Що розказують сталеві могили в Полтаві

На двох з них — легендарний танк Т-34. Ці два фото зроблені в різний час: перше, вірогідно, на початку зими 1941 року, друге — навесні, а то й улітку. Важко судити — чи це дві різні машини, чи одна й та ж після тривалого «обробітку» мародерами. За версію, що це дві різні машини, свідчить наявність ящиків для інструментів на першому фото, різність положень танків (обоє вони біля Кадетського корпусу, проте один — на круговій дорозі, інший — у дворі), офарблення (на першому фото, як нам здалося, машина вкрита вапном, що в умовах війни замінювало білу фарбу, але дуже легко змивалося — що ми і бачимо на танкові) та інше. Уподібнює машини відсутність передніх щитків на гусеницях (отже, танк уже серйозно повоював) та однаково відкриті грати над двигуном.

Сталева могила коло кадетського корупусу (Т-34-76)

Т-34-76 «Am runden platz» — на круглій площі

Кілька годин над спеціальною технічною літературою дозволили визначити тип машин(и). Це Т-34-76 (тобто із 76-мм гарматою) зразка 1941 року. Ці узагальнення зробили, аналізуючи форму башти та кулеметне гніздо спереду танка. Куди влучили бідоласі, говорити важко. На обох фото правий борт машини приховано, — вірогідно, сюди і потрапив снаряд. Скоріше за все, від вибуху було зірвано люк на башті (на обох танках). Решітку ж над двигуном скоріше за все підняли німці — вони завжди забирали з підбитих танків хоча б деталі. На одному з фото на танкові бачимо номер «35» у дужках. На початку війни, як відомо, радянська техніка ані номерів, ані маркувань фактично не мала. А дужки означають скоріше помітку німецької трофейної бригади, що у підбитому танкові бачила хоч якусь цінність. Оскільки Т-34 зразка 1941 року в більшості своїй загинули до 1942-го, а визволення Полтавщини почалось тільки у 1943 році, робимо висновок: загинули танки, обороняючи наше місто у 1941-му.

У дослідженні полтавського історика В. Я. Ревегука знаходимо назви частин, що обороняли наше місто у 1941 році — 169, 226 стрілецькі дивізії та 10 танкова бригада, один з батальйонів якої знищив близько 11 танків ворога.

Станом на вересень 1941 року в батальйон танкової бригади мали входити легкі (БТ) та середні танки (серед яких цілком могли бути Т-34).

У тій же таки всесвітній мережі знайшовся ще один танк-захисник. На жаль, його історія нас теж не порадує. БТ-2 на фото навіки застиг коло будівлі нинішнього Полтавського обласного архіву. Танк виключно кулеметний — це показує форма башти та кулеметних гнізд. Судячи з офарблення (білий верх башти), танк брав участь у маневрах КВО у 1935 році. Танки БТ були технікою революційною, проте уразливою в бою. Їх броню міг пробити навіть гарний великокаліберний кулемет, що вже й казати про гармати. Тим не менш серйозних ушкоджень на танкові непомітно — можливо, він був обстріляний із протитанкової рушниці чи вийшов з ладу через технічні причини.

БТ-2 біля будівлі нинішнього Полтавського обласного архіву

Віднести БТ-2 з фото до 10 танкової бригади можна, проте із великою долею похибки. Такі легкі танки, здебільшого, додавалися до стрілецьких дивізій після реорганізації механізованих корпусів у 1941 році. Належність танка до 226 стрілецької дивізії, що героїчно обороняла місто, цілком реальна.

Вірогідність, що танк підбитий під час оборони міста, — майже 100%, адже до часу звільнення Полтави не лишилося машин, що несли б розпізнавальні знаки з київських маневрів. Трава під гусеницями машини свідчить, що вона тут стояла не один рік. Судячи з усього, навіть німці погребували трофеєм, забравши лише кулемети. Фото післявоєнне — адже споруда архіву вже реконструйована. Хто саме керував танком, нам також невідомо, адже чисельність БТ-2 на початку війни у частинах обчислювалась сотнями

Із питанням ідентифікації екіпажів танків-захисників ми звернулися до заступника директора Державного архіву Полтавської області Тараса Пустовіта. Проте ані наші пошуки, ані праця в архівах результатів не дала. Як пояснив нам сам Тарас Павлович, у полтавських архівах є списки партизанів, списки цивільних осіб, проте імена військовиків, тим паче полонених, в них не зберігаються. Статистичні дані також не дали потрібної нам інформації.

На жаль, на цьому наше дослідження і закінчилось, адже дізнатися, хто ж загинув (чи, можливо, вижив) у полтавських танках без номерів та знаків частин неможливо.

Прохання до наших читачів: якщо Вам відомо про обставини життя та загибелі екіпажів машин, представлених на фото — повідомте про це у редакцію. Можливо, саме завдяки Вам на Полтавщині зникнуть кілька безіменних могил людей, що своїм життям вибороли для нас мир і спокій.

Олександр ЗГУРСЬКИЙ, «Полтавщина»