За останній тиждень стало відомо про загибель 19 військових, життя яких були пов’язані з Полтавщиною

За інформацією Зіньківської міської ради, 1 березня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі села Іванівське Бахмутського району Донецької області загинув Лимоня Олег Михайлович.

Воїн народився 17 травня 1987 року в селищі Опішня. Згодом родина переїхала до села Кирило-Ганнівка Зіньківської громади, де Олег виріс і проживав. Після закінчення школи проходив строкову службу в Збройних силах України — за сумлінну службу його батьки отримали подяку від командування. Після демобілізації працював охоронцем у ТОВ «Альфа-Трейд». Згодом у Полтавському навчально-курсовому центрі «Агротехнік» здобув фах тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва. У 2013-2018 роках працював слюсарем у ТОВ «Агро-Ера».

У квітні 2023 року добровольцем став до лав ЗСУ. З травня того ж року виконував бойові завдання на Донеччині — зокрема у Бахмуті, Кліщіївці та Іванівському. За проявлену мужність і вірність присязі був нагороджений Грамотою військової частини.

З 1 березня 2024 року вважався зниклим безвісти. У червні 2025 року тіло захисника було повернуто з тимчасово окупованої території, а 12 липня родина отримала офіційне підтвердження загибелі.

У полеглого воїна залишилися брат, дружина та двоє синів.

За інформацією Лубенської міської ради, 3 липня 2025 року в районі села Андріївка Сумської області внаслідок удару ворожого FPV-дрона загинув Лозицький Вадим Костянтинович — солдат, стрілець-санітар штурмового спеціалізованого батальйону «Шквал».

Воїн народився 10 червня 2004 року в селі Великоселецьке Оржицького району. Згодом родина переїхала до села Вільшанка Лубенської громади, з якою Вадим і пов’язав своє життя. Навчався у Лубенській загальноосвітній школі № 10, здобув професію маляра в ПТУ № 12. Щоб підтримати родину, де підростали молодші діти, працював на різних роботах.

Був добрим, чуйним, готовим прийти на допомогу не лише близьким, а й тим, хто її потребував. Добровільно став до лав Збройних Сил України. Мав поранення, але щоразу повертався до побратимів. У родині Вадима не він перший, хто боронить Україну.

У полеглого захисника залишилися мама, брати, сестри та дружина.

За інформацією Кременчуцької міської ради, 5 липня 2025 року в районі селища Дружба Донецької області під час виконання бойового завдання загинув Соловей Юрій Михайлович — солдат, стрілець стрілецького відділення.

Воїн народився 4 жовтня 1976 року в селі Яблучне на Сумщині, де навчався у місцевій школі. Згодом переїхав до Кременчука, де працював на Крюківському вагонобудівному заводі. З 2006 року був слюсарем у складально-зварювальному корпусі, з 2014 року — складав металеві конструкції. Опанував суміжну професію газорізальника, працював на газорізальній машині «Комета». Брав участь у виготовленні вантажної та пасажирської продукції. Колеги згадують його як сумлінного, привітного і товариського працівника, добру людину, завжди готову допомогти.

У полеглого захисника залишилися батько, дружина та двоє дітей.

За інформацією Новосанжарської селищної ради, 6 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі села Хатнє Куп’янського району Харківської області загинув Жорняк Максим Васильович — старший солдат, стрілець-оператор штурмового спеціалізованого батальйону «Шквал».

Воїн народився 5 серпня 1988 року. Проживав у селищі Нові Санжари.

За інформацією Полтавської міської ради, 7 липня 2025 року у Королівстві Нідерланди, під час лікування після важкого поранення, помер Мороз Микола Олексійович — солдат, стрілець-помічник гранатометника.

Воїн народився 22 липня 1976 року. Проживав у місті Полтава. У грудні 2024 року під час виконання бойових завдань у Харківській області зазнав поранення. Понад пів року боровся за життя, однак отримані травми виявилися несумісними з життям.

