Німецький острівець у Полтаві

Як виявилось, ми живемо зовсім поряд із іноземним острівком, залишеним нам у спадок із тих часів.

На початку ХІХ століття перед Росією існували проблеми, чимось подібні до сьогоднішніх: життя простого люду лишалося далеко не кращим, повільно розвивалася економіка, яка відставала від західноєвропейських. Одним зі шляхів покращення економічної ситуації був такий собі пошук «варягів», що, як і колись у Київській Русі, нині мали принести у Росію (і в тодішню Малоросію — Україну також) свої знання і технології. На роль варягів прийшлися німці, адже контакти Росії з Німеччиною, починаючи від Петра І, були відносно гармонійні. Німці не зазіхали на державний лад Росії, не надто цікавилися місцевою політикою (на відміну від англійців).

Вулиця Федіра Моргуна. Колись саме тут проходили межі німецької колонії

Спеціалізація Лівобережжя (до якого входить і Полтавщина) — аграрний сектор; але розвинутим було і ткацтво. Залежність останнього від кріпосництва, яке входило в кризу, вимагало додавання свіжої іноземної крові саме у цей сектор. Ініціатива запросити німецьких робітників походила від Міністерства внутрішніх справ: воно запрошувало іноземців на правах колоністів. Згідно з царським указом від 20 червня 1808 р. для прискорення розвитку в Росії виробництва сукна із Богемії, Моравії, Ельзаса, Саксонії та інших західноєвропейських земель були запрошені ремісники.

Наступного року у Полтаву приїхали перші поселенці — 54 родини (249 чоловік). Подібна колонія з`явилася й у Кременчуці, Костянтинограді. Для розташування колоністів у нашому місті (на його тодішній околиці) було виділено близько 50 хат на 12 десятинах землі. Нині це район вулиць Сковороди (тодішня Колонійська), Балакіна (Фабрикантська), Федіра Моргуна та кількох прилеглих провулків. Пізніше, у 1818 році, ця земля була передана колоністам у власність.

На вулицях Сковороди, Балакіна та Моргуна до сьогодні лишилося багато будинків старовинної архітектури. Зараз важко сказати: будували їх німецькі колоністи чи звичайні полтавці.

Виробляти іноземні ткачі мали фланель — матеріал для окремих частин уніформи. На той час Росія вже готувалася до війни з Наполеоном, і необхідно було поповнити запаси військових одностроїв. До слова скажемо, що військова спеціалізація виробництва нашого міста, визначена у ті часи — виробництво військової форми — протрималася аж до Другої світової війни. Працювали ж німці здебільшого цехами, що позначилося на їхніх звичаях.

Зазначимо, що німці прийшли сюди на непоганих умовах: їм гарантувалося вільне віросповідання (невдовзі було побудовано лютеранську кірху), звільнення на 10 років від усіх податків і військової служби, вільний продаж виробів по всій імперії. Дозволявся і вільний виїзд з колонії за умови відсутності боргів та сплачених податків. Тим не менш, життя у колонії було непростим: на відміну від Кременчуцької колонії, Полтава німців зустріла нашвидкуруч зробленими хатами із замазаними вікнами, які у літню спеку колоністи виламували із рамами, щоб не вчадіти біля верстатів. Причина цьому традиційна для України: губернатор Козачковський просто привласнив 34800 рублів, які мали йти на будівництво колонії.

У перші роки нагляд за колоніями на Полтавщині здійснював князь Мещерський. Управителем колоній тривалий час призначався царський офіцер-військовик (дану посаду ліквідували у 1844 році).

У 1810–1867 роках німецька колонія у Полтаві мала самоврядування: приказ, який складався з шульца (старости), двох бейзитцерів (засідателів) та писаря. Після навчання діти колоністів ставали підмайстрами. Не забували німці й місцевим допомагати — серед колоністів було створено касу взаємодопомоги, яка опікувалася, окрім збіднілих німців, ще й місцевими жебраками.

Перші проблеми у колонію прийшли вже у 1818 році. Ремісникам надали право «вільних фабрикантів», тобто питання закупки матеріалу та продажу виробів лягало тільки на них самих. При цьому державні закупівельні ціни на фланель були низькими, а ціни на необхідні матеріали для її виробництва у колонії невпинно росли. Саме тому виробництво скоротилося. Як це часто буває, на фоні зубожіння більшості колоністів виділилися кілька заможних підприємців.

Німці приїхали на Полтавщину задля розвитку ткацької справи. Колонія давно зникла, проте майстри-кравці місця своєї роботи не змінили.

Нам відомо кілька імен колоністів-ремісників — утримувач сукновальні Кіршстен, підприємці Лешке, Мельцер, Трепке. На території колонії у 1810 році було споруджено перший постійний стаціонарний театр у нашому місті.

Станом на 1859 рік колонія налічувала 64 двори, де мешкало 1098 жителів, серед яких безпосередньо німців було лише 354 чоловіки. У 1867 році особливий статус колонії ліквідували, а самих колоністів «розчинили» у безкінечних бюрократичних паперах, приписавши їх до міщан та купців.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»