Сієм-вієм, посіваєм, з Новим роком вас вітаєм

Звичай кидати зерно на людей та в їхні оселі із хорошими побажаннями прийшов до нас від язичників. Вони таким чином зичили один одному «життєвих врожаїв»: земля мала давати якомога більше овочів та зерна, свійські тварини мали плодитися, а в їхніх господарів мало бути багато дітей.

Залишилася традиція посівання і в християнські часи.

У цю ніч зазвичай не лягали спати — святкували Маланку. І, дочекавшись закінчення ранкової служби у церкві, підлітки та молоді чоловіки починали засівати. Зерно для цього насипали у спеціальні сумки або свої рукавиці. Хоча нині для цього згодяться й кишені.

Спочатку засівають у власній домівці, потім йдуть до хрещених батьків. І лише після цього до всіх інших: родичів, друзів, знайомих, сусідів.

Жінки цього дня до опівдня не мають права ходити в гості, бо вважається, що то на невдачу.

Посіваючи, обов’язково треба примовляти щось на кшталт «Ой роди, Боже, жито-пшеницю, всяку пашницю! Будьте здорові. З Новим роком та Василем! На щастя, на здоров’я, на Новий рік! Христос ся рождає!».

За цю нехитру постановку господарі мають щедро винагородити (особливо перших) засівальників солодощами та грошима.

Чим більше посівальників прийде до оселі — тим щасливішим буде наступний рік для її мешканців.

Цікаво, що для засівання використовують кілька видів зерна, кожний з яких має сакральне значення.

Сипати жито — бажати родині здоров’я і дітей, духовної гармонії та взаєморозуміння.

Пшениця — це символ матеріального багатства, вона також сприяє розвитку розумових здібностей.

Овес сиплять тоді, коли у господарів є домашні тварини. Вівсяне посипання також приносить удачу в бізнесі.

Андрій ДУБЕНКО, «Полтавщина»