«Завжди піклувався про інших»: рік тому на війні загинув Народний герой України Іван Банк з Полтавщини

Іван Банк був головним сержантом розвідувального взводу 46-ї окремої аеромобільної бригади й ще до початку повномасштабного російського вторгнення став професійним військовим.

Іван Банк народився у селі Вільний Степ Полтавської області та навчався у школі в Крутій Балці. У 18 років почав служити в армії. Брав участь у миротворчих місіях в Косово та Югославії. Заочно здобув фах еколога.

Весною 2014-го, з початку АТО, чоловік пішов захищати суверенітет України від проросійських терористів. Служив у 95-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Зокрема, прикривав вихід з Донецького аеропорту та виконував бойові завдання під Авдіївкою та Горлівкою на Донеччині.

Івана Банка нагородили орденами «За мужність» III ступеня та «Народний герой України». Також воїн був нагороджений нагрудними знаками за військову службу.

У цьому матеріалі ми публікуємо спогади рідних та друзів про воїна, який загинув захищаючи Україну від російської окупації.

«Спочатку звільняв Київщину, потім поїхав звільняти Херсонську область»

Кохана Івана Банка — Альона Філіпась розповіла, що у 2018 році військовий не продовжив контракт й почав працювати на аграрних підприємствах у Полтаві та Рівному. Проте торік, після 24 лютого, чоловік повернувся в армію.

«Була довідка, що при оголошенні воєнного стану, він має з’явитися в частину впродовж 48 годин. Він з’явився у 95-ту бригаду в місті Житомирі. Потім звільняв Київщину саме у складі 95-тої бригади: він був в Макарові й туди під білоруський кордон. А вже у квітні їх розформували і він служив у 46-й окремій аеромобільній бригаді. І потім поїхали звільняти Херсонщину.

Під час повномасштабної війни додому приїжджав двічі: у квітні на добу, навіть менше і потім 18 серпня й 19-го ввечері поїхав.

Коли звільняв Київщину, то більш-менш частіше списувалися. А от коли на Херсонщині, то бувало що з ним понад місяць не було зв’язку, бо жив на позиціях і там неможливо було вмикати телефон: прилітала авіація і одразу крила «градом».

29 липня їх машину Iveco розстріляли з танку. Ваня з побратимом дивом врятувалися — ніхто не міг повірити, що вони вижили. Оце його відповідальність за людей: не хвилювала його ні особисте життя та здоров’я, а переживав за інших.

Він був спокійний, добрий, але занадто місцями. Щедрий, скромний такий: завжди люди говорили — самий усміхнений воїн. Завжди все старався налагодити мирно. Я його протилежність: імпульсивна, запальна така і він мене бувало заспокоював.

Мене вражає його героїчність і я йому говорила про це. Є відео, де він в Херсонській області на квадроциклі їде по замінованому полю й за собою веде наш танк, для того, щоб допомогти», — говорить Альона Філіпась.

Альона Філіпась розповіла, що напередодні загибелі Івана Банка, вони планували вдруге одружитися:

«Ми познайомилися у п’ятому класі: він прийшов до нас з іншої школи. І так він в мене закохався, але я його не розглядала, як потенційного нареченого і ми просто дружили протягом всіх шкільних років.

Потім після школи ми роз’їхались: його забрали в армію, я навчалася в Полтаві, але ми постійно підтримували зв’язок.

Коли Ваня пішов добровольцем в АТО, я хвилювалася за нього і коли у 2016-му він приїхав в чергову відпустку, то подивилася на нього якось іншими очима і ми вирішили одружитися. Я знала, що йому подобаюся і він неодноразово про це говорив впродовж всього життя. Одружитися навесні 2017-го року.

Ми прожили 2 роки та розлучилися, але продовжували спілкуватися. І повномасштабна війна стала каталізатором наших почуттів і повноцінного відновлення наших стосунків. Ми прийняли знову ж таки рішення про одруження — розписатися, хоча Ваня казав: «Я знав завжди, що ти моя. Для мене це все умовності».

Останній раз коли він приїжджав — у серпні, він мені пообіцяв, що приїде через місяць у відпустку і тоді ми розпишемося. Але не встигли…»

«Важко переживав втрату побратимів на полі бою»

З полтавкою Іриною Каптур військовий познайомився у 2015 році у Слов’янську: жінка зі своїм чоловіком допомагали батальйону Івана Банка з ремонтом транспорту та медикаментами й необхідним спорядженням.

Ірина Каптур розповідає, що під час виконання бойових завдань військовий завжди намагався захистити від небезпеки своїх підлеглих:

«Якою людиною запам’ятала? Справжній і надійний. Він ніколи не буде нікого просити: він сам все зробить. У нього була така риса, що все сам і йому шкода було оцей «молодняк»: він їх весь час прикривав. Просив: «Оце ж в мене хлопчик 19-річний сирота: візьми його — допоможи. У нього там така контузія. А ти для іншого хлопця, передай щось смачненьке».

Після початку повномасштабної війни став закритіший: тільки писав, що потрібно. Виходив на кілька хвилин на зв’язок і все. Приїжджав кілька раз до Полтави: було помітно, що це не той Ваня. І очі вже не були такі веселі, як раніше. Він говорив, що важко було втрачати (побратимів — ред.). Дуже великі втрати. Їм вже було не страшно, але ж втрати були космічні.

Знаєте, вже якась така була сірість в очах. Він же завжди усміхнений був і його було легко розвеселити: ми щось розкажемо і він вже сміється. Він же дуже добра людина — це просто не передати словами, а після початку повномасштабної війни, він вже менше посміхався», — згадує волонтерка Ірина Каптур.

«Він міг повести за собою хлопців. Вони його слухались не те що зі слів: він поглядом глянув і все»

З волонтером зі Слов’янська Євгеном Павленком Іван Банк теж познайомився у 2015 році: чоловіки стали друзями.

«Ваня — дуже цікава позитивна людина. Він міг повести за собою хлопців. Вони його слухались не те що зі слів: він поглядом глянув і все — була в нього така аура.

Дуже порядний, наша сім’я дуже сумує за Ванею. Ми з ним познайомились, допомагали йому. Потім у них був виїзд під Новгородське, зараз Нью-Йорк (селище в Бахмутському районі — ред.), теж я своїм «бусом» їздив хлопцям допомагав: що просили те й привозили. Літо тоді було і в них там була проблема з водою і я воду возив їм.

Потім було привітання на весілля: він нас запросив з Оленою. Ми їздили з дружиною в Полтаву: були там його друзі, хлопці його. Ми з ним дуже товаришували.

Все, що було на його відповідальності: він все тримав, він все знав. Якщо щось треба, він завжди задавав питання і все це по можливості вирішувалось.

Дуже відповідальний хлопець. Навіть був такий момент: у них в Слов’янську були зношені кулемети на БТРах. Вони замовили — наші чоловіки зробили. І потім Ваня сам це все встановив, і всі ці кулемети він прострілював», — згадує волонтер Євген Павленко.

Поховали Івана Банка в рідному селі на Полтавщині. Також у червні цього року на 30-й позачерговій сесії Полтавської міськради депутати затвердили нові назви для 95 вулиць. Зокрема, серед ухвалених рішень: перейменування вулиці Коваля на честь полеглого захисника України Івана Банка.

Ольга ГРИНЕНКО, «Полтавщина»