За інформацією 1-го відділу Кременчуцького РТЦК та СП, 9 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі селища Ямпіль Краматорського району Донецької області загинув солдат Котвицький Олексій Валентинович.

Воїн народився 1 вересня 1980 року в місті Горішні Плавні (тоді — Комсомольськ). Навчався у загальноосвітній школі № 6, після 9 класів продовжив здобувати освіту в професійно-технічних училищах № 15 і № 18, де опанував професію машиніста бульдозера. З 2000 року працював за фахом на Полтавському, а згодом Єристівському гірничо-збагачувальних комбінатах.

14 червня 2022 року Олексія мобілізували до лав Збройних сил України. Служив на найскладніших ділянках фронту, проявивши мужність і відданість військовому обов’язку.

За інформацією Полтавської міської ради, 10 липня 2025 року в районі виконання завдань за призначенням у Донецькій області загинув Баклицький Михайло Вікторович — солдат, водій-електрик відділення безпілотних наземних комплексів інженерно-саперного взводу.

Воїн народився 6 вересня 1999 року. Проживав у селі Івашки Полтавської громади. У жовтні 2023 року став добровольцем на захист Батьківщини. У полеглого захисника залишилися мама та двоє молодших братів.

За інформацією Михайлівської сільської ради та газети «Промінь», 10 липня 2025 року під час бойового завдання на Запорізькому напрямку загинув Кацюба Едуард Олександрович.

Воїн народився 17 грудня 1995 року в селі Михайлівка Машівського району, де провів дитинство. Після закінчення 9 класів місцевої школи у 2011 році вступив до Полтавського професійно-технічного училища імені Чепіги, де здобув спеціальність електрозварювальника. Проходив практику в рідному селі, згодом працював за фахом у ЦВНГ-3 «Полтаванафтогаз». Мав «золоті руки» — захоплювався роботою з металом і деревом, створював різні вироби власноруч. Був щирим, добрим, неконфліктним, любив спорт і понад усе — свою родину, особливо маленьку племінницю.

23 березня 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Пройшов підготовку в навчальному центрі, опанував фах командира танка. Відтоді й до останнього подиху служив на передовій, проявляючи мужність і стійкість.

За інформацією Лубенської міської ради, 10 липня 2025 року в лікувальному закладі Східного регіону від отриманих поранень помер Козаченко Дмитро Сергійович — солдат, старший водій розвідувального відділення розвідувальної роти.

Воїн народився 14 липня 1990 року в селі Оріхівка Лубенської громади. Навчався в Оріхівській загальноосвітній школі імені В. Леонтовича, середню освіту здобув у Новооріхівській ЗОШ імені О. Лечеченка. Після школи з відзнакою закінчив Київський професійний ліцей транспорту за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів, водій категорії С». Мріяв стати водієм великовантажного автомобіля.

З червня 2014 року проходив службу в органах внутрішніх справ України, зокрема — в батальйоні особливого призначення «Полтава». У грудні того ж року вирушив у зону проведення АТО. У 2016 році був відзначений нагородами: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції» та медаллю «За оборону рідної держави».

У 2022 році мрія Дмитра здійснилася — він почав працювати водієм вантажівки. Однак з початком повномасштабного вторгнення став добровольцем у складі ДФТГ № 1 Лубенської громади. У квітні 2025 року був мобілізований до лав ЗСУ. За короткий період служби зарекомендував себе як здібний, спостережливий і відданий розвідник. Був цінним для командирів і надійним побратимом у підрозділі.

У загиблого залишилися батьки, брат, дружина та доньки.

За інформацією Полтавської міської ради, 10 липня 2025 року внаслідок дорожньо-транспортної пригоди загинув Кравченко Андрій Вікторович — солдат, водій механізованої роти механізованого батальйону.

Воїн народився 27 серпня 1977 року в селі Терешки Полтавського району. Проживав у селі Зінці Терешківської громади. Навчався у Полтавському професійному ліцеї, здобув спеціальність муляра. У мирному житті працював сантехніком.

