Андрій Олефіренко: перемога буде здобута не тільки на полі бою, а й на економічному фронті

— Ситуація на бахмутському напрямку доволі складна, — розповідає Андрій Олефіренко. — Ми просуваємось, однак нам це дається дорогою ціною. Втрачаємо найкращих, отримуємо поранення. Динаміка просування позитивна, проте важкі бої ідуть буквально за кожну посадку, за кожен метр землі.

Одні хлопці перебувають на нулі, потім вони отримують змогу трішки перепочити і їх змінюють інші. І так по колу. Про те, щоб поїхати відпочити додому навіть не йдеться. Усе літо перебуваємо тут. Літо ще й спекотне видалось. Кожен по-різному переносити спеку… Але, як на мене, взимку все ж важче. Звичайно, коли виходиш після бою весь мокрий від поту — це складно. Але все ж, куди гірше, коли ти мокрий від крові — своєї чи своїх побратимів. Якщо бій навіть був надзвичайно виснажливий, однак після нього всі залишились живими і неушкодженими — це радість, яка перекреслює будь-яку втому — фізичну чи психологічну.
На превеликий жаль, далеко не кожен бій минається без втрат. Щоб ви розуміли, оті зелені посадки, так звана «зєльонка», за 5 кілометрів до лінії зіткнення, вони просто випалені… Це випалений ліс. Мало того, регулярно ворог атакує хімічною зброєю і від цих атак ми також мусимо якось захищатись.

Зараз тривають перегони озброєння. Так, ми усі дуже тішимось, коли в нас з’являється якась новітня зброя, але, як правило, нове озброєння з’являється паралельно і у ворога. Це постійний процес… Не впевнений, що перемога буде здобута суто на полі бою, ймовірно вона буде здобута в тому числі і не економічному рівні. Але в будь-якому разі події на фронті мають визначальне значення. Без успіхів наших Сил оборони на полі бою, ми всі були б уже давно або мертвими або в окупації.

— Вас часто запитують, коли все ж таки та перемога настане? Чи дратують такі питання?

— Я починаю дратуватись, коли у мене про це вже вкотре запитують рідні та близькі… Хоча насправді це питання є цілком природним та зрозумілим. Навіть ми, перебуваючи на війні, постійно про це одне в одного питаємо. Навіть нам хочеться якоїсь підтримки, надії… Віра і надія — це те, що нас тримає на цьому світі, це те, що дає сили в будь-якій складній ситуації, а особливо в критичні моменти на війні.

Тобто це якраз нормальне питання. Часом смішно буває хіба тоді, коли чую прогнози так званих експертів. Мовляв, вони з тилу можуть оцінити ситуацію краще, аніж ми, бійці, які воюють на своїй конкретній ділянці фронту. Але повірте, що навіть тої інформації, якою вони володіють, недостатньо для того, аби робити прогнози. Вичерпною інформацією володіє лише вузьке коло осіб. Як то кажуть, хто володіє інформацією, той володіє світом. Ані ми, ані так звані експерти цією інформацією не володіють. Тому-то я дивуюсь з того, що ЗМІ постійно тиражують та поширюють всілякі необґрунтовані прогнози, щодо того коли і як завершиться війна.

— Ви нещодавно отримали нагороду за військову службу. Можете розповісти за що саме?

— Знаєте, якраз сьогодні нагороду отримав мій побратим. От ми сидимо з ним і гадаємо, за що ж йому дали цю нагороду, за який саме бій, за яку операцію. Я за хвилину зміг перелічити щонайменше п’ять випадків, за які він міг би отримати цю нагороду. Але за який саме подвиг його нагородили — ми не знаємо.

От і я точно не можу сказати, за що конкретно мені вручили нагороду. До дати підписання наказу про вручення нагороди в мене було 6 бойових виїздів, під час яких я ризикував життям і отримав 2 кулі в каску. До прикладу, під час одного виїзду ми відбили позиції у вагнеревців, під час іншого — евакуйовували поранених під щільним вогнем ворога. Також був героїчний бій, коли ми змогли утримати позиції без артилерійського прикриття і попри переважаючі сили вагнерівців. Ми зазнали тоді великих втрат, однак не відступили. І подібних моментів за час мого перебування на фронті насправді було чимало.

І скажу відверто, практично кожен боєць мого підрозділу заслуговує на таку нагороду. Вважаю доволі позитивним той факт, що держава нагороджує вояків. А особливо, якщо цю нагороду вручають не під якусь дату, не з нагоди якоїсь річниці, а за реальні досягнення і заслуги перед країною на полі бою.

— Ви продовжуєте писати. Де черпаєте натхнення?

— Часто на війні трапляються цікаві ситуації. Про них хочеться розповісти іншими… Але не банальними словами, а додати трішки фольклору, дещицю свого внутрішнього бачення чи переживань.

Буває, сидиш десь під обстрілом в окопі або в бліндажі, чекаєш команди на те, щоб здійснити свою роботу… У такі миті хочеться відволіктись і не думати кожної хвилини про свою можливу смерть. Тоді якраз і приходить натхнення. Я одразу нотую думки в телефоні, а потім, коли з’являється можливість, розвиваю думку, «шліфую» текст і публікую його.

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»