Новий директор МБК двічі в одну річку не входить

Двері кабінету директора Полтавського будинку культури нам відчинила нова його очільниця — Леся Анатоліївна Овчіннікова. На цій посаді вона працює недавно, з 14 лютого. Раніше очолювала перший ліцей, поки Наталія Вергал через суд не відновилася на посаді. «Полтавщина» вже публікувала розмову про це з пані Вергал. 

Тепер ми вирішили дізнатися думку іншої сторони щодо подій навколо ліцею. Ось що розказала нам Леся Анатоліївна.

— Леся Анатоліївна, скажіть про конфлікт навколо ліцею.

— Знаєте, я не хочу нічого говорити, адже суд виніс своє рішення.

— Як ви поставилися до того, що вам доведеться залишити посаду директора ліцею?

— Мені по КЗпП повинні були запропонувати рівноцінну посаду. І я задоволена нинішньою, адже шкіл у Полтаві багато, а Міський будинок культури — один.

— Пані Леся, розкажіть тоді про вашу діяльність на посаді директора ліцею. Які задачі перед Вами ставили і що вдалося з цього зробити?

— Коли поставало питання про мій перевід з посади директора школи №21 на цю посаду, то міською владою, в першу чергу, переді мною ставилася задача зробити з ліцею справді кращий навчальний заклад Полтави. Щоб він не тільки за вивіскою був першим, але й справді відповідав цьому статусу. Треба було суттєво підвищити не тільки показники вступу випускників ліцею до полтавських, київських та закордонних вищих навчальних закладів, але й суттєво підняти його імідж в очах полтавчан. За минулі роки ліцей залишався таким же, яким він був при першому директорові Іванові Дмитровичу Гончаренко. Тобто, заклад ніяк не розвивався: ті самі програми, ті самі напрямки навчання. Я не кажу, що це було погано — мені подобається внутрішня атмосфера ліцею, особливості виховання ліцеїстів, багато різних цікавих свят, гуртків, позакласних занять, які відрізняють його від всіх інших шкіл міста. Основним моїм завданням було оновлення матеріально-технічної бази, адже я була дуже здивована тим, що один з найкращих закладів Полтави настільки не забезпечений необхідним обладнанням: комп’ютери застарілі, був лише один проектор, зелені стіни, пластикові квіточки на вікнах. Коли ти заходиш до закладу, там тебе зустрічає Іван Петрович Котляревський, а всередині темно і холодно... Ну якось це не відповідає його академічному статусу з його класичною освітою. Учні якого повинні отримувати дещо глибші знання, ніж вимагає базова програма. Зовнішній вигляд теж має відповідати статусу академічного навчального закладу такого рівня.

— Що ви робили, щоб вдосконалити ліцей?

— Весь цей рік моя робота була направлена на осучаснення і навчальних програм, і приміщень, і оздоровлення атмосфери в педагогічному колективі. Треба було зробити ремонт, поставити нові вікна, економні лампи, купити нові комп’ютери. Тому, що група Інформатики є, а пояснювати половину матеріалу доводилося на пальцях. Частково за рік мені це вдалося.

— Чому відбулися зміни в викладацькому складі? Деякі вчителі пішли, на їх місце прийшли інші...

— Знаєте, коли директор налаштований прогресивно і позитивно, то і всі вчителі так само почуваються. В нашому колективі все було невимушено і легко, без усіляких кулуарних інтриг. Звичайно, знаходилися такі викладачі, які мене не сприймали. Це, в основному, ті, хто працював в ліцеї вже давно і мав застарілі погляди на навчання, я б сказала. Зі мною була команда молодих професіоналів , в ліцей прийшло декілька викладачів-чоловіків, що суттєво розбавило жіночу атмосферу. Взагалі, найголовніше — це поставити чіткі цілі перед трудовим колективом, тоді він буде до чогось прагнути і чогось досягати.

— Які були зміни у навчальному процесі?

— Ми ввели нові програми, курси за вибором, була можливість дітям обирати спеціалізацію і поглиблено вивчати якийсь один предмет. Мені дуже шкода буде, якщо все це просто піде в небуття. Знаєте, сучасний директор повинен бути в першу чергу менеджером — організовувати, вміти «повернути голову» в потрібному напрямку.

— Як ви вважаєте, чи сприйняли ваші новації викладачі ліцею?

— Я думаю, краще спитати в самих вчителів. Звичайно, були і незгодні — звичайно тяжко немолодій людині прислуховуватися до думки молодших колег. З моїм приходом дещо змінився і викладацький склад, багато нових облич з’явилося. Адже кожному потрібна підтримка колективу. В мене вона була. 

— Повернулися би працювати на колишнє місце, якби випала така нагода?

— Ні. Двічі в одну річку не увійдеш. Тим більш, моя теперішня робота мені також дуже подобається.

Анна ШУМОВА, «Полтавщина»