Мгарський монастир — релігійна перлина під Лубнами

Спасо-Преображенський собор – диво архітектури, у якому поєдналося давноруське зодчество та пізнє українське бароко | Фото: Віктор Згурський

Якщо ви — віруюча людина, шукач пригод, любитель історії, краєзнавець чи просто хочете відпочити від сірих буднів — обов’язково завітайте до Мгарського чоловічого монастиря. Навіть ті, хто не знайшов в собі сил повірити в Бога, знайдуть тут щось для своєї душі...

Справжня релігійна перлина знаходиться від Полтави всього за кілька годин їзди автомобілем. Звісно, монастир — це не місце для прогулянок чи цікавості дослідників, проте, потрапивши сюди, ви неодмінно вийдете з воріт трохи іншою людиною. Про релігійне значення Мгарського монастиря можна говорити багато, але чи вистачить слів?

Куди легше переповісти історію. Монастир заснований 1619 року митрополитом Ісаєю Копинським. Кошти на спорудження виділила Раїна Вишневецька — матір відомого своєю жорстокістю магната Єремії Вишневецького, який після її смерті розпочав справжній терор проти православного населення (при тому, що його мати — православна — заповідала берегти молодому Яремі свою віру). За легендою, місце, де мав бути збудований монастир, Раїні вказали янголи. Цю ж легенду переповідає і Тарас Григорович Шевченко у повісті «Близнюки» (щоправда, з деякими історичними неточностями). Взагалі, легенд про монастир ходить не менше, аніж про середньовічні фортеці.

З самого початку православна обитель не була популярною. Населення, яке знаходилося під терором Яреми Вишневецького (саме йому належала Полтавщина до Визвольної війни Богдана Хмельницького), просто боялося йти до православних. Саме тому поряд було збудовано Бернардинський монастир. Бернардинці принесли на Лубенщину свої секрети траволікування. Проте із початком війни Богдана Хмельницького у 1648 році Бернардинський монастир було знищено, а секрети траволікування зуміли зберегти, а згодом і помножити, монахи Мгарського монастиря.

У 1663 році у монастирі перебував син Богдана Хмельницького — Юрій. Йому так і не довелося стати справжнім гетьманом єдиної України, яку лихоманила Руїна. Відмовившись від політичної боротьби, Юрій прийняв постриг і лишився при монастирі під іменем Гедеон. Щоправда, коли йде війна, вона не обирає між віруючим і атеїстом. Так, сина Хмельницького було просто вбито при черговому заколоті козацької старшини.

У 1785 році було закладено дзвіницю монастиря, остаточно збудували яку тільки п’ятдесят років по тому. У громадянську війну монастир став жертвою «войовничого атеїзму» — дзвони переплавлені, а релігійне життя у храмі припинилось. У 30-ті роки тут був патронат для дітей «ворогів народу», у 1937 році — військова частина. На навчаннях військові не гребували постріляти по обличчях святих, зображених на стінах храму. Вибоїни від тих куль залишилися і зараз. Далі тут були військові склади та піонертабір.

Монахи повернулися сюди тільки у 1993 році. Проте, коли потрапляєш на територію монастиря — відчуваєш, що господарювали на цій землі вони завжди. Просто по території прогулюються вгодовані павичі, фазани, дикі качки. Тут завжди ідеальний лад і всю теплу пору року буяють квіти. Монахи тримають чимале господарство, з якого монастир і отримує кошти на існування.

Для втомлених з дороги мирян є невелика крамничка з чаєм, кавою, монастирським хлібом. Продовжуючи секрети фітотерапії бернардинців, монахи виробляють також власні чаї із трав, зібраних власноруч.

Про Мгарський монастир можна розповідати вічно. Саме тут поєдналися краса природи, православна релігія, душевний спокій та українська історія.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»