Олександру Рудяку шкода підозрюваної у вбивстві Звенигородського

— Скажите, пожалуйста, как обстоит дело с очевидно незаконным привлечением к ответственности бедной девочки по делу убийства Сергея Звенигородского? /Inzaghi/

— Я не можу оперувати у цьому випадку такими словами, як «законне» чи «незаконне» — це прерогатива суду. Зібрані речові докази, покази свідків. На підставі цього було зроблено висновок — «причетна до вбивства». Є свідок, який свідчить, що вона сиділа зранку над трупом і плакала. Вона особисто давала покази прокурору. Із нею працювали психологи, психіатри. Слово за суддею.

— Inzaghi, у меня дополнение к вашему вопросу. Ваше мнение о трех сомнительных моментах следствия, на которых акцентировал внимание Александр Кулик в своей статье в газете «Полтавська думка» 

1) Порванные юбка и блузка. Объясните ситуацию юбкой и блузкой девочки, которые ее мачуха порвала, а затем их изъяли как вещдоки?

2) Наручники. Почему девочку на место преступления вели в наручниках? Таковы правила проведения следственного эксперимента или девочка не знала куда идти?

3) Палочка. То что 15-летняя девочка в силах убить взрослого мужчину очень сомнительно. Тем более, что у нее была возможность убежать от насильника. /testpearls1/

— Я дещо вже відповів на перше запитання. По другому, то в законі ніде не прописано: на юнака одягайте кайданки, а на дівчину — не одягайте. Там написана процедура доставки підозрюваного у вбивстві на місце злочину. І ця процедура для всіх однакова. Далі. Майже усі говорять, що Звенигородский — міцний чоловік, а дівчина слаба. Але у якому стані перебував Звенигородський перед смертю і скільки алкоголю у нього було в крові? Чесно сказати — це звичайне побутове вбивство і мені дуже шкода, що доля молодої дівчини склалася саме так.

— Вам не кажется, что дело Звенигородского олицетворяет собой всю работу милицейского ведомства в регионе? /Пионер/

— Работу милиции олицетворяет та работа, о которой мы не говорим, и не должны говорить. Це для внутрішнього і службового користування. Наше завдання в іншому — заслужити до себе довіру людей. Нещодавно я був в аеропорту Дюссельдорфа. У росіянки два індуси перед камерами відеоспостереження поцупили сумку. Вона звернулася до поліції. Там не дивилися на записи відеокамер, не збирали відбитки пальців, а просто прийняли заяву про крадіжку і через деякий час ця жінка забрала свою сумку у бюро знахідок, бо цю сумку шукала вся поліція міста. І справи ніякої не було. І процент розкриття злочинів там 30%, а рівень довіри до поліції високий. Тому що там не женуться за відсотками і за кількістю розкритих справ теж. Там поліція працює для людей.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»