Роздуми про бункерний режим роботи Полтавської міськради напередодні чергової сесії

Після проведення позачергової сесії Полтавської ради 10 лютого влада міста вже готується провести чергове засідання 28 лютого. Депутати розглянуть питання комунального майна, землі, містобудування та архітектури, вчергове внесуть зміни до програми «Полтавський спротив» тощо.

Вже за хибною традицією дати засідань депутатських комісій, в ході яких депутати обговорюють проекти рішень, призначені за 1-2 дні перед сесією. При цьому навіть ці засідання депкомісій все більше формалізують процес: комісії своєрідно легітимізують проекти рішень перед винесенням на сесію. Якщо вже під час засідання в якогось депутата виникають запитання до проекту, то йому відповідають залізобетонним аргументом: проект пройшов профільну комісію (комісії) і рекомендований до прийняття.

Автор рядків досить тривалий час слідкує як за депутатськими комісіями, так і за сесіями міської ради різних скликань. Тому пам’ятає, як окремі депутати ради минулої каденції, наприклад Дмитро Сенчакович, виступали за дотримання норм регламенту під час підготовки до сесії — щоб кожен член громади мав можливість за 2 тижні до пленарного засідання ознайомитись із проектами рішень. Наприкінці нинішньої каденції питання неналежної підготовки до сесії інколи порушує депутатка Юлія Городчаніна. У грудні вона так охарактеризувала цей процес:

«Скажу навіть не у якості опозиційної депутатки, а суто виходячи із реалій. Згідно із регламентом, який ми розробляли та усі разом затверджували, депутати мають ознайомитися із проектами рішень за 10 днів до сесії. Натомість нам пропонують вивчити питання протягом дня або кількох днів. Інколи це навіть фізично неможливо. Інший момент — після прийняття рішень громада не завжди може ознайомитися із тим, за що саме проголосували депутати.

Є запитання і до великої кількості позачергових сесій, які проводяться під гаслом термінової допомоги військовим чи іншої критичної необхідності. Я погоджуюсь, що такі питання потрібно підтримувати, але до них за день до засідання починають приєднувати інші, не такі вже й нагальні проекти рішень. Думаю, що така практика існує для того, щоб депутати не встигли розібратися із суттю питання та належно відреагувати на нього».

Чому так відбувається?

Знову повертаючись до наших грудневих роздумів про «мильну бульбашку непрозорості» міської ради, процитуємо себе: «… Далі почалося взагалі ноу-хау — 4 засідання депутатських комісій призначено на 26 грудня, за день до сесії. Депутати мають протягом четверга розглянути проекти рішень, які стосуються бюджетної, земельної комісій, а також з питань міського господарства і регламенту. Лише комісія з гуманітарних питань розписана на наступний вівторок».

Складається враження, що деградація публічності та змістовного розгляду проектів рішень відбувається тому, що справжні та кінцеві рішення приймаються не під час депутатських комісій, а до їх початку — на погоджувальній раді, кількома особами зі складу міської ради. Це окремі депутати із фракцій «За Майбутнє», «Слуга народу» та «Рідне місто». Після узгодження проектів рішень і відбувається згаданий процес легітимізації непублічних «договорняків» на засіданні профільних комісій. Коли запрошені на засідання керівники структурних підрозділів відповідають депутатам не з огляду на реалії, а дотримуючись своєї залежності від тієї чи іншої партії.

З огляду на плани провести чергове засідання хочеться порадити впливовим депутатам міськради, які здебільшого і гарантують голосування за той чи інший проект, все-таки дотримуватись регламенту ради та зробити підготовчий процес більш відкритим.

До цього ми, на жаль, бачили вершини (або глибини) деградації процесу: під час депутатських комісій учасники протягом кількох хвилин «відбували роль» та майже автоматично голосували за проекти рішень. Наприклад, вже під час останнього засідання, яке вже традиційно відбулося в режимі онлайн, з голосу були подані правки до проектів рішень на мільйони гривень. І такі «карколомні» та неочікувані правки були проголосовані без жодних обговорень. Дорогоцінний депутатський час під час розподілу коштів громади врятував і депутат Сергій Каплін, який зазвичай любить коментувати кожен проект рішення, але того разу не зміг приєднатися до засідання.

Як переможці дракона перетворилися на дракона

Тому полтавці наразі мають дещо бункерний формат органу місцевого самоврядування. У контексті згадується діалог між колишнім міським головою Олександром Мамаєм та нинішнім депутатом Вадимом Ямщиковим, який виник на сесії міськради у вересні 2021 року. Тоді «антимамаївська опозиція» хотіла заборонити на подарункових наборах згадування Полтавської міськради, імен, посад політиків, а також політичної символіки:

Ямщиков: Ставте на голосування… Вам вірити…

Мамай: Чекай, чекай, чекай. Ти хто такий, щоб мені вказувати, що робити?

Ямщиков: Депутат міської ради.

Мамай: Порядок денний формує міський голова.

Ямщиков: Почитайте регламент.

Мамай: Почитай сам регламент. На голосування, значить, ставити я не буду. Почув?

Ямщиков: Чому ви не хочете ставити на голосування?

Мамай: Тому що я так прийняв рішення — не ставити на голосування.

Ямщиков: Нехай депутати визначаються, а не ви одноосібно.

У нинішніх умовах на місці Вадима Ямщикова опинилася громада Полтави та ЗМІ, які хочуть більш широко висвітлювати діяльність полтавських обранців та більшої демократизації процесу. А на місці Олександра Мамая зараз кілька згаданих депутатів від 3-х фракцій, які на нарікання щодо регламенту можуть просто відповісти: «Ти хто такий?». Проблема підсилюється ще й тим, що вже не чути і нарікань: ні від депутатів, ні від громадськості. Хіба що маємо поодинокі випадки сильної та системної позиції громадськості з локальних питань. Наприклад, представник Затуринської громади Олег Передерій уже два роки систематично прогинає владу під інтереси мешканців у питанні меж кладовища та дотримання санітарних норм.

Для об’єктивності згадаємо, що згаданій громадськості нещодавно надали можливість під час пленарних засідань доносити свої думки до своїх обранців. Якщо раніше виступи громадськості були звичною практикою на таких засіданнях, то після переходу сесій у режим онлайн люди втратили можливість для виступів. Тому поновлення цієї практики (полтавці записуються на виступ і приєднуються до сесії з депутатської кімнати) можна тільки вітати. Це безперечний плюс. Хоча питання повернення до формату офлайн залишається.

В цілому ж велика психологічна втома від війни дещо притупила колись жваву народну реакцію на рішення депутатів. Складається враження, що громаді байдуже не тільки на процес підготовки рішень, але й на самі рішення. Людей можна зрозуміти, бо байдуже й багатьом депутатам, роль яких деградувала до функції мовчазних голосувань на комісіях та сесіях.

Виходить, що на якомусь етапі депутати-борці з Драконом перетворилися на самого Дракона. При цьому їхні виборці опинилися у ролі жертв стокгольмського синдрому, коли вимушені обирати між злим і добрим терористом: ці крадуть собі, але трошки діляться з нами». Втім, не будемо повторюватись, чим завершиться цей псевдовибір ми вже написали на початку 2025 року.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»