Григорій Ярмаш: «Найбільший козир Павлова – талант психолога

У шкільні роки (8 – 11 класи) упродовж чотирьох сезонів вони провели один проти одного вісім матчів у чемпіонаті Дитячо-юнацької футбольної ліги України. Перший тоді захищав червоно-білі кольори івано-франківського «Спартака», а другий спочатку (8 і 9 класи) грав за львівське УФК, а потім за Академію футболу київського «Динамо». А після повернення Карпат до елітного дивізіону Ігор та Григорій стали незмінними учасниками всеукраїнського «зелено-білого» дербі, чергова серія якого розпочнеться завтра, 5-го грудня, на полі львівського стадіону «Україна».

— З нетерпінням очікую суботній матч у Львові, – почав розмову з кореспондентом інформаційного центру ФК «Карпати» Григорій Ярмаш. – Адже для мене Львів не є чужим містом. По-перше, я родом з Галичини, з Тернопільської області. А по-друге, два роки вчився грати у футбол саме у Львові, в училищі фізичної культури, в групі чудового в минулому футболіста (грав за збірну СРСР), а нині прекрасного тренера Олега Родіна. Він мене багато чого навчив. Фактично саме Олег Дмитрович навчав мене азбуці футболу.

— Тим не менше, після 9-го класу ти подався до Києва. 

— У Львові мене практично все влаштовувало. У нас був прекрасний тренер, хороша, дружня і доволі сильна команда. Достатньо сказати, що ми грали у фіналі юнацької першості України. Єдине, що було зле – так це поле. Точніше, його тоді взагалі не було, тренер весь час домовлявся про оренду того чи іншого поля. Але головна причина полягала в тому, що мене після фіналу юнацької першості країни Павло Яковенко запросив у Київ до динамівської футбольної академії. Порадившись з батьками, я дав згоду. Хоча тоді ж «Карпати» пропонували підписати з ними дитячий контракт. Але я обрав Київ.

— Нині не жалкуєш? Адже міг грати поряд з рідною домівкою. 

— Професія футболіста є такою, що ніколи не знаєш, де ти будеш завтра. Коли їхав до Києва, то й гадки не мав, що гратиму за команду з Полтави. А сталося саме так і я нині абсолютно ні про що не жалкую. У «Ворсклі» я знайшов свою команду, з якою досягнув вже чималих успіхів. Цього року ми виграли Кубок України, грали в Лізі Європи, мене не раз запрошували до збірної країни. До речі, на зборі перед матчами плей-оф з греками я жив у одній кімнаті з дебютантом збірної, гравцем «Карпат» Ігорем Худоб’яком. 

— І як тобі сусід по кімнаті? 

— Хороший як людина і чудовий як футболіст. Ми з ним грали часто один проти одного ще з юнацьких команд, ми ж однолітки. Завжди віталися, але фактично тільки зараз в Кончі-Заспі познайомилися. На жаль, ні він, ні я в іграх участі не приймали. Але я сподіваюся, з Худоб’яком ми ще не раз зіграємо разом за збірну України. Думаю, це для нас обох буде цікаво – ми ж гравці одного, правого, флангу.

— А чого очікуєш від суботнього матчу у Львові? 

— Перш за все позитивного результату. В останніх двох іграх ми взяли чотири очки. В цікавому матчі вдома обіграли «Оболонь», а тиждень тому дуже добре відіграли в Дніпропетровську і розійшлися по очку з «Дніпром». Але гра була далеко не мирна – рахунок 2:2 говорить сам за себе. Скажу відверто, мені сподобалося, як ми грали. Тепер хочемо продовжити цю серію з додаванням турнірних очок і у Львові. 

— Я так розумію, що вас у Львові влаштує і нічия? 

— Це як мінімум, але ж кожна команда, коли виходить на поле в будь-якому матчі, сподівається на виграш. Тому і ми у Львові все ж хочемо виграти і тим самим взяти реванш за поразку в стартовому матчі чемпіонату, коли програли Карпатам на своєму полі 1:2.

— Що тоді спричинило поразку «Ворскли», яку багато хто назвав найбільшою несподіванкою першого туру? 

— Після перемоги в Кубку над «Шахтарем» і непоганої гри з «Динамо» в Суперкубку (програли лише в серії післяматчевих пенальті) ми десь на рівні підсвідомості не сумнівалися, що обіграємо вдома «Карпати», як то кажуть, на одній лівій нозі. От за надмірну самовпевненість нас життя і покарало. В першому таймі ми були явно слабші і «Карпати» цілком заслужено забили нам два голи. По перерві ми почали намагатися щось змінити, навіть забили один гол. Але вже було пізно – розплата виявилася неминучою.

— Як би ти охарактеризував нинішні «Карпати»? 

— Скажу, що мені львівська команда подобається. Особливо намагання тренера Карпат Олега Кононова вчити своїх гравців грати в атакувальний футбол. Зараз дуже багато команд діє від оборони. Але ж вболівальник хоче бачити цікавий і видовищний футбол, а при закритій тактиці гри такого не побачиш. А Карпати якраз демонструють гру, яка не може не подобатися. Є у вашій команді і чимало хороших молодих гравців, яких, коли будуть працювати, чекає хороше футбольне майбутнє.

— Багато хто вважає, що одним з головних козирів «Ворскли» є її головний тренер Микола Павлов. 

— Я з цим абсолютно згідний. Його внесок в успіхи команди неможливо переоцінити.

— А що ти в його роботі вважаєш найсильнішою стороною? 

— Його знання футболу не викликають жодних сумнівів. А найбільш сильним козирем Миколи Павлова я б назвав його талант психолога. Він завжди знає кому, коли і що потрібно сказати, завжди знайде найкращі слова в тій чи іншій ситуації і для команди загалом. Ну й, звісно, дуже нас заводить його емоційність. Коли дивишся на нього, не можливо не віддаватися грі на всі сто відсотків.

— То з яким рахунком закінчиться друга частина «зелено-білого» дербі в нинішньому сезоні? 

— Я вже сказав, що нас, в принципі, влаштує і нічия. Хоча все залежить від того, як розвиватимуться події на полі. Але від прогнозу я утримаюся – нехай розсудить гра.