24 лютого 2022 року добровільно вступив до лав Збройних сил України. З травня 2022 року в складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців виконував бойові завдання на найгарячіших напрямках фронту — Бахмутському, Вугледарському. Під час одного зі штурмів отримав поранення, але після лікування знову повернувся в стрій. Останнім часом Андрій воював на Куп’янському напрямку у складі 116-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України.

Захисник загинув, прямуючи у відпустку додому, де на нього чекали дружина, син і донька.

За інформацією Семенівської селищної ради, 12 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на території Сумської області загинув Веслогуз Дмитро Григорович — сапер інженерно-саперного взводу.

Воїн народився 8 вересня 1982 року в селі Гуляйполе Дніпропетровської області. Після здобуття середньої освіти закінчив професійно-технічне училище за будівельною спеціальністю. Тривалий час працював за фахом у селі Софіївка Чорнухинського району. У 2016 році переїхав до села Крива Руда Семенівської громади, де продовжив трудову діяльність.

З початком повномасштабного вторгнення Дмитро добровільно вступив до лав Збройних сил України, керуючись покликом серця й усвідомленням обов’язку перед Батьківщиною. Був щирим, працьовитим і доброзичливим, мав авторитет серед односельців і побратимів.

У загиблого захисника залишилися дружина, донька та син.

За інформацією Котелевської селищної ради, 13 липня 2025 року поблизу села Новопавлівка Дніпропетровської області внаслідок артилерійського обстрілу загинув солдат Каблучка Тарас Васильович.

Воїн народився 22 жовтня 1979 року в селищі Котельва. Навчався в селищній школі № 4, закінчив Полтавський аграрний інститут. Працював у будівельній бригаді ТОВ «Агрофірма „Маяк“», а також оператором видобутку нафти й газу та товарним оператором у ГПУ «Полтавагазвидобування».

Бойовий шлях Тараса розпочався 2015 року під час служби в зоні АТО. Служив у танкових військах, пройшов найзапекліші ділянки фронту, був учасником військового параду в Києві у 2018 році. За цей період отримав низку державних і відомчих нагород, серед яких: відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції», медалі «Незламним героям російсько-української війни», «Хрест патріота України», «Перемога за нами. Сектор М. АТО. Відвага», нагрудні знаки «Учасник АТО» і «Відмінник Збройних сил України», почесна відзнака 44 окремої артилерійської бригади «Вогонь запеклих не пече», медаль учасника військового параду 2018 року.

Після повернення з фронту у 2018 році працював у Котельві, але з початком повномасштабного вторгнення вже 25 лютого 2022 року добровольцем знову став до лав ЗСУ.

За інформацією Комишнянської селищної ради, 13 липня 2025 року зупинилося серце сержанта Котівця Івана Вікторовича — військовослужбовця Збройних сил України, який тривалий час відновлювався після важких поранень, отриманих на фронті.

Воїн народився 22 жовтня 1988 року в селищі Комишня Миргородського району. Навчався у місцевій школі, після закінчення якої проходив строкову службу у військовій частині у Десні. Після демобілізації працював у Полтаві в компанії «Козуб продукт», а згодом — на Глобинському м’ясокомбінаті.

24 лютого 2022 року Іван добровільно вирушив до військкомату. У листопаді того ж року під час виконання бойового завдання на Донеччині отримав мінно-вибухову травму та вогнепальні осколкові поранення. Протягом тривалого часу проходив лікування і реабілітацію, однак через стан здоров’я у серпні 2023 року був комісований. Повернувся до цивільного життя, працював на м’ясокомбінаті, хоча поранення суттєво обмежували його можливості.

Іван до останнього виявляв силу духу, мужність і незламність. Його поховали у Комишні — поруч із батьками та братом Сергієм, який загинув у 2022 році на Донеччині. У полеглого воїна залишилися дружина і син.

