не створив вчення в загальноприйнятому сенсі слова. Не існує, і очевидно не ніколи не існувало, чогось, що можна прочитати й зрозуміти. Або, в крайньому випадкуі, запам’ятати, а потім переказати. Як у Платона, наприклад. Геракліт — філософ для філософів, або, принаймні для людей, схильних до рефлексії.

Він вважав, що те, що він говорить, не можна зрозуміти прямо і викласти у вигляді теорії, а можна лише навіяти, щоб сенс сам з’явився в голові читача або слухача як кінцевий продукт. Він мав дивовижну здатність створювати такі приголомшливі фрази, під час осмислення яких думка з’являється сама собою. Звідси всі його афоризми — і про річку, і про війну, і про те, що добро і зло одне й те саме. Це дуже незвично, але це працює. Очевидно, його стиль хотів повторити Ніцше, коли говорив, що писати потрібно притчами.

Загалом, не буде перебільшенням оцінка, що він був досі є неперевершеним за силою та оригінальністю мислителем. А ви мені про річку!

Лайки, коменти, підписки щиро вітаються!