У Полтаві планують перейменувати мікрорайони Половки, Вороніна і Червоний шлях

Половки

Мікрорайон заснували в 70-тих роках минулого століття у південно-західній частині Полтави. Конкретного розуміння на честь кого названий мікрорайон немає. Ймовірніше, як і вулицю, мікрорайон назвали на честь більшовика Івана Половки, який був розстріляний денікінцями. Достеменна інформація про цю особу відсутня в архівах.

Оскільки вулицю Половка перейменували на Чумацький Шлях, то логічно перейменувати й мікрорайон — так вирішили у комісії з перейменування. Неподалік території, де зараз розташовується мікрорайон, стояло село Пушкарівка, а схил у бік ставків називався «Пушкарівська балка».

Тому є пропозиція від істориків назвати цей мікрорайон — Пушкарівський. Загалом член робочої групи Леонід Булава запропонував такі варіанти:

• Пушкарівський;
• Чумацький Шлях;
• Половецький;
• Гришків Ліс;
• Козацький.

Можна буде залишити назву Половки, якщо мешканці дадуть їй наукове обґрунтування.

Вороніна

За керівництва Леоніда Брежнєва, радянська влада почала реанімувати героїку, тож перейменувала частину колишнього великого села Кривохатки на Вороніна. Саме село при будівництві залізничного насипу не увійшло до складу Полтави. Ця частина певний час була окремим селом, потім — центром сільради. А в межі міста її внесли у 1929 році. Петро Воронін народився у 1880 році. Працював друкарем у Кривохатках. З приходом радянської влади у Полтаву він став першим секретарем комітету бідноти і головою ревкому селища. У 1919 році його розстріляли денікінці, які зайшли в місто. Чоловіка поховали на вул. Тунельній.

Історично справедливо було б повернути селищу Вороніна назву Кривохатки. Загалом розглядають такі варіанти перейменування:

• Підмонастирський;
• Зелений;
• Кривохатки;
• Затишний;
• Занасипний;
• Тунельний;
• Солов'їний.

Червоний шлях

Перші постійні поселення на території Червоного Шляху з’являються в 1650-их роках, з початком будівництва Хрестовоздвиженського монастиря, який зараз є частиною селища. До того часу на Монастирській горі зростав дубовий ліс.  Восени 1925 року міською владою на Монастирській горі було виділено 52 десятини землі (близько 57 га) для садибного будівництва робітникам залізниці (шляховикам). В 1932 поселення офіційно назвали Червоний Шлях надавши до назви більшовицьку риторику.

Леонід Булава пропонує повернути історичну назву селищу — Монастирська гора.

Зазначимо, що вказані мікрорайони не є офіційними адміністративними одиницями міста з чіткими межами — це лише історичні райони або кутки. Їх перейменування, в першу чергу, потрібне, щоби внести зміни до онлайн-карт й маршрутів громадського транспорту.

Робоча група до кінця жовтня планує напрацювати варіанти нових назв мікрорайонів, садових та гаражних товариств, які підлягають перейменуванню згідно із законами «Про деімперіалізацію».

Нагадаємо, про перейменування мікрорайоні вперше активно заговорили рік тому.

Микола ЛИСОГОР, «Полтавщина»