За інформацією Полтавської міської ради, 13 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в Донецькій області загинув Чарін Артем Миколайович — солдат, командир механізованого відділення.

Воїн народився 6 грудня 1985 року. Проживав у Полтаві.

За інформацією Заводської міської ради, 14 липня 2025 року помер сержант Безпалько Віктор Володимирович

Воїн народився 13 березня 1972 року в селі Руда Лохвицького району. У дитинстві разом із родиною переїхав до міста Дніпропетровськ, де закінчив загальноосвітню школу. У мирному житті працював трактористом у СВК «Токарі», проходив строкову службу у місті Баку. Згодом проживав у місті Заводське, працював водієм у приватних підприємців.

У травні 2024 року був мобілізований до лав Збройних сил України. Проходив служив на Донецькому напрямку. У полеглого воїна залишилися дружина, донька та двоє синів.

За інформацією Лубенської міської ради, 15 липня 2025 року внаслідок артилерійського обстрілу противника під час виконання бойового завдання загинув Павловський Геннадій Валерійович — сержант, стрілець-зенітник зенітної ракетно-артилерійської батареї.

Воїн народився 18 лютого 1976 року в місті Лубни. Навчався у загальноосвітній школі № 7. Після строкової служби працював у будівельних бригадах на об’єктах у рідному місті та в інших регіонах України. Був працьовитим, рішучим, мав хист до будівельної справи.

У 2014 році, з початком російської агресії, добровольцем вирушив у зону проведення АТО. Був одним із захисників Донецького аеропорту. Після демобілізації повернувся до мирного життя, але з початком повномасштабної війни знову став до захисту України — спершу у складі ДФТГ № 1, а з березня 2023 року — на фронті. Воював чесно і мужньо, мав важке поранення, пройшов реабілітацію, після чого повернувся до служби.

Був відзначений медаллю «За оборону рідної держави», відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «Учасник АТО» та командирською відзнакою «Готові до спротиву».

У полеглого захисника залишилися батьки, брат, сестра, дружина, донька та син, який також захищає Україну.

За інформацією Ромоданівської селищної ради, 16 липня 2025 року у військовій частині на території Сумської області помер Ляшенко Олександр Олексійович.

Воїн народився 14 червня 1972 року в селищі Ромодан. Навчався у Ромоданівській школі, після чого здобув фах у Червонозаводському технікумі харчової промисловості. Проходив строкову службу в армії, а згодом працював на Оріхівському цукровому заводі та в ПЧ-18 дистанції колії станції Ромодан. Був відповідальним, працьовитим, дбав про родину і рідну громаду.

У лютому 2023 року був мобілізований до лав ЗСУ. Воював на складних напрямках, зокрема на Лиманському, захищаючи Україну з відвагою й рішучістю. Отримав важкі поранення та контузію, після чого тривалий проходив лікування та реабілітацію. Помер під час служби, так і не оговтавшись від наслідків бойових травм.

За інформацією Диканської селищної ради, 18 липня 2025 року помер Сич Олександр Миколайович — солдат, гранатометник взводу охорони 5-го відділу Полтавського районного ТЦК та СП.

Воїн народився 1 січня 1975 року в місті Полтава. Проживав у селі Велика Рудка Диканської громади. На військову службу по мобілізації був призваний у грудні 2022 року. Брав безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та державних інтересів.

За інформацією Мартинівської сільської ради, 20 липня 2025 року на фронті, захищаючи незалежність і свободу України, загинув Савчук Костянтин.

Воїн народився 15 березня 1991 року. Проживав у селі Мар’янівка Мартинівської громади Полтавського району. З початку російсько-української війни брав участь у проведенні АТО, воював разом зі старшим братом Сергієм, який був для нього побратимом і товаришем по службі. Відтоді Костянтин пройшов важкий бойовий шлях, залишаючись вірним присязі та своєму обов’язку.

Імена, фото й біографії інших загиблих бійців, життя яких було пов’язане з Полтавською областю, можна переглянути тут.

«Полтавщина»